У Х В А Л А
3 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/976/19
Провадження № 12-10гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 908/976/19 за заявою Приватного підприємства «Мілітарі» (далі - ПП «Мілітарі», банкрут) про визнання банкрутом, за заявою ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року,
УСТАНОВИЛА:
Постановою Господарського суду Запорізької області від 13 червня 2019 року в порядку статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) ПП «Мілітарі» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Гайового О. В., про що на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України розміщено повідомлення № 60283.
Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатором виявлено та включено до ліквідаційної маси нерухоме майно, яке належить ПП «Мілітарі», а саме: квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира, нерухоме майно).
За результатом проведеного аукціону з продажу майна банкрута згідно з протоколом про проведення аукціону № 1 від 29 липня 2019 року зазначену вище квартиру реалізовано за ціною 4 590 000,00 грн, переможцем аукціону став ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2019 року у справі № 908/976/19 затверджено звіт ліквідатора, реєстр вимог кредиторів та ліквідаційний баланс банкрута, ПП «Мілітарі» ліквідовано, провадження у справі закрито.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 7 листопада 2019 року залучено до участі у справі № 908/976/19 про банкрутство ПП «Мілітарі» в якості учасника у справі про банкрутство ОСОБА_1 ; ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11 вересня 2019 року скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду Запорізької області на стадію ліквідаційної процедури.
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області з заявою, в якій, з урахуванням заяви про зміну вимог, просила визнати недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лоту № 1 - цілісного майнового комплексу, а саме квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений між ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року між ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_1; а також скасувати державну реєстрацію права власності на цю квартиру, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру та здійснити за нею державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що нерухоме майно перебувало у її власності, однак вибуло з її власності незаконно, поза її волею, на підставі підроблених документів, внаслідок чого це майно не могло бути включено до ліквідаційної маси банкрута та реалізовуватись в межах справи про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсними: результати аукціону, що відбувся 29 липня 2019 року на Правобережній товарній біржі, а саме лоту № 1 - цілісного майнового комплексу, а саме квартири; протокол № 1 про проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, складений 29 липня 2019 року Правобережною товарною біржею; акт № 1 про передання права власності на придбане нерухоме майно, укладений між ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, укладений 29 липня 2019 року між ПП «Мілітарі» та ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене 30 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Міссіяж О. А. та зареєстроване в реєстрі за № НОМЕР_1, в іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що за наявними матеріалами справи на час здійснення інвентаризації майна боржника та формування ліквідаційної маси спірне нерухоме майно в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ПП «Мілітарі» на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року і доказів визнання недійсним цього договору матеріали справи не містять, відтак, відсутні підстави вважати, що спірне нерухоме майно незаконно включено до складу ліквідаційної маси та реалізовано на спірному аукціоні. Ліквідатор як замовник аукціону, вжив необхідні заходи для організації та проведення аукціонів з продажу майна банкрута відповідно до положень зокрема статей 49, 51, 57, 65, 66 Закону про банкрутство.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, вказав серед іншого на те, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вимагаючи визнання недійсним договору купівлі-продажу, не перебуваючи при цьому зі сторонами цього правочину в договірних правовідносинах стосовно спірного майна, ОСОБА_1 наведеного не врахувала, а відтак обраний заявником спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є ефективним.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року скасувати, залишити в силі ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28 травня 2020 року.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень статей 7, 42, 73 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 317, 319, 321, 388, 626, 656 ЦК України, статей 49, 50, 55, 58, 59 Закону про банкрутство. На обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що судовими рішеннями попередніх інстанцій встановлено факт того, що на аукціоні відчужено нерухоме майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2020 року у цій же справі вказав на можливість оскарження аукціону з продажу майна банкрута, а також договору, укладеного за його наслідками, в межах справи за умови існування процедури банкрутства.
Разом з тим, звертаючись до частини другої статті 388 ЦК України, якою унормовано, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, ОСОБА_1 вказує на те, що вона позбавлена можливості скористатись таким способом захисту як витребувати нерухоме майно із чужого володіння шляхом пред`явлення віндикаційного позову до ОСОБА_2 , оскільки останній набув цю нерухомість в порядку виконання судового рішення.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 18 лютого 2021 року справу № 908/976/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на таке.
Постанова суду апеляційної інстанції, з поміж іншого, мотивована тим, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є ефективним. Відтак, позивачка, як попередній власник майна, мала звернутися з відповідним позовом в порядку статті 388 ЦК України про витребування спірного майна у кінцевого набувача
Натомість позивачка не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння, однак згідно з частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відтак позивачка не може скористатись таким способом захисту, як витребувати дане нерухоме майно із чужого незаконного володіння шляхом пред`явлення віндикаційного позову, адже спірну нерухомість було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Проаналізувавши предмет та зміст заявлених вимог наведених позивачкою, висновки судів за результатом розгляду цих вимог, доводи касаційної скарги, скаржника та аргументи сторін щодо скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України, під час вирішення питання витребування (повернення) майна, яке було продане під час процедури банкрутства, зокрема: чи ототожнюється продаж майна боржника під час процедури банкрутства з продажем встановленим для виконання судових рішень; чи потрібно для віндикації визнавати недійсним аукціон з продажу майна боржника в процедурі банкрутства, у разі якщо перший з ряду договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, визнано недійсним.
Разом із тим, аналіз судової практики свідчить про існування підходу, за яким продане ліквідатором майно в процедурі банкрутства вважається таким, що продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень; крім того, суди ототожнюють процедуру продажу майна у справі про банкрутство з публічними торгами.
Так, в ухвалі Верховного Суду України у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах від 1 вересня 2010 року (провадження № 6-5368св10) зазначено, що місцевий суд, установивши на підставі належних та допустимих доказів те, що спірні нежитлові приміщення набуті особою на платній основі за договором купівлі-продажу за результатами аукціонних торгів, проведених на виконання судових рішень у межах процедури банкрутства, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці приміщення не можуть бути витребувані від цієї особи як добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною другою статті 388 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року (провадження № 6-58цс13) під час розгляду заяви про визнання недійсними правочинів, вчинених у ліквідаційній процедурі (на момент дії постанови про визнання боржника банкрутом, яка згодом була скасована) та витребування майна із чужого незаконного володіння Верховний Суд України, з посиланням на частину другу статті 388 ЦК України дійшов висновку, що майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 638/5388/14-ц зазначено, що на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, відтак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири була чинною постанова суду про визнання боржника банкрутом, яка надавала арбітражному керуючому право здійснити продаж всього належного боржнику майна, особа, яка придбала це майно є добросовісним набувачем, а тому відповідно до статті 388 ЦК України відсутні правові підстави для витребування спірного майна з володіння цієї особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 201/15400/16-ц серед іншого відхилено доводи касаційної скарги про те, що реалізація майна під час ліквідаційної процедури підприємства - боржника не є тотожною процедурі примусового виконання рішення суду та залишено без змін оскаржувані судові рішення в яких, зокрема суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.
Отже, узагальнюючи саме такий підхід у судовій практиці до правозастосування частини другої статті 388 ЦК України, можна зробити висновок, що майно, продане у справі про банкрутство, не може бути витребуване від добросовісного набувача незалежно від того, чи вибуло воно з володіння її власника (банкрута) за його волею чи поза його волею, оскільки такий продаж ототожнюється із продажем встановленим для виконання судових рішень. Для незастосування винятків, встановлених для віндикації частиною другою статті 388 ЦК України, у такому випадку обов`язково необхідна наявність судового рішення про визнання таких торгів недійсними, незважаючи на визнання недійсним першого із договорів, предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього.
Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від наведених вище висновків з таких підстав.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14).
Поширення на правовідносини, які регулюють продаж майна боржника у банкрутстві, приписів частини другої статті 388 ЦК України, яка гарантує захист права власності добросовісного набувача на майно, придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду є хибним, позаяк постанова господарського суду про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не може вважатися судовим рішенням, яке підлягає виконанню в порядку, передбаченому законом, в розумінні зазначеної вище норми, оскільки в такому випадку реалізація майна відбувається на підставі Закону про банкрутство або Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо ототожнення продажу майна у процедурі банкрутства з продажем майна встановленим для виконання судових рішень та необхідності визнання таких торгів недійсними в судовому порядку для віндикації незважаючи на визнання недійсним першого із договорів предметом яких було відчуження спірного майна до набуття боржником відповідного права власності на нього, викладеного в ухвалі Верховного Суду України у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах від 1 вересня 2010 року (провадження № 6-5368св10), постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року (провадження № 6-58цс13), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 638/5388/14-ц та від 27 червня 2018 року у справі № 201/15400/16-ц.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити сторонам передбачене частиною першою статті 197 ГПК України право на участь у судовому засіданні, зокрема, у режимі відеоконференції.
Керуючись статтями 120, 121, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу № 908/976/19 за заявою Приватного підприємства «Мілітарі» про визнання банкрутом, за заявою ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 18 травня 2021 року об 11 годині 30 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
4. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима В. В. Пророк Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач
