Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 199/1917/19
провадження № 61-16444 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,
Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_3 ,
про стягнення суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 червня 2017 року
о 07 год 40 хв по вулиці Молодогвардійській у місті Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю трамвая, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та транспортного засобу «Chevrolet Lacetti NF35B», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував
ОСОБА_2 . Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
15 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір), за яким останній (кредитор) передав йому (новому кредитору) право вимоги до осіб, відповідальних
за завдання йому матеріальної шкоди внаслідок вищевказаної ДТП.
Згідно з умовами вказаного договору кредитор втрачає право вимагати
від страховика та від винуватця ДТП або від будь-якої іншої особи,
що в силу закону несе відповідальність перед кредитором, відшкодування матеріальних збитків (пункт 5 договору). Новий кредитор зобов`язався відремонтувати транспортний засіб «Chevrolet Lacetti NF35B», номерний знак НОМЕР_2 (пункт 4 договору).
Вказував, що на виконання умов договору він відремонтував транспортний засіб. Розмір ремонтно-відновлювальних робіт склав 84 830,00 грн,
що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 грудня 2017 року № 70, виконавець - ФОП ОСОБА_3 .
У пункті 15 договору сторони дійшли згоди, якщо за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення з приводу ДТП судом винним буде визнано кредитора (або водія, який керував належним кредитору транспортним засобом) та/або іншого учасника пригоди визнано невинним у вчинені адміністративного (кримінального) правопорушення
по даному факту, то кредитор зобов`язаний відшкодувати новому кредитору всі фактично понесені ним витрати у зв`язку з виконанням цього договору.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року у справі № 206/4471/17 скасовано постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2018 року у справі
про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і справу закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбвачених статтею 38 КУпАП, а провадження
у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП
за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Вважав, що ОСОБА_2 зобов`язаний відшкодувати йому понесені ним витрати на виконання договору, але у добровільному порядку відповідач заборгованість не відшкодував.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2
на свою користь заборгованість за договором від 15 серпня 2017 року
у розмірі 84 830,00 грн та вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 19 березня 2019 року у складі судді Спаї В. В. справу передано
за підсудністю до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 29 березня 2019 року у складі судді Новік Л. М. відкрито провадження
в указаній справі.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором відступлення права вимоги від 15 серпня 2017 року у розмірі 84 830,00 грн, судовий збір у розмірі 843,30 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони
є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (частина перша статті 627 ЦК України), а кредитор у зобов`язанні може бути заміненений іншою особою (стаття 512 ЦК України).
З урахуванням пункту 15 укладеного між сторонами договору у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути понесені позивачем (новий кредитор
за договором) витрати на відновлювальний ремонт належного йому транспортного засобу, а тому позов ОСОБА_1 є обґрунтованим.
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву
про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 21 квітня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд указаного заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 13 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 537,41 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вимоги позивача фактично ґрунтуються на положеннях неукладеного договору відступлення права вимоги, а тому вони не підлягають задоволенню, оскільки
за договором відступлення права вимоги новому кредитору було передано право на відшкодування матеріальної шкоди, яке не належало первісному кредитору на момент укладення договору.
На момент укладання договору будь-яких зобов`язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_2 не існувало. Договір про відступлення права вимоги було укладено між сторонами 15 серпня 2017 року, а провадження у справі
про адміністративне правопорушення закрито на підставі пункту 1
частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю у діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року. При цьому на час укладання договору відступлення права вимоги не було визначено винну особу у ДТП.
Апеляційний суд врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, про те, якщо майбутні відступлені вимоги не конкретизовані й не індивідуалізовані, то цей договір є неукладеним та не тягне за собою правових наслідків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України: від 23 вересня 2015 року у справі
№ 914/2846/14, від 06 липня 2016 року у справі № 914/4540/14,
та Верховного Суду: від 11 жовтня 2018 року у справі № 922/189/18,
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 06 листопада 2018 року
у справі № 926/3397/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 910/3359/18,
від 29 жовтня 2019 року у справі № 904/3713/18, від 19 лютого 2020 року
у справі № 915/411/19, від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 512, 514, 526, 530, 610 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній малозначній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, витребувано цивільну справу № 199/1917/19 із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції
не враховано, що укладений між сторонами договір є складним договором (змішаним), оскільки складається з елементів різних договорів, а саме договору відступлення права вимоги, договору доручення і договору надання послуг (проведення ремонту пошкодженого автомобіля), що передбачено частиною другою статті 628 ЦК України. Недійсність договору не встановлена законом, він не визнаний судом недійсним, а тому підлягає виконанню сторонами. Вказує, що його вимоги стосуються компенсації вартості проведеного за власний рахунок відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу відповідача, що визначено пунктом 15 договору, а не вимога до винної у ДТП особи на підставі договору відступлення права вимоги.
Крім того, суд апеляційної зробив помилковий висновок про визнання договору неукладеним, оскільки договір виконано сторонами, що унеможливлює його кваліфікацію як неукладеного.
Посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо способів тлумачення законодавства, а також на відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо добросовісної поведінки сторін правочину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначається, що предметом договору відступлення були невизначені вимоги, яких навіть ще не було на час укладення договору.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 червня 2017 року о 07-40 год. на вул. Молодогвардійській у м. Дніпро за участю водія ОСОБА_4 , який керував трамваєм Т-З номерний знак НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Chevrolet Lacetti NF35B», номерний знак НОМЕР_2 ,сталась ДТП внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Автомобіль «Chevrolet Lacetti NF35B», номерний знак НОМЕР_2 , на праві власності належить ОСОБА_2
15 серпня 2017 року між ОСОБА_2 (кредитором) та ОСОБА_1 (новим кредитором) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов пункту 1 якого кредитор передав новому кредитору право вимоги до осіб, відповідальних за завдання матеріальної шкоди, заподіяної під час ДТП, що мала місце 27 червня 2017 року (а. с. 9).
Пунктом 5 договору сторонами було погоджено, що кредитор втрачає право вимагати від страхової компанії «МТСБУ», де застрахована цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи та від винної у ДТП особи, або від будь-якої іншої особи, що в силу закону несе відповідальність перед кредитором, компенсації матеріального збитку, заподіяного внаслідок вказаної вище пригоди.
Відповідно до пункту 6 договору для реалізації права відступлення вимоги 15 серпня 2017 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 видана нотаріально посвідчена довіреність (а. с. 10).
ОСОБА_1 , у свою чергу, на виконання умов пункту 4 вказаного договору після його підписання та отримання від кредитора нотаріально посвідченої довіреності, за власні кошти відремонтував вказаний транспортний засіб, що належить ОСОБА_2 , оплатив проведені ремонтно-відновлювальні роботи у розмірі 84 830,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт СТО «ФОП ОСОБА_3 » від 30 грудня 2017 року № 70 та квитанцією від 27 лютого 2019 року про оплату вартості відновлювального ремонту в повному обсязі (а. с. 31-32).
У пункті 15 договору відступлення права вимоги сторони також погодили, якщо за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення з приводу ДТП, зазначеної в пункті 1 договору, судом буде визнано винним кредитора (або водія, який керував належним кредитору транспортним засобом) та/або іншого учасника пригоди визнано невинним у вчинені адміністративного (кримінального) правопорушення по факту вищезазначеного ДТП, то кредитор зобов`язаний відшкодувати новому кредитору всі фактично понесені ним витрати у зв`язку із виконанням цього договору.
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 04 жовтня 2018 року у справі № 206/4471/17 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КупАП, провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП
(а. с. 11-12).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року
у справі №206/4471/17, постанову Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2018 року скасовано, провадження
у справі закрито на підставі статті 247 КупАП, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а. с. 13-14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох
або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).
Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив виключно з того, що з урахуванням положень статей 512, 514 ЦК України договір відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. А оскільки передача за правочином відбулася щодо невизначених, позбавлених конкретного змісту, вимог, у тому числі й на майбутнє, то це тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не врахував таке.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що по своїй суті договір від 15 серпня 2017 року є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів.
У частині регулювання відносин між сторонами він є договором про надання послуг, тобто проведення ремонту пошкодженого транспортного засобу відповідача на певних умовах.
Так, у пункті 15 договору сторони погодили, якщо за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення з приводу ДТП, зазначеної в пункті 1 договору, судом буде визнано винним кредитора (або водія, який керував належним кредитору транспортним засобом) та/або іншого учасника пригоди визнано невинним у вчинені адміністративного (кримінального) правопорушення по факту вищезазначеного ДТП, то кредитор зобов`язаний відшкодувати новому кредитору всі фактично понесені ним витрати у зв`язку із виконанням цього договору.
Отже, відповідач (кредитор) зобов`язався відшкодувати понесені позивачем (новим кредитором) понесені витрати у зв`язку з виконання цього договору.
При цьому судами встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 206/4471/17 скасовано постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 04 жовтня 2018 року, провадження у справі закрито на підставі
пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю у діях
ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого
статтею 124 КУпАП.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
У частині регулювання відносин між сторонами вказаний договір від 15 серпня 2017 року також є договором доручення, так як на виконання пункту 6 договору для реалізації права відступлення вимоги 15 серпня 2017 року ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 видана нотаріально посвідчена довіреність.
ОСОБА_1 , у свою чергу, на виконання умов пункту 4 вказаного договору після його підписання та отримання від кредитора нотаріально посвідченої довіреності, за власні кошти відремонтував транспортний засіб, що належить ОСОБА_2 , оплатив проведені ремонтно-відновлювальні роботи у розмірі 84 830,00 грн. Ці докази були предметом дослідження судами і відповідачем не спростовані.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: «не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту».
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_2 , а саме отримав нотаріально посвідчену довіреність, організував огляд пошкодженого автомобіля ОСОБА_2 , відремонтував його автомобіль і оформив документи та подання їх до МТСБУ. Вказані документи досліджені судом першої інстанції, відповідачем не спростовані.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню й залишення в силі рішення суду першої інстанції, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги
у розмірі 1 687,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати, заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 687,00 грн (одну тисячу шістсот вісімдесят сім гривень) на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
