Номер провадження 2-др/754/40/20
Справа №754/8750/19
РІШЕННЯ
Іменем України
(додаткове)
11 грудня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Гергель В.А.
у відсутності сторін
розглянувши питання про винесення додаткового рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - ПАТ «Український професійний банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк» про визнання договору недійсним, визнання договору припиненим,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - ПАТ «Український професійний банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки було залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк» про визнання договору недійсним, визнання договору припиненим задоволений в повному обсязі.
подано підтвердження про розмір понесених судових витрат .
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При винесенні рішення судом не було вирішено питання про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат за правничу допомогу.
15 жовтня 2020 року позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 подано заяву про винесення додаткового рішення в частині вирішення питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно якої просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 51036 гривень 80 копійок.
Згідно п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК Україниу разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
До судового розгляду сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомляли.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Право на професійну правничу допомогу гарантованост.59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000 та від 30.09.2009 №23-рп/2009.
Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При цьому, за визначенням п. 6 ст. 1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витратина підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49500 грн., ОСОБА_2 надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги № 211/2019 від 23 липня 2019 року; копію рахунку № 233 від 01 серпня 2019 року на суму 31500 гривень; квитанцію № Н58593 від 03 серпня 2019 року на суму 31500 гривень; Акт від 30 серпня 2019 року приймання наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги № 211/2019 від 23 липня 2019 року на загальну суму 26250 гривень; копію рахунку № 377/2020 від 08 жовтня 2020 року на суму 18000 гривень; квитанцію № Н 200435 від 12 жовтня 2020 року на суму 18000 гривень; Акт від 12 жовтня 2020 року приймання наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги № 211/2019 від 23 липня 2019 року на загальну суму 15000 гривень.
Від Позивача ОСОБА_1 не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, будь-які докази їх неспівмірності в матеріалах справи відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи ступінь складності справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що в матеріалах справи наявні докази в обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи те, що при винесенні рішення судом не було вирішено питання про стягнення з Позивача на користь Відповідача судових витрат на правничу допомогу, тому суд приходить до висновку про ухвалення додаткового рішення в справі.
Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1536 гривень 80 копійок.
Керуючись ч.8 ст.141, ст. 270 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Ухвалити додаткове рішення, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - ПАТ «Український професійний банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк» про визнання договору недійсним, визнання договору припиненим.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49500 гривень та судовий збір в розмірі 1536 гривень 80 копійок.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня проголошення додаткового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручене у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додаткового рішення суду.
Головуючий:
