Ухвала
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 754/8750/19
провадження № 61-9118св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Висіцької Ірини Володимирівни на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 лютого 2011 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання квартири в розмірі 300 000 грн під 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року банк та відповідач уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . 26 березня 2019 року між ним та ПАТ «Український професійний банк» були укладені договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52 і № 52/1, за якими до нього перейшли права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком і ОСОБА_2 . Згідно з додатком № 1 до договору № 52 загальна сума прав вимоги за кредитом становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 2 914,67 грн - строкові проценти; 42 571,60 грн - прострочені проценти; 77 969,44 грн - пеня. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань на вищевказану заборгованість ним були нараховані інфляційні втрати за період з 26 березня по 01 червня 2019 рокув розмірі 5 370,05 грн та 3 % річних - 1 358 грн, а тому загальний борг за кредитним договором наразі становить 255 183,76 грн (248 455,71 + 5 370,05 + 1 358). Крім того, він надіслав на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушень виконання кредитних зобов`язань, в якій попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак відповідач залишив його вимогу без задоволення. Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 остаточно просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 в загальній сумі 255 183,76 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів в порядку, визначеному статтями 39, 41, 43 Закону України «Про іпотеку».
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим, в якому просив: визнати недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 ; визнати припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ним та ПАТ «Український професійний банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що 26 травня 2015 року між ПАТ «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Аурум Фінанс» (далі - ТОВ «ФК Аурум Фінанс») було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК Аурум Фінанс» набуло права вимоги за вищезгаданими кредитним та іпотечним договорами. З моменту отримання у червні 2015 року повідомлення про відступлення права вимоги він своєчасно виконував перед новим кредитором свої зобов`язання з повернення кредиту, а саме в період з 10 червня 2015 року по 05 травня 2017 року сплатив товариству 71 985 грн, з яких: 21 042,51 грн - тіло кредиту; 50 943,11 грн - проценти. Крім того, він перерахував на рахунок товариства 67 785,62 грн. Разом з тим рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16 були задоволені позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк» та застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між банком та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», шляхом відновлення становища, яке існувало до вчинення правочину, в тому числі з поновленням ПАТ «Український професійний банк» статусу іпотекодержателя з правом майнової вимоги до нього за кредитним та забезпечувальним договорами. На виконання вказаного рішення суду він став повертати кредитні кошти первісному кредиторові, а саме в період з 08 червня 2017 року по 11 квітня 2019 року сплатив на рахунок ПАТ «Український професійний банк» 93 335,03 грн, з яких: 59 984,98 грн - тіло кредиту; 33 350,05 грн - проценти. Вважає, що оскільки він належним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, то за відсутності в нього простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами банк безпідставно нараховував пеню. Відтак за договором від 26 березня 2019 року № 52 ПАТ «Український професійний банк» могло відступити на користь ОСОБА_1 право вимоги лише за зобов`язанням, до складу якого входить строкова заборгованість за тілом кредиту (55 092,29 грн) та за процентами (1 035,03 грн), а всього - 56 127,32 грн. Тому відступлення банком новому кредитору права вимоги за кредитним договором в розмірі 248 455,71 грн, тобто в неіснуючому обсязі, свідчить про відсутність предмета договору. Крім того, на виконання договору № 52 новому кредитору були передані копії, а не оригінали кредитного та іпотечного договорів. На його думку, невідповідність договору № 52 вимогам статей 512, 514, 517, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання цього правочину недійсним. Крім того, укладений 26 березня 2019 року між відповідачами договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним. В силу нікчемності договору № 52/1 ОСОБА_1 як новий кредитор за основним зобов`язанням не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. В даному випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону України «Про іпотеку». Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ «Український професійний банк» втратило статус кредитора за кредитним договором, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У свою чергу, у зв`язку з нікчемністю договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, ОСОБА_1 як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року у складі судді Галась І. А. в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 . Визнано припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в порушення вимог статей 512, 514 ЦК України за договором № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором ПАТ «Український професійний банк» передало новому кредитору - ОСОБА_1 права вимоги в обсязі, що не існував на момент такого відступлення. Також всупереч положенням статті 517 ЦК України банк надав ОСОБА_1 копії кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригінали. За таких обставин оспорюваний договір № 52 підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. У свою чергу, договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором вчинено без нотаріального посвідчення, а тому цей правочин є нікчемним. Оскільки ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, то відсутні підстави для задоволення первісного позову. В даному випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону України «Про іпотеку». З огляду на те, що уклавши 26 березня 2019 року договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, ПАТ «Український професійний банк» втратило статус як кредитора, так і іпотекодержателя, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного, а в силу нікчемності договору № 52/1 ОСОБА_1 також не став іпотекодержателем, то іпотечний договір від 08 лютого 2011 року слід вважати припиненим з 26 березня 2019 року.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500 грн та судовий збір в сумі 1 536,80 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_2 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами вирішення спірних правовідносин в первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Визначений стороною відповідача за первісним позовом розмір витрат на правничу допомогу відповідає обсягу наданих послуг, критерію складності справи та принципам розумності і співмірності. При цьому від ОСОБА_1 не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також суд вважав за необхідне стягнути з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача судовий збір.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року задоволено. Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Також законом не передбачено підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у випадку передання новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригіналів. При цьому колегія суддів врахувала, що сторони оспорюваного правочину не заперечували факт передачі банком ОСОБА_1 документів, передбачених частиною першою статті 517 ЦК України, згідно з якою первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. За таких обставин у місцевого суду не було правових підстав для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 уклали у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, то місцевий суд дійшов правильного висновку щодо нікчемності цього правочину. Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 на підставі нікчемного договору № 52/1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим місцевий суд безпідставно визнав припиненим іпотечний договір з 26 березня 2019 року. У справі, яка переглядається, зобов`язання за кредитним договором не припинені, строк дії іпотечного договору не закінчився, а нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, за умови чинності самого іпотечного договору, не є передбаченою статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підставою для припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання за основним договором. Оскільки суд першої інстанції помилково задовольнив зустрічний позов, то з урахуванням положень частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які були понесені ним у місцевому суді. Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_2 понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги, акт приймання наданих послуг, рахунок на оплату 9 000 грн та платіжне доручення, не є безумовною підставою для відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Оскільки адвокат Висіцька І. В. представляла інтереси ОСОБА_2 в одному судовому засіданні, яке тривало 26 хвилин, і вона підготувала лише два процесуальні документи (відзиви на рішення місцевого суду від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року, її прохання про залишення вказаних судових рішень без змін не були задоволенні апеляційним судом), то, з урахуванням складності справи, виконаних робіт і принципів співмірності та розумності, наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Висіцька І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказала, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд не застосував статтю 24 Закону України «Про іпотеку» та не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц та від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012. Крім того, апеляційний суд застосував статті 133, 137, 141 ЦПК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 149/719/16-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 910/2170/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 537/2192/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 154/704/20, в додатковій постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.
16 червня 2021 року справа № 754/8750/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18), з огляду на таке.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 08 лютого 2011 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 329, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 300 000 грн на придбання квартири АДРЕСА_1 під 22 % річних з кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903.
Цього ж дня, 08 лютого 2011 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. накладено заборону на відчуження предмета іпотеки.
Згідно з довідкою ПАТ «Український професійний банк» від 05 травня 2015 року № 11/5-02/372 в період кредитування з 08 лютого 2011 року по 05 травня 2015 року ОСОБА_2 сплачено 387 040,49 грн, з яких: 175 000 грн - тіло кредиту; 212 040,49 грн - проценти. Станом на 05 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 склала 125 000 грн. Прострочена заборгованість відсутня.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
26 травня 2015 року між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» було укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «Український професійний банк» відступило ТОВ «ФК Аурум Фінанс» права грошової вимоги та всіх пов`язаних з нею прав до ОСОБА_2 за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.
Цього ж дня, 26 травня 2015 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни, згідно з якими внаслідок відступлення права вимоги ТОВ «ФК Аурум Фінанс» набуло статус іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, що підтверджується інформаційною довідкою від 24 липня 2019 року № 175145970.
09 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав від ПАТ «Український професійний банк» повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами новому кредитору - ТОВ «ФК Аурум Фінанс». Також у червні 2015 року ОСОБА_2 отримав таке ж повідомлення від нового кредитора - ТОВ «ФК Аурум Фінанс».
Разом з тим рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк». Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6270. Цим рішенням суду відновлено становище, яке існувало до укладення договору від 26 травня 2015 року, в тому числі, відновлено статус ПАТ «Український професійний банк» як іпотекодержателя та/або обтяжувача та визнано наявність в банку права майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та договорами забезпечення.
Вказаним рішенням господарського суду встановлено, що в період з 10 червня 2015 року по 07 березня 2017 року ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «ФК Аурум Фінанс» грошові кошти на загальну суму 67 785,62 грн, що підтверджується копіями банківських квитанцій. Відповідні платежі були здійснені позичальником хоча і на виконання умов кредитного договору від 08 лютого 2011 року, проте ТОВ «ФК Аурум Фінанс» одержало такі кошти саме на виконання умов договору відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року. Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ПАТ «Український професійний банк» про стягнення з ТОВ «ФК Аурум Фінанс» грошових коштів у розмірі 67 785,62 грн, набутих внаслідок укладення нікчемного правочину та сплачених позичальником ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 329.
У зв`язку із введенням тимчасової адміністрації та подальшою ліквідацією ПАТ «Український професійний банк» 06 березня 2019 року на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 лютого 2019 року № 160 було проведено електронний аукціон № UA-EA-2019-02-12-000045-b з продажу права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладеним між банком та ОСОБА_2 , та майнових прав на предмет забезпечення: квартири АДРЕСА_1 . Переможцем аукціону оголошено ОСОБА_1 , який запропонував найвищу ціну (33 164,44 грн) за лот № F77GL40927.
На підставі протоколу електронного аукціону 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» було укладено договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк».
Згідно з додатком № 1 до вказаного договору загальна сума прав вимоги кредитора до ОСОБА_2 становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 2 914,67 грн - строкові проценти; 42 571,60 грн - прострочені проценти; 77 969,44 грн - пеня.
Також 26 березня 2019 року ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» уклали у простій письмові формі без нотаріального посвідчення договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», за умовами якого ОСОБА_1 прийняв у власність права вимоги до ОСОБА_2 за вказаним іпотечним договором (пункт 1.1).
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 24 липня 2019 року іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року значиться ТОВ «ФК Аурум Фінанс», а не ПАТ «Український професійний банк» або ОСОБА_1 .
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 656 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (стаття 518 ЦК України).
Згідно зі статтею 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
За змістом частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин першої-третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 495/5578/17 (провадження № 61-5945св20) вказано, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню; відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Тобто відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації; внесення таких відомостей і є зміною речового права - права іпотеки. До проведення державної реєстрації відповідне право не виникає, а його перехід не відбувається. Державна реєстрація відступлення права вимоги, яка відбувається шляхом здійснення заміни іпотекодержателя за таким предметом іпотеки у Реєстрі речових прав, є обов`язковою, а такій реєстрації передує обов`язкова реєстрація самого права іпотеки за первісним іпотекодержателем. Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Водночас за змістом частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством. Тому виникнення прав у нового іпотекодержателя за договором іпотеки може відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зроблено висновок про те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договір від 26 березня 2019 року № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року не посвідчено нотаріально, відомості про відступлення ПАТ «Український професійний банк» майнових прав на користь ОСОБА_1 не зареєстровані у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим цей правочин є нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за вищевказаним договором.
В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 (провадження № 61-21697св19) вказано, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18), на яку посилалася представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, зазначено, що згідно з абзацом 9 статті 1 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель - це кредитор за основним зобов`язанням. Тлумачення абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що: - іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням. Це пов`язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення; - для відступлення прав за іпотечним договором необхідним є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням; - Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто, законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. Таким чином, оскільки в Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» як іпотекодержателя за договором іпотеки відсутнє право вимоги за кредитним договором у зв`язку з її відступленням новому кредитору на підставі відповідного правочину, то цей банк не може бути іпотекодержателем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, й в частині визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» та позичальником.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вцій справі не погоджується з наведеним висновком з огляду на таке.
Підстави припинення іпотеки наведені у статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), у разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, в силу положень статті 599 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку» підставою для припинення договору іпотеки є повне виконання кредитного договору.
Як у справі № 758/3453/16-ц, так і в цій справі суди встановили, що позичальник не виконав у повному обсязі зобов`язання за кредитним договором і строк дії іпотечного договору не закінчився.
Тобто сам по собі факт відступлення банком іншій особі права вимоги за укладеним з позичальником кредитним договором, за наявності в позичальника заборгованості за цим договором, не є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов`язання.
Положення частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» щодо необов`язковості отримання згоди іпотекодавця при відступленні права вимоги за договором іпотеки за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням спрямовані на уникнення ситуації, при якій відступлення права вимоги за іпотечним договором передує відступленню права вимоги за основним зобов`язанням. Тому договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, так і через певний проміжок часу.
Отже, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для визнання іпотечного договору припиненим.
При цьому, дійшовши висновку про наявність підстав для визнання припиненим договору іпотеки у зв`язку з відсутністю в іпотекодержателя права вимоги за кредитним договором, яка була відступлена новому кредитору, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18) не навів передбачених законом правових підстав для такого висновку і не врахував, що ні ЦК України, ні Закон України «Про іпотеку» не пов`язують припинення іпотеки з вищенаведеними обставинами.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18), передавши справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Висіцької Ірини Володимирівни на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук
