ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Банаська О. О.

22 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 754/8750/19

Провадження № 14-202цс21

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ», Банк), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. Позивач мотивував позов тим, що 08 лютого 2011 року ПАТ «УПБ» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання квартири в розмірі 300 000,00 грн під 22,00 % річних із кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року.

3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року ПАТ «УПБ» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Цей правочин посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., зареєстрований у реєстрі за № 903.

4. 26 березня 2019 року на електронних торгах ОСОБА_1 і ПАТ «УПБ» уклали договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52 і № 52/1, за умовами яких до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що раніше уклали Банк і ОСОБА_2 .

5. За змістом додатка 1 до договору № 52, загальна сума вимог за кредитом становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за сумою кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2 914,67 грн - строкові відсотки; 42 571,60 грн - прострочені відсотки; 77 969,44 грн - пеня.

6. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань на зазначену заборгованість за період з 26 березня до 01 червня 2019 року кредитор нарахував інфляційні втрати в сумі 5 370,05 грн та три проценти річних - 1 358,00 грн, тому загальний розмір заборгованості за кредитним договором на момент звернення до суду із цим позовом становить 255 183,76 грн (248 455,71 грн + 5 370,05 грн + 1 358,00 грн).

7. 20 квітня 2019 року позивач звертався з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про усунення порушень виконання кредитних зобов`язань, у якій попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте відповідач не задовольнив його вимогу.

8. З урахуванням викладеного та уточнених вимог позову ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 у розмірі 255 183,76 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві приватної власності відповідачу, шляхом проведення прилюдних торгів у порядку, визначеному статтями 39, 41, 43 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

9. Відповідач ОСОБА_2 у серпні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «УПБ» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим.

10. Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 26 травня 2015 року ПАТ «УПБ» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аурум фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Аурум фінанс») уклали договори про відступлення права вимоги, за умовам якого ПАТ «УПБ» відступило на користь ТОВ «ФК «Аурум фінанс» право грошової вимоги та всіх пов`язаних із нею прав за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладеними зі ОСОБА_2 . З моменту отримання повідомлення про відступлення права вимоги у червні 2015 року ОСОБА_2 своєчасно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, а саме: у період із 10 червня 2015 року до 05 травня 2017 року сплатив на рахунок ТОВ «ФК «Аурум фінанс» 71 985,66 грн, з яких: 21 042,51 грн - за сумою кредиту, 50 943,11 грн - за відсотками за користування кредитом.

11. Рішенням від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, Господарський суд міста Києва задовольнив позов ПАТ «УПБ» та застосував наслідки недійсності нікчемного договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «УПБ» і ТОВ «ФК «Аурум фінанс», шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення цього договору, зокрема відновлення статусу ПАТ «УПБ» як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у ПАТ «УПБ» прав майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та договором забезпечення.

12. На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_2 у період з 08 червня 2017 року до 11 квітня 2019 року на рахунок ПАТ «УПБ» сплатив 93 335,03 грн, з яких: 59 984,98 грн - тіло кредиту; 33 350,05 грн - відсотки за користування кредитом.

13. ОСОБА_2 вважав, що оскільки він належно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, в нього немає простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами, а отже, ПАТ «УПБ» безпідставно нараховувало пеню. Відповідно, за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 Банк міг відступити на користь ОСОБА_1 право вимоги лише за зобов`язанням, до складу якого входить строкова заборгованість за тілом кредиту (55 092,29 грн) та за процентами (1 035,03 грн), разом - 56 127,32 грн.

14. Також на виконання договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 новому кредитору були передані копії, а не оригінали кредитного та іпотечного договорів. ОСОБА_2 вважав, що передача новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів є підставою для визнання цього правочину недійсним.

15. Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладений 26 березня 2019 року між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 , є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. Тож ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором.

16. У цьому випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону № 898-IV. Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ «УПБ» втратило статус кредитора за кредитним договором у зв`язку з ліквідацією через його неплатоспроможність, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У зв`язку з нікчемністю договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.

17. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 ; визнати припиненим із 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «УПБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.

18. Рішенням від 09 жовтня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний позов задовольнив.

Суд визнав недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1

Визнав припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «УПБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.

19. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що ПАТ «УПБ» відступило ОСОБА_1 (новому кредитору) право вимоги за кредитним договором в обсязі, що не існував на момент такого відступлення. Також усупереч приписам статті 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) банк надав ОСОБА_1 копії кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригінали. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором суперечить статтям 512, 514, 517 ЦК України, а тому є недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 цього Кодексу.

20. Суд першої інстанції виснував, що договір від 26 березня 2019 року № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, тому відповідно немає і підстав для задоволення первісного позову.

21. На переконання суду першої інстанції, іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим із 26 березня 2019 року, оскільки ПАТ «УПБ» (первісний кредитор) втратило статус кредитора та іпотекодержателя у зв`язку з укладенням договору № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а ОСОБА_1 (новий кредитор) не став іпотекодержателем через нікчемність договору № 52/1.

22. Додатковим рішенням від 11 грудня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500,00 грн та судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.

23. Постановою від 22 квітня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

24. Суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та скасував це рішення.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

25. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в межах спору про стягнення заборгованості й не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Також закон не передбачає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі передання новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригіналів. Як підсумок, суд не встановив правових підстав для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором.

26. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 уклали з порушенням вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, то цей правочин є нікчемним.

27. Оскільки ОСОБА_1 на підставі нікчемного договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, немає правових підстав для задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

28. Натомість суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції безпідставно визнав припиненим іпотечний договір з 26 березня 2019 року, оскільки зобов`язання за кредитним договором не припинені, строк дії іпотечного договору не закінчився, а нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором за умови чинності самого іпотечного договору не є передбаченою статтею 17 Закону № 898-IV підставою припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язань за основним договором.

29. З огляду на те що місцевий суд помилково задовольнив зустрічний позов, немає правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які понесені ним у суді першої інстанції.

30. Урахувавши складність справи, виконані адвокатом роботи та принцип розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов переконання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, з 9 000,00 грн до 3 000,00 грн.

31. У червні 2021 ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року залишити в силі.

32. Ухвалою від 08 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2021 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

33. Ухвалою від 06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

34. Ухвалою від 08 листопада 2021 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

35. Ухвалою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19, з посиланням на правову позицію, сформульовану в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц, щодо застосування приписів статті 599 ЦК України та статті 17 Закону № 898-IV у частині підстав припинення іпотеки, коли кредитор та іпотекодержатель є різними особами, тобто у випадку виникнення конструкції «абстрактної іпотеки», виникнення та збереження якої не передбачено Законом № 898-IV.

36. Ухвалою від 02 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.

37. Постановою від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання іпотечного договору припиненим змінила, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором - залишила без змін.

38. Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині скасування додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувала.

39. Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінила, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, в розмірі 22 800,00 грн.

40. Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо скасування додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення відшкодування судового збору та щодо стягнення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, залишила без змін.

41. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

42. Зазначила, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.

43. З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

44. Дійшла висновку, що іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

45. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.

46. Посилалася на те, що відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

47. Зауважила, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а навпаки: констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону № 898-IV), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.

48. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що механізм дії норм права визначається залежно від того, в охоронних чи в регулятивних відносинах виник спір.

49. У регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань.

50. Зазначила, що правова природа процедур реалізації майна на торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права на майно до покупця - учасника торгів. Процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Отже, реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на торгах.

51. Специфіка проведення конкурсних процедур з відчуження майна (активів) банку полягає в тому, що зазначені процедури є тривалими та складаються з низки визначених законодавством дій, які здійснюють учасники цих процедур, маючи на меті вчинення двостороннього правочину та виникнення на його підставі певних прав та обов`язків.

52. Враховуючи фактичні обставини цієї конкретної справи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних відносин між банком та переможцем торгів.

53. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що сторони правочину про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення на виконання вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV. Із цього моменту у сторін виникнуть права та обов`язки, передбачені договором, зокрема цесіонарій набуде статусу іпотекодержателя та притаманних цьому статусу прав, зокрема права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі висновки Велика Палати сформулювала винятково у контексті тлумачення приписів частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» за конкретних обставин цієї справи.

54. Оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання.

55. Зазначила, що у справі № 758/3453/16 фізична особа (боржник за кредитним договором) звернулася з позовом до банку про визнання договору іпотеки припиненим, виключення з Державного реєстру речових прав інформації про державну реєстрацію іпотеки за відповідачем та зобов`язання останнього повернути документи. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечував договір іпотеки, укладений з іншою, аніж позивач, фізичною особою. Право вимоги за кредитним та іпотечним договорами неодноразово передавалося на підставі договорів про відступлення права вимоги різним юридичним особам, але в Державному реєстрі речових прав іпотекодержателем залишався банк.

56. У постанові від 12 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. Верховний Суд визнав договір іпотеки припиненим з огляду на те, що Законом № 898-IV не передбачено можливості виникнення конструкції «абстрактної іпотеки», за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.

57. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду про те, що законодавство України не передбачає «абстрактну іпотеку»; права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ні ЦК України, ні Закон № 898-IV не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами [«абстрактною іпотекою»]. Отже, такий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить приписам статті 17 Закону № 898-IV, врахованої у системному зв`язку з правилами частини першої статті 24 цього Закону, а тому наявні підстави для відступу від нього, оскільки законодавство України хоча й не передбачає «абстрактну іпотеку», проте її наявність не тягне припинення іпотеки.

58. Виходила з того, що у справах № 5016/1284/2012, № 922/3371/19 та № 910/3647/20 Верховний Суд не формулював висновків щодо припинення іпотеки в разі виникнення так званої «абстрактної іпотеки», а тому немає підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених в постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19 та від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20.

59. Дійшла висновку, що чинне законодавство не встановлює підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за таким договором.

60. Установивши, що ОСОБА_2 фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за цим договором, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що немає правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

61. Сам по собі факт укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором не створює для ОСОБА_2 безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі, під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора ОСОБА_2 не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги.

62. Зазначила, що законодавство також не визначає підставою для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором і ту обставину, що первісний кредитор (ПАТ «УПБ») передав новому кредитору ( ОСОБА_1 ) копії кредитного та іпотечного договорів, а не оригінали цих документів.

63. Оскільки договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, який уклали сторони у цій справі, є правочином про відступлення прав, передбачених договором іпотеки, відповідно до частини третьої статті 24 Закону Закон № 898-IV він підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

64. Вважала, що, зважаючи на те, що неодмінною умовою для завершення процедури відступлення права за іпотечним договором є нотаріальне посвідчення правочину, висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір про відступлення права за іпотечним договором від 26 березня 2019 року № 52/1 порушує вимоги частини третьої статті 24 Закону Закон № 898-IV, є обґрунтованим.

65. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що наразі ОСОБА_1 на підставі цього договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. Втім з огляду на встановлені судами фактичні обставини цієї справи наведене не означає, що результати торгів є нікчемними загалом, а також що договір про відступлення прав за іпотечним договором не може бути посвідчений нотаріально в подальшому з наступною державною реєстрацією відомостей про таке відступлення.

66. Дійшла переконання, що зазначені ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві обставини не можуть вважатися правовою підставою для визнання договору іпотеки припиненим, оскільки згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

67. У цій справі іпотека не може бути припинена, оскільки не припинено основне зобов`язання та не закінчився строк дії іпотечного договору; іпотекодержатель не набув право власності на предмет іпотеки; іпотечний договір є дійсним до теперішнього часу (не визнавався недійсним у судовому порядку); передане в іпотеку майно не знищено; не існує інших підстав, передбачених Законом № 898-IV.

68. Сам лише факт відступлення банком іншій особі права вимоги за кредитним договором, за наявності в позичальника заборгованості за цим договором, не є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов`язання.

69. Виходила з того, що особливістю цього спору є те, що є рішення суду, яким спростовано презумпцію реєстраційного статусу ТОВ «ФК «Аурум фінанс» як іпотекодержателя. Це рішення суду має пріоритет у з`ясуванні того питання, хто є дійсним іпотекодержателем - ПАТ «УПБ» чи ТОВ «ФК «Аурум фінанс».

70. Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «ФК «Аурум фінанс», за висновком суду, є нікчемним, а тому запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого іпотекодержателем є ТОВ «ФК «Аурум фінанс», є формальним, не підтверджує наявності в останнього дійсного права іпотекодержателя.

71. У такому висновку Велика Палата Верховного Суду керується тим, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Втім будь-яке речове право, зокрема й право іпотеки, має ґрунтуватися на певному правовому титулі. Державна реєстрація такого права на майно не може бути абстрактною, тобто не мати правової підстави свого виникнення та збереження.

72. Очевидним є те, що ТОВ «ФК «Аурум фінанс» без відповідного титулу має формально зареєстроване право іпотеки, яке за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16 насправді належить ПАТ «УПБ».

73. Тож співвідносячи права ТОВ «ФК «Аурум фінанс» і ПАТ «УПБ», Велика Палата Верховного Суду наголосила, що належним іпотекодержателем є саме ПАТ «УПБ», оскільки його правовий титул підтверджений судовим рішенням, хоча це рішення в частині відновлення запису про право іпотеки за банком поки й не виконане. Натомість ТОВ «ФК «Аурум фінанс», яке має формальну реєстрацію за ним права іпотеки, не є належним іпотекодержателем, оскільки правової підстави для цього немає.

74. На час укладення між ОСОБА_1 і ПАТ «УПБ» договору № 52 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ «УПБ» ще не відновило запис у відповідному державному реєстрі про реєстрацію свого права іпотекодержателя за іпотечним договором, хоч його правовий титул іпотекодержателя підтверджений судовим рішенням.

75. Наголошувала на врахуванні того, що хоча право іпотекодержателя на підставі судового рішення належить ПАТ «УПБ», втім, задля можливості відчужувати належне банку право вимоги за іпотечним зобов`язанням, він мав відновити запис, зареєструвавши за собою право іпотеки.

76. Тож до внесення відповідного запису до державного реєстру ПАТ «УПБ» не могло здійснити відчуження належних йому як іпотекодержателю прав та оформити відступлення права вимоги за іпотечним договором з дотриманням приписів законодавства. Відповідно ОСОБА_1 наразі не набув прав належного іпотекодержателя за згаданим іпотечним договором.

77. Дійшла висновку, що підстав для припинення іпотечного договору немає, втім робить такі висновки дещо з інших мотивів. Відповідно Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що постанова Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання іпотечного договору припиненим підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором - залишенню без змін.

ІІ. Зміст окремої думки

78. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося в частині мотивів.

79. Чинне законодавство, зокрема стаття 51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, в редакції на час торгів (далі - Положення № 388) та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 20 липня 2017 року № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції» (далі - Рішення № 3117), передбачає реалізацію майна банку, що ліквідується, на електронних торгах чи з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону.

80. Стаття 51 Закону № 4452-VI, розділ VII Положення № 388 та Рішення № 3117 передбачають продаж на відкритих торгах активів банку уповноваженою особою Фонду на підставі договору з організатором торгів (пункт 1 розділу VII) у процедурі виведення з ринку фінансових послуг неплатоспроможного банку.

81. Саме процедури, передбачені статтею 51 Закону № 4452-VI, розділом VII Положення № 388 та Рішенням № 3117, повинні бути застосовані у цій справі, і саме ці законодавчі акти підлягають тлумаченню і застосуванню.

82. Так, згідно зі статтею 51 Закону № 4452-VI майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста цієї статті).

83. За змістом цих норм законодавства наслідком проведення електронних торгів із продажу нерухомого майна чи прав на нього є вчинення правочину, який, у свою чергу, підлягає нотаріальному посвідченню.

84. З огляду на пункт 4 розділу VII Положення № 388 у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів та не пізніше 20 робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку та здійснення переможцем таких відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих дня та не може закінчуватись пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.

85. Положення зазначених норм права у системному зв`язку означають, що права іпотекодержателя, передбачені в іпотечному договорі, мають перейти за наслідками відкритих, у тому числі електронних, торгів і нотаріально посвідченого правочину. Такий правочин у випадку відсутності його нотаріального посвідчення є нікчемним, тобто таким, що не породжує жодних прав та обов`язків.

86. За частиною першою статті 24 Закону № 898-IV відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

87. Це правило відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання, внаслідок чого іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону № 898-IV), а «абстрактну іпотеку» (без зв`язку із належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає.

88. Перехід права вимоги за кредитним договором може відбуватися разом з відступленням права іпотеки.

89. Звертаємо увагу, що домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення [постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10)].

90. За частиною третьою статті 24 Закону № 898-IV правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

91. Отже, договір відступлення права вимоги, забезпеченої іпотекою (права вимоги за кредитним договором), не потребує нотаріального посвідчення, оскільки обов`язковість такого посвідчення не передбачена законом.

92. Проте договір відступлення прав за іпотечним договором за загальним правилом підлягає нотаріальному посвідченню. Моментом переходу права вимоги, забезпеченої іпотекою, є момент державної реєстрації права іпотеки за набувачем.

93. Порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону № 898-IV не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) можливості у подальшому передати набувачу прав за кредитним договором право іпотеки відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема завершити процедуру торгів шляхом нотаріального посвідчення відповідного правочину.

94. У такому разі новий кредитор набуде право вимоги за кредитним договором з моменту державної реєстрації за цим кредитором іпотеки.

95. У випадку якщо первинний іпотекодержатель (первісний кредитор) надалі ухилятиметься від завершення процедури торгів шляхом нотаріального посвідчення відповідного правочину, то покупець (новий кредитор) не позбавлений права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

96. Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками електронних торгів договір від 26 березня 2019 року № 52/1 купівлі-продажу майнових прав на предмет забезпечення (квартиру АДРЕСА_1 ) позивач і ПАТ «УПБ» оформили за правилами електронних торгів, проте нотаріально не посвідчили.

97. Як уже було наголошено, правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню (частина третя статті 24 Закону № 898-IV).

98. Відомості про це відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

99. Момент виникнення права за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

100. За статтею 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

101. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

102. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

103. Ці вимоги є майновими правами, які належать іпотекодержателю як кредитору боржника, а отже, договір купівлі-продажу майнових прав на предмет іпотеки, який уклали сторони у цій справі, є правочином про відступлення прав, передбачених договором іпотеки, і відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 898-IV підлягає нотаріальному посвідченню, зокрема й у процедурі електронних торгів, навіть якщо таке посвідчення не передбачено, у тому числі, Положенням № 388.

104. Згідно із частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

105. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним із моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 ЦК України).

106. При цьому, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

107. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц).

108. Зважаючи на те, що необхідною умовою для відступлення права за іпотечним договором є нотаріальне посвідчення правочину, висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір відступлення права за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року порушує вимоги частини третьої статті 24 Закону № 898-IV, є обґрунтованим.

109. Оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року не посвідчений нотаріально, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач на підставі цього договору не набув будь-яких прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року.

110. Проте, це не означає, що є нікчемними результати торгів, і що передача прав за іпотечним договором надалі не може бути посвідчена у визначеному законом порядку.

111. Нагадуємо, що метою продажу майна на торгах є одержання за нього максимально високої ціни.

112. Якщо майно боржника буде продане за меншу ціну, то або виручки не вистачить для задоволення вимог до власника майна, або постраждає власник майна, який одержить менше коштів, що залишилися після задоволення всіх вимог до нього [близькі за змістом висновки висловлені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16 (пункт 19), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.6) і від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 28, 29)].

113. Необхідність досягнення цієї мети зумовлена, зокрема, тим, що відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, отримані від продажу, спрямовуються на погашення вимог кредиторів у черговості, встановленій цим Законом (частина четверта його статті 52). Проте цих коштів може бути недостатньо для задоволення вимог усіх кредиторів.

114. Для досягнення мети одержання за майно максимально високої ціни необхідно, зокрема, залучити до торгів якомога більше потенційних покупців. Тому лоти для продажу на торгах мають формуватися так, щоб бути найбільш привабливими для потенційних покупців - учасників торгів, аби забезпечити їх конкуренцію і заохотити пропонувати більшу ціну [постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 30)].

115. Для належного формування лоту ПАТ «УПБ» повинне було спочатку отримати судове рішення, яке є підставою для реєстрації переходу права іпотеки від ТОВ «ФК «Аурум фінанс» до банку, та зареєструвати іпотеку за собою.

116. Продаж права вимоги, забезпеченої зареєстрованою іпотекою, був би привабливим для потенційних покупців, що за умови дотримання інших правил, зокрема щодо завчасного інформування про майбутній продаж, забезпечило би конкуренцію на торгах.

117. Банк не міг виставляти на торги право вимоги, забезпечене іпотекою, яка була зареєстрована не за банком, а за іншою особою (ТОВ «ФК «Аурум фінанс»). Це істотно зменшило привабливість об`єкта відчуження та не забезпечило максимальне залучення потенційних покупців і їхню конкуренцію (право вимоги за кредитним договором було продане всього за 33 164,44 грн, тобто у декілька разів дешевше розміру вимог до боржника, хоча вони були забезпечені іпотекою квартири в Києві).

118. Разом із тим зазначені обставини не можуть вважатись правовою підставою для визнання договору іпотеки припиненим.

119. За частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

120. Згідно зі статтею 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

121. Суд апеляційної інстанції встановив, а учасники справи не спростували, що зобов`язання за кредитним договором від 08 лютого 2011 року, на забезпечення виконання якого ОСОБА_2 і ПАТ «УПБ» уклали іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, не припинені та строк дії іпотечного договору від 08 лютого 2011 року не закінчився.

122. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У цьому випадку іпотека не може бути припинена, оскільки: не припинено основне зобов`язання та не закінчився строк дії іпотечного договору; іпотекодержатель не набув право власності на предмет іпотеки; іпотечний договір є дійсним до теперішнього часу (не визнавався недійсним у судовому порядку); передане в іпотеку майно не знищено; не існує інших підстав, передбачених Законом № 898-IV.

123. Нікчемність договору про відступлення прав за іпотечним договором відповідно до Закону № 898-IV не є підставою для припинення права іпотеки відчужувача такого права. Така нікчемність означає лише те, що право іпотеки не може бути зареєстроване за особою, на користь якої укладений цей правочин і ця особа не набула прав іпотекодержателя та кредитора за забезпеченим іпотекою зобов`язанням.

124. Проте ця обставина не впливає на чинність права іпотеки й основного зобов`язання, а конструкція так званої «абстрактної іпотеки» не повинна існувати з огляду на таке.

125. По-перше, закон не вимагає одномоментного укладення договорів відступлення права вимоги і за кредитним договором, і за договором іпотеки.

126. Отже, сторони (Банк і ОСОБА_1 ) не позбавлені права укладення договору відступлення права вимоги за договором іпотеки та його нотаріального посвідчення протягом всього часу існування ПАТ «УПБ».

127. По-друге, у випадку якщо первісний кредитор - Банк, який перебуває у процесі ліквідації, у подальшому буде ухилятися від завершення процедури торгів шляхом нотаріального посвідчення відповідного правочину, то особа, яка набуває право вимоги за договором іпотеки (новий кредитор), не позбавлена права на звернення з позовом про визнання такого договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

128. По-третє, у випадку неукладення сторонами договору відступлення права вимоги за договором іпотеки чи його нотаріального непосвідчення у добровільному порядку, або не вирішення такого спору у судовому порядку, або у випадку припинення ПАТ «УПБ» як юридичної особи із виключенням із реєстру юридичних осіб іпотекодержатель не позбавлений права на звернення до суду із позовом до особи, за якою зареєстроване право іпотеки, про усунення перешкод у користуванні предметом іпотеки.

129. Отже, Велика Палата Верховного Суду мала погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав припинення іпотечного договору з наведених вище підстав.

Судді С. Ю. Мартєв К. М. Пільков О. О. Банасько