Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21), ухваленої за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим
Коротка історія справи
1. Між ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк») укладено кредитний договір та з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором договір іпотеки.
2. У подальшому ПАТ «Український професійний банк» відступив (продав) ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором іпотеки.
3. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а ОСОБА_1 , у свою чергу, подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 і ПАТ «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та визнання іпотечного договору припиненим.
4. Рішенням суду першої інстанції в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено.
5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ «Український професійний банк» відступило ОСОБА_2 (новому кредитору) право вимоги за договором № 52 (про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором) в обсязі, що не існував на момент такого відступлення. Також усупереч положенням статті 517 Цивільного кодексу України банк надав ОСОБА_2 копії кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригінали. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між ПАТ «Український професійний банк» і ОСОБА_2 договір № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року суперечить статтям 512, 514, 517 Цивільного кодексу України, а тому є недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.
6. Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір № 52/1, укладений між ПАТ «Український професійний банк» і ОСОБА_2 , про відступлення майнових прав за іпотечним договором є нікчемним, оскільки вказаний договір вчинено без нотаріального посвідчення, у зв`язку із чим ОСОБА_2 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, а тому, відповідно, відсутні підстави для задоволення первісного позову.
7. Місцевий суд вважав, що іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим з 26 березня 2019 року, оскільки ПАТ «Український професійний банк» (первісний кредитор) втратило статус кредитора та іпотекодержателя у зв`язку із укладенням договору № 52 про відступленням права вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а ОСОБА_2 (новий кредитор) не став іпотекодержателем в силу нікчемності договору № 52/1.
8. Постановою суду апеляційної інстанції рішення місцевого загального суду скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
9. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Також законом не передбачено підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у випадку передання новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригіналів. За таких обставин, на думку апеляційного суду, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором.
10. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 уклали з порушенням вимог частини третьої статті 24Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку) у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, тому вказаний правочин є нікчемним.
11. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 на підставі нікчемного договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, відсутні правові підстави для задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
12. Разом з тим суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, безпідставно визнав припиненим іпотечний договір з 26 березня 2019 року, оскільки зобов`язання за кредитним договором не припинені, строк дії іпотечного договору не закінчився, а нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, за умови чинності самого іпотечного договору, не є передбаченою статтею 17 Закону про іпотеку підставою припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання за основним договором. Оскільки суд першої інстанції помилково задовольнив зустрічний позов, то з урахуванням положень частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які були понесені ним у суді.
13. Не погодившись із судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року справу № 754/8750/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального України у зв`язку з необхідністю відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду висновки
15. Постановою від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, зокрема, постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання іпотечного договору припиненим змінила, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором - залишила без змін.
16. На обґрунтування постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, таке.
17. Відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням (пункт 84 постанови).
18. Проте якщо немає сумнівів у факті, часі та обсязі відступленого права вимоги за основним зобов`язанням, тоді немає й підстав для застосування другого речення частини першої статті 24 Закону про іпотеку: у цьому реченні йдеться саме про доведеність факту відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, у разі якщо у відповідному державному реєстрі здійснено реєстрацію відступлення права вимоги за іпотечним зобов`язанням (пункт 85 постанови).
19. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відступлення права вимоги за іпотечним договором за загальним правилом має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку із належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а навпаки - констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону про іпотеку), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання (пункт 86 постанови).
20. У регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань (пункт 88 постанови).
21. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 травня 2024 року також вказала на необхідність врахування того, що правила частини першої статті 24 Закону про іпотеку не можуть застосовуватись до фактичної ситуації, коли у правозастосуванні відбулася певна аномалія та виникли охоронні відносини. Зокрема, за обставинами справи, рішення в якій переглядаються, право іпотеки у відповідному реєстрі зареєстровано не за правомірним іпотекодержателем, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, відновлено статус ПАТ «Український професійний банк» як іпотекодержателя та/або обтяжувача і визнано наявність у ПАТ «Український професійний банк» права майнової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та договором забезпечення (пункт 89 постанови).
22. Вочевидь, на думку Великої Палати Верховного Суду, для врегулювання такої спірної ситуації регулятивні правила частини першої статті 24 Закону про іпотеку не можуть бути застосовані (пункт 90 постанови).
23. У статті 18 Закону про іпотеку закріплені вимоги щодо форми та змісту іпотечного договору. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (пункт 91 постанови).
24. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону про іпотеку правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (пункт 93 постанови).
25. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про нікчемність торгів в цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних відносин між банком та переможцем торгів (пункт 99 постанови).
26. Резюмуючи, сторони правочину про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення на виконання вимог частини третьої статті 24 Закону про іпотеку. З цього моменту у сторін виникнуть права та обов`язки, передбачені договором, зокрема, цесіонарій набуде статусу іпотекодержателя та притаманних цьому статусу прав, а саме - права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі висновки Велика Палати сформулювала винятково у контексті тлумачення приписів частини першої статті 24 Закону про іпотеку за конкретних обставин цієї справи (пункт 100 постанови).
27. Оскільки іпотека є обтяженням, яке застосовується задля виконання зобов`язань, що виникли за умовами, зокрема, кредитного договору, то таке обтяження припиняється лише у випадках, установлених спеціальним законом. Припинення іпотеки відрізняється від припинення права іпотекодержателя, яке передбачає не припинення зобов`язань іпотекодавця, а припинення права іпотекодержателя на реалізацію своїх передбачених договором іпотеки прав, зокрема права звернення стягнення на предмет іпотеки, відчуження права вимоги тощо (пункт 106 постанови).
28. У разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення) (пункт 107 постанови).
29. Вочевидь недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором не може вражати саме іпотечне зобов`язання настільки, аби бути підставою для припинення самої іпотеки (пункт 108 постанови).
30. Відповідно й порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону про іпотеку не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) права завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений договір. У такому разі новий кредитор набуде право вимоги за іпотечним договором з моменту державної реєстрації відомостей про відступлення права вимоги (пункт 109 постанови).
31. Отже, оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Втім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання (пункт 110 постанови).
32. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками суду апеляційної інстанції про те, що наразі ОСОБА_2 на підставі договору відступлення права вимоги не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. Втім з огляду на встановлені судами фактичні обставини цієї справи наведене не означає, що результати торгів є нікчемними загалом, а також що договір про відступлення прав за іпотечним договором не може бути посвідчений нотаріально в подальшому з наступною державною реєстрацією відомостей про таке відступлення (пункт 142 постанови).
33. Тож у цій справі іпотека не може бути припинена, оскільки не припинено основне зобов`язання та не закінчився строк дії іпотечного договору, іпотекодержатель не набув право власності на предмет іпотеки; іпотечний договір є дійсним до теперішнього часу (не визнавався недійсним у судовому порядку); передане в іпотеку майно не знищено; не існує інших підстав, передбачених Законом про іпотеку (пункт 148 постанови).
Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду
34. Із вказаними вище висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося виходячи з такого.
35. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
36. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону про іпотеку іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду; взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
37. Згідно з положеннями статті 24 Закону про іпотеку відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (частина перша); іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга); правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню і відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
38. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (стаття 220 Цивільного кодексу України). За нікчемним правочином не наступає юридичних наслідків: у його учасників не виникає жодних прав та обов`язків.
39. Наведене раніше правило, закріплене у частині першій статті 24 Закону про іпотеку, щодо одночасності відступлення права вимоги за іпотечним договором та основним зобов`язанням, забезпеченим такою іпотекою, відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання, внаслідок чого іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону про іпотеку), а «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає.
40. За змістом частини першої статті 24 Закону про іпотеку саме відступлення прав за іпотечним договором, якщо не доведено інше, означає відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки.
41. Такий підхід пов`язаний із тим, що право іпотеки підлягає державній реєстрації (пункт 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частина перша статті 4 Закону про іпотеку); речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
42. Таким чином, відступлення прав за іпотечним договором створює спростовувану презумпцію відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, однак заінтересована особа може довести інше - що договір відступлення права вимоги не укладався. Разом з тим відступлення права вимоги за основним зобов`язанням не тягне автоматичного відступлення права за іпотечним договором, яким забезпечене таке основне зобов`язання.
43. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором та права іпотеки за іпотечним договором має відбуватися одночасно.
44. Звертаємо увагу на те, що домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення [постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20, пункт 7.10)].
45. За бажанням первісного та нового кредитора договір відступлення права вимоги та нотаріально посвідчений договір відступлення права іпотеки можуть міститися у двох документах або в одному документі (за умови дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення такого документа).
46. За приписами статті 17 Закону про іпотеку іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
47. Вказаний перелік підстав припинення іпотеки не є вичерпним.
48. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку).
49. Отже, припинення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, тягне припинення іпотеки, але припинення іпотеки не тягне припинення забезпеченого нею зобов`язання.
50. Як зазначалося раніше, при відступленні кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відступлення відбулось у порядку, визначеному законом.
51. Відповідно до частин першої, третьої статті 24 Закону про іпотеку, частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» такий порядок передбачає лише одночасний перехід права вимоги і прав за іпотечним договором, за умови нотаріального посвідчення договору відступлення прав за іпотечним договором та державної реєстрації права іпотеки за набувачем.
52. Якщо ці законодавчі вимоги не виконані, право іпотеки до нового кредитора не переходить.
53. Внаслідок недотримання вимог частин першої, третьої статті 24 Закону про іпотеку відступлення права іпотеки не відбувається, але це не тягне таких же наслідків щодо відступлення права вимоги.
54. За змістом абзацу четвертого статті 1 Закону про іпотеку іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.
55. Отже, якщо вимоги іпотекодержателя відсутні з будь-яких причин (наприклад у зв`язку з їх відступленням іншій особі без одночасного відступлення вимоги за іпотечним договором), то відсутнє і право іпотеки.
56. Законом про іпотеку не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.
57. Тобто законом не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання.
58. Отже, якщо в момент, коли цесіонарій у відносинах з боржником стає новим кредитором за вимогою, а право іпотеки не належить новому кредитору, а залишилося у власності первісного кредитора, то забезпечення (іпотека) припиняється, оскільки права іпотеки можуть належати виключно особі, яка є кредитором за забезпеченою такою іпотекою вимогою.
59. Відповідно до частин першої, третьої статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; особа може відмовитися від свого майнового права.
60. Тому кредитор, який є іпотекодержателем, не позбавлений права відступити належне йому право вимоги повністю або в частині без забезпечення виконання зобов`язання, вимога за яким відступається.
61. Відступлення таким кредитором права вимоги новому кредитору без одночасного відступлення прав за іпотечним договором в порядку, встановленому законом, свідчить про відмову кредитора від права іпотеки.
62. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26 березня 2019 року на електронних торгах ОСОБА_2 і ПАТ «Український професійний банк» уклали договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52 і № 52/1, за умовами яких до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що раніше уклали банк і ОСОБА_1 .
63. Відповідно до частини сьомої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).
64. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 24 березня 2016 року № 388 затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються.
65. Відповідно до пункту 4 розділу VII вказаного Положення (у редакції, чинній на момент відчуження права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором) у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів та не пізніше 20 робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку та здійснення переможцем таких відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих дня та не може закінчуватись пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.
66. Ураховуючи викладене, не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що сторони правочину про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, оскільки з моменту продажу права вимоги за іпотечним договором (26 березня 2019 року) до дати розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (22 травня 2024 року) минуло більше п?яти років, а строки укладення відповідного договору не дотримані.
67. Як зазначено вище, відступлення кредитором права вимоги без одночасного відступлення права іпотеки тягне припинення права іпотеки. Відповідно на майбутнє припиняється правовідношення, змістом якого є права та обов`язки сторін як іпотекодержателя та іпотекодавця.
68. Водночас зазначаємо, що припинення правовідношення не є тотожним припиненню договору [постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.16), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 27)]. З припиненням права іпотеки можуть зберігатися певні права та обов`язки сторін за договором іпотеки. Наприклад, якщо іпотекодержатель до припинення права іпотеки вжив заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у встановленому договором іпотеки обсязі, то іпотекодавець зобов`язаний відшкодувати іпотекодержателю всі витрати, понесені у зв`язку з вжиттям таких заходів попри припинення права іпотеки (частина друга статті 12 Закону про іпотеку).
69. Також звертаємо увагу, що якщо щодо майна особи зареєстроване право іпотеки, якого не існує (зокрема, якщо право іпотеки припинене), то таке обтяження обмежує права особи щодо розпорядження належним їй майном та створює фактичну можливість особи, яка зареєстрована як іпотекодержатель, неправомірно звернути стягнення на таке майно. У таких випадках власник майна вправі звернутися до суду з вимогою про застосування належного способу захисту своїх прав та інтересів.
70. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду якщо власник нерухомого майна вважає, що щодо його майна зареєстроване обтяження нерухомого майна іпотекою, якої насправді не існує (зокрема, якщо вона припинена), то належному способу захисту відповідає позов про визнання відсутності права іпотеки [постанова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункти 6.12-6.14)].
71. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
72. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
73. Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
74. Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії [див. mutatis mutandis висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в пунктах 117, 118 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21)].
75. У позові ОСОБА_1 зазначає, що договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладений 26 березня 2019 року між ПАТ «Український професійний банк» і ОСОБА_2 , є нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений.
76. ОСОБА_1 вважає, що оскільки на порушення статті 220 Цивільного кодексу України договір № 52/1 нотаріально не посвідчений, ОСОБА_2 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. У цьому випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону про іпотеку. Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ «Український професійний банк» втратило статус кредитора за кредитним договором у зв`язку із ліквідацією через його неплатоспроможність, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У свою чергу, у зв`язку з нікчемністю договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_2 як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.
77. Виходячи з мети позову ОСОБА_1 , який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження нерухомим майном, а також наведених у позові обґрунтувань, заявлену позивачем вимогу визнати припиненим із 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року слід було інтерпретувати як вимогу про визнання припиненим права іпотеки за вказаним іпотечним договором.
78. Ураховуючи викладене, вважаємо, що суд апеляційної інстанції неправильно відмовив у позові в частині позовної вимоги про визнання припиненим договору іпотеки, а суд першої інстанції дійшов частково правильного висновку про необхідність задоволення такої вимоги, але належно не інтерпретував заявлену вимогу.
Судді: В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко
