Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 304/260/19

провадження № 61-7979св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів:

Куштана Б. П., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого

є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 1986 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб.

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області

від 03 грудня 2018 року шлюб між нею та відповідачем розірвано.

За період спільного проживання у зареєстрованому шлюбі вони набули нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення (після реконструкції

з розширенням) на

АДРЕСА_1 .

Вважала, що вказані нежитлові приміщення вартістю 816 000,00 грн

є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки подружжя

є рівними (по 1/2 частині ідеальних часток). Підстав для відступу від рівності часток подружжя немає.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за ОСОБА_1 право на ідеальну частку у розмірі 1/2 частини нерухомого майна нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право на ідеальну частку у розмірі

1/2 частини нерухомого майна нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області

від 24 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нежитлове приміщення придбане за спільні кошти подружжя і в інтересах сім`ї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2019 року скасовано.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в розмірі

1/2 частини нерухомого майна, нежитлових приміщень в АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку

в розмірі 1/2 частини нерухомого майна, нежитлових приміщень в АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне нежитлове приміщення придбане в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно відповідачем не надано, в тому числі не доведено факту придбання спірного нежитлового приміщення за власні кошти, що є його процесуальним обов`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду,

АТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статтей 69-72 СК України, не врахував та не застосував положень частини першої статті 65 СК України, статті 320 ЦК України.

Зазначає, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Апеляційний суд не врахував витрати подружжя на сплату кредитних зобов`язань ОСОБА_2 перед АТ «УкрСиббанк».

Вважає, що поділ предмета іпотеки між подружжям і фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову порушує права банку як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18),

від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, (провадження

№ 61-30545св18) від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18 (провадження № 61-15186св19), від 06 листопада 2019 року у справі

№ 161/11764/15-ц (провадження № 61-24242св18), від 23 жовтня 2019 року

у справі № 2-1316/12 (провадження № 61-13950св18), від 09 жовтня

2019 року у справі № 466/3239/14-ц (провадження № 61-34007св18)

від 18 вересня 2019 року у справі № 296/10859/16-ц (провадження

№ 61-29062св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 343/2127/16-ц (провадження № 61-25210св18), від 10 липня 2019 року (у справі

№ 613/1521/14-ц (провадження № 61-22363св18), від 05 червня 2019 року

у справі № 686/24549/15-ц (провадження № 61-40635св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18),

у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі

№ 6-486цс16, від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 лютого 1986 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб (а.с. 6, т. 1).

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області

від 03 грудня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 7, 8, т. 1).

Згідно з копією свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 07 квітня 1998 року ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та мав задекларований чистий дохід за 1998 рік - 6 175,12 грн, 1999 рік - 244 442,00 грн, 2000 рік - 313 832,00 грн, 2001 рік - 246 112,00 грн, що підтверджується відповідними деклараціями про доходи (а. с. 33-40, 167,

т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу

від 18 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Конончук В. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2011, покупцем будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 , є приватний підприємець ОСОБА_2 (а.с. 41, 42, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2019 року № 155009047 право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Конончук В. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2011 (а.с. 12, 41, 42, т. 1).

ОСОБА_1 надала згоду від 29 листопада 2006 року на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_2 на умовах на його розсуд нежитлової будівлі, що розташована на АДРЕСА_1 , набутої за час зареєстрованого шлюбу (а.с. 169).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «УкрСиббанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК Україниу разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає

за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 676/4075/15-ц (провадження № 61-43439св18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, встановивши, що за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дійшов висновку про те, що вказане спірне майно

є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та відповідно до частини першої статті 70 СК України підлягає поділу між позивачем та відповідачем у рівних частках.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника

в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини, що виникають із іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Водночас положеннями Закону України «Про іпотеку»не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Визнанням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного нежитлового приміщення іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували на час укладання договору іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку спірне нежитлове приміщення, на укладення якого ОСОБА_1 надавала згоду (а.с. 149-153, 169, т. 1).

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що у результаті поділу предмета іпотеки між подружжям і фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову є безпідставними, оскільки права іпотекодержателя не порушуються.

Подібні висновки містяться у постанові Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 310/2557/16-ц (провадження № 61-17765св18).

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував витрати подружжя на сплату кредитних зобов`язань ОСОБА_2 перед АТ «УкрСиббанк» не заслуговують на увагу, оскільки суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог, позивач, звертаючись до суду із позовом, таких вимог не заявляла.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк