Справа № 304/260/19
П О С Т А Н О В А
Іменем України
12 березня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Фазикош Г.В., з участю секретаря Чучки Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перечинського районного суду від 24 травня 2019 року (у складі судді Чепурнова В.О.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом у лютому 2019 р.
Просила поділити спільну сумісну власність подружжя таким чином:
-визнати за ОСОБА_1 право на ідеальну частку в розмірі Ѕ частини нерухомого майна нежитлових приміщень в АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_2 право на ідеальну частку в розмірі Ѕ частини нерухомого майна нежитлових приміщень в АДРЕСА_1 . Вирішити питання судових витрат.
Обґрунтувала тим, що за період проживання у зареєстрованому шлюбі (з 08.02.1986 р. до 03.12.2018 р.) сторонами набуто у спільну сумісну важність подружжя нежитлові приміщення (після реконструкції із розширенням) у АДРЕСА_1 , що підтверджується актом введення в експлуатацію і відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Нормами сімейного законодавства та судовою практикою умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладенні договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності, зокрема, за умови, що за час його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Спірне нерухоме майно набуто у шлюбі. При вчиненні правочинів перед третіми особами позивач надавала відповідну згоду. Тобто, вказані нежитлові приміщення вартістю 816000 грн. слід визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки подружжя визнати рівними (по Ѕ частині ідеальних часток). Підстав для відступу від рівності часток подружжя немає. Рішенням Перечинського районного суду від 24.05.2019 р. у позові відмовлено. Указане судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що спірне нежитлове приміщення придбане за спільні кошти подружжя і в його інтересах, а навпаки – вказують на те, що це приміщення належить фізичній особі – підприємцю ОСОБА_2 , тобто придбане за його особисті кошти як фізичної особи-підприємця і перебуває на його обліку та використовується кожною зі сторін для здійснення особистої підприємницької діяльності. У апеляційній скарзі адвокат Шпуганич В.П. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову, а також вирішити питання судових витрат. Покликається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:
-Сторони є приватними підприємцями і спільні доходи використовували, в тому числі з 2002-2004 р. р., на проведення реконструкції спірного приміщення для використання під магазин;
-Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна одним із подружжя як приватним підприємцем не укладався для задоволення сімейних потреб, а для здійснення підприємницької діяльності одним із подружжя, є помилковим;
-Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Навроцький В.В. в інтересах ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу – без задоволення.
Узагальнені заперечення зводяться до такого:
-Матеріали справи не містять доказів того, що позивач надавала кошти відповідачу для придбання спірного об`єкту. Навпаки, останній надав докази наявності в нього власних коштів від провадження власної підприємницької діяльності;
-Нотаріально посвідчена заява позивачки щодо згоди на передачу в іпотеку її чоловіком спірної нежитлової будівлі не підтверджує факту придбання цієї будівлі за спільні кошти;
-Майно фізичної особи-підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї та яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересахсім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність.
-Тобто, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм вірну правову оцінку та правильно застосував закон.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення – скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.
Згідно з положеннями ст. 263 ч.1, 2, 5 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, ч.2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 ЦК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у ст. 57 СК України.
Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК України).
Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Установлено та не заперечується, що з квітня 1998 р. ОСОБА_2 має статус фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) (а.с.167).
Згідно зі ст. 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Способи та порядок поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються ст. 71 СК України.
Під час здійснення поділу майна у судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст. 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (ч.2 ст. 364 ЦК України). При цьому відповідно до ч.3 ст. 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 р. у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 р. у справі № 6-1109цс15 та в постанові ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 611/522/15-ц.
Як видно з матеріалів справи, договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 18.12.2001 р. був укладений між Тур`я-Реметівською сільською радою Перечинського району (продавець) і приватним підприємцем ОСОБА_2 (покупець). Предметом цього договору стала будівля колишнього побуткомбінату загальною площею 281.1 кв. м вартістю 11308 грн., які сплачені покупцем ОСОБА_2 згідно з платіжними дорученнями № 24 від 25.12.2001 р., № 27 від 27.03.2002 р. і № 116 від 05.10.2002 р. (т.1, а.с.60-62).
Відповідно до реєстраційного посвідчення Ужгородського державного міжрегіонального виробничого підприємства технічної інвентаризації указана будівля у вересні 2002 р. зареєстрована за ОСОБА_2 як приватним підприємцем (т.1, а.с.41-42, 57-62, 159).
Згідно з актом Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 15.03.2004 р., який затверджений розпорядженням голови Перечинської РДА № 95 від 20.04.2004 р., будинок побуту загальною площею 271.9 кв. м по АДРЕСА_1 після реконструкції готовий до введення в експлуатацію (т.1, а.с.10, 11).
Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.11.2006 р. та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майнаприватним власником будівлі по АДРЕСА_1 загальною площею 305.2 кв. м вартістю 439193 грн. є ОСОБА_2 Загальна площа збільшена на 24.1 кв. м за рахунок включення площі підвалу та внутрішнього перепланування (для оформлення договору застави) (т.1, а.с.12, 159-160).
Згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки від 19.09.2018 р. ринкова вартість нежитлових приміщень (після реконструкції із розширенням) загальною площею 272.3 кв. м (два поверхи та цокольні підвальні приміщення) складає 816000 грн. При цьому в розділі «майнові права та форма власності» зазначено: « ОСОБА_2 . Набуто в шлюбі» (а.с.13).
Заявою від 29.11.2006 р. ОСОБА_1 надавала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком – ОСОБА_2 , на умовах на його розсуд нежитлової будівлі, що розташована в АДРЕСА_1 , набутої за час зареєстрованого шлюбу (т.1, а.с.169).
Заперечуючи позов, ОСОБА_2 стверджує, що спірні приміщення були придбані ним як приватним підприємцем за власні кошти, отримані від провадження власної підприємницької діяльності, позивач коштів для придбання будівлі не надавала, участі у створенні майна не брала, спірне майно не було придбано в інтересах сім`ї, а тому це майно є його особистою власністю із дня придбання.
Так, договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 18.12.2001 р. був укладений між Тур`я-Реметівською сільською радою Перечинського району (продавець) і приватним підприємцем ОСОБА_2 (покупець), однак останній не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що предмет договору (будівля колишнього побуткомбінату) був придбаний і реконструйований (із розширенням) саме за кошти від підприємницької діяльності, а не за рахунок спільних коштів подружжя.
За загальним правилом саме ФОП повинен довести у суді, що спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя, а було придбане за особисті кошти ФОП. Лише тоді у спорі про поділ майна подружжя не застосовується ст. 60 СК України – «підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя» і спростовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.
Наявні у справі копії декларацій про доходи ОСОБА_2 як ФОП за 1998-2001 р. р. (до того ж, без відміток ДФС) не можуть слугувати безумовним підтвердженням факту придбання ним спірного майна саме за ці(валові) доходи.
Натомість, ОСОБА_1 з 08.1983 р. по 08.2001 р. працювала на різних посадах у Т.Реметівському торговому об`єднанні (т.1, а.с.182, т.2, а.с.7), а 13.06.2001 р. – зареєстрована як ФОП.
Згідно з довідкою Головного управління ДФС у Закарпатській області загальна сума доходу від провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період із 13.06.2001 р. по 31.12.2018 р. склала 1872225.79 грн., а, зокрема, за 2001 р. – 2704 грн. (т.1, а.с.183).
Окрім цього, як видно з доданих до апеляційної скарги реєстраційного посвідчення (про здійснення реєстрацію реєстратора розрахункових операцій), довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій і довідок про реєстрацію реєстратора розрахункових операцій (т.2, а.с.9-12), ОСОБА_1 , зокрема, в 2004 р. займалася роздрібною торгівлею у магазині «АВС» і корчмі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (спірні нежитлові приміщення), що свідчить про спільне (подружнє)користування майном в інтересах сім`ї.
Наразі вказані об`єкти не становлять матеріальну основу підприємницької (торгово-посередницької і лісозаготівельної) діяльності ОСОБА_2 (т.1, а.с.76-78).
Таким чином, оскільки спірні нежитлові приміщення придбані в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який тривав із 08.02.1986 р. до 03.12.2018 р., обоє із подружжя мали відповідні доходи, відповідач не довів факту придбання і реконструкції майна саме за особисті кошти, то колегія суддів вважає, що спірне майно перебуває у правовому режимі спільної сумісної власності подружжя, тобто придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Посилання суду першої інстанції у підтвердження свого висновку про належність спірного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 , зокрема, на те, що з січня 2011 р. спірні приміщення є предметом договорів оренди між ОСОБА_2 (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) для здійснення останньою підприємницької діяльності,не спростовує презумпції спільної сумісної власності подружжя, оскільки за приписами ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У контексті наведеного статус ОСОБА_2 як замовника реконструкції (із розширенням) спірної будівлі (будинку побуту) також не може слугувати доказом належності йому цього майна на праві приватної власності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги та відповідно до ст. ст. 374 ч.1 п.2 ЦПК України оскаржене рішення підлягає скасуванню, а позов – задоволенню у повному обсязі як обґрунтований, доведений і справедливий.
Понесені ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з поданням позовної заяви та апеляційної скарги, належить покласти на відповідача.
Керуючись СК України, ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2.Рішення Перечинського районного суду від 24 травня 2019 року скасувати.
3.Визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку в розмірі Ѕ частини нерухомого майна – нежитлових приміщень в
АДРЕСА_2 .Визнати за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку в розмірі Ѕ частини нерухомого майна – нежитлових приміщень в
АДРЕСА_3 .Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 080 (десять тисяч вісімдесят) грн. у відшкодування судового збору.
6.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
7.Повне судове рішення складено 23 березня 2020 р.
Судді :
