Справа № 304/260/19
Провадження № 2/304/183/2019
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 травня 2019 року
м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Чепурнова В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
представника позивача - адвоката Шпуганича В.П.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
його представника - адвоката Навроцького В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/260/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ спільної сумісної власності подружжя, -
В С Т А Н О В И В:
відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 24 травня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 червня 2019 року.
ОСОБА_2 звернулася з позовом до відповідача, в якому просить поділити спільну сумісну власність подружжя шляхом визнання за нею права на ідеальну частку у розмірі 1/2 частини нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень в АДРЕСА_1 , та за ОСОБА_1 - 1/2 частину вказаного нерухомого майна. Свої вимоги мотивує тим, що 08 лютого 1986 року вони з відповідачем уклали шлюб, від якого мають повнолітню доньку. Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2018 року шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_1 розірвано. За період спільного проживання у зареєстрованому шлюбі ними набуто спільну сумісну власність - нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення (після реконструкції з розширенням) в АДРЕСА_1 . За загальним правилом, майно набуте подружжям під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Умовою ж належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином нерухоме майно в АДРЕСА_1 набуто у шлюбі; при вчиненні правочинів перед третіми особами, позивач надавала згоду на їх вчинення. Оскільки вказані нежитлові приміщення, вартістю 816 000 грн. є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частка подружжя є рівною по 1/2 частині ідеальних долей, тому просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 подав суду відзив на позов, у якому зазначив, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 дійсно була придбана ним у 2001 році, але не визнається такою, що стала об`єктом права спільної сумісної власності тільки через те, що була придбана під час шлюбу, оскільки сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Так, будівля, що знаходиться в АДРЕСА_1 , була придбана ним як приватним підприємцем на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2001 року у продавця - Т.Реметівської сільської ради Перечинського району, а відтак таке майно, що придбане приватним підприємцем за кошти від власної господарської діяльності та використовується ним не в інтересах сім`ї є особистою приватною власністю, а не об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що регулюється нормами статей 60, 61 СК України. Станом на день придбання спірного майна він був зареєстрованим приватним підприємцем та здійснював підприємницьку діяльність, мав дохід, що відображено у податкових деклараціях (за 1998 рік - 67 469,08 грн., за 1999 рік - 333 592 грн., за 2000 рік - 418 444 грн., за 2001 рік - 328 150 грн.), а тому спірний будинок у 2001 році придбав за 11 308 грн. із власних коштів від провадження ним підприємницької діяльності. У свою чергу позивач коштів для придбання спірної будівлі не надавала, участі у придбанні цього майна не брала; вказана будівля використовувалася ним для розміщення корчми «Золотий тур», магазину, тобто для провадження підприємницької діяльності, а не для проживання у ньому членів сім`ї чи для інших потреб сім`ї. Так, вони з позивачем ніколи не ставили під сумнів факт належності спірного майна особисто йому; відповідно до договору оренди від 01 січня 2011 року він як орендодавець передав ОСОБА_2 як орендарю магазин «АВС», а також корчму «Золотий тур», аналогічний договір № 5 також було укладено сторонами 05 січня 2015 року, що підтверджує факт визнання позивачем того, що спірна будівля є його особистою приватною власністю. З огляду на вищевказане, дане майно є його особистою власністю з дня придбання і не є спільною сумісною власністю та відповідно не підлягає поділу між подружжям, а тому просить відмовити у позові у повному обсязі.
Представник третьої особи - АТ «УкрСиббанк» також подав відзив на позовну заяву про поділ спільної сумісної власності подружжя та просив позовну заяву ОСОБА_2 залишити без задоволення. Посилається на те, що 28 листопада 2006 року ОСОБА_1 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» (після перейменування АТ «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту № 11083795000, на підставі якого отримав кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 78 000 швейцарських франків зі строком повернення до 28 листопада 2017 року під 8,49 % річних; Додатковою угодою від 09 лютого 2009 року сторони погодили продовжити термін дії договору до 28 листопада 2021 року. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором, того ж дня між ними було укладено договір іпотеки № 11083795000, на підставі якого в іпотеку банку передано нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак спірне майно є предметом іпотеки. На сьогоднішній день відносно ОСОБА_1 в органах ДВС відкрито виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, а наявність позову про поділ спільної сумісної власності у вигляді нежитлового приміщення є штучним намаганням сторін створити перешкоди банку у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Перечинського районного суду від 30 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 лютого 2016 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №1108395000 від 28 листопада 2006 року у сумі 9 054,91 доларів США, що становить 187 515, 70 грн. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки, а отже у разі визнання за ОСОБА_2 права власності на частину нежитлових приміщень, іпотека продовжує бути дійсною, вона набуває статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Положеннями Закону «Про іпотеку» і укладеного між ОСОБА_1 та банком іпотечного договору від 28 листопада 2006 року не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою ж чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісною власності в силу закону.
Під час розгляду справи судом було вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою від 09 квітня 2019 року забезпечено позов та накладено арештна 1/2 частину нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі договору купівлі-продажу № 2011 від 18 грудня 2001 року належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , а також заборонено будь-якому суб`єкту у будь-який спосіб відчужувати зазначене майно (а. с. 81-83);
- ухвалою від 19 квітня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, а також витребувано із Закарпатського обласного нотаріального архіву завірені копії документів, на підставі яких приватним нотаріусом Перечинського районного нотаріального округу Маріаш М.В. посвідчувався договір іпотеки № 11083795000, укладений 29 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №3873, в тому числі копію заяви ОСОБА_2 про надання згоди чоловіку на передачу в іпотеку нежитлової будівлі в АДРЕСА_1 (а. с. 118-119).
Адвокат Шпуганич В.П. як представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задовольнити, посилаючись на обставини позову, а також на спростування позиції відповідача про те, що ОСОБА_2 коштів для придбання спірної будівлі не надавала, участі у придбанні цього майна не брала зазначив, що для цього були поважні причини, оскільки позивач вела домашнє господарство та доглядала за спільною донькою, а відтак самостійного доходу не мала.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Навроцький В.В. проти позову заперечили у повному обсязі, навівши підстави відзиву на позов.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У судовому засіданні встановлено, що 08 лютого 1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб (а. с. 6).
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 7-8).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №155009047 від 04 лютого 2019 року право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Конончук В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2011 (а. с. 12, 41-42).
Відповідно до договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 18 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Конончук В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2011, покупцем будівлі бувшого побуткомбінату за адресою: АДРЕСА_1 є приватний підприємець ОСОБА_1 (а. с. 41-42).
Як вбачається з копії Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 07 квітня 1998 року відповідач ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та мав задекларований чистий дохід за 1998 рік - 6 175,12 грн., за 1999 рік - 244 442 грн., за 2000 рік - 313 832 грн., за 2001 рік - 246 112 грн., що стверджується відповідними декларація про доходи (а. с. 33-40, 167).
Натомість як видно з довідки, виданої Перечинською ДПІ Ужгородського управління ГУ ДФС у Закарпатській області ФОП ОСОБА_3 № 6222/07-16/55 від 20 травня 2019 року її дохід як фізичної особи- підприємця за 2001 рік склав 2 704 грн., а за наступні два роки був нульовий (а. с. 183); у серпні 2001 року позивач ОСОБА_2 звільнилася з Т.Реметівського споживчого товариства за власним бажанням (а. с. 182).
Здійснюючи аналіз нотаріально посвідченої заяви позивачки ОСОБА_2 щодо згоди на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_1 на умовах на його розсуд нежитлової будівлі, що розташована в АДРЕСА_1 , набутої за час зареєстрованого шлюбу від 29 листопада 2006 року, то така жодним чином не підтверджує факту придбання зазначеної будівлі за спільні кошти (а. с. 134-153, 169).
Як роз`яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Пунктом 29 вказаної Постанови також роз`яснено, що відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте за спільні кошти подружжя за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи - підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім"ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі №6-1327цс15.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 15 березня 2004 року замовником будівництва після реконструкції будинку в АДРЕСА_1 є саме приватний підприємець ОСОБА_1 (а. с. 10).
Крім того, як вбачається з пунктів 1.1. Договорів оренди приміщення від 01 січня 2011 року та від 05 січня 2015 року такі укладалися сторонами як фізичними особами - підприємцями для використання позивачем ОСОБА_2 спірного приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 для проведення підприємницької діяльності (а. с. 43-46).
Отже, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що вказане нежитлове приміщення придбане за спільні кошти подружжя та в його інтересах, а навпаки вказують на те, що спірне приміщення належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 , тобто придбане за його особисті кошти як фізичної особи підприємця і перебуває на його обліку та використовується кожною із сторін для здійснення особистої підприємницької діяльності.
Суд критично ставиться до посилання представника позивача під час судового засідання в обгрунтування своїх позовних вимог на Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 в справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України і вважає їх безпідставними, оскільки в даному аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В той же час спірна нежитлова будівля є особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця як самостійного учасника господарських правовідносин та не була внесена ним до статутного капіталу або майна будь-якого приватного підприємства. Саме різниця в правовому режимі майна цих суб`єктів господарської діяльності не дає суду підстав для застосування даного Рішення Конституційного Суду України.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 536, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про поділ спільної сумісної власності подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Представник позивача: Шпуганич Василь Петрович , місцезнаходження: 88018 Закарпатська область м. Ужгород, вул. Дм. Донського, № 2в, оф. 2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача: Навроцький Володимир Вячеславович ; адреса місцезнаходження: 88000 Закарпатська область м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, № 5/34 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»; адреса місцезнаходження: 04070 Закарпатська область м. Київ, вул. Андріївська, № 2/12.
Головуючий:
Чепурнов В. О.
