печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25819/20-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Вовк С.В.,
за участі секретаря судових засідань Брачун О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про зміну формулювання причини і дати звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДП «Інформаційні судові системи» про зміну формулювання причини і дати звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що сторони перебували у трудових відносинах, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року, позивачем 14.05.2020 було подано заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням з наведених підстав. При цьому, того ж дня, позивача ознайомлено із наказом про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-ОД від 14.05.2020р. та наказом № 73-К від 14.05.2020 року про звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, тобто роботодавцем вказано іншу підставу звільнення. Окрім того, після звільнення позивача з роботи, з ним не здійснено остаточного розрахунку, що є порушенням трудового законодавства.
Окрім того, має місце посилання позивача на незаконність та протиправність звільнення 14.05.2020 року на підставі наказу № 73-К від 14.05.2020 року за п.1 ст. 41 КЗпП України або 25.05.2020 року на підставі наказу № 94-к від 25.05.2020 року за п.1 ст. 41 КЗпП України, оскільки не відповідає змісту заяви від 14.05.2020 року про звільнення 14.05.2020 року з займаної посади за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року, а також є прямим порушенням ч.3 ст. 40 КЗпП України, яка прямо забороняє звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також вихідна допомога. Така обставина перешкоджає йому, як суб`єкту декларування, подати до НАЗК декларацію перед звільненням. Порушення відповідачем статті 49 та статті 116 КЗпП України, статті 30 Закону України «Про оплату праці», що виражається у бездіяльності відповідача і ненаданні ним позивачу інформації, може привести до притягнення позивача до відповідальності і є істотним порушенням його прав.
До суду надійшов відзив представника відповідача, в якому останній вказує, що обставини викладені у позовній заяві позивачем є безпідставними, такими, що не відповідають дійсності, а підстави, які слугували притягненню ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та в подальшому її звільнення, відповідають положенням Конституції України та національному законодавству, жодними чином не порушували прав позивача.
В судове засідання позивач та її представник не з`явились. До суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про розгляд цивільної справи за відсутності позивача та її представника.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді заступника генерального директора ДП «Інформаційні судові системи» на підставі наказу від 16.07.2019 року № 160-к.
10.09.2019 року наказом № 246-к від 10.09.2019 року позивача переведено на посаду фінансового директора ДП «ІСС».
14.05.2019 позивачем подано заяву на звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року. Також, у заяві наявна вимога виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України.
14.05.2020р. о 9.54 год. позивачу надано на ознайомлення розпорядження в.о. генерального директора ОСОБА_3 від 14.05.2020 року № 8-р в якому зобов`язано надати пояснення стосовно питання невчасної сплати підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року. Термін надання письмових пояснень відповідно до вказаного розпорядження становив до 10.00 год. 14.05.2020 р.
Одночасно позивачу було надано на ознайомлення два накази:
- про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-ОД від 14.05.2020р. за підписом в.о. генерального директора ДП «ІСС» ОСОБА_3
- наказ № 73-К від 14.05.2020 року про звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, підстава звільнення несвоєчасна сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року.
З метою виконання розпорядження від 14.05.2020 року № 8-р позивачем надано пояснення від 14.05.2020 року, в якому зазначила, що сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року відбулася в другій половині грудня 2019 року та січні 2020 року, підтвердження щодо сплати ПДВ наявне в електронному кабінеті платника податків ДП «ІСС».
Сторонами не заперечується, що 14.05.2020 року о 11:00 год. під час перебування на робочому місці, остання була госпіталізована з діагнозом гіпертонічний криз.
Додатково наведенні обставини, підтверджується листком непрацездатності від 14.05.2020 року серія АДШ 753359, який виданий на період з 14.05.2020 року по 22.05.2020 року.
14.05.2020 року позивачем повторно надано заяву про звільнення 14.05.2020 року з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року шляхом направлення на адресу ДП «ІСС» листа із вказаною заявою про звільнення 14.05.2020 року. Також, у заяві наявна вимога виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України.
22.05.2020 року, надано відповідачу заяву про звільнення 14.05.2020 року з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року шляхом направлення на адресу ДП «ІСС» листа із вказаною заявою про звільнення 14.05.2020 року та доданим до неї листком непрацездатності серія АДШ 753359, який виданий на період з 14.05.2020 року по 22.05.2020 року.
У заяві наявна вимога виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України.
28.05.2020 року позивач отримала лист ДП «ІСС» № 2241/6/05-00-20 від 14.05.2020 року відповідно до якого позивача повідомлено про звільнення із займаної посади 14.05.2020 року на підставі наказу № 73-к від 14.05.2020 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.
12.06.2020 року отримано лист ДП «ІСС» від 01.06.2020 року № 2504/6/06-00-20 відповідно до якого відповідач вказує те, що 14.05.2020 року відповідно до наказу № 73-К від 14.05.2020 року про звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України одноразове грубе порушення трудових обов`язків - несвоєчасна сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року.
Також, 12.06.2020 року разом з листом від 01.06.2020 року № 2504/6/06-00-20 та наказом № 73-К від 14.05.2020 року позивачем отримано копію наказу № 94-к від 25.05.2020 року, яким було внесені зміни до наказу підприємства від 14.05.2020 року №73-к «Про припинення трудового договору» та змінено дату звільнення на 25.05.2020 року, а також отримано трудову книжку із записом про звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України одноразове грубе порушення трудових обов`язків та зміненою датою звільнення з 14.05.2020 року на 25.05.2020 року.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц.
Статтею 36 КЗпП України закріплено підстави для припинення трудового договору. Серед іншого п. 4 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Позивачем 14.05.2020 подано заяву на звільнення 14.05.2020 року з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання п.4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року.
При цьому, слід зазначити, що відповідачем не заперечувались у відзиві обставини щодо несвоєчасної виплати заробітної плати.
Так, наказом № 78-ОД від 14.05.2020р. за підписом в.о. генерального директора ДП «ІСС» ОСОБА_3 накладено дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 .
Наказом № 73-К від 14.05.2020 року звільнено позивача із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, підстава звільнення несвоєчасна сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року.
Наказом № 94-к від 25.05.2020 року, було внесені зміни до наказу підприємства від 14.05.2020 року №73-к «Про припинення трудового договору» та змінено дату звільнення на 25.05.2020 року.
Пунктом 1 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, в тому числі у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою статті 41 КЗпП України, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40 цього Кодексу, якою регламентовано розірвання договору власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Згідно пункту 27 Постанови Пленуму, на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
Як вбачається із матеріалів справи, 14.05.2020р. о 9.54 год. позивачу надано на ознайомлення розпорядження в.о. генерального директора ОСОБА_3 від 14.05.2020 року № 8-р в якому зобов`язано ОСОБА_1 надати пояснення стосовно питання невчасної сплати підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року. Термін надання письмових пояснень відповідно до вказаного розпорядження становив до 10.00 год. 14.05.2020 р., тобто лише 6 хвилин, що не є розумним строком та такі обставини, вказують на створення умисних перешкод з боку роботодавця на своєчасне виконання працівником покладених обов`язків.
При цьому, відповідачем не доведено настання негативних наслідків для підприємства, спричинених можливими діями позивача, що в свою чергу, можливо було б вважати грубим порушенням трудових обов`язків.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як вбачається із матеріалів справи, обставини щодо тимчасової непрацездатності позивача підтверджуються листком непрацездатності від 14.05.2020 року серія АДШ 753359, який виданий на період з 14.05.2020 року по 22.05.2020 року.
В супереч норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України, в.о. генерального директора ОСОБА_3 видано наказ № 78-ОД від 14.05.2020року та наказ № 73-К від 14.05.2020 року.
У рішенні від 28.03.2018 р. по справі № 522/5656/16-ц Верховний Суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Як визначено пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992, відповідно до ст. 39 КЗпП працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (ч. 1 ст. 38 КЗпП).
Таким чином, ст. 39 КЗпП України передбачено право працівника з власної ініціативи достроково припинити дію контракту за наявності для цього зазначених у ч. 1 цієї статті поважних причин, тобто, заявити таку вимогу до моменту закінчення строку дії трудового договору (контракту), а роботодавець, з огляду на вимоги ч. 3 ст. 235 КЗпП України, не може самостійно змінити працівнику правову підставу дострокового розірвання трудових відносин.
За наведених обставин, суд дійшов переконання, що в порушення норми ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідачем самостійно змінено підстави звільнення позивача.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 20 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, … вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження).
Згідно п.2.10 Інструкції у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ...» і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
Враховуючи наведенні положення закону, підлягають скасуванню наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-ОД від 14.05.2020 року на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України та наказ № 94-к від 25.05.2020 року про внесення змін до наказу № 73-К від 14.05.2020 року, про зміну дати звільнення, оскільки останнім передувала заява позивача про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю та умов колективного договору.
В свою чергу, слід змінити формулювання підстави звільнення в наказі на звільнення № 73-К від 14.05.2020 року на за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, із зобов`язанням ДП «ІСС» здійснити запис в трудову книжку про звільнення за власним бажанням від 14.05.2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Окрім того, у заяві позивача від 14.05.2020 про звільнення за власним бажанням наявна вимога щодо виплати всіх сум, що належать позивачу на день звільнення на підставі ч.1 ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
За положеннями статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент розгляду справи відповідач так і не провів остаточний розрахунок із позивачем, а відтак позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованими.
Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Нарахування вихідної допомоги провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
З довідки про розрахунок середнього заробітку за останні два місяці березень-квітень 2020 року № ІС000000012 від 07.05.2020 року вбачається, що розмір заробітної плати за останні два місяці перед звільненням складає: 45 200,00 грн. у березні 2020 року за 21 робочий день та 43 047,62 грн. у квітні 2020 року за 20 робочих днів, а всього на суму 88 247,62 грн. за 41 робочий день.
Таким чином, середньомісячний заробіток становить 44 123,81 грн. (88 247,62 грн. : 2).
Отже, вихідна допомога, яка на підставі ст. 44 КЗпП України мала бути виплачена при припиненні трудового договору внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) у розмірі, не менше тримісячного середнього заробітку, становить 132 371,43 грн. (44 123,81 * 3).
Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Середньоденний заробіток складає 2 152,38 грн., відповідно до довідки про розрахунок середнього заробітку за останні два місяці березень-квітень 2020 року № ІС000000012 від 07.05.2020 року, а час розрахунку при звільненні, враховуючи межі заявлених позовних вимог, слід рахувати за період з 14 травня 2020 року по 18 червня 2020 року (день подання даного позову до суду), що становить 35 календарних дні.
Отже, середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день подання даного позову до суду становить 75 333,30 грн. (2152,38 * 35), який визначений без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата їх є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.
При цьому, при виготовленні повного тексту рішення, було виявлено допущену в абзаці 6 резолютивній частині рішення описку, невірно вказано номер наказу, а саме «Скасувати наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-К від 14.05.2020 року на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України», замість правильного «Скасувати наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-ОД від 14.05.2020 року на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України», а відтак відповідно до положень ч. 1 ст. 269 ЦПК України, суд вправі з власної ініціативи виправити допущену в рішенні описку.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про зміну формулювання причини і дати звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Змінити формулювання підстави звільнення в наказі на звільнення № 73-К від 14.05.2020 року на за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Зобов`язати ДП «ІСС» здійснити запис в трудову книжку про звільнення за власним бажанням від 14.05.2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Стягнути з ДП «ІСС» вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України, що складає 132 371,43 грн.
Стягнути з ДП «ІСС» середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні / виплати вихідної допомоги з 14.05.2020 по 18 червня 2020 року, у сумі 75 333,30 грн.
Скасувати наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення № 78-ОД від 14.05.2020 року на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України.
Скасувати наказ № 94-к від 25.05.2020 року про внесення змін до наказу № 73-К від 14.05.2020 року, про зміну дати звільнення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Суддя С.В. Вовк
