Постанова
Іменем України
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 757/25819/20-ц
провадження № 61-4105св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - державне підприємство «Інформаційні судові системи»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 січня
2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В.,
Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до державного підприємства «Інформаційні судові системи» (далі -
ДП «ІСС») про зміну формулювання причини і дати звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона перебувала із відповідачем
у трудових відносинах, проте 14 травня 2020 року нею було подано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку із тим, що відповідачем не виконувались вимоги статті 115 КЗпП України,
статті 24 Закону України «Про оплату праці» та умов колективного договору, зокрема: пунктів 4.3. та 4.12 - порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року.
Разом із цим, ОСОБА_1 зазначала, що того ж дня її було ознайомлено із наказом про накладання дисциплінарного стягнення
у вигляді звільнення від 14 травня 2020 року № 78-ОД та наказом
від 14 травня 2020 року № 73-К про звільнення її із займаної посади
на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, тобто роботодавцем вказано іншу підставу звільнення.
Крім того зазначала, що після її звільнення з роботи, з нею не здійснено остаточного розрахунку, що є, на її думку, порушенням трудового законодавства.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: змінити формулювання підстави звільнення в наказі про її звільнення від 14 травня 2020 року № 73-К на за частиною третьою статті 38 КЗпП України; зобов`язати ДП «ІСС» здійснити запис в трудову книжку про звільнення
за власним бажанням від 14 травня 2020 року за частиною третьою
статті 38 КЗпП України; стягнути з ДП «ІСС» на її користь вихідну допомогу
у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі
статті 44 КЗпП України, що складає 132 371,43 грн; стягнути з ДП «ІСС» середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/виплати вихідної допомоги з 14 травня 2020 року по 18 червня 2020 року, у розмірі 75 333,30 грн; скасувати наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення від 14 травня 2020 року
№ 78-ОД на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України; скасувати наказ від 25 травня 2020 року № 94-к про внесення змін до наказу від 14 травня 2020 року № 73-К, про зміну дати звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 задоволено.
Змінено формулювання підстави звільнення у наказі на звільнення
від 14 травня 2020 року № 73-К на за частиною третьою
статті 38 КЗпП України.
Зобов`язано ДП «ІСС» здійснити запис в трудову книжку про звільнення
за власним бажанням від 14 травня 2020 року за частиною третьою
статті 38 КЗпП України.
Стягнуто з ДП «ІСС» вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі статті 44 КЗпП України, що складає 132 371,43 грн.
Стягнуто з ДП «ІСС» середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/виплати вихідної допомоги з 14 травня 2020 року по 18 червня 2020 року, у сумі 75 333,30 грн.
Скасовано наказ про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення від 14 травня 2020 року № 78-ОД на підставі пункту 1
частини першої статті 41 КЗпП України.
Скасовано наказ від 25 травня 2020 року № 94-к про внесення змін
до наказу від 14 травня 2020 року № 73-К, про зміну дати звільнення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що працівник має право
у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ДП «ІСС» задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції на предмет оцінки істотності та грубості порушення здійснено за неповного дослідження обставин справи.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності, оскільки у роботодавця на момент винесення наказу про звільнення було відсутнє підтвердження непрацездатності працівника, після надання такого підтвердження, наказом від 25 травня 2020 року
№ 94-к було внесено зміни до наказу підприємства від 14 травня 2020 року № 73-к «Про припинення трудового договору» та змінено дату звільнення
на 25 травня 2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ураховуючи обов`язки, які були покладені
на фінансового директора, відповідач обґрунтовано звільнив позивача
з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України без порушень норм трудового законодавства України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі
№ 644/881/16, від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц,
від 21 травня 2020 року у справі № 466/8171/18, від 22 квітня 2020 року
у справі № 187/1469/18, а також не дослідив зібрані у справі докази.
Також вважає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводів позивача, зокрема, про порушення процедури звільнення; невідповідність підстави звільнення, зазначеної в наказі, доводам, викладеним
у апеляційній скарзі, на підтвердження наявності такої підстави; наявність
у діях позивача, що стали підставою звільнення, грубого порушення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 757/25819/20-ц із Печерського районного суду м. Києва.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи
у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено. Справу призначити
до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «ІСС»
на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення
є законним та обґрунтованим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді заступника генерального директора ДП «ІСС» на підставі наказу від 16 липня 2019 року № 160-к.
Наказом від 10 вересня 2019 року № 246-к ОСОБА_1 10 вересня 2019 року переведено на посаду фінансового директора ДП «ІСС».
Відповідно до посадової інструкції фінансового директора ДП «ІСС», зокрема: пункту 1.1., фінансовий директор належить до професійної групи «Керівники», йому безпосередньо підпорядковані головний бухгалтер
та управління фінансового забезпечення та контролю.
20 січня 2020 року до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від імені ДП «ІСС» була складена, підписана та надіслана
до податкових органів у системі «М.Е.DОС» податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2019 року.
Зазначена декларація підписана електронним підписом фінансового директора ДП «ІСС» ОСОБА_1 - керівник та електронним підписом головного бухгалтера ДП «ІСС» ОСОБА_5. - головний бухгалтер. Зміст декларації містить відомості щодо податкових зобов`язань державного підприємства з податку на додану вартість на суму 3 582 238,00 грн
та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму
1 498 995,00 грн та мають позитивну різницю стосовно податкових зобов`язань підприємства у розмірі 2 083 243,00 грн, яка сплачується
до державного бюджету.
Відомості стосовно податкових зобов`язань ДП «ІСС», що містяться у цій декларації, повністю підтверджуються електронними даними податкового та бухгалтерського обліку щодо виданих та отриманих податкових накладних, а також оригіналами первинних документів, що знаходяться
на підприємстві.
30 січня 2020 року, за даними системи «M.E.DOC», від імені ДП «ІСС»
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва був поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань із ПДВ у зв`язку
з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2019 року, підписаний електронним підписом фінансового директора ДП «ІСС» ОСОБА_1 - від імені керівника підприємства та електронним підписом головного бухгалтера ОСОБА_5. - від імені головного бухгалтера підприємства.
Зміст розрахунку містить інші відомості щодо податкових зобов`язань підприємства у частині податку на додану вартість, які значно відрізняються від відомостей декларації, поданих до податкового органу
20 січня 2020 року, зокрема, податкові зобов`язання підприємства було безпідставне занижено на суму 2 065 744,00 грн, та зазначено, що податкові зобов`язання підприємства у частині податку на додану вартість складають суму 1 502 772,00 грн, що не підтверджується наявними на підприємстві первинними документами.
14 травня 2020 року о 09 год 54 хв. ОСОБА_1 надано
на ознайомлення розпорядження виконуючого обов`язки генерального директора ОСОБА_4 від 14 травня 2020 року № 8-р,у якому зобов`язано надати пояснення стосовно питання невчасної сплати підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року. Термін надання письмових пояснень відповідно до вказаного розпорядження становив до 10 год 00 хв. 14 травня 2020 року.
З метою виконання розпорядження від 14 травня 2020 року № 8-р ОСОБА_1 надано пояснення від 14 травня 2020 року, у якому зазначила, що сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року відбулася у другій половині грудня 2019 року та січні 2020 року, підтвердження щодо сплати ПДВ наявне в електронному кабінеті платника податків ДП «ІСС».
Після чого ОСОБА_1 було надано на ознайомлення два накази,
а саме:
про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення
від 14 травня 2020 року № 78-ОД за підписом виконуючого обов`язки генерального директора ДП «ІСС» ОСОБА_6.;
про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, підстава звільнення несвоєчасна сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року від 14 травня 2020 року № 73-К.
14 травня 2020 року об 11 год 00 хв. під час перебування на робочому місці, ОСОБА_1 була госпіталізована з діагнозом гіпертонічний криз, що підтверджується листком непрацездатності від 14 травня 2020 року, який виданий на період з 14 травня 2020 року по 22 травня 2020 року.
22 травня 2020 року ОСОБА_1 , шляхом направлення на адресу ДП «ІСС» листа, надано заяву про звільнення 14 травня 2020 року із займаної посади за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці») та умов колективного договору (невиконання пунктів 4.3. та 4.12 колективного договору), а саме: порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року. Також, у заяві наявна вимога виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі статті 44 КЗпП України.
28 травня 2020 року ОСОБА_1 отримала лист ДП «ІСС» від 14 травня 2020 року № 2241/6/05-00-20,відповідно до якого її повідомлено про те, що її звільнено із займаної посади 14 травня 2020 року на підставі наказу від 14 травня 2020 року № 73-к за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
12 червня 2020 року ОСОБА_1 отримано лист ДП «ІСС» від 01 червня 2020 року № 2504/6/06-00-20, відповідно до якого підприємство зазначало те, що 14 травня 2020 року наказом від 14 травня 2020 року № 73-К її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків - несвоєчасна сплата підприємством податку на додану вартість за грудень 2019 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми правау подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено,
що підставою для скасування судового рішення та направлення справи
на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено,
що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право
у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд
не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.
Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким,
що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне
за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Відповідач як роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 на підставі
пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, не пов`язував
її звільненням з власним бажанням на підставі частини третьої
статті 38 КЗпП України, і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто відсутня згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою.
У випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного
чи трудового договору та з інших підстав, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі. Таких вимог ОСОБА_1 не заявляла.
Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що позивач, працюючи на посаді фінансового директора ДП «ІСС», склала, підписала та подала до податкових органів декларацію з податку на додану вартість за грудень 2019 року, відомості якої містять зменшений розрахунок, внаслідок чого підприємство повинно заплатити штраф у розмірі 3 % від незадекларованої суми, що становить 61 972, 32 грн, та ураховуючи те, що за фактом таких дій повідомлення про злочин виконуючого обов`язки генерального директора ДП «ІСС» ОСОБА_4 про ухилення від сплати податків шляхом підроблення офіційних документів, дійшов правильного висновку про наявність у відповідача правових підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
При цьому, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у роботодавця на момент винесення наказу про звільнення було відсутнє підтвердження непрацездатності працівника та ураховуючи те, що після надання такого підтвердження, наказом відповідача від 25 травня 2020 року № 94-к, було внесені зміни до наказу підприємства від 14 травня 2020 року № 73-к «Про припинення трудового договору» та змінено дату звільнення позивача на 25 травня 2020 року, а також ураховуючи те, що головним бухгалтером здійснено оплату тимчасової непрацездатності позивача за період хвороби з 14 травня 2020 року по 22 травня 2020 року, та не було підстав для зміни формулювання причин звільнення й для відповідної виплати середнього заробітку, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм трудового законодавства України.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач дійшов помилкового висновку про звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а не на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Оскільки на момент вручення позивачу наказу від 14 травня 2020 року № 73-к про її звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків (14 травня 2020 року) позивачем не було подано відповідачу заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, тому відсутність такої заяви на час прийняття відповідачем рішення про звільнення позивача не може зобов`язувати роботодавця звільнити останню на підставі
частини третьої статті 38 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 644/881/16, від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц, від 21 травня 2020 року у справі № 466/8171/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 187/1469/18, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено докази є безпідставними, оскільки не встановлено процесуальних порушень дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.
Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
