ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
17.09.2020Справа № 910/3987/20
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"
до 1)Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг
2)Державної казначейської служби України
про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Сидор В.Д. (дов. б/н від 03.01.2020);
від відповідача-1: не з`явився;
від відповідача-2: не з`явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" (надалі по тексту також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі по тексту - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (надалі по тексту - відповідач-2) про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на прийняття відповідачем-1 протиправного Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню протягом тривалого періоду часу з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу суттєвих збитків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/3987/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.05.2020.
29.04.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач-1 вказує на недоведеність позивачем завдання йому шкоди, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями та завданою шкодою, відсутність правових підстав для стягнення інфляційних витрат та 3% річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
29.04.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату послуг аудитора та експерта, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, клопотання про закриття провадження у справі та клопотання про залишення позовної заяви без руху.
30.04.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відвід експерта.
Представник відповідача-1 в судове засідання 14.05.2020 не з`явився та з технічних причин не зміг прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Представник відповідача-2 в судове засідання 14.05.2020 не з`явився.
У судовому засіданні 14.05.2020 представник позивача заперечив проти поданих клопотань про зменшення витрат на оплату послуг аудитора та експерта, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, клопотання про закриття провадження у справі, про відвід експерта та клопотання про залишення позовної заяви без руху.
Суд, розглянувши подані відповідачем-1 клопотання про закриття провадження у справі, про відвід експерта та клопотання про залишення позовної заяви без руху, дійшов висновку про відмову в їх задоволенні зважаючи на їх необґрунтованість та безпідставність.
Клопотання про зменшення витрат на оплату послуг аудитора та експерта та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката вирішуватиметься судом на подальших стадіях судового процесу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 розгляд справи було відкладено на 11.06.2020.
Представник відповідача-2 в судове засідання 11.06.2020 не з`явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 02.07.2020.
17.06.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив у якому відповідач -2 просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
22.06.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
26.06.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про заміну Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його процесуального правонаступника - Національний банк України.
Представники відповідачів в судове засідання 02.07.2020 не з`явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 відмовлено в задоволені клопотання про заміну відповідача-1 його процесуальним правонаступником.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2020.
У судовому засіданні 06.08.2020 судом відкладено розгляд справи на 17.09.2020.
14.09.2020 представником позивача подано до Господарського суду міста Києва додаткові пояснення.
17.09.2020 представником відповідача-1 подано до Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи у задоволенні якого судом відмовлено, з огляду на необґрунтованість доводів відповідача-1.
У судовому засіданні 17.09.2020 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представники відповідачів у судове засідання 17.09.2020 не з`явилися, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
13.12.2016 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі за текстом також - Нацкомфінпослуг) прийнято Розпорядження № 3098 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона", яким анульовано ліцензії товариства на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг № 4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010.
Пунктом 3 Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 визначено, що це розпорядження набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття.
Не погоджуючи з Розпорядженням № 3098 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" 29.12.2016 звернулось до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою №1010, в якій просило: визнати Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3098 від 13.12.2016 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.
13.02.2017 Державна регуляторна служба України за результатом розгляду скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" від 29.12.2016 прийняла Розпорядження №36 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала відповідача-1 усунути порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 6, частини 2 статті 9, частини 7 статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження № 3098 від 13.12.2016 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.
Листом № 1703/13-8 від 14.03.2017 відповідач - 1 повідомив позивача, що відповідно до положень Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" не визначено, що рішення органу ліцензування про анулювання ліцензії припиняє свою дію після прийняття рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції, а тому Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"є чинним.
Відповідач - 1 оскаржив Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №826/4173/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.
У зв`язку з невиконанням відповідачем - 1 Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017, позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача - 1 щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".
Листом № 11/11-376 від 29.03.2019 відповідач - 1 повідомив позивача, що до Державного реєстру фінансових установ внесена інформація про чинність ліцензій виданих позивачу, у зв`язку з набранням законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17.
У позовній заяві позивач вказує, що прийняття відповідачем - 1 Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальша протиправна поведінка щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування" призвело до порушення прав позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало збитків на загальну суму 4 917 159,00 грн. у тому числі: у виді втраченої економічної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн., 1 404 000,00 грн. шкоди завданої порушенням ділової репутації, 252 720,00 грн. 3 % річних, 452 439,00 грн. інфляційних збитків та додатково 230 000,00 грн. витрат пов`язаних з розглядом справи.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються зокрема послуги у сфері страхування.
Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, яка діяла станом дату прийняття відповідачем - 1 Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 було визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснювалося щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (у редакції, яка діяла станом дату прийняття відповідачем - 1 Розпорядження № 3098 від 13.12.2016) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, серед іншого: здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.
Відповідно до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (у редакції, яка діяла станом дату прийняття відповідачем - 1 Розпорядження № 3098 від 13.12.2016) у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
Пунктом 4 частини 1 статті 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" серед заходів впливу, які можуть бути застосовані Нацкомфінпослуг до суб`єктів господарювання за порушення законодавства передбачене тимчасове зупинення або анулювання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.
Судом встановлено, що 13.12.2016 відповідачем - 1 прийнято Розпорядження №3098, яким анульовано ліцензії позивача на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 розпорядження Нацкомфінпослуг №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" визнано протиправним та скасовано.
Чинність ліцензій позивача на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010б була відновлена, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 надісланого на адресу позивача.
З огляду на викладене, суд встановив, що ліцензійна діяльність позивача була зупинена у період починаючи з 14.03.2017 (надіслання листа Нацкомфінпослуг № 1703/13-8 від 14.03.2017 про чинність Розпорядження №3098 від 13.12.2016) по 29.03.2019 (лист Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 про чинність ліцензій позивача) про що вказує сам позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачами.
Протягом вказаного періоду позивач не здійснював своєї діяльності та відповідно не отримував дохід від такої діяльності.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 цього Кодексу.
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Неправомірність бездіяльності відповідача - 1 щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3098 від 13.12.2016 встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, зокрема, позивач надав суду звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік.
Також, згідно наданого до суду звіту про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" визначена методом прогнозування втрачена економічна вигода позивача за аналізом результатів господарської діяльності на підставі фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку трьох попередніх років діяльності, які передували анулюванню ліцензій на провадження страхової діяльності становить 2 808 000,00 грн., а середній річний показник втраченої вигоди 1 404 000,00 грн.
Згідно Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 за результатами проведеного дослідження підтверджено документально висновок відображений у звіті аудиторської фірми "Вест Аудит" від 05.08.2019 в частині розміру втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року на загальну суму 2 808 000,00 грн.
Разом з тим, надані позивачем звіти про фінансові результати за період з 2014 по 2016 та звіт про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" на є належним підтвердженням розміру неодержаних доходів (упущеної вигоди).
Зокрема, суд вказує, що з положень статті 22 Цивільного кодексу України випливає, що як упущена вигода відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі здійснення страхової діяльності.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача - 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Як визначено у наданому позивачем Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 розрахунок середніх величин належить до кількісних прийомів економічного аналізу та використовується в тому числі для прогнозування прибутку.
Аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.
Окрім того, згідно зведених даних щодо доходів та витрат Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2014-2016 та їх середніх величин, що викладені у таблиці 1 Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 вбачається тенденція до зростання показників витрат у діяльності позивача з 2 263 тис. грн. у 2014 році, 2 345 тис. грн.. у 2015 році до 3 515 тис. грн. у 2016 році.
В свою чергу, упущена вигода може бути оцінена та в подальшому визнана як матеріальний збиток наступним чином: упущена вигода дорівнює втрачені доходи за мінусом не понесених витрат.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 лише підтверджує правильність звіту складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" про можливу, прогнозовану величину упущеної вигоди, але жодним чином не встановлює її реальне значення та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.
Таким чином, оскільки вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі здійснення страхової діяльності з урахуванням середньорічних показників, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, такі розрахунки є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач - 1 не здійснював протиправну бездіяльність.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до частини 10 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у разі анулювання ліцензії з підстав, передбачених пунктами 5-10 частини другої цієї статті, суб`єкт господарювання може подати заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (повністю або частково) не раніше ніж через рік з дня набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач починаючи з 14.03.2018 звертався до органу ліцензування із заявою про отримання відповідної ліцензії замість тих, що були анулювані згідно Розпорядження Нацкомфінпослуг №3098 від 13.12.2016, а тому твердження про те, що тільки неправомірні дії відповідача - 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток зокрема у період з 2018 по 2019 роки є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
За наведених обставин, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог позивача щодо стягнення втраченої економічної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн. з огляду на недоведеність таких вимог.
Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 1 404 000,00 грн. шкоди завданої порушенням ділової репутації.
Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу про стягнення шкоди завданої порушенням ділової репутації позивач вказує, що враховуючи невизначеність з наявністю ліцензій та відповідно права на здійснення страхової діяльності позивачем до 29.03.2019, його акціонери не наважувалися до вказаної дати здійснювати процес докапіталізації позивача у відповідності з вимогами Положення про обов`язкові критерії і нормативи достатності капіталу та платоспроможності, ліквідності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій страховика, затвердженого Розпорядженням Нацкомфінпослуг № 850 від 07.06.2018 в частині обов`язковості страховика на будь-яку дату дотримуватися нормативу платоспроможності та достатності капіталу та пункту 1 розділу ІІІ Положення № 850, відповідно до якого норматив платоспроможності та достатності капіталу - сума прийнятих активів, яка на будь-яку дату має бути не меншою нормативного обсягу активів.
Лише після отримання листа від Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 позивачем було прийняте рішення на загальних зборах від 18.04.2019 про збільшення свого статутного капіталу.
Позивач також посилається на те, що враховуючи значні фінансові збитки, він через тривалий час вимушеної бездіяльності на ринку фінансових послуг в галузі страхування, що було спричинено протиправною діяльністю відповідача - 1 не має можливості проводити діяльність в галузі страхування, оскільки через порушення відповідачем - 1 ділової репутації позивача, його договірна клієнтська база втрачена і її поновлення потребує певного часу.
Як підставу для обчислення заявленого відшкодування порушення ділової репутації позивач вказує середньорічний розрахунок втраченої вигоди за один рік у розмірі 1 404 000,00 грн.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає серед іншого у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до приписів частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно з статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
У абзаці 2 пункту 5 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" № 01-8/184 від 28.03.2007 Вищий господарський суд України роз`яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб`єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Звертаючись з вимогою про відшкодування шкоди завданої порушенням ділової репутації позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача відповідачем - 1 або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням його ділової репутації, поширення відповідачем - 1 у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей щодо позивача, вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"у вказаній частині суд відмовляє.
У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченої економічної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн. та 1 404 000,00 грн. шкоди завданої порушенням ділової репутації не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача - 1, згідно положень статті 625 Цивільного кодексу України 252 720,00 грн. 3 % річних, 452 439,00 грн. інфляційних збитків та 230 000,00 грн. витрат пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання йому відповідачем - 1 збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн., шкоди завданої порушенням ділової репутації у розмірі 1 404 000,00 грн., а отже, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про стягнення 4 917 159,00 грн. збитків та 230 000,00 грн. витрат понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи суд відмовляє повністю.
Витрати по сплаті судового збору розподілу не підлягають, у зв`язку з тим, що судовий збір за подання даної позовної заяви позивачем не сплачувався.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.У позові Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 30.09.2020
Суддя С. В. Стасюк
