ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. Справа№ 910/3987/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 19.03.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.12.2023 (повний текст складено 22.12.2023)

у справі № 910/3987/20 (суддя М.О. Лиськов)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"

до 1) Національного банку України,

2) Державної казначейської служби України

про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.

Позов мотивований посиланням на прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг протиправного Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню протягом тривалого періоду часу з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу суттєвих збитків.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 у справі №910/3987/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 замінено відповідача-1 у справі - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 910/3987/20, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 910/3987/20, замінено відповідача-1 у справі - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України.

Постановою Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/3987/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 залишено без змін; касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 2 808 000,00 грн., 3% річних у розмірі 210 000,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 429 507,00 грн; в цій частині справу № 910/3987/20 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 (в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування шкоди, у зв`язку з порушенням ділової репутації у розмірі 1 404 000,00 грн., 3% річних у розмірі 42 120,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 22 932,00 грн.) залишено без змін.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції і направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати, які види страхування здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона", які ліцензії нею були отримані для здійснення відповідного виду страхування, чинність цих ліцензій, коли і на який строк вони були видані, та чи здійснювала ПрАТ "Страхова компанія "Вона" у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 інші види страхування. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 13, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог ПрАТ "Страхова компанія "Вона".

Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи, 18.10.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 5 135 017, 92 грн, з яких: 2 808 000,00 грн збитків у формі упущеної вигоди, 3% річних у розмірі 302848,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 426 182,48 грн. Дана заява прийнята судом, з огляду на що подальший розгляд справи відбувається із урахуванням вказаної заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/3987/20 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено таких елементів цивільного правопорушення, як розмір збитків (упущеної вигоди), факт їх понесення, та причинно-наслідкового зв`язку, в даному випадку відсутні правові підстави для настання для відповідача цивільно-правової відповідальності за допущену з боку Нацкомфінпослуг протиправну поведінку (бездіяльність) у вигляді відшкодування позивачу збитків в загальному розмірі 5135017,92 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати повністю, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 17.10.2023 повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановлених обставинам справи, наданим позивачем доказам, результатом чого є неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного суду у даній справі, зазначених у постанові від 13.05.2021, не дослідив належним чином доводи позивача і надані ним докази, якими визначено розмір шкоди, а саме: Звіт від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - 1 квартал 2019» та висновок експерта за результатами проведення судової - економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеного експертом І.М. Бурдьо.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Національний банк України подав відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, наголошуючи на тому, що місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку щодо недоведеності завдання позивачу збитків, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та зводяться виключно до переоцінки доказів, яким на думку Національного банку була надана належна правова оцінка.

Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання від 15.11.2022 представник відповідача-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час, місце та дату судового засідання повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується довідкою про доставку 28.02.2024 електронного документа (ухвала суду від 26.02.2024) до електронного кабінету Державної казначейської служби України.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що відповідач-2 належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на те, що його явка обов`язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відподвача-1.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" №3098 від 13.12.2016, анульовано ліцензії товариства на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010.

Згідно пункту 3 розпорядження останнє набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття.

Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням №3098 від 13.12.2016, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" 29.12.2016 звернулось до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою №1010 про визнання Розпорядження Нацкомфінпослуг №3098 від 13.12.2016 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.

За результатом розгляду скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" від 29.12.2016, Державна регуляторна служба України прийняла розпорядження №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала Нацкомфінпослуг усунути порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 6, частини 2 статті 9, частини 7 статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження №3098 від 13.12.2016 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №826/4173/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018, у задоволенні позову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та скасування Розпорядження №36 від 13.02.2017 було відмовлено.

Враховуючи невиконання Нацкомфінпослуг розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".

Листом №11/11-376 від 29.03.2019 Нацкомфінпослуг повідомила позивача, що до Державного реєстру фінансових установ внесена інформація про чинність ліцензій виданих позивачу, у зв`язку з набранням законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17.

В ході розгляду справи первісного відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг було замінено на його правонаступника - Національний банк України, оскільки згідно з пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" від 12.09.2019 № 79-IX установлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Предметом спору у даній справі є позовна вимога про стягнення з Національного банку України, за рахунок державного бюджету майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття неправомірного рішення - розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 13.12.2016 № 3098 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню та завдало позивачу суттєвих збитків.

Як зазначає позивач, прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядження №3098 від 13.12.2016 та подальша протиправна поведінка щодо невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", призвело до порушення прав позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу шкоди на загальну суму 5 135 017,92 грн, з яких - 2 808 000,00 грн збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302 848,44 грн. 3% річних та 1 426 182,48 грн інфляційних збитків з урахування заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві та інших заявах по суті справи:

(1) Неправомірність дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг підтверджується розпорядженням Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017, яке набрало чинності та є обов`язковим до виконання, і яким чітко встановлено прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг неправомірного рішення;

(2) шкода полягає в завданні втраченої вигоди, розмір якої підтверджений експертним висновком, складеним на замовлення позивача;

(3) причинний зв`язок полягає у тому, що у результаті анулювання ліцензій позивача господарська діяльність страхової компанії була повністю зупинена;

(4) в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників присутніх учасників справи, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також враховуючи вказівки Верховного Суду, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає так складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та шкодою виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного органу є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовими вважаються, зокрема, послуги у сфері страхування.

Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" було визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснювалося щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, зокрема: здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" серед заходів впливу, які можуть бути застосовані Нацкомфінпослуг до суб`єктів господарювання за порушення законодавства передбачене тимчасове зупинення або анулювання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Ліцензія вважається анульованою з дня, коли ліцензіат дізнався чи повинен був дізнатися про анулювання ліцензії, але у строк, не менший за один тиждень з дня прийняття органом ліцензування рішення про анулювання виданої йому ліцензії.

Якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування. Рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування набирає чинності з дня видання ним розпорядження про задоволення або відхилення апеляції чи про необхідність усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду.

Як встановлено вище, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 13.12.2016 постановила розпорядження №3098 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона", у зв`язку із невиконанням вимог розпорядження від 03.11.2016 № 2759, яким було зобов`язано останнього усунути порушення ліцензійних умов.

Отже, 13.12.2016 відповідачем-1 прийнято розпорядження №3098, яким анульовано ліцензії позивача на провадження страхової діяльності, що видані розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010 з

добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного);

добровільного страхування відповідальності перед третіми особами [крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)];

добровільного страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби;

добровільного страхування майна [крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу)];

добровільного страхування фінансових ризиків; .. добровільного страхування від нещасних випадків; добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

добровільного страхування медичних витрат;

обов`язкового авіаційного страхування цивільної авіації;

обов`язкового страхування особистого страхування від нещасних випадків на транспорті;

обов`язкового страхування особистого страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

обов`язкового страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

обов`язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи- іншому законному володінні зброю, за шкоду,-яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

обов`язкового страхування цивільної відповідальності суб`єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об`єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об`єкти та об`єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Згідно з частиною 5 статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про виконання вимог такого розпорядження.

Відповідно до положень статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Чинність ліцензій позивача на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010б була відновлена, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019, надісланим на адресу позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що ліцензійна діяльність позивача була зупинена у період починаючи з 14.03.2017 (надіслання листа Нацкомфінпослуг № 1703/13-8 від 14.03.2017 про чинність розпорядження №3098 від 13.12.2016) по 29.03.2019 (лист Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 про чинність ліцензій позивача), про що вказує сам позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачами.

Протягом вказаного періоду позивач не здійснював своєї діяльності та відповідно не отримував дохід від такої діяльності.

За твердженням позивача йому, в тому числі, внаслідок протиправного невиконання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядження № 36 від 13.02.2017, були завдані збитки у вигляді втраченої вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Упущена вигода (неодержаний дохід) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №918/1131/20.

У Постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 13.10.2021 у справі №908/2445/20, від 11.11.2021 у справі №910/7511/20 суддями нарешті визнано, що "відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток".

Обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, зокрема, позивач надав суду звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік.

Також, згідно наданого до суду звіту про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" визначена методом прогнозування втрачена економічна вигода позивача за аналізом результатів господарської діяльності на підставі фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку трьох попередніх років діяльності, які передували анулюванню ліцензій на провадження страхової діяльності становить 2 808000,00 грн, а середній річний показник втраченої вигоди 1 404 000,00 грн.

Зазначений розмір збитків позивача розрахований у звіті від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019, що зроблений аудиторською фірмою «Вест аудит» на основі звітів про фінансові результати (звітів про сукупний дохід) за 2014, 2015, 2016 роки, які розраховані керівником позивача Козолуп І.М. та головним бухгалтером позивача Некрасовою О.Б.

Обставини відповідності зазначеного «Звіту від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019» від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та документальну обґрунтованість розміру матеріальної шкоди позивач доводить висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеним експертом І.М. Бурдьо.

До складу збитків, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок незаконних дій державного органу; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якби право позивача не було порушене. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання.

Обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік, Звіту від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019» та висновком експертизи.

При цьому, статтею 142 Господарського кодексу України визначено, що прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

В законодавстві про бухгалтерський облік та звітність прибуток розуміється як сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати, а дохід - як збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Що стосується доходу, то він визначається як "збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)" (п. 3 Розд. I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності").

Таким чином, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення статті 142 ГК України та Податкового кодексу України.

Разом з тим, жодних доказів, які б свідчили про реальність неодержаних позивачем доходів в розмірі 2 808 000,00 грн, та підтверджували дійсність отримання позивачем доходу у відповідному розмірі, якби Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було виконане розпорядження № 36 від 13.02.2017 та скасовано рішення про анулювання ліцензій позивача, наприклад, договорів, угод, тощо, із яких би суд міг точно встановити дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання відповідних грошових сум (страхових премій), до матеріалів справи додано позивачем не було.

Згідно Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 за результатами проведеного дослідження підтверджено документально висновок відображений у звіті аудиторської фірми "Вест Аудит" від 05.08.2019 в частині розміру втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року на загальну суму 2 808 000,00 грн.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суди попередніх інстанцій зважили на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/ господарського обороту.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має урахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність, розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнової вигоди, яку потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

При цьому, із змісту висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеного експертом І.М. Бурдьо вбачається, що ним узагальнено результати проведених досліджень та зроблено висновок, що документально підтверджується висновок звіту АФ «Вест Аудит», за розрахунком якого сума втраченої вигоди обчислюється на підставі документально підтверджених усереднених показників доходів та витрат, з яких експертом визначено прогнозну величину річного прибутку страхової компанії, який складає 1 404 000,00 грн. і розрахований, як різниця між середнім показником доходу за три роки (4 112 000,00 грн.) та середнім показником витрат за три роки (2 708 000,00 грн.) та помножено на 2, оскільки період протягом якого Страхова компанія не провадила страхову діяльність становив 2 роки.

Первинні фінансові та бухгалтерські документи господарської діяльності позивача судовим експертом не досліджувались, тобто у відповідному висновку реальність розміру упущеної вигоди жодним чином не обґрунтована.

В дослідній частині звіту про фактичні результати стосовно розрахунку економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «Вона» за 2017 - І квартал 2019 року, зазначено, що сума розрахованої втраченої вигоди в середньому за один рік складає 1 404 тис грн. як різниця між сумою втрачених доходів 4 112 тис. грн. та сумою непонесених витрат 2 708 тис. грн. на підставі фінансових показників за 2014-2016 рр. На підставі наведеного експертом зроблений висновок, що за період з 14.03.2017 по 29.03.2019 втрачена вигода у вигляді недоотримання доходу від чистих зароблених страхових премій складає 2 808 тис. грн.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, сам по собі аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах. За вказаних обставин, суд дійшов до висновку, що у зазначеному висновку реальність розміру упущеної вигоди також не обґрунтована.

Щодо вжитих позивачем заходів, для одержання доходів в розмірі 2 808 000,00 грн, то про такі позивач не зазначає взагалі.

Таким чином, оскільки вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі здійснення страхової діяльності з урахуванням середньорічних показників, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, такі розрахунки є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б Нацкомфінпослуг не здійснювала протиправну бездіяльність.

Отже, судом встановлено, що позивач визначає розмір своїх прямих збитків в Звіті від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019». А висновок експерта надає на підтвердження правильності такого розрахунку.

Проте, висновок експертизи, що наявний у справі, лише підтверджує розрахунок, складений позивачем на основі даних фінансової звітності позивача, але жодним чином не встановлює реальні (прямі) збитки позивача.

Разом з тим, надані позивачем звіти про фінансові результати за період з 2014 року по 2016 рік та звіт про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" не є належним підтвердженням розміру неодержаних доходів (упущеної вигоди).

З положень статті 22 Цивільного кодексу України випливає, що як упущена вигода відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі здійснення страхової діяльності.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача - 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновок судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 лише підтверджує правильність звіту, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" про можливу, прогнозовану величину упущеної вигоди, але жодним чином не встановлює її реальне значення та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.

За вказаних обставин також не приймається у якості належного доказу визначення розміру збитків Звіт від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019», оскільки аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.

Окрім того, згідно зведених даних щодо доходів та витрат Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2014-2016 та їх середніх величин, що викладені у таблиці 1 Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 вбачається тенденція до зростання показників витрат у діяльності позивача з 2 263 000,00 грн у 2014 році, 2 345 000,00 грн у 2015 році до 3 515 000,00 грн у 2016 році.

В свою чергу, упущена вигода може бути оцінена та в подальшому визнана як матеріальний збиток наступним чином: упущена вигода дорівнює втрачені доходи за мінусом не понесених витрат.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що він гарантовано отримав би відповідну вигоду (прибуток) в зазначеному ним розмірі у разі, якщо його право не було б порушено відповідачем-1 та не надано точних даних, які б безспірно підтверджували реальну можливість отримання вказаних позивачем грошових сум.

Надані позивачем документи жодним чином не встановлюють реального значення розміру упущеної вигоди та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.

Враховуючи вищевказане, розмір збитків, внаслідок бездіяльності відповідача, та сам факт їх понесення позивачем не доведений.

Важливим елементом доказування наявності збитків є також встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Дослідивши матеріали справи суд також дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Нацкомфінпослуг щодо визнання нечинним розпорядження про анулювання ліцензій позивача та його майновими втратами. Із матеріалів справи вбачається, що позивач фіксував збитки за наслідками своєї господарської діяльності задовго до прийняття рішення про анулювання ліцензій позивача.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до частини 10 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у разі анулювання ліцензії з підстав, передбачених пунктами 5-10 частини другої цієї статті, суб`єкт господарювання може подати заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (повністю або частково) не раніше ніж через рік з дня набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензій замість тих, що були анулювані, а тому твердження про те, що тільки неправомірні дії Нацкомфінпослуг стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем збитків, зокрема, у період з 2018 по 2019 роки, є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) органу влади та майновими втратами позивача.

Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас, оскарження неправомірності дій першого відповідача щодо видачі Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 про анулювання ліцензій позивача, не позбавляло останнього можливості через рік після набрання чинності таким рішенням, звернутися у порядку визначеному статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", із заявою про отримання ліцензії на право провадження страхової діяльності.

З огляду на викладене, твердження позивача про те, що тільки неправомірні дії відповідача 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток зокрема у період з 2018 по 2019 роки є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

З огляду на викладене, судом не вбачається за можливе встановити причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідачів та заявленими позивачем збитками.

З огляду на недоведеність позивачем таких елементів цивільного правопорушення, як розмір збитків (упущеної вигоди), факт їх понесення, та причинно-наслідкового зв`язку, в даному випадку відсутні правові підстави для настання для відповідача цивільно-правової відповідальності за допущену з боку Нацкомфінпослуг протиправну поведінку (бездіяльність) у вигляді відшкодування позивачу збитків в загальному розмірі 5 135 017,92 грн, з яких - 2 808 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302 848,44 грн 3% річних та 1 426 182,48 грн інфляційних втрат, та відповідно у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Таким чином, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання йому відповідачем-1 збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про стягнення 5135017,92 грн., з яких - 2808 000,00 грн збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302848,44 грн 3% річних та 1426182,48 грн інфляційних втрат та 230 000,00 грн витрат понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/3987/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/3987/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі №910/3987/20 залишити без змін.

Матеріали справи №910/3987/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 06.05.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова