ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.12.2023Справа № 910/3987/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"
до 1) Національного банку України,
2) Державної казначейської служби України
про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн,
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
ВСТАНОВИВ:
У 2020 році Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про відшкодування збитків у розмірі 5 147 159,00 грн.
Позов мотивований посиланням на прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг протиправного Розпорядження № 3098 від 13.12.2016 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню протягом тривалого періоду часу з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу суттєвих збитків.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 (суддя - Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі №910/3987/20, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 замінено відповідача-1 у справі - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 у справі № 910/3987/20, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 910/3987/20, замінено відповідача-1 у справі - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України.
Постановою Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/3987/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 залишено без змін; касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 2 808 000,00 грн., 3% річних у розмірі 210 000,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 429 507,00 грн; в цій частині справу № 910/3987/20 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі № 910/3987/20 (в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування шкоди, у зв`язку з порушенням ділової репутації у розмірі 1 404 000,00 грн., 3% річних у розмірі 42 120,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 22 932,00 грн.) залишено без змін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/3987/20 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 суддею Трофименко Т.Ю. прийнято до свого провадження справу № 910/3987/20, підготовче засідання призначено на 02.08.2021.
В підготовчому засіданні 02.08.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, зокрема, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 13.09.2021.
В підготовчому засіданні 13.09.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву до 29.09.2021.
В підготовчому засіданні 29.09.2021 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 20.10.2021.
В подальшому, в судовому засіданні 20.10.2021 у розгляді справи оголошувалась перерва до 22.11.2021, а судове засідання 22.11.2021 було відкладено на 13.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" до Національного банку України та Державної казначейської служби України про стягнення збитків у розмірі 2 808 000,00 грн, 3% річних у розмірі 210 000,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 429 507,00 грн залишено без розгляду на підставі ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Вказана ухвала суду була скасована постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 910/3987/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 призначено судове засідання на 21.09.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 зупинено провадження у справі № 910/3987/20 до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Національного банку України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022.
Постановою Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 910/3987/20 касаційну скаргу Національного банку України залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 поновлено провадження у справі № 910/3987/20, судове засідання призначено на 26.10.2022.
В судовому засіданні 26.10.2022 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 16.11.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 залишено без розгляду заяву позивача про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/3987/20.
В судовому засіданні 16.11.2022 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 14.12.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 зупинено провадження у справі № 910/3987/20 до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2022.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 у справі № 910/3987/20 залишено без задоволення, вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 поновлено провадження у справі № 910/3987/20, судове засідання призначено на 22.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2023 задоволено самовідвід судді Трофименко Т.Ю., матеріали справи № 910/3987/20 передано для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 справу №910/3987/20 передано для розгляду судді Лиськову М.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 суддею Лиськовим М.О. прийнято справу №910/3987/20 до свого провадження. Розгляд справи №910/3987/20 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 12.07.2023.
18.10.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом, з огляду на що подальший розгляд справи відбувається із урахуванням вказаної заяви.
Протокольною ухвалою суду від 18.10.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.11.2023.
Протокольною ухвалою суду від 15.11.2023 розгляд справи по суті відкладено на 06.12.2023.
У судовому засіданні 06.12.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача-1 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.
У судовому засіданні 06.12.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" №3098 від 13.12.2016, анульовано ліцензії товариства на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010.
Згідно пункту 3 Розпорядження, останнє набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття.
Не погоджуючись з прийнятим Розпорядженням №3098 від 13.12.2016, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вона" 29.12.2016 звернулось до Експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України зі скаргою №1010 про визнання Розпорядження Нацкомфінпослуг №3098 від 13.12.2016 в частині анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності таким, що було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.
За результатом розгляду скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" від 29.12.2016, Державна регуляторна служба України прийняла Розпорядження №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов`язала Нацкомфінпослуг усунути порушення вимог пункту 3 частини 2 статті 6, частини 2 статті 9, частини 7 статті 19 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", скасувавши розпорядження №3098 від 13.12.2016 про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" та повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №826/4173/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 у задоволенні позову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та скасування Розпорядження №36 від 13.02.2017 було відмовлено.
Враховуючи невиконання Нацкомфінпослуг Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".
Листом №11/11-376 від 29.03.2019 Нацкомфінпослуг повідомила позивача, що до Державного реєстру фінансових установ внесена інформація про чинність ліцензій виданих позивачу, у зв`язку з набранням законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17.
В ході розгляду справи первісного відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг було замінено на його правонаступника - Національний банк України, оскільки згідно з пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг" від 12.09.2019 № 79-IX установлено, що з 01.07.2020 Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку є процесуальними правонаступниками Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у судах у межах повноважень, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Предметом спору у даній справі є позовна вимога про стягнення з Національного банку України, за рахунок державного бюджету майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття неправомірного рішення - розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 13.12.2016 № 3098 та подальшої протиправної поведінки щодо невиконання розпорядження Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017 про скасування вище наведеного розпорядження, що призвело до порушення права позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню та завдало позивачу суттєвих збитків.
Як зазначає позивач, прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг Розпорядження №3098 від 13.12.2016 та подальша протиправна поведінка щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", призвело до порушення прав позивача на провадження страхової діяльності, як виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню у період з 14.03.2017 по 29.03.2019 та завдало позивачу шкоди на загальну суму 5 135 017,92 грн., з яких - 2 808 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302 848,44 грн. 3% річних та 1 426 182,48 грн. інфляційних збитків з урахування заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Так, згідно з доводами позивача викладеними в позовній заяві та інших заявах по суті справи:
(1) Неправомірність дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг підтверджується розпорядженням Державної регуляторної служби України № 36 від 13.02.2017, яке набрало чинності та є обов`язковим до виконання, і яким чітко встановлено прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг неправомірного рішення;
(2) шкода полягає в завданні втраченої вигоди, розмір якої підтверджений експертним висновком, складеним на замовлення позивача;
(3) причинний зв`язок полягає у тому, що у результаті анулювання ліцензій позивача господарська діяльність страхової компанії була повністю зупинена;
(4) в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає так складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та шкодою виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного органу є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовими вважаються, зокрема, послуги у сфері страхування.
Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" було визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснювалося щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Згідно зі ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, зокрема: здійснює контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.
Відповідно до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно -правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" серед заходів впливу, які можуть бути застосовані Нацкомфінпослуг до суб`єктів господарювання за порушення законодавства передбачене тимчасове зупинення або анулювання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг.
Статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) внормовано, що анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Ліцензія вважається анульованою з дня, коли ліцензіат дізнався чи повинен був дізнатися про анулювання ліцензії, але у строк, не менший за один тиждень з дня прийняття органом ліцензування рішення про анулювання виданої йому ліцензії.
Якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування. Рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування набирає чинності з дня видання ним розпорядження про задоволення або відхилення апеляції чи про необхідність усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду.
Як встановлено судом, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 13.12.2016 постановила розпорядження №3098 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона", у зв`язку із невиконанням вимог розпорядження від 03.11.2016 № 2759, яким було зобов`язано останнього усунути порушення ліцензійних умов.
Отже 13.12.2016 відповідачем - 1 прийнято Розпорядження №3098, яким анульовано ліцензії позивача на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010 з
добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного);
добровільного страхування відповідальності перед третіми особами [крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)];
добровільного страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби;
добровільного страхування майна [крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу)];
добровільного страхування фінансових ризиків; .. добровільного страхування від нещасних випадків; добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
добровільного страхування медичних витрат;
обов`язкового авіаційного страхування цивільної авіації;
обов`язкового страхування особистого страхування від нещасних випадків на транспорті;
обов`язкового страхування особистого страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
обов`язкового страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
обов`язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи- іншому законному володінні зброю, за шкоду,-яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;
обов`язкового страхування цивільної відповідальності суб`єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об`єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об`єкти та об`єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру.
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.
Частиною 5 ст. 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов`язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про виконання вимог такого розпорядження.
Згідно із нормами ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 у справі №826/6290/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо невиконання Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017, визнано протиправним та скасовано Розпорядження №3098 від 13.12.2016 "Про анулювання ліцензій на провадження страхової діяльності приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона".
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України (ч. 4) внормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).
Чинність ліцензій позивача на провадження страхової діяльності, що видані Розпорядженнями Нацкомфінпослуг №4189 від 14.06.2005, №4809 від 27.10.2005, №5545 від 30.03.2006, №452 від 18.06.2009 та №402 від 20.05.2010б була відновлена, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 надісланим на адресу позивача.
З огляду на викладене, суд встановив, що ліцензійна діяльність позивача була зупинена у період починаючи з 14.03.2017 (надіслання листа Нацкомфінпослуг № 1703/13-8 від 14.03.2017 про чинність Розпорядження №3098 від 13.12.2016) по 29.03.2019 (лист Нацкомфінпослуг № 11/11-376 від 29.03.2019 про чинність ліцензій позивача) про що вказує сам позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачами.
Протягом вказаного періоду позивач не здійснював своєї діяльності та відповідно не отримував дохід від такої діяльності.
За твердженням позивача йому, в тому числі, внаслідок протиправного невиконання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг розпорядження № 36 від 13.02.2017 були завдані збитки у вигляді втраченої вигоди у розмірі 2 808 тис. грн.
Разом з тим, обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, зокрема, позивач надав суду звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік.
Також, згідно наданого до суду звіту про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона"за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" визначена методом прогнозування втрачена економічна вигода позивача за аналізом результатів господарської діяльності на підставі фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку трьох попередніх років діяльності, які передували анулюванню ліцензій на провадження страхової діяльності становить 2 808 000,00 грн., а середній річний показник втраченої вигоди 1 404 000,00 грн.
Зазначений розмір збитків позивача розрахований у звіті від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019, що зроблений аудиторською фірмою «Вест аудит» на основі звітів про фінансові результати (звітів про сукупний дохід) за 2014, 2015, 2016 роки, які розраховані керівником позивача Козолуп І.М. та головним бухгалтером позивача Некрасовою О.Б.
Обставин відповідності зазначеного «Звіту від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019» від дій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та документальну обґрунтованість розміру матеріальної шкоди позивач доводить висновком експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеним експертом І.М. Бурдьо.
До складу збитків, відповідно до ст. 22 ЦК України та ст. 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок незаконних дій державного органу; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якби право позивача не було порушене. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті для їх одержання.
Обґрунтовуючи розмір збитків у виді упущеної вигоди позивач посилається на аналіз своєї господарської діяльності попередніх років, звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік, Звіту від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019» та висновком експертизи.
При цьому, статтею 142 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.
В законодавстві про бухгалтерський облік та звітність прибуток розуміється як сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати, а дохід - як збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Що стосується доходу, то він визначається як "збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)" (п. 3 Розд. I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності").
Таким чином, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст. 142 ГК України та Податкового кодексу України.
Жодних доказів, які б свідчили про реальність неодержаних позивачем доходів в розмірі 2 808 тис. грн, та підтверджували дійсність отримання позивачем доходу у відповідному розмірі, якби Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було виконане розпорядження № 36 від 13.02.2017 та скасовано рішення про анулювання ліцензій позивача, наприклад, договорів, угод, тощо, із яких би суд міг точно встановити дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання відповідних грошових сум (страхових премій), до матеріалів справи додано позивачем не було.
Згідно Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 за результатами проведеного дослідження підтверджено документально висновок відображений у звіті аудиторської фірми "Вест Аудит" від 05.08.2019 в частині розміру втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року на загальну суму 2 808 000,00 грн.
При цьому, із змісту висновку експерта за результатами проведення судово - економічної експертизи від 16.01.2020 № 418/20, складеного експертом І.М. Бурдьо вбачається, що ним узагальнено результати проведених досліджень та зроблено висновок, що документально підтверджується висновок звіту АФ «Вест Аудит», за розрахунком якого сума втраченої вигоди обчислюється на підставі документально підтверджених усереднених показників доходів та витрат, з яких експертом визначено прогнозну величину річного прибутку страхової компанії, який складає 1 404 тис. грн. і розрахований, як різниця між середнім показником доходу за три роки ( 4 112 тис. грн.) та середнім показником витрат за три роки (2 708 тис. грн.) та помножено на 2, оскільки період протягом якого Страхова компанія не провадила страхову діяльність становив 2 роки. Тобто у відповідному висновку реальність розміру упущеної вигоди жодним чином не обґрунтована.
В дослідній частині звіту про фактичні результати стосовно розрахунку економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «Вона» за 2017 - І квартал 2019 року., зазначено, що сума розрахованої втраченої вигоди в середньому за один рік складає 1 404 тис грн. як різниця між сумою втрачених доходів 4 112 тис. грн. та сумою непонесених витрат 2 708 тис. грн. на підставі фінансових показників за 2014-2016 рр. На підставі наведеного експертом зроблений висновок, що за період з 14.03.2017 по 29.03.2019 втрачена вигода у вигляді недоотримання доходу від чистих зароблених страхових премій складає 2 808 тис. грн. На переконання суду, у зазначеному висновку реальність розміру упущеної вигоди також не обґрунтована.
Щодо вжитих позивачем заходів, для одержання доходів в розмірі 2 808 тис. грн, то про такі позивач не зазначає взагалі. При цьому, сам по собі аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.
Таким чином, оскільки вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі здійснення страхової діяльності з урахуванням середньорічних показників, які позивач отримував у період з 2014 по 2016 роки, такі розрахунки є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б Нацкомфінпослуг не здійснювала протиправну бездіяльність.
Отже, судом встановлено, що Позивач визначає розмір своїх прямих збитків в Звіті від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019». А висновок експерта надає на підтвердження правильності такого розрахунку.
Проте, висновок експертизи, що наявний у справі, лише підтверджує розрахунок складений позивачем на основі даних фінансової звітності позивача, але жодним чином не встановлює реальні (прямі) збитки позивача.
Разом з тим, надані позивачем звіти про фінансові результати за період з 2014 по 2016 та звіт про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2017 - І квартал 2019 року від 05.08.2019, складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" не є належним підтвердженням розміру неодержаних доходів (упущеної вигоди).
Зокрема, суд вказує, що з положень статті 22 Цивільного кодексу України випливає, що як упущена вигода відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі здійснення страхової діяльності.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача - 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 лише підтверджує правильність звіту складеного аудиторською фірмою "Вест Аудит" про можливу, прогнозовану величину упущеної вигоди, але жодним чином не встановлює її реальне значення та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.
Суд також, зазначає, що ст. 98 Господарського процесуального кодексу України визначає висновок експерта, як докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Наданий позивачем в якості доказу по справі Звіт від 05.08.2019 про фактичні результати стосовно розрахунку втраченої економічної вигоди ПрАТ «Страхова компанія «ВОНА» за 2017 - І квартал 2019» є аудиторським дослідженням, а не висновком експерта, про що зазначено в тексті висновку. Також у висновку не вказано, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. З огляду на вказане, суд не приймає такий висновок, в якості доказу - висновку експерта, і розцінює його як письмовий доказ по справі.
Як визначено у наданому позивачем Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 розрахунок середніх величин належить до кількісних прийомів економічного аналізу та використовується в тому числі для прогнозування прибутку.
Аналіз прибутку попередніх періодів не свідчить про неодмінне повторення фінансових результатів у майбутніх періодах.
Окрім того, згідно зведених даних щодо доходів та витрат Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" за 2014-2016 та їх середніх величин, що викладені у таблиці 1 Висновку судово-економічної експертизи № 418/20 від 16.01.2020 вбачається тенденція до зростання показників витрат у діяльності позивача з 2 263 тис. грн. у 2014 році, 2 345 тис. грн.. у 2015 році до 3 515 тис. грн. у 2016 році.
В свою чергу, упущена вигода може бути оцінена та в подальшому визнана як матеріальний збиток наступним чином: упущена вигода дорівнює втрачені доходи за мінусом не понесених витрат.
Суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що він гарантовано отримав би відповідну вигоду (прибуток) в зазначеному ним розмірі у разі, якщо його право не було б порушено відповідачем-1 та не надано точних даних, які б безспірно підтверджували реальну можливість отримання вказаних позивачем грошових сум.
Надані позивачем документи жодним чином не встановлюють реального значення розміру упущеної вигоди та фактичну можливість отримання позивачем таких прибутків у період з 2018 по 2019 роки.
В цьому аспекті суд зазначає, що позивач у відповідності до положень ст. 107 господарського процесуального кодексу України був наділений правом заявити клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи у справі, проте таким правом не скористався. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що розмір збитків, внаслідок бездіяльності відповідача, та сам факт їх понесення позивачем не доведений.
Дослідивши матеріали справи суд також дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Нацкомфінпослуг щодо визнання нечинним розпорядження про анулювання ліцензій позивача та його майновими втратами. Із матеріалів справи вбачається, що позивач фіксував збитки за наслідками своєї господарської діяльності задовго до прийняття рішення про анулювання ліцензій позивача.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до частини 10 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у разі анулювання ліцензії з підстав, передбачених пунктами 5-10 частини другої цієї статті, суб`єкт господарювання може подати заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (повністю або частково) не раніше ніж через рік з дня набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензій замість тих, що були анулювані, а тому твердження про те, що тільки неправомірні дії Нацкомфінпослуг стали єдиною і достатньою причиною понесення позивачем збитків, зокрема, у період з 2018 по 2019 роки, є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) органу влади та майновими втратами позивача.
Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас, оскарження неправомірності дій першого відповідача щодо видачі Розпорядження Державної регуляторної служби України №36 від 13.02.2017 про анулювання ліцензій позивача, не позбавляло останнього можливості через рік після набрання чинності таким рішенням, звернутися у порядку визначеному статтею 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", із заявою про отримання ліцензії на право провадження страхової діяльності.
З огляду на викладене, твердження позивача про те, що тільки неправомірні дії відповідача 1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток зокрема у період з 2018 по 2019 роки є безпідставним і вказує на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
З огляду на недоведеність позивачем таких елементів цивільного правовопрушення, як розмір збитків (упущеної вигоди), факт їх понесення, та причинно - наслідкового зв`язку, в даному випадку відсутні правові підстави для настання для відповідача цивільно - правової відповідальності за допущену з боку Нацкомфінпослуг протиправну поведінку (бездіяльність) у вигляді відшкодування позивачу збитків в загальному розмірі 5 135 017,92 грн., з яких - 2 808 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302 848,44 грн. 3% річних та 1 426 182,48 грн. інфляційних втрат, та відповідно у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що докази надані позивачем з огляду на їх вірогідність не дозволяють дійти висновку, що факти понесення позивачем майнових та немайнових збитків мали місце, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання йому відповідачем - 1 збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 2 808 000,00 грн., а отже, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Державної казначейської служби України про стягнення 5 135 017,92 грн., з яких - 2 808 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої економічної вигоди, 302 848,44 грн. 3% річних та 1 426 182,48 грн. інфляційних втрат та 230 000,00 грн. витрат понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи суд відмовляє повністю.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування шкоди, яка заподіяна у вищезазначений спосіб, не є об`єктом справляння судового збору. Відповідно у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат на оплату судового збору, у відповідності до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у відповідності до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача, з огляду на відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 22.12.2023
Суддя М.О. Лиськов
