печерський районний суд міста києва
Справа № 757/62919/19-ц
Категорія 81
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Диба І.Б.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів за невиконання зобов`язань,-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), в якій просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача проценти за користування банківським вкладом в сумі 48 доларів США за період з 14 грудня 2017 року до 14 грудня 2019 року; 3 % річних в сумі 60,55 долари США за період з 07 червня 2017 року до 14 листопада 2019 року (921 день) та 22104 долари США пені за період з 07 червня 2017 року до 14 грудня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 22 лютого 2017 року сторони уклали договір банківського вкладу «Стандарт», за яким позивач передав відповідачу кошти в сумі 800 доларів США строком на 1 місяць з 22 лютого 2017 року до 22 березня 2017 року включно з умовою автоматичної пролонгації та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 3 % річних. Після закінчення строку вкладу позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, яку відповідач отримав 07 червня 2017 року. Листом від 27 червня 2017 року банк відмовив позивачу у видачі коштів, мотивуючи відмову тим, що позивач є поручителем ОСОБА_2 , який має прострочену заборгованість перед банком за кредитним договором від 25 липня 2008 року. Вважаючи незаконною відмову банку у видачі йому коштів позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2019 року позов задоволено та стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 808,02 доларів США, з яких 800 доларів США сума депозиту та 8,02 доларів США - проценти за вкладом станом на 13 грудня 2017 року.
Посилаючись на те, що банк більше ніж два роки не повертає кошти за депозитом, позивач просив про задоволення позову.
Ухвалою судді від 04 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від позивача та представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, відзиву на позов від відповідача не надходило.
Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 22 лютого 2017 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0071490340500, вклад «Стандарт», за яким позивач передав Банку кошти в сумі 800 доларів США для розміщення на депозитному вкладі строком на 1 місяць, з 22 лютого 2017 до 22 березня 2017 включно, з умовою автоматичної пролонгації та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 3% річних. Позивачу був відкритий особовий рахунок, на який підлягали зарахуванню вклад та проценти за вкладом. Дія договору банківського вкладу неодноразово продовжувалася. Після закінченням строку вкладу, 27 травня 2017 року та 14 червня 2017 рокупозивач письмово звернувся до відповідача із вимогами про повернення суми вкладу та нарахованих процентів. Листом від 27 червня 2017 року та листом від 12 липня 2017 року, банк відмовив у видачі банківського вкладу, мотивуючи це тим, що позивач є поручителем за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 , який має прострочену заборгованість перед банком за кредитним договором № К3R4АЕ00000018 від 25 липня 2008 року, тому до повного погашення поручителем заборгованості за кредитним договором вклад позивачу видаватися не буде.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 вклад в сумі 800 доларів США, відсотки в сумі 8, 20 доларів США та судовий збір в сумі 640 грн.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Тобто, пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.
Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 6-37цс16 та від 1 червня 2016 року в справі № 2558цс15.
Судом установлено, що рішенням суду, що набрало законної сили, з відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти в сумі 808,20 доларів США, з яких 800 доларів США сума вкладу та 8,20 доларів США - проценти за договором банківського вкладу станом на 13 грудня 2017 року. Відповідач рішення суду не виконав.
Так, з розрахунку, наданого позивачем, сума штрафний санкцій у вигляді пені у розмірі 3% річних за кожний день прострочення за період з 07 червня 2017 року до 14 грудня 2019 року складає 22 104 доларів США.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
В розумінні частини 3 ст. 551 ЦК України істотними обставинами можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).
При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц.
Установлено, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за договором коштів. Пеню за прострочення зобов`язання за цей період позивач визначив на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 22104 доларів США.
Отже, розмір пені більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання і не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи, беручи до уваги частину 3 статті 551 ЦК України суд ввважає за необхідне зменшити розмір пені до розміру суми відсотків, які були визначені рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року, яким з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за договором банківського вкладу з відсотками.
Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до розміру процентів. Оскільки пеня підлягає обрахуванню в гривнях, позивач просив стягнути пеню в розмірі 192,80 грн (8,02 долари США * 24,0356 грн).
Що стосується вимог позивача про стягнення трьох процентів річних, то суд приходить до наступного.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 20 березня 2019 року в справі 761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19).
Ураховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_1 сума основного зобов`язання в іноземній валюті, а саме: грошові кошти в розмірі 800 доларів США, то нарахування 3% річних повинно бути здійснено в іноземній валюті.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Оскільки при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі банківського вкладу, то 3 % річних слід стягнути виходячи з суми боргу в іноземній валюті, а саме в розмірі 60,55 доларів США.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за фактичне користування депозитним вкладом за період з 14 грудня 2017 року до 14 грудня 2019 року.
Частинами 5, 6 статті 1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Таким чином, повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд.
До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-247цс14.
Встановлено, що 27 травня 2017 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення банківського вкладу та сплати процентів, чим засвідчив свій намір припинити дію договору. Зазначену заяву банк отримав 07 червня 2017 року.
У зв`язку з цим банк був зобов`язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору. Проте АТ КБ «Приватбанк» кошти не повернув, чим порушив свої грошові зобов`язання.
Оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 липня 2019 року з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто проценти станом на 13 грудня 2017 року в сумі 8,02 долари США, то періодом нарахування процентів за фактичне користування вкладом є період з 14 грудня 2017 року до 14 грудня 2019 року включно.
Відповідно до статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Проценти, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (частина друга статті 1070 ЦК України).
Судом встановлено, що пунктом 6 договору передбачено, якщо після закінчення строку вкладу позивач не заявив про бажання забрати кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк. При цьому проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу за процентною ставкою для вкладів такого найменування та строку, що діє у банку на день закінчення попереднього строку вкладу (п. 8 Договору).
Оскільки умовами договору встановлена процентна ставка в розмірі 3% річних, з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за користування вкладом в сумі 48 доларів США за період з 14 грудня 2017 року до 14 грудня 2019 року включно.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, на підставі положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 740,60 грнза три позовні вимоги, оскільки позивач звільнений від оплати судового збору.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про стягнення коштів за невиконання зобов`язання - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 192 (сто дев`яносто дві) гривні 80 копійок, проценти за договором банківського вкладу в сумі 48 (сорок вісім) доларів та 60 (шістдесят) доларів США 55 центів як три проценти річних в сумі без врахування податків та зборів.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в сумі 740,60 гривні.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (КОД ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001).
Повний текст рішення складено 06 травня 2020 року.
Суддя О.Л. Бусик
