Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 730/67/16-к

провадження № 51-6463км19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2019року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270090000319, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Сквири Київської області, проживаючого у

АДРЕСА_1 , раніше судимого 19 серпня 2015 року вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області за: ч. 1 ст. 122, ч.ч. 1, 2 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 березня

2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт та звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Вирішено питання в частині заявлених потерпілим ОСОБА_7 та прокурором цивільних позовів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 16 серпня 2015 року, приблизно о 03:00, перебуваючи поблизу кафе «Старий Замок», що розташоване на вул. Шевченка в м. Борзна, під час сварки із ОСОБА_7 , яка переросла в бійку, на ґрунті неприязних відносин, завдав удару долонею по потилиці останньому, в результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Такі дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст.125 КК України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, прокурор та засуджений порушують питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і просять на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо останнього закрити.

На обґрунтування своїх вимог зазначають, що суд першої інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону, у судовому засіданні 12 вересня 2018 року безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності узв`язку із закінченням строків давності та закриття провадження по справі у зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_7 заперечував проти звільнення ОСОБА_6 та з огляду на те, що останній своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав. Після чого, місцевий суд продовжив розгляд справи та ухвалив вирок, яким на тих самих підставах звільнив ОСОБА_6 від покарання. Прокурор та засуджений вважають, що в такий спосіб суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме допустив неправильне тлумачення норм

ст. 49 КК України, яке суперечить її точному змісту. Також стверджують, що апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_6 , ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор пояснив, що подані касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК Україникасаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального іпроцесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 125 КК Україниу касаційних скаргах прокурора та засудженого не оспорюються.

Стосовно доводів касаційних скарг прокурора та засудженого про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку із звільненням ОСОБА_6 від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, минуло три роки з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, злочин, передбачений

ч. 2 ст. 125 КК України, який інкримінований ОСОБА_6 , відноситься до злочинів невеликої тяжкості, за який найбільш суворим видом покаранням є обмеження волі на строк до двох років. Дане кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив 16 серпня 2015 року.

Таким чином, на момент розгляду судом першої інстанції кримінального провадження щодо ОСОБА_6 передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за цей злочин сплинув.

12 вересня 2018 року у судовому засіданні захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття провадження у справі. В свою чергу ОСОБА_6 вказане клопотання підтримав, надавши на це свою письмову згоду.

Проте районний суд у задоволенні клопотання захисника відмовив у зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_7 заперечував проти звільнення ОСОБА_6 , а останній своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, та, продовживши судовий розгляд, 28березня 2019 року ухвалив вирок, яким ОСОБА_6 засудив за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт та звільнив останнього від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5

ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

При перегляді справи суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову взадоволенні скарги ОСОБА_6 та залишення без змін вироку районного суду, всвоїй ухвалі зазначив, що місцевим судом правильно встановлено те, що із дня вчинення ОСОБА_6 інкримінованого злочину, а саме з 16 серпня 2015 року на момент розгляду судом першої інстанції кримінального провадження, минуло три роки. При цьому апеляційний суд акцентував увагу на тому, що ухвала місцевого суду від 12 вересня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 в зв`язку з закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та закриття зазначеного кримінального провадження є чинною. Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. Тому, суд першої інстанції ухвалив рішення про проведення судового розгляду та ухвалив вирок, яким засудив ОСОБА_6 за інкримінований злочин, призначив йому покарання та звільнив від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строків давності.

Проте така позиція судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджується звимогами кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За правилами ч. 8 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за змістом статей 284 288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом узадоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом

(ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.

Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку іззакінченням строків давності та закриття провадження у справі, а суд апеляційної інстанції зазначеного порушення

не усунув.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження вкримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми такі порушення є істотними.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

За правилами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу ізакриває кримінальне провадження.

Враховуючи наявність у справі правових підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги прокурора та засудженого

ОСОБА_6 задовольнити, судові рішення скасувати та звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

Разом з тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не позбавляє потерпілого можливості звернутися до суду з цивільним позовом про відшкодування заподіяної внаслідок кримінального правопорушення шкоди в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, акримінальне провадження щодо нього закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3