Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 березня 2020 року
у справі № 730/67/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо визнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення як умови звільнення від кримінальної відповідальності
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт та звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.
Апеляційним судом вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: прокурор та засуджений ОСОБА_1 зазначають, що суд першої інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону, у судовому засіданні безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття провадження по справі у зв`язку з тим, що потерпілий ОСОБА_2 заперечував проти звільнення ОСОБА_1 та з огляду на те, що останній своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав. Після чого, суд першої інстанції продовжив розгляд справи та ухвалив вирок, яким на тих самих підставах звільнив ОСОБА_1 від покарання. Вважають, що в такий спосіб суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме допустив неправильне тлумачення норм ст. 49 КК України, яке суперечить її точному змісту.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом ст.ст. 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність цих умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.
Висновки: визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов'язкової умови звільнення від кримінальної відповідальності кримінальним процесуальним законом не передбачено. Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Ключові слова: порядок звільнення від кримінальної відповідальності, умови звільнення від кримінальної відповідальності, презумпція невинуватості, права обвинуваченого
