У Х В А Л А
27 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 344/16879/15-ц
Провадження № 14-31цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Екватор-ІФ» (далі - ПП «Екватор-ІФ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» (далі - ТОВ «Перко»), третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд» (далі - ТОВ «Інкомбуд»), про визнання права власності на нерухоме майно
за касаційною скаргою ТОВ «Перко» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2014 року між нею та ПП «Екватор-ІФ» укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого відповідач передає позивачці право вимагати передачі у власність новозбудованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позивачка зобов`язалась сплатити ПП «Екватор-ІФ» вартість квартири у розмірі 304 000 грн та прийняти її. ПП «Екватор-ІФ» зобов`язалось після отримання оплати від ОСОБА_1 , введення будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати позивачці за актом приймання-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують її право власності на цю квартиру, з метою оформлення права власності ОСОБА_1 на новозбудовану квартиру та видачі позивачці свідоцтва про право власності.
На виконання умов цього договору ОСОБА_1 сплатила обумовлені ним кошти, проте після введення будинку в експлуатацію та присвоєння йому поштової адреси (будинок АДРЕСА_2 ) жодних документів на квартиру, будівельний номер якої змінено на фактичний АДРЕСА_3 , не отримала.
Замовником будівництва цього будинку є ТОВ «Перко», проте ексклюзивне право продажу приміщень у ньому, право інвестування та залучення коштів для його будівництва, забезпечення введення його в експлуатацію належить ПП «Екватор-ІФ» на підставі інвестиційного договору, укладеного ним із ТОВ «Перко» 4 лютого 2014 року.
Непорозуміння між відповідачами з приводу продажу квартир та перебування директора ПП «Екватор-ІФ» у розшуку призвело до того, що ОСОБА_1 як інвестору квартири не видають документи, необхідні для реєстрації права власності на неї, а тому позивачка просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною проектною площею 81,84 кв.м.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 1 березня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «Інкомбуд».
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року,позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання у повному обсязі, а ПП «Екватор-ІФ» відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу майнових прав зобов`язувалось після введення будинку в експлуатацію оформити відповідні правовстановлюючі документи, однак таке зобов`язання не виконало. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру як новоствореного майна, у зв`язку з належним виконанням нею умов договору купівлі-продажу майнових прав. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття іншими особами права власності на спірну квартиру, суду не надано. Врахувавши невизнання відповідачами права власності ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що захист її майнового права повинен здійснюватися на загальних підставах, зокрема на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому, суд послався на постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6?129цс14.
У травні 2017 року ТОВ «Перко» звернулося з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору з підстав недоведеності позивачем факту укладення між ним та ПП «Екватор-ІФ» договорів купівлі-продажу майнових прав від імені або зі згоди ТОВ «Перко». Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на новостворене майно, оскільки ОСОБА_1 не була власником цього майна з моменту його створення, державну реєстрацію спірного об`єкта нерухомого майна з моменту його створення і до ухвалення рішення не проведено.
У липні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу в яких просила відхилити касаційну скаргу ТОВ «Перко» та залишити без змін оскаржувані товариством судові рішення з огляду на те, що їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами досліджено докази, надані в обґрунтування позову, ураховано наявність кримінального провадження відносно посадових осіб відповідачів, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою, а директора ПП «Екватор-ІФ» оголошено у розшук, натомість відповідачі жодних доказів на спростування доводів позивачки не надали. Можливість захисту порушеного права позивачки шляхом визнання за нею права на спірне майно, що є підставою для здійснення нею реєстрації такого права, підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12 листопада 2014 року у справі № 6?129цс14 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-160цс16.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Надалі касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року справу призначено до розгляду.
Підпунктом 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на таке.
У цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачка, повністю сплативши кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, стала власником прав на це майно, тому визнав за нею право власності на об`єкт інвестування. Суди врахували, що право власності позивачки на спірне нерухоме майно не визнається відповідачами, а іншим способом захистити своє право вона не може.
Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6?318цс15 та від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України. Зазначені положення закону не передбачають можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. Також зазначено, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент спору, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Колегія суддів вважає, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаних та оспорюваних (а не лише порушених) прав, що є об`єктами цивільного права, й такі висновки не узгоджуються з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статей 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справедливий судовий розгляд та право на ефективний засіб юридичного захисту).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 повністю виконала зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, сплативши ПП «Екватор-ІФ» відповідні кошти за цим договором. 2 березня 2014 року житловий будинок введено в експлуатацію, проте позивачці спірну квартиру у власність не передано, відповідачі її право на цю квартиру не визнають.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України доходив висновку про необхідність захисту прав позивачів.
Так, у постановах від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року № 6-2124цс15 у справах за позовами про визнання права власності на новостворене нерухоме майно Верховний Суд України зазначав, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду України у подібних правовідносинах містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року справа № 761/20612/15-ц (провадження № 61-32558св18), спір в якій виник у подібних правовідносинах, була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правових висновків Верховного Суду України з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження №14-39цс19) погодилась в думкою Касаційного цивільного суду про те, що майнові права є речовим правом (стаття 190 ЦК України) і захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, зазначивши, що фактичні обставини та позовні вимоги у справах є різними.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 травня 2019 року справа № 522/1213/18 (провадження № 61-1213св19), спір в якій виник у подібних правовідносинах, була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) дійшовши висновку про недоведеність позивачкою наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно, вважала відсутніми підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, у тому числі, в контексті застосування положень статті 392 ЦК України - щодо захисту інтересів позивачки шляхом визнання права власності на спірне майно.
В окремій думці на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 судді вважали, що Велика Палата не надала відповіді на питання, поставлені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 травня 2019 року, якою справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про захист у певний спосіб майнових прав, які не визнаються.
Отже виключна правова проблема залишається не вирішеною.
На думку колегії суддів, без відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року в справі № 6-1858цс15, що належить до процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду, вірно сформувати правову позицію у цій справі неможливо.
Враховуючи мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2020 року, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справу слід розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Ураховуючи наведене та керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402, 404, підпунктами 4 та 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Екватор-ІФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко», третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд», про визнання права власності на нерухоме майно за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перко»на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року.
2. Призначити справу № 344/16879/15-ц до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на 18 березня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати копію цієї ухвали учасникам справи до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. Р. Кібенко
