Ухвала
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 344/16879/15-ц
провадження № 61-18235св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватне підприємство «Екватор-ІФ», товариство з обмеженою відповідальністю «Перко»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» на рішення
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Татарінової О. А., та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Проскурніцького П. І., Васильковського В. М., Горейко М. Д.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Екватор-ІФ» (далі - ПП «Екватор-ІФ») та товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» (далі - ТОВ «Перко») про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2014 року між нею та ПП «Екватор-ІФ» укладений договір купівлі-продажу майнових прав
№ 2014-05-13, відповідно до якого відповідач передає позивачу майнове право, яке полягає у праві вимагати передачі у власність новозбудованої квартири по
АДРЕСА_1 , а позивач зобов`язується сплатити ПП «Екватор-ІФ» вартість квартири та прийняти новозбудовану квартиру.
Вказувала, що за умовами даного договору вона мала би отримати новозбудовану трикімнатну квартиру на 6 поверсі будинку загальною проектною площею 80 кв.м, вартість якої складає 304 000 грн.
На виконання умов вказаного договору ОСОБА_1 сплатила директору
ПП «Екватор-ІФ» ОСОБА_2 . кошти, що передбачені договором.
Згідно пункту 1.3 укладеного договору, після сплати повної вартості квартири, введення будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації ПП «Екватор-ІФ» зобов`язано передати ОСОБА_1 за актом прийому-передачі належним чином оформлені документи, які підтверджують право власності позивача на зазначену квартиру, а саме: копію декларації про готовність об`єкта експлуатації, акт прийому-передачі новозбудованої квартири, довідку про повне внесення позивачем вартості новозбудованої квартири, технічний паспорт на новозбудовану квартиру. Проте жодних документів на квартиру позивач не отримав.
Також зазначила, що 04 лютого 2014 року між ТОВ «Перко» та
ПП «Екватор-ІФ» був укладений інвестиційний договір на капітальне будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями господарського призначення.
За таких обставин просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною проектною площею 81,84 кв.м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд» (далі - ТОВ «Інкомбуд»).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 30 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру
АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання у повному обсязі, а
ПП «Екватор-ІФ» відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу майнових прав зобов`язувалось після введення будинку в експлуатацію оформити відповідні правовстановлюючі документи, однак таке зобов`язання не виконало.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру як новоствореного майна, у зв`язку з належним виконанням нею умов договору купівлі-продажу майнових прав.
При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги реєстр інвесторів по будівництву, складений ТОВ «Перко» станом 31 січня 2016 року, в якому зазначено, що інвестором спірної квартири є ТОВ «Інкомбуд», оскільки відповідно до договору про співпрацю та організацію взаємовідносин, укладеного 15 січня 2016 року між ТОВ «Перко» та ТОВ «Інкомбуд» останньому належать квартири в АДРЕСА_1 ), а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_4 на другому
поверсі, трикімнатна квартира АДРЕСА_5 на другому поверсі, двокімнатна квартира АДРЕСА_6 на четвертому поверсі. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття ТОВ «Інкомбуд» права власності на спірну квартиру, суду не надано.
Врахувавши невизнання відповідачами права власності ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що захист її майнового права повинен здійснюватися на загальних підставах, зокрема згідно
статті 392 ЦК України. При цьому, суд послався на постанову Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року в справі № 6-129цс14.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня
2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Перко» відхилено, а рішення
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня
2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи, надана належна правова оцінка доказам та висновок суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог є правильним.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про правомірне набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру як новостворене майно, у зв`язку з належним виконанням нею умов договору купівлі-продажу майнових прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 23 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Перко», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи №344/16879/15-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня
2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
03 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 344/16879/15-ц передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Перко» про проведення з викликом сторін касаційного розгляду та зупинено провадження у справі № 344/16879/15-ц до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 522/1029/18.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року поновлено провадження у справі № 344/16879/15-ц.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанції того, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору з підстав недоведеності позивачем факту укладення між ним та ПП «Екватор-ІФ» договорів купівлі-продажу майнових прав від імені або зі згоди ТОВ «Перко».
Заявник вважав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на новостворене майно, оскільки ОСОБА_1 не була власником цього майна з моменту його створення. Також вказує на неврахування судами того, що державна реєстрація спірного об`єкта нерухомого майна з моменту його створення і до ухвалення рішення не проведена.
Доводи осіб, які подали заперечення (відзив) на касаційну скаргу
У липні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу в яких просила відхилити касаційну скаргу ТОВ «Перко» та залишити без змін рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року. Вважала, що оскаржені судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Підстави передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд виходив із того, що позивач, повністю сплативши кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, стала власником прав на це майно, тому визнав за останньою право власності на об`єкт інвестування. Суди врахували, що право власності позивача на спірне нерухоме майно не визнається відповідачами, а іншим способом захистити своє право вона не може.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду України: від 24 червня
2015 року № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України. Зазначені положення закону не передбачають можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. Також зазначено, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент спору, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Колегія суддів вважає, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаних та оспорюваних (а не лише порушених) прав, що є об`єктами цивільного права, й такі висновки не узгоджуються з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статей 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справедливий судовий розгляд та право на ефективний засіб юридичного захисту).
Судами попередніх інстанцій, встановлено, що ОСОБА_1 повністю виконала зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, сплативши ПП «Екватор-ІФ» відповідні кошти за цим договором, 02 березня 2014 року введено житловий будинок в експлуатацію, проте позивачу спірна квартира у власність не передана. Позивач стверджувала, що ТОВ «Перко» в порушення її прав вважає що майнові права на спірну квартиру має ТОВ «Інкомбуд».
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України доходив висновку про необхідність захисту прав позивачів.
Так, у постанові від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14 Верховний Суд України зазначав, що якщо відповідач не визнає та оспорює право позивача, який вимагає захисту шляхом визнання майнового права, то таке право може бути в судовому порядку захищене. Таке ж мотивування наведене у постанові від 10 лютого 2016 року № 6-2124цс15, в якій Верховний Суд України зазначив, що майнові права по суті можуть бути захищені, але лише в разі, якщо позивач доведе, що це право оспорюється або не визнається власником.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87 й «Федоренко проти України» від 01 червня
2006 року, заява № 25921/02 Європейський суд з прав людини
(далі - ЄСПЛ) констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном», або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення
ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року (Von Maltzan and Others v. Germany), заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02. Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом».
В іншій справі «NKM v. Hungary» від 14 травня 2013 року, скарга
№ 66529/11, ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішення цих правових питань, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України та вищих судів у подібних правовідносинах містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року справа № 761/20612/15-ц (провадження № 61-32558св18) спір в якій виник у подібних правовідносинах була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правових висновків Верховного Суду України з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження №14-39цс19) погодилась в думкою Касаційного цивільного суду про те, що майнові права є речовим правом (стаття 190 ЦК України) і захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, зазначивши, що фактичні обставини та позовні вимоги у справах є різними.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року справа
№ 522/1213/18 (провадження № 61-1213св19), спір в якій виник у подібних правовідносинах була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) дійшовши висновку про недоведеність позивачем наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно, вважала відсутніми підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, у тому числі, в контексті застосування положень статті 392 ЦК України - щодо захисту інтересів позивача шляхом визнання права власності на спірне майно.
В окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову від 18 грудня 2019 року у справі
№ 522/1029/18 вважали, що Велика Палата не надала відповіді на питання, поставлені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2019 року, якою справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про захист у певний спосіб майнових прав, які не визнаються.
Отже виключна правова проблема залишається не вирішеною.
Без відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України
від 24 червня 2015 року в справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року в справі № 6-1858цс15, що належить до процесуальних повноважень
Великої Палати Верховного Суду, вірно сформувати правову позицію у цій справі неможливо.
При цьому, однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 344/16879/15-ц (провадження № 61-18235св18) за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Перко» на рішення
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 20 квітня 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович
