ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2019 року м.Дніпро
Справа № 904/5748/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 (прийняту суддею Владимиренко І.В.) у справі №904/5748/18
за заявою Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат"
до боржника Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" (51914, м.Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274)
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст заявлених вимог.
Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою (в межах справи про банкрутство) до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
В обґрунтування поданої заяви АТ "Марганецький ГЗК" зазначає, що застосування АТ КБ "Приватбанк" додаткової винагороди не передбачено Законом. При цьому, що розмір заявленої ним суми вимог по винагороді та пені за прострочення сплати такої винагороди, в декілька разів перевищують розміри тіла кредиту та процентів за його користування.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019, зокрема, у задоволенні заяви (позовної заяви) Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що у кредитора АТ "Марганецький ГЗК" по справі №904/5748/18 відсутні права на позов щодо визнання недійсними (частково недійсними) умов Кредитного договору, що був укладений між ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" і АТ КБ "ПРИВАТБАНК", оскільки відсутнє суб`єктивне право інших кредиторів, яке не визнавалося та порушувалося відповідачами на момент укладення Кредитного договору.
Також, суд зазначає, що звернення АТ "Марганецький ГЗК" до суду з зазначеним позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ПАТ "Енергогідромеханізація" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" порушує норми ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Встановлення в Кредитному договорі, в якому позичальнику були надані грошові кошти у національній валюті України, винагороди за користування кредитом, що покриває ризики банку від знецінення національної валюти та падіння її курсу по відношенню до стійкої валюти - доларів США, - цілком відповідає ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Сторони в добровільному порядку, без зауважень та заперечень при укладенні Кредитного договору передбачили умови кредитування, права й обов`язки кожної зі сторін договору, випадки настання відповідальності, передбаченої умовами договору.
Отже, при укладенні між сторонами кредитного договору, сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, останній підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з прийнятим рішенням (ухвалою) Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки, викладені в оскаржуваній ухвалі суду не відповідають обставинам справи, також судом порушено норми процесуального права та матеріального права, просить:
- скасувати оскаржувану ухвалу в частині відмови Акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" в задоволенні позовної заяви про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И, з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк";
- ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк".
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що при укладенні спірного кредитного договору ПАТ "КБ "Приватбанк" як позикодавець визначив наступні обов`язкові до виконання позичальником умови оплати за користування кредитом: (1) фіксована процентна ставка по кредиту (пункт А.6) та винагорода позикодавцю за користування кредитом (пункт А. 10).
При цьому, згідно пунктів 4.5., 4.6. Кредитного договору визначено обов`язок ПАТ "Енергогідромеханізація" як позичальника щодо сплати на користь АТ "КБ "Приватбанк" винагороди за користування кредитом згідно п. А. 10., яка розраховується за відповідною формулою.
Таким чином, за умовами спірного кредитного договору, окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10, що визначається за формулою (п.п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою.
На думку скаржника, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 11,1% річних та винагорода за користування кредитом згідно п. п. А10, 4.5,4.6 договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару.
Скаржник зазначає, що у даному випадку, формула по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, нібито ця різниця має якесь самостійне правове значення. При цьому, нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом, оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
Отже, скаржник вважає, що умовами договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2016 фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Крім того, на думку скаржника, встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків та призводить до фактичної неоплатності боржника й порушує баланс прав та інтересів сторін договору.
Так, скаржник вважає, що з урахуванням вищевикладеного, сплата винагороди (комісії) не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Розпорядник майна згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на те, що обов`язок позичальника за Договором обмежується законом лише поверненням самого кредиту та процентів по ньому. Інших обов`язків перед Банком в даних кредитних відносинах, в тому числі й сплати додаткової Винагороди за користуванням кредитними коштами, законом не передбачено.
Розпорядник майна зазначає, що нарахування Винагороди за Договором здійснюється на кожну окрему дату дії Договору та має пряму залежність від офіційного курсу НБУ на дату розрахунку Винагороди та щоденного курсу протягом дії Договору. Тобто Винагорода, яка нараховується позичальнику за користування кредитом відповідно до п. А.10. Договору прямо пропорційно залежить від змінного щодня індексу (відношення Кпог/Кі), а це дозволяє зробити висновок, що винагорода, за своєю фінансовою суттю є змінюваною процентною ставкою за користування кредитними коштами.
За умовами Договору за користування кредитом позичальник повинен сплатити Банку фіксовано процентну ставку в розмірі 11,1% (п. А.6 Договору) та Винагороду (п. А.10. Договору), яка за своєю суттю є змінюваною процентною ставкою, що є прямим порушенням ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, якою передбачено можливість отримання кредитодавцем процентів лише за фіксованою або лише за змінюваною процентною ставкою.
Щодо рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 по справі № 904/9789/17 розпорядник майна зазначає, що боржником було подано до апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення, однак у зв`язку з тим, що грошові кошти боржника було арештовано органами ДВС, то здійснити оплату судового збору за подання апеляційної скарги було неможливо.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2019 по справі № 904/9789/17 було відмовлено ПАТ «Енергогідромеханізація» в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та залишено її без руху.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2019 року по справі № 904/9789/17 апеляційну скаргу було повернуто апелянту без розгляду.
На думку розпорядника майна, Центральний апеляційний господарський суд (державний орган) своєю ухвалою від 10.12.2018 року по справі № 904/9789/17 відмовляючи в задоволенні клопотання боржника про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги фактично позбавив його можливості на здійснення судового захисту.
Таким чином вбачається, що результатом дій двох державних органів (які призвели до порушення законних прав боржника на судових захист) є набрання законної сили рішенням, а отже, воно не може бути прийнято судом як преюдиціальний факт.
24.10.2019 до суду від розпорядника майна надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" у відзиві на апеляційну скаргу та відповідно до пояснень його представника у судовому засіданні просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву посилається на те, що у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 по справі № 904/9789/17 судом була надана оцінка доводам про необхідність застосування до оспорюваного договору норм закону України "Про захист прав споживачів", та зроблений висновок, що "зазначений договір є господарським договором, а не договором споживчого кредитування, а відтак спір у даній справі не є спором, що виникає у сфері захисту прав споживачів, а відносини сторін не регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".
Також рішенням суду, що набрало чинності, встановлено, що нарахування процентів, винагороди (комісії) та пені здійснено АТ КБ "ПРИВАТБАНК" правомірно.
При вирішенні справи № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області був розглянутий зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ'' про визнання недійсним Кредитного договору № 4313657И від 09.10.2013 року укладеного з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом. Заявлені у зазначеному позові позовні вимоги та їх обґрунтування значною мірою збігаються з вимогами та обґрунтуваннями, що викладені у позовній заяві АТ "Марганецький ГЗК".
У задоволенні вказаного позову судом було відмовлено, суд дійшов висновку, що вимога Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2013 року в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
На думку Банку, оскільки норми ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити "лише відсотки" або "виключно відсотки", то умови п. А 10 Кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають нормам ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України.
Банк вважає, що посилання в позовній заяві на невідповідність умов договору нормам чинного законодавства України є незаконним, оскільки сторони в добровільному порядку, без зауважень та заперечень при укладенні Кредитного договору передбачили умови кредитування, права й обов`язки кожної зі сторін договору, випадки настання відповідальності, передбаченої умовами договору.
при укладенні між сторонами кредитного договору, сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, останній підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.
Таким чином, між сторонами відбулось вчинення правочину - укладання кредитного договору.
Уклавши кредитний договір з урахуванням змін до нього, сторони фактично погодилися з відсотковими ставками, порядком плати за кредит, обов`язками, правами і відповідальністю сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Отже, у всіх спірних пунктах кредитного договору сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо прийняття на себе певних обов`язків, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Крім того, Банк вважає, що у АТ "Марганецький ГЗК" відсутні права на подання позову про визнання недійсними умов договору, оскільки вказівка в ч. З ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.
АТ "МАРГАНЕЦЬКИЙ ГЗК" не є заінтересованою особою і у відповідності до положень статті 215 ЦК України.
6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019 апеляційну скаргу залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії зазначеної ухвали для усунення недоліків, а саме:
- сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 5 286,00 грн. (доплатити 3 365,00 грн.), надати суду докази його оплати;
- направити копію апеляційної скарги з додатками кредиторам - Головному управлінню ДФС у Дніпропетровській області, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а також арбітражному керуючому ПАТ "Енергогідромеханізація" Гайдукову С.П., надати до суду належні докази направлення (опис, фіскальний чек).
06.09.2019 від апелянта до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1760/19 від 09.09.2019 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Коваль Л.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/5748/18 (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо).
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019 для розгляду справи № 904/5748/18 (для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо) визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білецької Л.М., суддів Вечірка І.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2019 зазначеною вище колегію суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019, постановлену за результатами попереднього засідання у справі №904/5748/18, поновлено строк на апеляційне оскарження, встановлено судом строк для подання відзиву, додаткових пояснень, клопотань тощо.
Згідно розпорядження керівника апарату суду № 1886/19 від 23.09.2019 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи, а саме - вихід на роботу після відпустки судді-доповідача Коваль Л.А., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/5748/18.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019 для розгляду справи № 904/5748/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2019, постановленою колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Паруснікова Ю.Б., Чус О.В., прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019, постановлену за результатами попереднього засідання у справі №904/5748/18 до свого провадження; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 24.10.2019 о 15:30 год.
У судовому засіданні 24.10.2019 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 13.11.2019 о 10:00 год.
У судовому засіданні 13.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
7. Встановлені судом обставини справи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2019 відкрито провадження у справі №904/5748/18 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 12.05.2019; розпорядником майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" призначено арбітражного керуючого Гайдукова Сергія Петровича.
Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою (в межах справи про банкрутство) до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
В обґрунтування поданої заяви АТ "Марганецький ГЗК" зазначає, що застосування АТ КБ "Приватбанк" додаткової винагороди не передбачено Законом. При цьому, що розмір заявленої ним суми вимог по винагороді та пені за прострочення сплати такої винагороди, в декілька разів перевищують розміри тіла кредиту та процентів за його користування.
Так, 09.10.2013 між ПАТ "Енергогідромеханізація" (Позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) було укладено Кредитний договір № 4Э13657И (Договір) зі змінами укладеними до нього, згідно якого банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у формі згідно п. А.1, з лімітом та на цілі, зазначені в п. А.2. не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки, винагороду, у визначені цим договором строки.
Згідно п. А2 договору кредитний ліміт цього договору 2 900 000,00 грн. з відсотковою ставкою відповідно до п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язання (терміном повернення кредиту) відповідно до п.А.3 Договору.
Відповідно до п. А6 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою у розмірі 11,1% річних.
Пунктом А7 договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 22,2% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Згідно з п. А.9 договору позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн. в день укладення кредитного договору.
Відповідно до п. А.10 договору (з урахування змін, внесених Додатковою угодою від 14.08.2014) позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі згідно відповідної формули.
Позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду відповідно до п. 4.5., 4.7., 4.15 даного договору (п. 2.2.5 договору).
Із пункту 2.4.1. договору вбачається, що позичальник має право за згодою банку здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів, винагороди за його користування. При цьому позичальник зобов`язаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п. п. 5.1., 5.2., 5.3. даного договору.
Згідно п. 4.1. договору плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентною ставкою, згідно п. 4.2., 4.3. і винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5.
Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно з п. А.10. (п. 4.5. договору).
На виконання прийнятих на себе зобов`язань банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 2 900 000,00 грн., що не заперечується сторонами.
Згідно п. 4.6 договору сума винагороди за користування кредитом (п. 4.5.) сплачується на дату, встановлену п. 1.2. даного договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.). При несплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою.
За пунктом 4.8. договору, в разі якщо дата повернення кредиту та/або оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно даного договору припадає на вихідний або святковий день, вказані платежі повинні бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню.
Пунктом 4.10. договору встановлено, що в разі порушення позичальником умов, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3. цього договору, погашення всіх платежів проводиться у наступній послідовності: 1) проценти за користування кредитом, 2) кредит), 3) винагорода, 4) неустойка (штраф, пеня). Остаточне погашення всіх грошових зобов`язань позичальника по кредитному договору виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 1.2. У разі несплати винагороди, процентів у відповідні дати/строки оплати, узгоджені даним договором, вони вважаються простроченими. У разі витрат банку у відповідності з п.п. 2.2.13., 2.3.13. поза узгодженням сторін можлива зміна строків погашення кредиту.
Згідно п. 4.13. договору розрахунок та нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в строк повернення кредиту (п. 2.1.) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1.).
Відповідно до п. 5.1. договору (в редакції додаткової угоди від 14.08.2014) при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6. дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3., 2.3.2., 2.2.14., позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період за який виплачується пеня, яка розраховується в процентах річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Оплата пені здійснюється в гривні.
Сторони дійшли згоди, що розмір пені, зазначений в цьому пункті, може бути зменшений на розсуд банку.
Відповідно до п. 5.7. договору строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 15 років.
Зазначений договір підписано ПАТ КБ "ПриватБанк", в особі Голови Правління Дубілета О.В. (електронний підпис) та ПАТ "Енергогідромеханізація", в особі Голови Правління Третьякова О.К. (електронний підпис).
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, а також наявні в матеріалах справи докази та обставини, на які посилаються сторони у справі, колегія суддів дійшла висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 1054-1065 Цивільного кодексу України та ст. ст. 345-346 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.
Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема, укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
За умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А. 10, що визначається за формулою (п. п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 11,1 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п. п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.
Статтею 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ст. 1056-1 ЦК України).
Як визначено в ч.ч. 5-6 ст. 1056-1 ЦК України індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Також, поряд з цивільно-правовим розумінням кредитування існує також й інший підхід до розуміння кредитування, який охоплює у тому числі і публічну складову банківської діяльності (banking) як залучення вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, ліцензування такої діяльності тощо у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.
Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (які діяли на момент укладення Кредитного договору та підписання додаткових угод до нього), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3. Правил).
Винагорода ж банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.
Отже, винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.
У даному випадку, формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, нібито ця різниця має якесь самостійне правове значення.
На думку колегії суддів, нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.
До того ж, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, а тому колегія суддів вважає нарахування банком винагороди за користування кредитом безпідставним.
Відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Відповідно до ч. 8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Тобто оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.
Відповідно до п. А.10 кредитного договору № 4Є13657И від 09.10.2013 на день його укладання визначено, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою, тобто свідчить про те, що спірним кредитним договором не визначено, за які саме послуги банку встановлена спірна винагорода. Натомість, спірним кредитним договором визначено, що саме за користування кредитом позичальник сплачує річні відсотки по фіксованій ставці.
Таким чином, умовами договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2014 фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.
Так, згідно умов договору боржником отримано кредит в розмірі 2 900 000, 00 грн, в той же час заборгованість боржника за кредитом складає 20 868 182, 72грн., з яких: 2 747 178, 33 грн. заборгованість за наданим кредитом, 1 780 781, 92 грн. заборгованість за відсотками, 5 887 211, 45 грн. заборгованість з винагороди (комісії), 10 453 011, 02 грн. пеня, тобто заборгованість з винагороди значно перевищує суму отриманого кредиту та процентів за його користування.
Встановлена в договорі винагорода (комісія) значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків та призводить до фактичної неоплатності боржника й порушує баланс прав та інтересів сторін договору.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
У своєму рішенні Конституційний Суд України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі №1-26/2011 зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.
Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду відхиляє доводи АТ Комерційний Банк "Приват Банк" в цій частині та не погоджується з висновками місцевого господарського суду, оскільки сплата винагороди (комісії) не є обов`язковою умовою для виконання відповідачем-1, не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України. При цьому, колегією суддів враховані правові позиції Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі № 910/11436/16, від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника є незаконною.
Крім того, свобода договору передбачає абсолютну прозорість всіх його елементів, що не вбачається з оспорюваної редакції формули винагороди, яка не містить зазначення послуги, за яку вона нараховується, та не надає можливості визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, оскільки положення кредитного договору, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, апеляційний суд вважає, що умови Кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И в редакції додаткової угоди від 14.08.2014, за якими підприємство повинно сплатити крім відсотків за користування кредитом ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.
Апеляційний суд відхиляє доводи АТ Комерційний банк "Приват Банк" стосовно того, що у позивача відсутні права на подання позову та він не є заінтересованою особою, оскільки у даному випадку до господарського суду з позовною заявою у даній справі звернувся конкурсний кредитор - Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", який звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
АТ КБ "ПриватБанк" також звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог у сумі 20 868 182,72 грн. та включення його конкурсних грошових вимог до реєстру вимог кредиторів боржника, а саме у сумі 3 723 609, 14 грн. - до четвертої черги задоволення, у сумі 10 599 011, 02 грн. (пеня) - до шостої черги задоволення та судовий збір у сумі 233 123, 70 грн. - до першої черги задоволення.
Таким чином, позивач та відповідач-2 є конкурсними кредиторами однієї черги у справі про банкрутство відповідача-1.
Тобто, майнові інтереси позивача можуть бути порушеними при розподілі майна у разі ліквідації боржника у випадку задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди. Тобто задоволення вимог банку, прямим чином залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку ч. 3 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зазначене, на думку колегії суддів, потенційно зумовлює пряме порушення прав конкурсного кредитора Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація".
Колегія суддів відхиляє доводи АТ Комерційний банк "Приват Банк" стосовно того, що в порушення положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", позовна заява подана конкурсним кредитором, а відповідачами виступають боржник та інший конкурсний кредитор, при тому, що кредитний договір від 09.10.2013 №4Э13657И в редакції додаткової угоди від 14.08.2014 укладений раніше, ніж за рік до дати порушення справи, з огляду на наступне.
В порядку передбаченому ст. 20 Закону про банкрутство можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
У даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені ст. 20 Закону про банкрутство.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає неправомірними доводи АТ КБ "Приват Банк" та висновки суду першої інстанції, що АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" не має права на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах даної справи про банкрутство, та обраний позивачем спосіб захисту своїх прав суперечить вимогам чинного законодавства.
Апеляційний суд відхиляє доводи АТ КБ "Приват Банк" стосовно того, що при вирішенні справи № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області був розглянутий зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ'' про визнання недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657 укладеного з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом. Заявлені у зазначеному позові позовні вимоги та їх обґрунтування значною мірою збігаються з вимогами та обґрунтуваннями, що викладені у позовній заяві АТ "Марганецький ГЗК".
На думку АТ КБ "Приват Банк", обставини справи № 904/9789/17 є тотожними із цією справою, а у задоволенні вказаного позову судом було відмовлено, суд дійшов висновку, що вимога Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2013 в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У даному випадку до господарського суду з позовною заявою у даній справі звернувся конкурсний кредитор - АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", позов якого хоча і є тотожним позовній заяві Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ'', але пред`явлений не до тих самих відповідачів, позивачем є інша юридична особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування ухвали місцевого господарського суду в частині відмови Акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" в задоволенні заяви (позовної заяви) про визнання частково недійсним кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И, з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом та прийняття у відповідній частині нового рішення
Керуючись статтями 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі №904/5748/18 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі №904/5748/18 скасувати в частині відмови Акціонерному товариству "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" в задоволенні заяви (позовної заяви) про визнання частково недійсним кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И, з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
Прийняти в цій частині нове рішення.
Заяву (позовну заяву) Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом задовольнити.
Визнати частково недійсним Кредитний договір від 09.10.2013 №4Э13657И, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Публічним акціонерним товариством "Енергогідромеханізація", з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, зокрема:
пункт А.10. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю;
пункт 2.2.5 в частині винагороди відповідно до п. 4.5.;
пункт 2.4.1 - в частині винагороди за користування кредитом;
пункт 4.1 в частині винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5;
пункт 4.5. - повністю;
пункт 4.6. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю;
пункт 4.10. в частині винагороди за користування кредитом;
пункт 4.13. - з урахуванням змін;
пункт 5.1 в частині винагороди за користування кредитом,
пункт 5.7 в частині винагороди за користування кредитом.
В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі №904/5748/18, залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська обл., м. Марганець, вул. Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911) 2 643грн. 00 коп. (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00коп.) судового збору.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" (51914, м.Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274) на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (53400, Дніпропетровська обл., м. Марганець, вул. Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911) 2 643грн. 00 коп. (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00коп.) судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.11.2019.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя О.В. Чус
