УКРАЇНА
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
УХВАЛА
за результатами попереднього засідання
05.08.2019
м. Дніпро
Справа № 904/5748/18
Суддя господарського суду Дніпропетровської області Владимиренко І.В. розглянувши справу
за заявою Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Марганець
до боржника Публічне акціонерне товариство "Енергогідромеханізація" (51914, м.Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274)
про визнання банкрутом
Представники :
від АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" представник адвокат Касьян Л.Л. дов. № 30/291 від 30.05.19р.
від АТ КБ "Приватбанк" представник адвокат Труфанова О.С. ДОВ. № 835-К-Н-О від 04.03.19р.
розпорядник майна Гайдуков С.П. посв.№281 від 26.02.13р.
від боржника представник адвокат Данканич Є.І. дов. № б/н від 11.12.18р.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою суду від 17.01.19р. (суддя Калиниченко Л.М.) кандидатуру арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво № 692 від 18.04.2012р. - відхилено. Відкритио провадження у справі №904/5748/18 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274. Визнані грошові вимоги Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Марганець в загальній сумі 1 156 014, 05грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію). Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 12.05.2019р. Розпорядником майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274 призначено арбітражного керуючого Гайдукова Сергія Петровича, свідоцтво №281 від 26.02.2013р. ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ). Призначено попереднє засідання суду на 21.03.2019р. о 10:40год.
17.01.2019 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі інтернет господарським судом Дніпропетровської області здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" (51914, м. Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274).
Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
В межах встановленого Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” строку заяви з грошовими вимогами до суду подали:
1. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з грошовими вимогами у розмірі 1 404 541,11 грн.
2. Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" з додатковими грошовими вимогами у розмірі 4 478 885,56 грн.
3. Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з грошовими вимогами у розмірі 2 876 348,42 грн.
Згідно з п. 4 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Після закінчення строку для подання грошових вимог до боржника, з грошовими вимогами до суду звернулось:
1. АТ КБ "Приватбанк" з грошовими вимогами у розмірі 20 868 182,72 грн.
Згідно з п. 4 ст. 23 Закону, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.
Згідно п. 5 ст. 23 Закону, розпорядник майна боржника не пізніше ніж на десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами.
Згідно з ч. 2, 3 п. 6 ст. 23 Закону, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.
Ухвалою суду від 21.03.19р. (суддя Калиниченко Л.М.) визнані грошові вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274 на суму 1 247 183,18грн. - 2 черга задоволення вимог кредиторів, нейстойка, пеня, штраф) у розмірі 153 515,93грн. - 6 черга, судовий збір у розмірі 3 842,00грн. - 1 черга. Визнані грошові вимоги Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м.Марганець до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274 на суму 4 478 885,56грн., які віднести до 4 черги задоволення вимог кредиторів, судовий збір у розмірі 3 842,00грн. до 1 черги. Визнані грошові вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274 на суму 2 131 291,96грн. з віднесенням до 3 черги, борг зі сплати ЄСВ у розмірі 217 962,52грн. до 2 черги, пеня, штрафні санкції у розмірі 579 592,92грн. до 6 черги.
Ухвалою суду від 13.06.2019р. справу № 904/5748/18 прийнято до провадження судді Владимиренко І.В. на стадії розпорядження майном. Призначено судове засідання на 24.07.2019р. о 10:30 год. з розгляду наступних документів: заяви з грошовими вимогами Акціонерного товариства "КБ "Приватбанк", м.Київ на суму 21 243 464, 42 грн. та судового збору у розмірі 3 842,00грн.; реєстру вимог кредиторів; позовної заяви Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м.Марганець, вул.Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
Ухвалою суду від 09.07.2019р. клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № б/н від 08.07.2019р. прийнято до розгляду в судовому засіданні, яке призначено на 24.07.2019р. о 10:30год.
Ухвалою суду від 24.07.2019р. клопотання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №б/н від 08.07.2019р. про зобов`язання розпорядника майна ПАТ "Енергогідромеханізація" надати до ГУ ДФС у Дніпропетровській області документи фінансово-господарської діяльності і бухгалтерського обліку банкрута в межах позапланової перевірки та не затверджувати ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора до моменту надання ГУ ДФС вищезазначених документів, залишено без задоволення. Клопотання розпорядника майна ПАТ "Енергогідромеханізація" №02-01/93 від 08.07.2019р. про продовження строку розпорядження майном залишено без задоволення. Відкладено судове засідання на 05.08.2019р. о 10:30 год. з розгляну наступних документів: заяви з грошовими вимогами Акціонерного товариства "КБ "Приватбанк", м.Київ на суму 21 243 464, 42 грн. та судового збору у розмірі 3 842,00грн.; реєстру вимог кредиторів; позовної заяви Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м.Марганець, вул.Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом.
01.08.19р. до суду від АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшло пояснення до позовної заяви. Судом пояснення прийнято до відома.
05.08.19р. до суду від розпорядника майна надійшли додаткові пояснення. Судом додаткові пояснення прийняті до відома.
05.08.19р. до суду від розпорядника майна надійшло клопотання розпорядника майна ПАТ "Енергогідромеханізація" про продовження строку розпорядження майном на 2 місяці. Судом клопотання прийнято до розгляду.
05.08.19р. до суду від АТ КБ "Приватбанк" надійшло уточнення грошових вимог. Судом уточнення прийнято до розгляду.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.
Розглянувши в судовому засіданні 05.08.19р. клопотання розпорядника майна про продовження строку розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" на 2 місяці, заслухавши присутніх учасників провадження у справі про банкрутство, господарський суд встановив наступне.
Присутній в судовому засіданні розпорядник майна зазначив наступне, що наданий час розпоряднику майна потрібен додатковий час для проведення зборів та комітету кредиторів, а тому, розпорядник майна просить суд продовжити строк розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" на 2 місяці.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедура розпорядження майном боржника вводиться строком на сто п`ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вирішив клопотання розпорядника майна про продовження строку розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" на 2 місяці задовольнити.
Продовжити строк розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" та повноваження розпорядника майна ПАТ "Енергогідромеханізація" арбітражного керуючого Гайдукова С.П.. на 2 місяці.
Розглянувши у судовому засіданні 05.08.19р. заяву (позовну заяву) Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м.Марганець, вул.Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, заслухавши присутніх учасників провадження у справі про банкрутство, господарським судом встановлено наступне.
09.10.2013 р. між ПАТ «Енергогідромеханізація» та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Кредитний договір № 4Э13657И, згідно якого ПАТ «Енергогідромеханізація» надавався кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії.
Згідно п. А2 договору кредитний ліміт цього договору 2 900 000,00 грн. з відсотковою ставкою відповідно до п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язання (терміном повернення кредиту) відповідно до п.А.3 Договору.
22.11.2013р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору №4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінився п.А.8 Договору.
14.08.2013р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору №4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п.п. А10, 2.2.7, 2.3.2, 4.2, 4.3, 5.1, 5.4, 5.7 Договору.
23.06.2013р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору №4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п. А 2.1 Договору.
21.07.2015р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору №4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п. А 7 Договору.
Відповідно до п. А6 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованої процентної ставки у розмірі 11,1% річних.
Пунктом А7 договору передбачено, що при порушення позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 22,2% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Згідно п. 4.1. договору плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентній ставці, згідно п. 4.2., 4.3. і винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5.
Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно з п. А.10. (п. 4.5. договору).
На виконання прийнятих на себе зобов`язань банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 2 900 000,00 грн.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, в розмірі і порядку, встановленому відповідним договором між сторонами.
Згідно статті 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.
Представник АТ «Марганецький ГЗК» зазначив, що відповідно до підпункту 14.1.70 статті 14 ПК України, в редакції Закону України від 04.07.2013 року № 422-УІІ (ОВУ, 2013 р., № 60, ст. 2139), чинної, на момент укладення Кредитного договору, чинним законодавством України визначено, що під звичайною процентною ставкою проценту за кредит розуміється розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит (позику), що встановлюється залежно від. виду кредиту всім позичальникам на стандартних умовах.
Аналогічні положення щодо визначення предмету оплати вартості користування; кредитом також встановлені підпунктом 3 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно якого на користь фінансова установи, яка відповідно до закону має право надавати фінансові кредити юридичним фізичним особам, позичальниками сплачується відповідний процент за користуванв кредитом.
Отже, на момент укладення спірного правочину чинним законодавство України було однозначно та чітко визначено, що єдиним законним способом оплати (формою оплати) позичальником сум наданої позикодавцем позики (кредиту) є проценти за користування такою позикою, що в свою чергу підтверджено висновками Верховного суд) України, викладеними в постанові від 02.07.2014 року по справі № 6-79цс14, згідно як встановлено, шо законом у статтях 536, 1048 ЦК України визначено, що плата користування чужими грішми (в т.ч. кредитом) встановлюється й нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу, і відповідно передбачене в статті 1048 ЦК України позикодавця на встановлення плати за користування позикою з урахуванням норм статті частини 1 статті 627 ЦК України слід розуміти як право на визначення саме розмір; процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати, у тому числі установлення оплати в грошовій сумі безвідносно до суми боргу.
Як вбачається з кредитного договору, при його укладенні ПАТ «КБ «Приватбанк» як позикодавець визначив наступні обов`язкові до виконання позичальником умови оплати за користування кредитом: (1) фіксована процента ставка по кредиту (пункт А.6) та винагорода позикодавцю за користування кредитом (пункт А.10).
Згідно пунктів 4.5., 4.6. Кредитного договору визначено обов`язок ПАТ «Енергогідромеханізація» як позичальника щодо сплати на користь АТ «КБ «Приватбанк» винагороди за користування кредитом згідно п. А.10., яка розраховується за складною формулою, складовою якої є величина, яка не контролюється сторонами та не відома сторонам - офіційний курс гривні до долара США на певні дати.
Зі змісту спірних правовідносин не вбачається, а умовами вищевказаного кредитного договору не визначено, що винагорода за користування кредитом є різновидом або складовою частиною процентів за користування кредитом, підтвердженням чого є, зокрема, врахування до суми такої винагороди позикодавця курсу іноземної валюти (долар США), хоча всі без винятку кредитні кошти було надано на умовах відновлюваної кредитної лінії в національній валюті України, а визначення позикодавцем у відповідному пункті А.6 кредитного договору фіксованої процентної ставки по кредиту, дає підстави стверджувати про відсутність правових підстав для кваліфікації такої винагороди як змінюваної процентної ставки із урахуванням взаємовиключного застосування або фіксованої, або змінюваної процентної ставки в розумінні статті 10561 ЦК України, а отже фактично під винагородою позикодавцю розуміється додаткова плата за позику, що зумовлює створення штучної ситуації подвійної оплати за користування позикою (кредитом) та відповідно незаконного стягнення сум таких виплат, а враховуючи фактичну грошову оплатну суть вищевказаного обов`язку позичальника по оплаті такої винагороди, яка ґрунтується на основному зобов`язанні боржника по користуванню кредитом, можна однозначно стверджувати, що дані положення правочину визначають подвійну оплату за користування кредитом, по-перше, у вигляді фіксованої процентної ставки за кредитом, а по-друге, у вигляді збільшення суми кредиту в залежності від коригування офіційного курсу гривні до долару США, що визначає додатковий обтяжуючий невиправданий фінансовий тягар боржника у вигляді обов`язку оплати на користь кредитора валютних ризиків, пов`язаних зі зміною курсу гривні до долару США на ПАТ «Енергогідромеханізація».
Відповідно до частини 2 статті 1, статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, діяльності банків в Україні спрямована на створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поняття «недобросовісна конкуренція» визначається як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Отже, вищезазначене свідчить про те, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника, разом з тим, відповідач 2 не зробив належного розрахунку дійсних сум винагороди за наданим кредитом, а визначена ним формула розрахунку сум винагороди є складною для розуміння пересічного клієнта, адже містить велику кількість змінних величин, частина яких не може бути відома ПАТ «Енергогідромеханізація", та з якої неможливо визначити суму або відсоток, які мають бути сплачені.
Згідно статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.
Представник АТ «Марганецький ГЗК» вважає, що застосування АТ КБ «Приватбанк» додаткової, не передбаченої Законом, плати за користування позикою є той факт, що розміри заявленої ним сум вимог по винагороді та пені винагороди, в декілька разів перевищують розміри тіла кредиту та процентів за його користування.
АТ «Марганецький ГЗК» вважає, що при укладенні вищевказаного Кредитного договору з боку АТ «КБ «Приватбанк» як позичальником було порушені вимоги діючого законодавства України.
Згідно частини 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможні боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.
А тому, АТ «Марганецький ГЗК» просить суд визнати частково недійсним Кредитний договір від 09.10.2013р. № 4Э13657И укладений між ПАТ «Енергогідромеханізація» та ПАТ КБ «Приватбанк» з урахуванням змін та доповнень в частині винагороди за користування кредитом, в частині: пункту А.10 з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами – повністю, п. 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.5., п. 2.4.1. в частині винагороди за користування кредитом, п. 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5., п. 4.5. – повністю, п. 4.6. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами – повністю, п. 4.10. в частині винагороди за користування кредитом, п. 4.13. з урахуванням змін, п. 5.1. в частині винагороди за користування кредитом, п. 5.7. в частині винагороди за користування кредитом.
Представник АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовної заяви Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання недійсним правочину та пояснив наступне.
Щодо відсутності прав на подання позову про визнання недійсним умов договору у Акціонерного товариства “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” представник АТ КБ “ПРИВАТБАНК” зазначив, що згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 7 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.01.2017р. роз`яснено, що «Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - ЦК не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Отже, в ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.
А тому, АТ "МАРГАНЕЦЬКИЙ ГЗК" не є заінтересованою особою і у відповідності до положень статті 215 ЦК України.
Дана правова позиція викладена в Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеним від 24.05.2018 року у справі №908/4164/15, а саме «Таким чином, з урахуванням наведених вимог закону, наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення. Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В Постанові Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 15 зазначено, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Згідно з ч. 6 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор, вимоги якого визнані боржником чи господарським судом, має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником майна. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
Отже, у кредитора АТ “Марганецький ГЗК” по справі №904/5748/18 відсутні права на позов щодо визнання недійсними (частково недійсними) умов Кредитного договору, що був укладений між ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" і АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки відсутнє суб`єктивне право інших кредиторів, яке не визнавалося та порушувалося відповідачами на момент укладення Кредитного договору.
Подання таких позовів не є належним способом захисту прав інших кредиторів, визначеним ч. 6 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Таким способом є заперечення проти задоволення вимог інших кредиторів при їх розгляді судом.
Стосовно порушення АТ «Марганецький ГЗК» ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», представник АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що у АТ «Марганецький ГЗК» відсутнє право на подання позову про визнання недійсним умов договору, укладеного між боржником і іншим кредитором.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує будь-які майнові спори з вимогами до боржника.
Згідно зі ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можуть бути визнані недійсними лише договори, укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
Кредитний договір 09.10.2013р. і додаткові угоди до нього від 22.11.2013р., від 14.08.2014р., від 23.06.2015 р. від 21.07.2015 р., були укладені більш ніж за рік до дати порушення справи № 904/5748/18 про банкрутство ПАТ “Енергогідромеханізація” — 17.01.2019 р.
Таким чином, звернення АТ «Марганецький ГЗК» до суду з зазначеним позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ПАТ “Енергогідромеханізація” та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» порушує норми ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Дані правові висновки викладені Верховним судом у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 908/4164/15, які відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин: “Спростовано може бути не будь-які майнові дії боржника, а лише ті, які відповідають ознакам, встановленим ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13: «....Таким чином, з урахуванням наведених вимог закону, наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення.
Разом з тим, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Так, суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника щодо неврахування судами обох інстанцій зазначених вище вимог чинного законодавства, з урахуванням положень якого, на суд покладався обов`язок встановити чи доведено позивачем, як зацікавленою особою, порушення його прав спірним договором купівлі-продажу рухомого майна від 17.03.2011, а також з доводами стосовно того, що суд мав з`ясувати чи має ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ЄВРОТРУБПЛАСТ" безпосередній інтерес у результаті розгляду цієї справи, на права й обов`язки якого безпосередньо впливає оспорюваний ним правочин, за яким відчужене рухоме майно боржника - ППК "МЕТАН" під час існування обтяження на це майно та заборони відчуження його, оскільки останній не був стороною спірного договору, не має права власності чи речового права на предмет правочину і не претендує на те, щоб це рухоме майно (об`єкт будівництва - газопровід газифікації сіл Левадне, Долина, Рибалівка, Любимівка Токмацького району), в натурі було передано йому у володіння.
Вирішуючи спір у даній справі, судами належним чином не перевірено та не надано належної оцінки тим обставинам, що позивач - ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ЄВРОТРУБПЛАСТ" не є стороною спірного правочину, на підставі спірного договору будь-які права чи обов`язки у останнього не виникають, не змінюються та не припиняються, при цьому позивач не є та не був власником майна, відчуженого за цим договором, а звідси чи обрано ним належний спосіб захисту порушеного його права (визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним, який укладений 17.03.2011, тобто більше ніж за чотири роки до порушення провадження у справі про банкрутство ) та чи призведе визнання спірного правочину недійсним до захисту порушеного позивача права, якщо судом буде встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди не поширюється на його права.”
Представник АТ КБ «Приватбанк» щодо правомірності встановлення процентів і винагороди сторонами договору пояснив наступне, що з твердженням АТ «Марганецький ГЗК», що оспорювані пункти договору не відповідають приписам ст. 1048 та 1056-1 ЦК України, оскільки, на думку АТ «Марганецький ГЗК», вказані норми забороняють банкам встановлювати інші види винагороди, окрім відсотків.
Господарський кодекс України або Цивільний кодекс України не містять прямої заборони на отримання банками інших видів винагороди, окрім відсотків, натомість Закон України "Про банки і банківську діяльність" прямо передбачає таке право банку.
Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Отже, винагорода, що оспорюється АТ «Марганецький ГЗК», дійсно не є процентами за кредитним договором, оскільки відповідно до цієї норми за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, проценти — це кошти, які обов`язково сплачуються позичальником за користування кредитом, в установленому договором порядку і розмірі.
Згідно ж з п. А.10 кредитного договору спірна винагорода підлягає сплаті лише в момент повернення кредиту, одноразово й лише за умови, що вона має позитивне значення.
Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору. Як передбачено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції (ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Згідно з ч. 12 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Отже, Законом України «Про банки і банківську діяльність» прямо передбачена можливість одночасного застосування процентів та комісійних винагород.
Правомірність нарахування одночасно процентів за користування кредитом та винагороди (комісії) визначена й Верховним судом.
Так, у постанові від 04.07.2018 р. по справі № 917/2033/16 у подібних правовідносинах Верховний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів 154 026 490,00 грн строкової заборгованості за основним боргом кредиту; 500 000,00 грн простроченої заборгованості за основним боргом кредиту; 255 408,55 грн строкової заборгованості за відсотками; 37 946 333,69 грн простроченої заборгованості за відсотками; 30 000 000,00 грн простроченої заборгованості за щомісячною комісією; 9 051 682,62 грн пені за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту, відсотками та щомісячною комісією належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, у постанові від 13.06.2018 р. по справі № 910/19197/17 Верховним судом було викладено правові висновки щодо застосування ст. ст. 509, 627 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах: “31. За приписами ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 32. Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. 33. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 34. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 35. Слід відзначити, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. 36. Як встановлено судами та вбачається з оспорюваного пункту 2.4 договору фінансового лізингу, цим пунктом передбачено порядок розрахунку та умови сплати винагороди банку за користування майном. 37. Водночас у п. 2.3.2 договору встановлено обов`язок лізингоодержувача сплатити банку винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 10,0 % річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно Графіку. 38. З наведеного вбачається, що умовами договору було визначено сплату лізингоодержувачем, у т.ч., двох різних видів платежів, а саме, винагороди банку за користування майном та винагороди банку за отримане в лізинг майно. 39. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 40. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.6 зазначеного Кодексу, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами." 42. Застосована законодавцем конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в п. "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. 43. В свою чергу, повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень ст.ст.6, 627, 628 ЦК України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі, що і було зроблено позивачем та відповідачем в даному випадку. 44. Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. 45. З огляду на вищевикладене, судами на підставі власної оцінки доказів вірно встановлено, що цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, що умови оспорюваного правочину суперечать п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ст. 627 Цивільного кодексу України. 46. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного суду у справі №910/14406/17 від 10.05.2018. 47. На підставі викладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку, що пункт п.2.4 договору не є несправедливим, недобросовісним та таким, що завдає шкоду позивачу, а доводи позивача про те, що умови п.2.4 та п.2.3.2 свідчать про отримання однієї і тієї ж винагороди банком у подвійному розмірі не знайшли свого підтвердження.”
Оскільки норми ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов`язується сплатити “лише відсотки” або “виключно відсотки”, то умови п. А 10 Кредитних договорів щодо сплати винагороди за користування кредитом є цілком правомірними, й такими що відповідають нормам ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Отже, встановлення в Кредитному договорі, в якому позичальнику були надані грошові кошти у національній валюті України, винагороди за користування кредитом, що покриває ризики банку від знецінення національної валюти та падіння її курсу по відношенню до стійкої валюти — доларів США, - цілком відповідає ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Факт коливання курсу Національної валюти України стосовно іноземної валюти, у залежність від якого ставилось вирахування винагороди, є комерційним ризиком сторін договору, а тому не може бути підставою для визнання пунктів договорів недійсними або для невиконання зобов`язань за зазначеними договорами.
А тому, посилання АТ «Марганецький ГЗК» в позовній заяві на невідповідність умов договору нормам чинного законодавства України є незаконним, оскільки сторони в добровільному порядку, без зауважень та заперечень при укладенні Кредитного договору передбачили умови кредитування, права й обов`язки кожної зі сторін договору, випадки настання відповідальності, передбаченої умовами договору.
Отже, при укладенні між сторонами кредитного договору, сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, останній підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.
Таким чином, між сторонами відбулось вчинення правочину - укладання кредитного договору.
Уклавши кредитний договір з урахуванням змін до нього, сторони фактично погодилися з відсотковими ставками, порядком плати за кредит, обов`язками, правами і відповідальністю сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У всіх спірних пунктах кредитного договору сторони добровільно, свідомо, самостійно, за власним волевиявленням дійшли згоди щодо прийняття на себе певних обов`язків, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
За наведеного, спірні положення Кредитного договору не суперечать вимогам закону та встановленим п. 6 ст. 3 ЦК України засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність.
Також щодо наявності преюдиціального судового рішення, представник АТ КБ «Приватбанк» повідомив наступне, загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
За приписами ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В заяві (позовній заяві) Акціонерним товариством “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” просить визнати частково недійсним Кредитний договір від 09.10.2013 р. № 4Э13657, укладений між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та ПАТ “Енергогідромеханізація” з урахуваням змін і доповнень, в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом, зокрема: пункт А.10. з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю; пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.5.; пункт 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5.; пункт 4.5. - повністю; пункт 4.6. - з урахуванням змін, внесених Додатковими угодами - повністю; пункт 4.10. - в частині винагороди за користування кредитом; пункт - 4.13. - з урахуванням змін; пункт 5.1 — в частині винагороди за користування кредитом; пункт 5.7 в частині винагороди за користування кредитом.
Обґрунтуванням заявлених вимог АТ «Марганецький ГЗК» зазначає також те, що АТ КБ «Приватбанк» не зробив належного розрахунку дійсних сум винагороди за наданим кредитом, а визначена ним формула розрахунку сум винагороди є складною для розуміння пересічного клієнта, адже містить велику кількість змінних величин, частина яких не може бути відома ПАТ “Енергогідромеханізація”, та з якої неможливо визначити суму або відсоток, які мають бути сплачені.
Однак, нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку надання такої інформації позичальнику — юридичній особі.
Сторонами Кредитного договору №4Э13657И від 09.10.2013, на підставі якого виникли спірні правовідносини, є суб`єкти господарювання - юридичні особи.
А тому представник АТ КБ «Приватбанк» вважає зазначені доводи такими, що є припущеннями АТ «Марганецький ГЗК», оскільки замість фактів порушення норм законодавства стверджується, що ймовірно сторона договору може не розуміти змісту укладеного договору.
Твердження АТ «Марганецький ГЗК» у позовній заяві про необхідність надати споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів, за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки зазначені обов`язки покладені на банк виключно у правовідносинах з споживачем-фізичною особою.
Визначення споживача наведено у ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Пункт 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначає споживчий кредит як кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Так, у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. по справі № 904/9789/17 судом була надана оцінка доводам про необхідність застосування до оспорюваного договору норм Закону України “Про захист прав споживачів”, та зроблений висновок, що “зазначений договір є господарським договором, а не договором споживчого кредитування, а відтак спір у даній справі не є спором, що виникає у сфері захисту прав споживачів, а відносини сторін не регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. по справі № 904/9789/17, що набрало чинності, з Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" було стягнуто заборгованість згідно Кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії на користь ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” - 2747178,33 грн. - заборгованість за кредитом, 993 028,53 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 421 797,59 грн. - заборгованість за комісією; 2 929 987,81 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 146 000,00 грн. - штраф, 227 519,70 грн. - витрат по сплаті судового збору та 1 762,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Як зазначено в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. по справі № 904/9789/17: докладний розрахунок зазначених сум доданий позивачем до матеріалів справи, суд вважає обґрунтованим.
Отже, рішенням суду, що набрало чинності, встановлено, що нарахування процентів, винагороди (комісії) та пені здійснено АТ КБ “ПРИВАТБАНК” правомірно.
Також, при вирішенні справи № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області був розглянутий зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" про визнання недійсним Кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 року укладеним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом, зокрема: пункт А.10. з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 14.08.2014 - повністю; пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.5.; пункт 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5.; пункт 4.5. - повністю; пункт 4.6. - повністю; пункт 4.10. - в частині винагороди за користування кредитом; пункт - 4.13. - повністю.
Заявлені ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" у позові позовні вимоги та їх обгрунтування значною мірою збігаються з вимогами та обґрунтуваннями, що викладені у позовній заяві АТ «Марганецький ГЗК».
Свої вимоги за зустрічною позовною заявою ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" обґрунтувало наступними обставинами: зміст кредитного договору в частині обов`язку позичальника сплатити винагороду суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203. ст. 215 ІІК України); умови кредитного договору в частині сплати винагороди були погоджені позичальником під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); кредитний договір був укладений позичальником внаслідок введення його в оману щодо обов`язку сплатити винагороду (ст. 230 ЦК України).
У задоволені зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" про визнання недійсним Кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 року укладеним з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом, зокрема: пункт А.10. з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 14.08.2014 - повністю; пункт 2.2.5. в частині винагороди відповідно до п. 4.5.; пункт 4.1. в частині винагороди за користування кредитом, згідно п. 4.5.; пункт 4.5. - повністю; пункт 4.6. - повністю; пункт 4.10. - в частині винагороди за користування кредитом; пункт - 4.13. – повністю, господарським судом було відмовлено.
Зокрема, при прийнятті рішення по справі № 904/9789/17 Господарським судом Дніпропетровської області суд дійшов висновку, що вимога Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація" про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2013 року в частині нарахування та сплати винагороди за користування кредитом є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню.
У позовній заяві АТ «Марганецький ГЗК» належним чином не обґрунтовую, яким саме чином оспорюваний Кредитний договір порушує права позивача, вказана позовна заява складається з припущень у частині наведення підстав для визнання недійсним договору, так і з припущень щодо порушеного права позивача при задоволенні його вимог у банкрутстві як кредитора, оскільки наразі не відома вартість активів, що входять до ліквідаційної маси ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ", зазначене не дає можливості заявляти про нестачу коштів для задоволення вимог позивача.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Кредитний договір № 4Э13657И від 09.10.2013 року відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
Також, посилання АТ «Марганецький ГЗК» у позовній заяві на судову практику, а саме Постанову Верховного суду України по справі № 6-79цс14 від 02.07.2014 р. є таким, що не стосується справи, оскільки зазначена Постанова Верховного Суду України винесена у цивільній справі, у якій розглядається спір про позику між двома фізичними особами, отже, правова позиція поширюється на правовідносини фізичних осіб, а не фінансових установ.
На підставі вищевикладеного, представник АТ КБ «Приватбанк» просить суд відмовити Акціонерному товариству «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» в задоволенні позовної заяви про визнання недійсним правочину повністю.
Господарський суд розглянувши надані учасниками провадження у справі про банкрутство документальні докази та вислухавши всі пояснення, заперечення, дійшов висновку про безпідставність поданої позовної заяви Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м.Марганець, вул.Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м.Кам`янське, вул.Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом, яка суперечить вимогам діючого законодавства України.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вирішив у задоволенні заяви (позовної заяви) Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м. Марганець, вул. Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м. Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом відмовити.
Дослідивши матеріали кредиторських вимог АТ КБ "Приватбанк" з урахуванням уточнення (пояснення), заслухавши присутніх учасників провадження у справі про банкрутство, суд встановив наступне.
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є кредитором Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" на підставі Договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії (далі — Договір).
Відповідно до п. А.2 укладеного договору АТ КБ “ПРИВАТБАНК” надав Боржнику кредитний ліміт у розмірі 2 900 000,00 грн. з відсотковою ставкою відповідно до пп. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору.
22.11.2013 р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п. А.8 Договору.
14.08.2014 р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п.п. А.10, 2.2.7, 2.3.2, 4.2, 4.3, 5.1, 5.4, 5.7 Договору.
23.06.2015 р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п. А.2.1 Договору.
21.07.2015 р. була підписана Додаткова угода до кредитного договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р., згідно якої змінились п.А.7 Договору.
Свої зобов`язання за Договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав в повному обсязі.
Відповідно до п. 4.1 Договору, плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентній ставці, згідно п. 4.2., 4.3. та винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5.
Відповідно до п. 4.2 Договору, 4.2. За користування кредитом в період з дати списання коштів з позикового рахунку до дати повернення / погашення кредиту згідно п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14., 2.3.2, 2.4.1. Позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі, зазначеному в п. А.6.
При встановленні Банком в порядку, передбаченому п. 2.3.12., Зменшеною фіксованої процентної ставки, Сторони застосовують новий встановлений розмір фіксованої процентної ставки з дати зазначеної в повідомленні Банку.
Відповідно до п.4.3 Договору та ст. 212 Цивільного кодексу України, у разі порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3., 2.2.14., 2.3.2. Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом виходячи з фіксованої процентної ставки зазначеної в п. А.7., а в разі реалізації права Банку, передбаченого п. 1.3. справжнього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі зазначеної в п.А.7. процентної ставки (річних), від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, зазначеної в повідомленні. При цьому відсотки за користування кредитом не нараховуються і не сплачуються.
Відповідно до п. 5.1 Договору, при порушенні Позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6., Дат / термінів повернення / погашення кредиту, передбачених п.п. 1.2., 2.2.3., 2.3.2., 2.2.14. Позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється в гривні.
Відповідно до п. А6 договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованої процентної ставки у розмірі 11,1% річних.
Пунктом А7 договору передбачено, що при порушення позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 22,2 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Згідно п. 4.1. договору плата за користування кредитними коштами за цим договором складається з відсотків за фіксованою процентній ставці, згідно п. 4.2., 4.3. і винагороди за користування кредитом, згідно п.4.5.
Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом згідно з п. А.10. (п. 4.5. договору). На виконання прийнятих на себе зобов`язань банк надав Боржнику кредитні кошти в сумі 2 900 000,00 грн.
У порушення зазначених норм закону та умов Договору Боржник зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.
У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Боржник станом на 17.01.2019 року має заборгованість на підставі Договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р. - 20 868 182,72 грн., яка складається з наступного: 2 747 178,33 грн. - заборгованість за кредитом; 1 780 781,92 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 887 211,45 грн. - заборгованість за комісією; 10 453 011,02 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Згідно вимог ч. 7. ст. 193 ГК України в імперативному порядку закріплено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 610 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Крім того, Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. по справі № 904/9789/17, що набрало чинності, з Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" було стягнуто заборгованість згідно Договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ “ПРИВАТБАНК” - 2747178,33 грн. - заборгованість за кредитом, 993 028,53 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 421 797,59 грн. - заборгованість за комісією; 2 929 987,81 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 146 000,00 грн. - штраф, 227 519,70 грн. - витрат по сплаті судового збору та 1 762,00 грн. - витрат по сплаті судового збору. Рішення не виконане Боржником.
Зазначеним рішенням встановлено факт виконання своїх зобов`язань АТ КБ “ПРИВАТБАНК” за Договором № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії та факт неналежного виконання своїх зобов`язань Боржником, що, відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиціальним фактом та не потребує доказування.
У зв`язку з порушеннями зобов`язань за Договором ПАТ "ЕНЕРГОГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ" станом на 17.01.2019 року (дату порушення провадження у справі про банкрутство) мав заборгованість на підставі Договору № 4Э13657И від 09.10.2013 р. - 20 868 182, 72 грн., яка складалася з наступного: 2 747 178,33 грн. - заборгованість за кредитом, 1 780 781,92 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (нараховано за період 11.03.2016 р. по 17.01.2019 р.), 5 887 211,45 грн. - заборгованість за комісією (нарахована 29.09.2015 р.).
Також, в своєму уточненні АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що відповідно до умов п. 5.4 Договору, період нарахування пені становити з 29.07.2015 р. по 29.07.2018 р. , за який сума пені складає 8 253 975,41 грн.
Відповідно до п. 5.7 Договору, строки позовної давності по вимогам по стягненню кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки — штрафів, встановлюється сторонами тривалістю п`ять років.
А отже, господарський суд встановив, що пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором становить 8 253 975,41 грн. замість зазначеної 10 453 011,02 грн. з чим погодився представник банку.
Зобов`язання Боржника за Договором № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії були забезпечені Договором застави № Г.21.1.2.0/5-291 від 15.08.2014 р., укладеним між Кредитором та Боржником. Предметом застави за Договором застави є рухоме майно, зазначене в Додатку № 1, вартість предмету застави складає 1 442 371,56 гривень (згідно з п.9 договору застави в редакції Додаткової угоди від 27.07.2015 р. до договору застави № Г.21.1.2.0/5-291 від 15.08.2014 р. ).
Також, виконання зобов`язання Боржника за Договором № 4Э13657И від 09.10.2013 р. про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії забезпечені Договором іпотеки від 27.07.2015 р., предметом застави є нерухоме майно — цілісний майновий комплекс, загальною площею 7111, кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 . Вартість предмету іпотеки становить 5 249 191 грн. (відповідно до п. 12 Договору іпотеки від 27.07.2015 р.).
Відповідно до роз`яснень, викладених у абз.3 п.21 Інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2013 N 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" - у визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).
А тому, АТ КБ “ПРИВАТБАНК” визнати грошові вимоги до боржника у розмірі 20 868 182, 72 грн. (1, 4, 6 черги задоволення) та окремо внести до реєстру вимог кредиторів вимоги у розмірі 6 691 562,56 грн. забезпечені заставою.
Розпорядник майна заперечив щодо визнання грошових вимог боржника у розмірі 18 898 428,81 грн. (1, 4, 6 черги задоволення) та просить суд в повному обсязі визнати грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” з віднесенням окремо до реєстру вимог кредиторів.
Заслухавши пояснення учасників провадження у справі про банкрутство, господарський суд дійшов наступного висновку.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
За частинами другою, шостою, восьмою статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань (зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу», Закону України «Про іпотеку»).
Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України «Про заставу», за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За змістом частини першої статті 584 ЦК України, частини першої статті 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України «Про заставу»).
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.
Частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання.
У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Якщо інше не встановлено Законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.
Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).
У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац п`ятий статті 28 Закону України «Про заставу», абзац третій частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).
Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов`язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення.
Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов`язань боржника за основним зобов`язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.
За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (частина дев`ята статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов`язання боржника за основним зобов`язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства.
Забезпеченими зобов`язаннями в розумінні статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.
Господарський суд, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, застосовує положення статті 19 Закону України «Про заставу» та статті 7 Закону України «Про іпотеку».
Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не пов`язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов`язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 або 6 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит.
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.18р. по справі № 902/492/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.18р. по справі № 918/1071/18.
Отже, господарський суд погоджується з розпорядником майна щодо віднесення грошових вимог АТ КБ “ПРИВАТБАНК” повністю окремо до реєстру вимог кредиторів та віднесенням 3 842,00 грн. (судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до суду) до 1 черги задоволення.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд вирішив визнати грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення).
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 19 044 428,81 грн.
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави та іпотеки АТ КБ “Приватбанк”.
Таким чином, господарський суд вважає за необхідне затвердити реєстр вимог кредиторів ПАТ "Енергогідромеханізація" з вимогами наступних кредиторів:
1. Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" у розмірі 21 462,00грн. (1 черга задоволення), 5 634 899,61 грн. (4 черга задоволення).
2. Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у розмірі 2 131 291,96грн. (3 черга задоволення), 217 962,52грн. (2 черга задоволення), 579 592,92грн. (6 черга задоволення).
3. Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення), 1 247 183,18грн. (2 черга задоволення), 153 515,93грн. (6 черга задоволення).
4. Акціонерного товариства КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення).
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 19 044 428,81 грн.
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави та іпотеки АТ КБ “Приватбанк”.
Відповідно до п. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника.
Згідно з п. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.
За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, які вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство або ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 22 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення.
Рішення про створення та склад комітету кредиторів слід направити господарському суду у 10-ти денний строк.
У судовому засіданні 05.08.19р. встановлено дату проведення зборів кредиторів до 27.08.2019р. та дату підсумкового засідання суду яке відбудеться 18.09.2019р. о 10:45год.
Керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 25, 26, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 121, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
УХВАЛИВ:
Клопотання розпорядника майна про продовження строку розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" на 2 місяці задовольнити.
Продовжити строку розпорядження майном ПАТ "Енергогідромеханізація" та повноваження розпорядника майна ПАТ "Енергогідромеханізація" арбітражного керуючого Гайдукова С.П.. на 2 місяці.
У задоволенні заяви (позовної заяви) Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", 53047, м. Марганець, вул. Єдності, 62, код ЄДРПОУ 00190911 до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Енергогідромеханізація", 51914, м. Кам`янське, вул. Дніпробудівська, буд.16, код ЄДРПОУ 00117274, відповідача-2: Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013р. №4Э13657 з урахуванням змін та доповнень в частині сплати винагороди за користування кредитом відмовити.
Визнати грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення).
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 18 898 428,81 грн.
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави та іпотеки АТ КБ “Приватбанк”.
Затвердити реєстр вимог кредиторів ПАТ "Енергогідромеханізація" з вимогами наступних кредиторів:
1. Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" у розмірі 21 462,00грн. (1 черга задоволення), 5 634 899,61 грн. (4 черга задоволення).
2. Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у розмірі 2 131 291,96грн. (3 черга задоволення), 217 962,52грн. (2 черга задоволення), 579 592,92грн. (6 черга задоволення).
3. Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення), 1 247 183,18грн. (2 черга задоволення), 153 515,93грн. (6 черга задоволення).
4. Акціонерного товариства КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 3 842,00 грн. (1 черга задоволення).
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги АТ КБ “ПРИВАТБАНК” у розмірі 18 898 428,81 грн.
Окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави та іпотеки АТ КБ “Приватбанк”.
Зобов`язати розпорядника майна арбітражного керуючого Гайдукова С.П., у 10-ти денний строк після проведення попереднього засідання відповідно до ст. 26 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення.
Встановити дату проведення зборів кредиторів: до 27.08.2019р. Рішення зборів кредиторів та комітету кредиторів направити господарському суду до початку підсумкового засідання.
Підсумкове засідання суду, на якому буде вирішено питання про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство призначити на 18.09.2019р. о 10:45год.
Явку в судове засідання учасників провадження у справі про банкрутство визнати обов`язковою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у 10-ти денний строк до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Копію ухвали направити: кредиторам, боржнику, розпоряднику майна.
Суддя
І.В. Владимиренко
