У Х В А Л А
07 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/66/19
Провадження № 11-582заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяви представника ОСОБА_1 Кравця Ростислава Юрійовича про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 9901/66/19 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення за результатами спеціального спільного засідання ВККС та Громадської ради міжнародних експертів (далі - ГРМЕ, Рада) від 18 січня 2019 року про визнання кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_3 таким, що припинив участь в оголошеному рішенням Комісії від 02 серпня 2018 року № 186/зп-18 конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду;
- зобов`язати ВККС допустити ОСОБА_3 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання - дослідження досьє та проведення співбесіди в межах оголошеного рішенням Комісії від 02 серпня 2018 № 186/зп-18 року конкурсу на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про допущення чисельних процедурних порушень, протиправні дії та бездіяльність ГРМЕ під час направлення запитів, аналізу змісту відомостей, проведення перевірки, формування інформаційної записки, ініціювання питання про скликання спеціального спільного засідання, тощо. Однак, зважаючи на те, що ГРМЕ не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), вважає належним відповідачем у цій справі саме ВККС як орган, який ухвалив остаточне рішення, яке позбавило його можливості здійснювати подальшу участь у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду, а належним способом захисту його прав, відповідно, - визнання протиправним та скасування такого рішення.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 12 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив змінити рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року шляхом внесення змін до мотивувальної частини рішення щодо вирішення питання повноважень членів ВККС.
Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 25 червня та 08 серпня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року та призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
01 жовтня 2019 року від представника ОСОБА_1 - Кравця Р. Ю. до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 9901/66/19.
Як на підставу для відводу суддів Кравець Р. Ю. послався на пункт 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності суддів.
На обґрунтування вказаної підстави Кравець Р. Ю. зазначив, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Мікалефф проти Мальти» (пункт 93) існування неупередженості повинно бути визначено, зокрема, за об`єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи суд, а також, серед іншого, його структура забезпечили відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.
Заявник посилається також на практику ЄСПЛ, за якою «суд» розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві («Лавентс проти Латвії», пункт 81). «Закон» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), таким чином, включає не лише законодавство щодо заснування і компетенцію судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке в разі його порушення спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи («ДМД Груп, А.С. проти Словаччини», пункт 59).
Кравець Р. Ю. зазначив, що у процесі призначення суддів Верховного Суду не було дотримано верховенства права з точки зору дотримання вимог законодавства членами ВККС ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час здійснення ними повноважень, що ставить під сумнів справедливість призначення суддів, рішення відносно яких були прийняті, в тому числі, за їх участю. Стверджує, що суддя Верховного Суду не може відповідати принципам неупередженості, зокрема за об`єктивним критерієм, та принципам справедливості, оскільки призначення суддів відбулося за участю цих членів ВККС, які не відповідали вимогам закону.
Щодо члена ВККС ОСОБА_5 заявник вказує на невідповідність вимогам Закону України «Про судоустрій та статус суддів» стажу його професійної діяльності, відсутність відомостей про нього як адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України (далі - ЄРАУ), а також на невідповідність цього члена ВККСУ вимогам закону, оскільки станом на момент надання рекомендацій та призначення на посади суддів Верховного Суду він не підтвердив належним чином необхідний стаж професійної діяльності , оскільки відомості про нього як про адвоката відсутні в ЄРАУ.
Стосовно члена ВККС ОСОБА_6 заявник посилається на невідповідність цього члена ВККС вимогам закону, оскільки станом на момент надання рекомендацій та призначення на посади суддів Верховного Суду він не зупинив своєї адвокатської діяльності.
Тому, на думку Кравця Р. Ю. , судді Великої Палати Верховного Суду не можуть відповідати принципам неупередженості, зокрема за об`єктивним критерієм, та принципам справедливості.
Перевіривши наведені Кравцем Р. Ю. доводи на обґрунтування заяв про відвід суддів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Частинами першою, п`ятою та шостою статті 125 Основного Закону встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», що за винятком двох пунктів розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» набрав чинності 30 вересня 2016 року, Велика Палата діє у складі Верховного Суду.
За правилами частини третьої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Частиною третьою статті 23 КАС України встановлено, що у випадках, визначених цим Кодексом, Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.
Згідно з частиною п`ятою статті 266 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, судом апеляційної інстанції у цих справах є Велика Палата Верховного Суду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є судом, установленим законом, для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року.
Вирішуючи у цьому провадженні питання про відвід усіх суддів Великої Палати Верховного Суду від розгляду справи за позовом ОСОБА_3 та постановляючи за наслідками розгляду цього питання зазначену ухвалу, Велика Палата Верховного Суду зважає на те, що відповідні заяви Кравця Р. Ю. від 01 жовтня 2019 року подані в одній справі з одних і тих же підстав, тобто за об`єктивними ознаками ці заяви представника скаржника фактично є єдиним зверненням до суду з відводом суддів Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин з огляду на закріплені у параграфі 2 глави 2 розділу І та статті 40 КАС України правила інстанційної юрисдикції й порядок вирішення заявленого відводу для вирішення питання про відвід усіх суддів такого колегіального органу Верховного Суду, як Велика Палата, іншого суду законодавством не встановлено.
Відповідно до статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Стаття 6 Конвенції вимагає в суду у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Так, Кравець Р. Ю. зазначає, що наявність упередженості вказаних у заявах про відвід суддів встановлена ним за об`єктивним критерієм, зміст якого наведено у рішенні ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти».
Практика цього Суду свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»).
ЄСПЛ в пункті 49 рішення у справі «Білуха проти України» вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно об`єктивного критерію цей Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Посилання Кравця Р. Ю. на упередженість суддів через ймовірну невідповідність членів ВККС вимогам закону станом на момент надання рекомендацій та призначення на посади суддів Верховного Суду не доводить упередженості суддів при розгляді саме цієї справи. Крім того, з предмета та меж перегляду в цій справі не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ`єктивність суддів, яким заявлено відвід.
Отже, обставини, наведені представником скаржника на обґрунтування заяв про відвід суддів, не знайшли свого підтвердження. Тому відсутні підстави для висновку про наявність визначених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України та інших передумов для відводу названих вище суддів Великої Палати Верховного Суду.
Разом з тим відповідно до частини сьомої статті 40 КАС України питання про відвід судді Великої Палати розглядає Велика Палата. У розгляді Великою Палатою питання про відвід не бере участі суддя, якому такий відвід заявлено.
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про відвід усіх суддів не може розглянути це питання відповідно до зазначеної норми, оскільки за таких обставин не буде належного складу суду за відсутності кворуму.
Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що в разі задоволення відводу її суддям, перегляд оскарженоого ОСОБА_1 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року може не відбутися, оскільки формально не існуватиме складу суду, установленого для цього законом. За такої правової ситуації скаржник може бути позбавлений передбаченого статтею 6 Конвенції права на доступ до правосуддя. У поєднанні з наведеними вище аргументами настання такої ситуації є неприпустимим.
Також, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суддя Золотніков О. С. ухвалою від 25 червня 2019 року відведений від участі в розгляді адміністративної справи № 9901/66/19, а тому заява Кравця Р. Ю. про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С. підлягає залишенню без розгляду
Керуючись статтями 36, 40, 266 311, 321, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Відмовити в задоволенні заяв представника ОСОБА_1 Кравця Ростислава Юрійовича про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 9901/66/19 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Заяву представника ОСОБА_1 - Кравця Ростислава Юрійовича про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С. від участі в розгляді цієї справи залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко
