ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа
№ 542/1323/18 Номер провадження 22-ц/814/2571/19
Головуючийу 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2019 року
м. Полтава
Колегія
суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Бондаревської С.М., Кривчун Т.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ганчука Павла Ярославовича
на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 серпня 2019 року, ухвалене суддею Стрельченко Т.Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». В квітні 2014 р., після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, він, уродженець м. Луганськ, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України. Вказана квартира належить йому на праві приватної власності згідно витягу з Державного реєстру правочинів №344443 від 19.11.2004 року та договором дарування від 19.11.2004 року.
Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, призвели до втрати його житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Луганськ, та стали причиною його вимушеного переселення в травні 2015 р. до підконтрольної Україні території - с. Мар`янівка, Новосанжарського району, Полтавської області, що підтверджується відповідною довідкою від 27.09.2017 року №465.
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-УШ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 р. №1680-УІІ запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Луганськ.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р. у цивільній справі № 542/1815/18, яке не оскаржувалось Російською Федерацією у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт його вимушеного переселення в травні 2015 р. з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України йому завдано істотної моральної та майнової шкоди.
Він втратив житло, надію на повернення додому, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, вільне спілкування з друзями та родичами.
Умови, в яких він зараз проживає в с. Мар`янівка Новосанжарського району Полтавської області, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе, до чого він прагнув раніше, тепер є неможливим, на сьогоднішній день він вимушений займатись питаннями благоустрою на новому місці, пошуком постійного заробітку. Він не знає, в якому стані перебуває його майно, не має можливості повернутися до рідного міста, за яким безмежно сумує.
Зазначені обставини негативно позначилися на його моральному та фізичному стані.
На підставі чинних нормативно-правових актів та практики Європейського суду з аналогічних питань, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості порушень її особистих прав, свобод та інтересів, завдану моральну шкоду оцінює в 1 148 935,72 грн. (один мільйон сто сорок вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн. 72 коп.), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національною Банку України на день підписання цього позову.
Також збройною агресією Російської Федерації йому завдано і майнову шкоду.
Розмір збитків (майнової шкоди), що підлягають відшкодуванню, становить 133 200 грн. (сто тридцять три тисячі двісті грн.), що є еквівалентом 4 057,45 Євро (чотири тисячі п`ятдесят сім євро, сорок п`ять євроцентів) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову, та визначений ним з огляду на наступне.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено його цивільне право, а сааме: позбавлено можливості користуватися належним йому майном та вилучати корисні властивості належного йому майна для задоволення власних потреб, зокрема шляхом передачі іншим особам в оренду належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Розмір упущеної вигоди розраховується на підставі розміру середньої місячної вартості оренди двокімнатної квартири в Ленінському районі м. Луганська , з урахуванням періоду, в який він зазнав збитків.
Позивач зазначив розмір збитків у формі упущеної вигоди, який розрахував за формулою: Ув - Смж*П*Чж, де Ув - упущена вигода; Смж - середня місячна вартість оренди житла; II - період, в який позивач зазнав збитків; Чж - частка житла, належна позивачу на праві власності.
Період, в який він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди становить 40 місяців (з травня 2015 р. по вересень 2018 р.). Розмір частки належної йому квартири становить 100% (1 частка). Середня місячна вартість оренди житлової двокімнатної квартирі встановлено з огляду на наявні в мережі Інтернет оголошення, щодо передачі аналогічного житла в довгострокову оренду і становить 3 330 грн. (три тисячі триста тридцять грн.).
Таким чином, у зв`язку з неможливістю передати в оренду належну йому двох кімнатну квартиру та отримувати відповідний дохід, виходячи з середньомісячної вартості оренди аналогічного житла в Луганській області, упущена вигода, завдана йому Російською Федерацією, за період з травня 2015 р. по вересень 2018 р. (40 місяців) становить: (3 330*40) = 133 200 грн. (сто тридцять три тисячі двісті гривень), що є еквівалентом 4 057,45 Євро (чотири тисячі п`ятдесят сім євро сорок п`ять євроценоотів) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позовної заяви.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди завданих збройною агресією Російської Федерації проти України задоволено частково.
Стягнуто з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 148 935, 72 (один мільйон сто сорок вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн. сімдесят дві коп..), що є еквівалентом 35 000, 00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення майнової шкоди не погодився позивач, оскарживши його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі представник позивача адвокат Ганчук П.Я., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, прохає скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 133200 грн., що є еквівалентом 4057,45 євро. Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди є доведеними, а висновки суду не відповідають практиці Європейського суду з прав людини.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
За змістом ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У судове засідання сторони не з`явилися. Про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду без змін, виходячи з такого.
Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, народився у м. Луганськ, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними паспорту громадянина України.
Позивач також є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
На праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №344443 від 19.11.2004 року та договором дарування від 19.11.2004 року (а.с.16-18).
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-УШ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від l6.09.2014 р. №1680-УІІ запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими, входить також і м. Луганськ.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р., яке набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 травні 2015 р. з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
Обставини, зазначені в заяві та встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Судом першої інстанції було встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області, позивач ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості володіти, користуватись та розпоряджатись двокімнатною квартирою АДРЕСА_2 , що завдає позивачу майнової шкоди.
Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, особисто для нього призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Луганськ, стали причиною його вимушеного переселення в травні 2015 р. до підконтрольної Україні території - села Мар`янівка Новосанжарського району Полтавської області.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ч. ч.1, 2, 3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначеного приміщення.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовано послався на те, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі використання приміщення для надання у довгострокову оренду, з урахуванням середньомісячної плати за метр квадратний за користування аналогічним житлом у його регіоні.
Між тим, такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який неминуче повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.
В матеріалах справи відсутні докази наміру позивача передати вказану квартиру в оренду, або докази того, що квартира вже була здана в оренду, а також документи щодо середньої місячної вартості користування аналогічним житлом на території, де мешкав позивач.
Крім цього, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що належна йому на підставі договору дарування від 19.11.2004 року квартира АДРЕСА_1 , у період з 2015 р. та по теперішній час не була відчужена на користь інших осіб або передана в оренду.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що позивачем не доведена завдана йому матеріальна шкода (упущена вигода), та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, які переважно дублюють вимоги позовної заяви, належними і допустимими доказами не підтверджені, та вірних висновків місцевого суду не спростовують.
За таких обставин, апеляційна скарга представника позивача залишається колегією суддів апеляційного суду без задоволення, а рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди - без змін, оскільки ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди не оскаржується, тому колегією суддів у цій частині не переглядається.
Керуючись ст.ст. 368, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ганчука Павла Ярославовича залишити без задоволення.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді: С.М.Бондаревська
Т.О.Кривчун
