Копія
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 серпня 2019 року справа № 542/1323/18
2/542/93/19
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Стрельченко Т.Г.,
при секретарі - Нестеренко О.В.,
з участю представників позивача - адвокатів Макаревич Т.В.,
Ганчук П.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в смт. Нові Санжари, вул. Незалежності, 32 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди завданих збройною агресією Російської Федерації проти України,-
в с т а н о в и в :
ОСОБА _1 звернувся із вище вказаним позовом, який в судовому засіданні підтримали його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». В квітні 2014 р., після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, він, уродженець м. Луганськ, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України. Йому належить на праві приватної власності вказана квартира , що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №344443 від 19.11.2004 року та договором дарування від 19.11.2004 року.
Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, особисто для нього призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Луганськ, стали причиною його вимушеного переселення в травні 2015 р. до підконтрольної Україні території - с.Мар`янівка, Новосанжарського району, Полтавської області, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення від 27.05.2015 р. №1620000465 та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.09.2017 року №465.
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-УШ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 р. №1680-УІІ запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Луганськ.
Позивач звертався до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, за якою рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р. у цивільній справі №542/1815/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт його вимушеного переселення в травні 2015 р. з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області України йому завдано істотної моральної та майнової шкоди.
До початку збройної агресії Російської Федерації проти України він був повноправним громадянином держави Україна, де людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Проживаючи на території м. Луганська, мав налагоджений побут та вела повноцінне життя на рідній землі.
Так, з березня 2014 року біля будівлі Луганської обласної державної адміністрації почали збиратися проросійські мітинги, на яких лунали заклики до повалення конституційного устрою в державі та відокремлення Луганської області від України. Будучи патріотом України, він категорично не сприймав такі заклики.
З посиленням проросійських акцій протесту патріотично налаштованим мешканцям міста стало небезпечно перебувати на вулицях, адже їм в будь-який момент могли нанести шкоду здоров`ю або особистому майну. Використання української мови та символіки стало неможливим, оскільки привертало увагу агресивно налаштованих учасників проросійських мітингів. Крім цього, йому відомі випадки захоплення в полон і катування людей з проукраїнською громадянською позицією представниками проросійських формувань.
У червні 2014 року в Луганську активізувалося примусове вербування місцевих жителів, особливо юнаків, для поповнення лав російських бойовиків і створення так званих батальйонів ополчення. Окрім того, ватажки бойовиків оголосили в місті військовий стан та запровадили комендантську годину - з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. Вже о дев`ятій вечора людей на вулицях вже не було. Паралельно з цим в Луганську у великій кількості з`явилась важка військова техніка, у тому числі танки, БТРи, УРАЛи, в яких перебували військовослужбовці. Навколо міста точилися бої, тому постійно були чути звуки пострілів та вибухів. На фоні загальної дестабілізації в Луганську мали місце масові грабежі, напади та викрадення людей. З огляду на те, контроль над Луганськом здійснювався представниками російських збройних формувань та контрольованими РФ бойовиками, вищезазначені злочини вчинювались саме ними. Ситуація у місті ускладнювалась ще тим, що більшість підприємств припинили свою роботу, перестала працювати банківська система. Також була зупинена виплата зарплат, пенсій та соціальних виплат. Крім цього, проросійські збройні формування вивели з обігу українську національну валюту, Гривню, та замінили її російським Рублем.
Зазначені обставини призвели до неможливості подальшого проживання на тимчасово окупованій території міста Луганська Луганської області України, а тому у травні 2015 р. він був вимушений залишити своє житло та переміститися на підконтрольну Україні територію аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.
Обставини, що зумовили моє вимушене переселення з окупованої території України тривають й досі.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території Луганської області він втратив житло, надію на повернення додому, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, вільне спілкування з друзями та родичами.
Умови, в яких він зараз проживаю в с. Мар`янівка Новосанжарського р-ну Полтавської області не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе, до чого він прагнув раніше, тепер є неможливим, на сьогоднішній день він вимушений займатись питаннями благоустрою на новому місці, пошуком постійного заробітку. Він не знає в якому стані перебуває його майно, не має можливості повернутися до рідного міста, за яким безмежно сумує.
Все вищеозначене у своїй сукупності негативно позначилося на його моральному та фізичному стані.
Таким чином, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України порушені його права, передбачені розділом II Конституцією України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного житія, право на свободу думки, совісті і релігії тощо.
Порушення прав з боку Російської Федерації, зокрема гарантованих статтями 2, 3, 5, 8, 9, 10, 11, 14 Європейської конвенції, згідно із «Правилами суду - компенсація шкоди» ЄСПЛ, є множинними і факт множинності порушень має враховуватись судом.
На підставі чинних нормативно-правових актів та практики Європейського суду з аналогічних питань, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості порушень її особистих прав, свобод та інтересів, завдану моральну шкоду оцінює в 1 148 935,72 грн. (один мільйон сто сорок вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн. 72 коп.), що є еквівалентом 35 000,00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національною Банку України на день підписання цього позову.
Також збройною агресією Російської Федерації їй завдано і майнову шкоду.
Розмір збитків (майнової шкоди), що підлягають відшкодуванню, становить 133 200 грн. (сто тридцять три тисячі двісті грн.), що є еквівалентом 4 057,45 Євро (чотири тисячі п`ятдесят сім євро, сорок п`ять євроцентів) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову, та визначений ним з огляду на наступне.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено його цивільне право, а сааме: позбавлено можливості користуватися належним йому майном та вилучати корисні властивості належного йому майна для задоволення власних потреб, зокрема шляхом передачі іншим особам в оренду належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Розмір упущеної вигоди розраховується на підставі розміру середньої місячної вартості оренди двокімнатної квартири в Ленінському районі м.Луганська, з урахуванням періоду, в який він зазнав збитків.
Позивач зазначив розмір збитків у формі упущеної вигоди, який розрахував за формулою: Ув - Смж* П *Чж, де Ув - упущена вигода; Смж - середня місячна вартість оренди житла; II - період, в який позивач зазнав збитків; Чж - частка житла, належна позивачу на праві власності.
Період, в який він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди становить 40 місяців (з травня 2015 р. по вересень 2018 р.). Розмір частки належної йому квартири становить 100% (1 частка). Середня місячна вартість оренди житлової двокімнатної квартирі встановлено з огляду на наявні в мережі Інтернет оголошення, щодо передачі аналогічного житла в довгострокову оренду і становить 3 330 грн. (три тисячі триста тридцять грн.).
Таким чином, у зв`язку з неможливістю передати в оренду належну йому двох кімнатну квартиру та отримувати відповідний дохід, виходячи з середньомісячної вартості оренди аналогічного житла в Луганській області, упущена вигода, завдана йому Російською Федерацією, за період з травня 2015 р. по вересень 2018 р. (40 місяців) становить: (3 330*40) = 133 200 грн (сто тридцять три тисячі двісті гривень), що є еквівалентом 4 057,45 Євро (чотири тисячі п`ятдесят сім євро сорок п`ять євроцентів) за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позовної заяви.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові та просив їх задовольнити. Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 148 935,72 грн (один мільйон сто сорок вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн 72 коп. ), що є еквівалентом 35 000, 00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро) та матеріальну шкоду у розмірі 133 200 грн (сто тридцять три тисячі двісті гривень), що є еквівалентом 4 057,45 євро (чотири тисячі п`ятдесят сім євро сорок п`ять євроцентів).
Представник позивача ОСОБА_2. будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи , в судове засідання не з`явилася.
Відповідач - представник Російської Федерації у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про час день і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення.
Суд розглянув справу в звичайному порядку, без застосування заочного розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши думку представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач є громадянином України який народився у м. Луганськ, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України.
Позивач також є членом Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права».
На праві приватної власності позивачу належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить йому на праві приватної власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №344443 від 19.11.2004 року та договором дарування від 19.11.2004 року (а.с.16-18).
Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-УШ, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від l6.09.2014 р. №1680-УІІ запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими, входить також і м. Луганськ.
Обставини, зазначені в заяві та встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню.
Так, рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р., яке набрало законної сили, встановлено факт вимушеного переселення ОСОБА_1 травні 2015 р. з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
Суд, виходячи із встановленого рішенням Новосанжаського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р. юридичного факту, робить висновок, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого ОСОБА_1 завдано шкоди, є Російська Федерація.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Луганської області, позивач ОСОБА_1 фактично позбавлений можливості володіти, користуватись та розпоряджатись двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , що завдає позивачу, як моральної, так і майнової шкоди. Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, особисто для нього призвели до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Луганськ, стали причиною його вимушеного переселення в травні 2015 р. до підконтрольної Україні території - села Мар`янівка Новосанжарського району Полтавської області.
Пунктами 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, пп. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Множинний характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 підтверджується рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 19.06.2018 р. у цивільній справі №542/1815/17, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області України було порушено конституційні права ОСОБА_1 , передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом ІІ Конституції України, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії.
Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно неї.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену ОСОБА_1 моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 р. Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість користуватись належним йому житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 148 935, 72 грн., який на день пред`явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35 000 Евро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме: Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Отже, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
В частині заявлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
За змістом ч. ч.1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
Виходячи з практики розгляду справи даної категорії Вищим господарським судом, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначеного приміщення.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі використання приміщення для надання у довгострокову оренду, з урахуванням середньомісячної плати за метр квадратний за користування аналогічним житлом у його регіоні. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який неминуче повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.
В матеріалах справи відсутній докази наміру позивача передати вказану квартиру в оренду, або докази того, що квартира вже була здана в оренду, а також документи щодо середньої місячної вартості користування аналогічним житлом на території, де мешкав позивач.
З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не доведена завдана йому матеріальна шкода (упущена вигода), а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд виходить із положень ст. 141 ЦПК України, згідно якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263, 265, 267 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди завданих збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити частково .
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 148 935, 72 (один мільйон сто сорок вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн.. сімдесят дві коп..), що є еквівалентом 35 000, 00 Євро (тридцять п`ять тисяч євро).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 8 810 грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: с.Мар`янівка, Новосанжарський район, Полтавська область, 39323 ;
відповідач: Російська Федерація, адреса листування : Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, м.Київ, Повітрофлотсткий проспект , 27.
Суддя /підпис/
Відповідає оригіналу
Голова Новосанжарського районного суду
Полтавської області Т.Г.Стрельченко
Повний текст рішення суду виготовлено 12 серпня 2019 року.
