ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа
№ 542/1323/18 Номер провадження 22-ц/814/587/18
Головуючийу 1-й інстанції Стрельченко Т.Г. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2018 року
м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондаревської С.М.
суддів: Кузнєцової О.Ю., Пилипчук Л.І.
секретар: Радько О.М.
за участі представника заявника - адвоката ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року
за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову
по справі за позовом ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди, завданих збройною агресією Російської Федерації проти України, в якій просив стягнути з Російської Федерації на його користь у відшкодування моральної шкоди 1 148 935 грн. 72 коп, що згідно курсу НБУ еквівалентно 35 000,00 євро та майнову шкоду у розмірі 133 200 грн., що є еквівалентом 4 057,45 євро за офіційним курсом НБУ на день підписання позову. 04 жовтня 2018 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 24 грудня 2013 року Україна уклала трастовий договір з компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.», що в свою чергу є довірчим власником перед держателем зобов"язань, що представлений одноособово Міністерством фінансів Російської Федерації. За цим договором Україна отримала 3 000 000 000 доларів США з 5-відсотковим зобов"язанням та видала Міністерству фінансів Російської Федерації зобов"язання на вказану суму, строк виконання якого закінчувався 20 грудня 2015 року.
Зважаючи на те, що державою Україна станом на 20 грудня 2015 року не погашено основну суму та належні відсотки по відношенню до вищезазначеного зобов'язання, 16 лю-того 2016 року Міністерство фінансів Російської Федерації, як держатель зобов'язання, через довірчого власника звернулося до Високого Суду Правосуддя Відділення Королівської Лави, м. Лондона, з позовом про повернення основної його суми та нарахованих відсотків. Внаслідок вказаного державного запозичення Російська Федерація вимагає від України повернення 3 000 000 000 доларів США та нарахованих відсотків.
Посилаючись на те, що права вимоги за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» є майном, на яке можна звернути стягнення, позивач вважає, що за рахунок цього майна може бути виконане рішення за його позовом у разі його задоволення.
З урахуванням наведених обставин, заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
накладення арешту на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро та заборонити будь-яким суб'єктам права вчиняти будь-які дії, що спрямовані на будь-яку передачу повністю або частково цих прав вимоги будь-яким суб'єктам права (зокрема, але не виключно, державним та іншим суб'єктам публічного права, фізичним особам, юридичним особам);
зупинити здійснення платежів в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро;
заборонити Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державному казначейству України, іншим органам державної влади, їх посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які дії, пов'язані із здійсненням платежів за державним зовнішнім запозиченням України перед Російською Федерацією у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро.
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року заву позивача прозабезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди та майнової шкоди завданих збройною агресією Російської Федерації проти України - залишено без задоволення.
Не погодившись з даною ухвалою суду ОСОБА_3 оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржувану ним ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити його заяву про забезпечення позову; накласти арешт на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро та заборонити будь-яким суб'єктам права вчиняти будь-які дії, що спрямовані на будь-яку передачу повністю або частково цих прав вимоги будь-яким суб'єктам права (зокрема, але не виключно, державним та іншим суб'єктам публічного права, фізичним особам, юридичним особам); зупинити здійснення платежів в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро;
заборонити Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державному казначейству України, іншим органам державної влади, їх посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які дії, пов'язані із здійсненням платежів за державним зовнішнім запозиченням України перед Російською Федерацією у розмірі 1 282 135 гривень, що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро; в частині заборони Національному банку України, його посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які платежі в межах державного зовнішнього запозичення України перед Російською Федерацією у розмірі 1 282 135 грн., що згідно курсу НБУ станом на день підписання позовної заяви еквівалентно 39 057,65 євро - відмовити.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 ставить питання про стягнення з Російської Федерації шкоди в розмірі 1 282 135 гривень, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В той же час, зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що позивач просить накласти арешт на права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» вказуючи, що держателем зобов"язання є Міністерство фінансів Російської Федерації.
Залишаючи вищевказану заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на ту обставину, що в разі невжиття заходів забезпечення позову буде унеможливлено виконання рішення суду в частині стягнення з Російської Федерації вище зазначеної шкоди нічим не підтверджено.
Заявником не надано доказів, що у відповідача відсутнє будь-які інше майно або грошові кошти, на яке можна звернути стягнення у разі задоволення позовних вимог.
При цьому предметом спору не є дане право вимоги чи правовідносини між Україною та Російською Федерацією, а завдання моральної та майнової шкоди позивачу однією із сторін міждержавних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За нормами ст. 149 ЦПК України, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Відповідно до ч. 7 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Згідно роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до п. 4 вищевказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду і заходи повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
В свою чергу, заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК України.
Заходи забезпечення позову не повинні порушувати принципу змагальності та процесуальної рівності сторін.
Окрім того, за нормами ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Проте Посольством Російської Федерації такої згоди станом на день розгляду заяви про забезпечення позову не надано, а позивачем, в свою чергу, не доведено належними та достатніми доказами вчинення Російською Федерацією дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду, у випадку задоволення позову та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
За наведених обставин суд першої інстанції, керуючись принципом співмірності та відповідності виду забезпечення позову, який просив застосувати заявник заявленим позовним вимогам, - дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача, обґрунтовано відмовивши останньому у вжитті заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.
Ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування - не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: Бондаревська С.М.
Судді: Кузнєцова О.Ю.
Пилипчук Л.І.
