УХВАЛА
25 жовтня 2019 року
Київ
справа №520/15025/16-а
адміністративне провадження №К/9901/32587/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглядаючи в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 520/15025/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі
про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі
на постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Пучкової І.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Домусчі С.Д., суддів Коваля М.П., Кравця О.О.),
В С Т А Н О В И В :
I. ІСТОРІЯ, ПРОЦЕДУРА ТА ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25 листопада 2016 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Київського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси (далі також - Управління ПФУ в Київському районі м. Одеси або відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу період роботи, що надає право на отримання пільгової пенсії за віком, роботу на посаді шліфувальника абразивними кругами сухим засобом, на заводі «Червоний жовтень» з 11 січня 1984 року по 10 березня 1998 року;
- зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 14 липня 2016 року.
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що 24 жовтня 2016 року рішенням № 4307 управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси, правонаступником якого є Центральне об`єднане управління пенсійного фонду України в м. Одесі, відмовило ОСОБА_1 у задоволенні його заяви від 14 липня 2016 року про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому відмова вмотивована відсутністю достатнього пільгового стажу, оскільки його спеціальний стаж роботи за Списком № 2 складає 8 років 7 місяців при загальному стажі роботи 26 років 8 місяців, що не дає право на призначення пенсії. При цьому до пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зарахований період роботи позивача з 11 січня 1984 року по 10 березня 1998 рік у зв`язку з тим, що атестація робочого місця не проводилась.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано неправомірними дії управління Пенсійного фону України в Київському районі м. Одеси щодо відмови у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 жовтня 2016 року;
- зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси зарахувати позивача період роботи з 11 січня 1984 року по 10 березня 1998 рік на посаді шліфувальника абразивними кругами сухим способом до пільгового стажу за Списком № 2, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;
- зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси призначити з 24 жовтня 2016 року позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Не погоджуючись з постановою суду Управління ПФУ в Київському районі м. Одеси, правонаступником якого є Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишено без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року змінено шляхом зазначення в абзаці четвертому резолютивної частини постанови дату, з якою має бути призначена пенсія 14 липня 2016 року замість 24 жовтня 2016 року. В іншій частині постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року залишено без змін.
Постановляючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що своєчасність та проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Тому, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії, про зобов`язання відповідача зарахувати певний стаж роботи позивача до стажу, який надає право на отримання пільгової пенсії за віком. Проте, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при визначені дати з якої порушені права позивача мають бути відновлені шляхом зобов`язання призначити пільгову пенсію з дня прийняття рішення про відмову.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга надійшла до Вищого адміністративного суду України 21 липня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/15025/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 24 жовтня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 520/15025/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 25 жовтня 2019 року.
II. АРГУМЕНТИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги, з наступних підстав:
1. суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, і за результатами атестації робочих місць;
2. відповідно до пункту 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383), для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;
3. судами попередніх інстанцій проігноровано те, що в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14 зазначено, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок №442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації №41). Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.
III. ОЦІНКА СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
Основним аргументом касаційної скарги є те, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 за відсутності доказів проведення атестації робочого місця позивача, оскільки чинним законодавством України однозначно встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, і, виключно, за наявності доказів проведення атестації такого робочого місця. Постановляючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій відійшли від правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14.
Враховуючи встановлені судами обставини справи, нормативно-правове регулювання та доводи касаційної скарги, суд вважає, що у цій справі № 520/15025/16-а є необхідність відступити від зазначеної вище позиції Верховного Суду України, а тому справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з положеннями статей 37 та 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 8 частини першої Перехідних положень КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Колегією суддів також встановлено, що крім постанови від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14 Верховний Суд України і у постановах від 10 вересня 2013 рок у справі № 21-183а13, від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, від 10 березня 2015 року у справі № 21-51а15, від 13 березня 2015 року у справі № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 висловив правову позицію стосовно відсутності законних підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Таким чином лише відступ від сформованого у зазначених постановах висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах забезпечить ефективний судовий захист позивача у справі, що розглядається Верховним Судом, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
І. Стосовно поняття «Право на пенсію»
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Так, відповідно до пункту 4 статті 2 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливі умови праці Сторони зобов`язуються усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для здоров`я умовами праці, а у випадках, коли усунути або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, встановити для працівників, зайнятих на таких роботах, скорочену тривалість робочого часу або додаткові оплачувані відпустки.
Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Відповідно до статті 23 Хартії з метою забезпечення ефективного здiйснення права осiб похилого вiку на соцiальний захист Сторони зобов`язуються, самостійно або у спiвробiтництвi з громадськими чи приватними органiзацiями, вживати вiдповiдних заходiв або заохочувати вiдповiднi заходи, зокрема, для: надання особам похилого вiку можливостi якомога довше залишатися повноцiнними членами суспiльства, шляхом забезпечення достатнiх ресурсiв, якi дозволяли б їм жити на задовiльному рiвнi i брати активну участь у суспiльному, соцiальному i культурному життi.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Пенсійні правовідносини, перш за все, регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного Фонду України (ПФУ) або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною першою та п`ятою статті 45 цього Закону, визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено зокрема перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (розділ І та ІІ).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3. Порядок № 22-1).
Крім того, абзацом 1 пункту 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
ІІ. Поняття «Пенсія» та практика Європейського суду справ людини стосовно можливого обмеження цього права
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Таке визначення є досить важливим, оскільки розкриває сутність категорії "пенсія", вказує на її ознаки. Поряд з тим, зазначена стаття містить дефініцію терміну "пенсійні виплати": це грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, які здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Отже, характерною рисою пенсії є те, що вона виплачується в грошовому еквіваленті в установлений законом період та відповідному розмірі.
Україна, ставши 09 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначена стаття містить три окремі норми.
Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (заяви № 7151/75 та № 7152/75) демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (пункт 57).
ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:
(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;
(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.
Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.
Так, право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:
Cправа "Міллер проти Австрії" (заява № 5849/72) - обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Справа "Гайгузус проти Австрії" (заява № 17371/90) - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (пункт 39).
Справа "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (заяви №№ 65731/01 та 65900/01) - в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.
Справа "Сук проти України" (Заява № 10972/05) поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися "майновими правами" і, відповідно, "майном" у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункти 22, 23).
Справа "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06) - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41).
Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права:
справа "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35);
справа "Кечко проти України" (Заява №63134/00) - в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на "вчасне" призначення пенсій.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova № 45701/99).
Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється виключно шляхом прийняття закону, змінювати механізми нарахування пенсії або їх перерахунку.
ІІІ. Стосовно права особи на пільгову пенсію та наявності факту атестації її робочого місця
Згідно із частиною четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 1 частини першої статті 29 КЗпП України в імперативній формі встановлено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Згідно із статтею 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Відповідно до частини першої, другої статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно із статтею 161 КЗпП України власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України "Про охорону праці". План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про охорону праці» цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Згідно з частиною першою статті 7 зазначеного Закону працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної безпеки;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної безпеки;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно із частиною першою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
При цьому, відповідно пункту 4 Порядку №442 відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Згідно із пунктом 11 зазначеного Порядку п. 11 Держпраці є суб`єктом владних повноважень, на який покладається обов`язок здійснення контролю за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці
З аналізу зазначених норм вбачається, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а у випадку неможливості такого проінформувати під розписку про такі умови праці, а саме наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я працівника, окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
В свою чергу, працівник, який погодився на укладення трудового договору на роботу з небезпечними та шкідливими умовами праці мав законні очікування на пільги та компенсації, передбачені чинним законодавством, в тому числі на пенсійне забезпечення на пільгових умовах.
Суд у цій справі також виходить з того, що саме на державу, в особі відповідних органів виконавчої влади, покладено обов`язок здійснювати державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці та притягувати винних осіб до відповідальності. Тому, нездійснення належного державного нагляду та контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю покладає, у першу чергу, на Державу додатковий обов`язок щодо усунення негативних наслідків, яких працівник може зазнати при реалізації права на пільги за роботу з шкідливими та небезпечними умовами праці.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 (в редакції що діяла на момент виникнення спірних відносин), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, що діяла на момент звернення позивача за призначенням пенсії) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (461-2016-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18 листопада 2005 року, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями №41.
Основна мета атестації, як випливає із аналізу зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій №41 передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Відповідно до пункту 4.2 зазначеного Порядку застосування списків результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Таким чином, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах тощо.
Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.
За таких обставин, суд вважає, що як факт проведення, так і своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Оцінка дій Пенсійного Фонду України та його органів
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першої статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
В частині призначень та перерахунку пенсій Положенням № 280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України:
реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;
внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;
виконання інших завдань, визначених законом.
Для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.
Спори, що виникають між учасниками цих відносин щодо стягнення своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів, є публічно-правовими, а згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Особливою категорією публічно-правових спорів між громадянами-пенсіонерами та Пенсійним фондом є спори щодо визнання неправомірними владні дії (рішення), внаслідок яких був неправильно встановлений розмір пенсії первинно, або при перерахунку пенсій, що призвело до недоотримання пенсіонером відповідних сум коштів.
Слід відмітити, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина з заявою про призначення йому пенсії.
У випадках перерахунку раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють як на підставі заяви пенсіонера у строки, встановлені частиною четвертою статті 45 Закону, так і без додаткового звернення особи.
Як вже зазначалося в Порядку № 22-1 деталізовано дії відповідного органу ПФУ щодо приймання, оформлення і розгляд документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Так, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1).
При прийманні документів територіальний орган ПФУ: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі (пункт 4.2).
В абзаці 1 пункту 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії .
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії (абзац 4 пункту 4.2).
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (абзац 6 пункту 4.2).
Територіальний орган ПФУ здійснює всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих документів (пункт 4.7), видає пенсійне посвідчення (абзац 1 пункту 4.9).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган ПФУ, а тому у протилежному випадку даний орган буде діяти не на підставі і не в межах повноважень і не згідно чинного законодавства. Такі дії визнаються протиправними та вчиняються з вини органу - суб`єкта владних повноважень.
Крім того, дане правопорушення може бути віднесене до триваючих, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної особи-пенсіонера, чим порушує її прав на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Щодо позбавлення права на пенсію, то необхідно зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме:
(1) чи є втручання законним;
(2) чи переслідує воно "суспільний інтерес";
(3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано:
Справа "Суханов та Ільченко проти України" (заява № 68385/10 та № 71378/10) - зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 52);
Справа "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (<…>), № 26449/95, пункт 54). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109.
Таким чином позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування":
Справа "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74);
Справа "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) - принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37,) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Варто зауважити, що принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок "неналежного урядування".
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67), (пункт 70, 71).
Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Нехтування цим може мати у довгостроковій перспективі певні негативні наслідки як економічного, так і соціального та демографічного характеру.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції у справі № 520/15025/16-а частково задовольняючи позов, дійшов вірного висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв`язку із відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця, оскільки як факт проведення, так і своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити особу її конституційного права на соціальний захист, зокрема, на призначення пенсій за віком на пільгових умовах за наявності всіх інших підстав, передбачених законодавством для реалізації такого права.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що з метою ефективного судового захисту права ОСОБА_1 на пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також вирішення аналогічних спорів стосовно інших осіб у майбутньому існує необхідність відступити від висновку, згідно з яким «Особа позбавлена права на призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці», що сформований Верховним Судом України та міститься, зокрема, в судових рішеннях від 10 вересня 2013 рок у справі № 21-183а13, від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 березня 2015 року у справі № 21-51а15, від 13 березня 2015 року у справі № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15.
Разом з тим, відступ від правової позиції Верховного Суду України повинен мати реальне підґрунтя.
З огляду на значну кількість справ даної категорії, які перебувають у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, значення таких справ для осіб, які були зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, а також з огляду на положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і релевантної практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що таке підґрунтя наявне.
Ініціюючи питання відступу, суд також враховує, що в силу того, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності, а також ураховуючи те, що суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.
Це, у свою чергу, за певних обставин потребує відступу під попередніх правових позицій суду касаційної інстанції, що узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким «Truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим і стабільним пріоритет варто віддавати першому).
Відповідно до пункту восьмого розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
В межах спірних правовідносин необхідно відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зміна протягом останніх двох років у правозастосуванні судами положень законодавства, яке деталізує порядок реалізації особою конституційного права на соціальний захист, пов`язана, зокрема, з позицією Великої Палати, що висловлена у низці рішень.
Так, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення, Велика Палата Верховного Суду відступила від позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а щодо відсутності у викладачів музичних шкіл, які відносяться до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
Ця позиція вже є сталою та, зокрема, лише Верховним Судом застосована щонайменше у трьох справах, а саме, у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 712/2564/16-а, від 20 березня 2019 року у справі № 569/7153/15-а та від 02 квітня 2019 року у справі № 352/1740/16-а.
Крім того, у постанові від 29 серпня 2018 року у справа № 492/446/15-а Велика Палата Верховного Суду відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації.
При цьому у цій справі не була врахована позиція, що викладена в окремій думці та полягала у тому, що оскільки робоче місце працівника не було атестоване відповідно до вимог, зокрема, Порядку 442, зазначений період роботи не може бути зарахований до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Ця позиція Великої Палати Верховного Суду вже є сталою та, зокрема, лише Верховним Судом застосована щонайменше у семи справах, а саме, постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 355/632/17, від 01 листопада 2018 року у справі № 484/3/17, від 29 січня 2019 року у справі № 344/8122/17, від 15 березня 2019 року у справі № 820/1602/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 645/692/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 751/2087/16-а та від 30 вересня 2019 року по справі № 537/1061/17.
Також, підставою для відступу є, зокрема, зміни, що відбулися протягом останнього часу у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування в Україні таких принципів як «належного урядування», «мирного володіння майном», «захисту законних очікувань», «правової визначеності» та, у зв`язку з цим зміною доктринальних підходів до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, а тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Розгляд справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (справа «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91, пункти 31-32; справа «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, пункт 65).
У справі «Cossey. the United Kingdom» (заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ виходив з того, що відступ суду від попередньої позиції може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що нове тлумачення відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення
Як рекомендовано у пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів «Про якість судових рішень» судді повинні послідовно застосовувати закон, однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні; з виняткових обставин може бути доречним, щоб суд зазначив, що таке нове тлумачення застосовуватиметься лише з дня ухвалення цього рішення або з дня, вказаного у рішенні.
Згідно з положеннями частини першої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
З урахуванням викладеного, з огляду на положення пункту восьмого розділу VІІ Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, яка розглядає справу, вважає наявними підстави для передачі справи №520/15025/16-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 248, 256, 347, пунктом 8 частини першої Перехідних положень КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Справу № 520/15025/16-а за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко
