ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/65/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Пилипенко О.Є., Файдюка В.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення № 652-р від 20.11.2018 р.,
В С Т А Н О В И В :
До Окружного адміністративного суду м.Києва звернувся Департамент енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради (далі - позивач) з адміністративним позовом до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, АМКУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 20.11.2018 року № 652-р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Антимонопольний комітет України рішенням від 20.11.2018 року № 652-р визнав державну допомогу у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, що виділяються на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», затвердженої рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081), комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» на період з 01.01.2018 по 31.12.2023 у сумі 407 772,2 тис. грн , недопустимою державною допомогою для конкуренції відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Також вказаним рішенням припинено та повернуто незаконну державну допомогу, визнану недопустимою для конкуренції, що виділяється на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», затвердженої рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081), комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, на період з 01.01.2018 по 31.12.2023 у сумі 407 772,2 тис. грн, відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з підстав того, що відповідач при його прийнятті допустив суттєву помилку під час застосування статей 106, 107 та 93 Договору про функціонування Європейського Союзу, зокрема відповідної судової практики Суду Європейського Союзу, а також відповідного вторинного законодавства, рамкових положень, керівних принципів та інших чинних адміністративних актів Союзу, які є джерелами тлумачення критеріїв (і) визначення державної допомоги та (іі) визначення допустимості/недопустимості державної допомоги.
Вказане, на думку позивача, призвело до необґрунтованого висновку про те, що фінансова підтримка у формі дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, що виділяються на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 роки є державною допомогою, що спотворює конкуренцію і підлягає припиненню і поверненню.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.05.2019 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджувався вплив фінансової підтримки Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» (надалі - КП «ВТК) на торгівлю між Україною та країнами Європейського Союзу. Послуги, які надаються КП «ВТК» під час перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м.Вінниця є послугами, що становлять загальний економічний інтерес та відповідачем під час прийняття рішення неправильно застосовувалось право ЄС під час оцінки допустимості державної допомоги КП «ВТК» у розмірі 407 772,0 тис. грн. відповідно до Комплексної програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 рр.», що затверджена рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 р. № 1003 (із змінами від 23.02.2018 р. № 1081).
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджувались факти невідповідності національного законодавства України, зокрема, Закону України «Про автомобільний транспорт» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. № 1081 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування» відповідному законодавству ЄС, що регулюють правила надання державної допомоги.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Обґрунтовуючи заперечення на апеляційну скаргу зазначає, що Комітет станом на дату прийняття рішення не мав та немає жодних правових підстав аналізувати вплив будь-якої фінансової підтримки, що надається суб`єктам господарювання в Україні на торгівлю між Україною та країнами Європейського Союзу. Також не має повноважень тлумачити ступінь відповідності чинних нормативно-правових актів України відповідним актам ЄС.
Зазначає, що в Україні, на відміну від країн ЄС, організаторами перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування не закуповуються транспортні послуги, а навпаки здійснюється організація перевезень шляхом визначення за результатами конкурсного відбору автомобільного перевізника. При цьому, під визначення ПЗЕІ підпадає перевезення пасажирів автобусним маршрутами загального користування комунальної форми власності у разі встановлення міськвиконкомом тарифів нижче собівартості та у разі здійснення пільгових перевезень пасажирів.
Таким чином, відповідач вважає, що оскільки не було дотримано конкурсного Порядку призначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування, відповідно відсутні правові підстави для надання послуг КП «ВТК» як послуги, які становлять загально-економічний інтерес.
Отже, факт призначення КП «ВТК» для роботи на автобусних маршрутах загального користування у м.Вінниця без проведення конкурсу призводить до недопущення та спотворення конкуренції. Також відповідач звертає увагу на необґрунтованість строків надання державної допомоги.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницької міської ради від 11.04.2014 р. № 1709 «Про внесення змін до рішень міської ради від 25.12.2007 р. № 1620 та затвердження Порядків надання фінансової підтримки - дотації на покриття збитків комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» затверджено порядок використання коштів, передбачених в міському бюджеті для надання фінансової підтримки - дотації на покриття збитків комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування.
11.12.2017 р. (вих. № 21-00-002-536058) у відповідності до пункту 2 розділу 9 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» та з метою реалізації Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 роки, затвердженої вказаними вище рішеннями Вінницької міської ради, Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради було подано Антимонопольному комітету України повідомлення про нову державну допомогу.
22.12.2017 р. рішенням Вінницької міської ради № 1003 (зі змінами) затверджено комплексну Програму розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 роки, пунктом 3 підрозділу II розділу VII якої передбачено надання Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради фінансової підтримки - дотації на покриття збитків комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом в дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят та заходів за рішенням виконавчого комітету міської ради на 2018-2023 роки.
Листом від 15.02.2018 № 500-29/05-1923 Антимонопольний комітет України залишив повідомлення позивача без руху та витребував додаткову інформацію, яка була надана позивачем листами від 14.03.2018 № 21-00-007-11346 та від 19.04.2018 № 21-00-007-17537.
За результатами розгляду повідомлення, розпорядженням державного уповноваженого відповідача від 21.05.2018 № 01/89-р розпочато розгляд справи № 500-26.15/3- 18-ДД про державну допомогу для проведення поглибленого аналізу допустимості державної допомоги для конкуренції.
20 листопада 2018 року Антимонопольним комітетом України прийнято рішення №652, яким:
1. Визнано, що державна допомога у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, що виділяються на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», затвердженої рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081), комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» на період з 01.01.2018 по 31.12.2023 у сумі 407 772,2 тис. грн, с недопустимою державною допомогою для конкуренції відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
2. Вимагалося припинити та повернути незаконну державну допомогу, визнану недопустимою для конкуренції, що виділяється на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», затвердженої рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081), комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, на період з 01.01.2018 по 31.12.2023 у сумі 407 772,2 тис. грн, відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
3. Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради у двомісячний строк з дати офіційного оприлюднення рішення Уповноваженого органу належало забезпечити виконання заходів щодо повернення незаконної державної допомоги, визнаної недопустимою для конкуренції в пунктах 1 та 2 резолютивної частини рішення.
4. Обсяг незаконної державної допомоги, визнаної недопустимою для конкуренції в пунктах 1 та 2 резолютивної частини рішення, підлягав перерахуванню комунальним підприємством «Вінницька транспортна компанія» у дохід загального фонду місцевого бюджету міста Вінниці в шестимісячний строк з дати офіційного оприлюднення рішення Уповноваженого органу.
5. Департамент енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради був зобов`язаний:
- негайно після офіційного оприлюднення рішення Уповноваженого органу розпочати його виконання;
- вжити в межах повноважень, визначеним законом, вичерпних та ефективних заходів для забезпечення повернення незаконної державної допомоги комунальним підприємством «Вінницька транспортна компанія»;
- не пізніше останнього дня двомісячного строку, зазначеного в пункті 3 резолютивної частини рішення, повідомити Уповноважений орган про вжиті Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради та комунальним підприємством «Вінницька транспортна компанія» заходи з повернення незаконної державної допомоги та надати відповідне документальне підтвердження;
- не пізніше останнього дня шестимісячного строку, зазначеного в пункті 4 резолютивної частини рішення, забезпечити повернення незаконної державної допомоги комунальним підприємством «Вінницька транспортна компанія»;
- надати належні докази виконання цього рішення.
6. Комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» належало:
- повернути незаконну державну допомогу, визнану недопустимою для конкуренції в пунктах 1 та 2 резолютивної частини рішення, способом, визначеним у пункті 4 резолютивної частини рішення;
- інформувати Департамент енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради та Уповноважений орган про виконання рішення;
- надати Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради та Уповноваженому органу докази виконання рішення з поданням засвідчених в установленому порядку копій документів, які підтверджують його виконання.
Незгода позивача з даним рішенням, обмовила його на звернення до суду з позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що КП «ВТК» не здійснює перевезень на конкурсних умовах, а тому надання дотацій на перевезення вчинено із порушенням вимог закону, оскільки призводить до спотворення конкуренції, що не могла бути дотримана за звичайних умов. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято Антимонопольним комітетом України у відповідності до вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Законом України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» від 1 липня 2014 року N 1555-VII (далі - Закон N 1555-VII) визначено правові засади проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання, здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції. Положення закону спрямовані на забезпечення захисту та розвитку конкуренції, підвищення прозорості функціонування системи державної допомоги та дотримання міжнародних зобов`язань України у сфері державної допомоги.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
За правилами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону N 1555-VII уповноважений орган розпочинає у визначеному ним порядку розгляд справи про державну допомогу в разі виявлення обґрунтованих підстав для висновку про недопустимість державної допомоги для конкуренції або про проведення поглибленого аналізу допустимості державної допомоги для конкуренції за результатами: розгляду повідомлення про нову державну допомогу; проведення перевірки інформації про незаконну державну допомогу чи неналежне використання чинної державної допомоги; відкликання Уповноваженим органом рішення згідно з частиною десятою цієї статті.
У рішенні про початок розгляду справи про державну допомогу зазначаються відомості про результати розгляду повідомлення про нову державну допомогу, обґрунтовані підстави для висновку про недопустимість державної допомоги для конкуренції або про проведення поглибленого аналізу допустимості державної допомоги для конкуренції (ч. 2 цієї статті).
Згідно із ч. 7 ст. 11 цього ж Закону, за результатами розгляду справи про державну допомогу Уповноважений орган приймає рішення щодо:
1) визнання підтримки суб`єкта господарювання, зазначеної у повідомленні про нову державну допомогу, такою, що не є державною допомогою відповідно до цього Закону, у тому числі внаслідок внесення надавачем державної допомоги змін до умов її надання;
2) допустимості нової державної допомоги для конкуренції, у тому числі внаслідок внесення надавачем державної допомоги змін до умов її надання;
3) допустимості нової державної допомоги для конкуренції за умови виконання надавачем та отримувачами державної допомоги встановлених Уповноваженим органом зобов`язань;
4) визнання нової державної допомоги недопустимою для конкуренції;
5) припинення та повернення незаконної державної допомоги, визнаної недопустимою для конкуренції.
За визначенням ст. 17 Закону N 1555-VII заінтересовані особи мають право оскаржити рішення Уповноваженого органу, прийняті відповідно до цього Закону, повністю або частково до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, у місячний строк з дня його одержання.
Прийняття адміністративним судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення Уповноваженого органу повністю або частково не зупиняє його виконання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що розгляд даної справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону N 1555-VII, державна допомога суб`єктам господарювання (далі - державна допомога) - підтримка у будь-якій формі суб`єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності.
Частиною 4 ст. 6 Закону N 1555-VII визначено, що рішення про визнання державної допомоги допустимою згідно із вимогами цього Закону приймає Уповноважений орган.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону N 1555-VII Уповноваженим органом є Антимонопольний комітет України.
Порядок подання повідомлення про нову державну допомогу регламентовано ст. 9 Закону N 1555-VII, відповідно до частини першої якої надавачі державної допомоги подають повідомлення про нову державну допомогу з пропозиціями щодо підготовки проектів законів, інших нормативно-правових та розпорядчих актів, спрямованих на підтримку суб`єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, внесення змін до умов чинної державної допомоги.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 10 Закону N 1555-VII, якщо інформація у повідомленні про нову державну допомогу не відповідає встановленим вимогам або є неповною для прийняття рішення про допустимість державної допомоги для конкуренції, Уповноважений орган протягом 15 днів з дня отримання такого повідомлення інформує про це надавача державної допомоги, надсилає йому запит на додаткову інформацію і встановлює строк її подання, що не може перевищувати 30 днів з дня отримання запиту. На вмотивоване клопотання надавача державної допомоги Уповноважений орган може продовжити такий строк.
Повідомлення про нову державну допомогу вважається прийнятим до розгляду після 15 днів з дня його надходження, якщо протягом цього строку Уповноважений орган не повідомив надавача державної допомоги про те, що інформація у повідомленні не відповідає встановленим вимогам або є неповною для прийняття рішення про допустимість державної допомоги для конкуренції, та не надіслав запит на додаткову інформацію.
Якщо надавач державної допомоги не подав у встановлений строк відповідно до запиту Уповноваженого органу інформації, повідомлення про нову державну допомогу вважається відкликаним. У такому разі Уповноважений орган приймає рішення про відмову у розгляді повідомлення та письмово повідомляє про це надавача державної допомоги.
Якщо надавач державної допомоги у відповіді на запит Уповноваженого органу обґрунтовано доведе, що подання додаткової інформації є неможливим, оскільки така інформація йому невідома, недоступна або подавалася раніше, Уповноважений орган розпочинає розгляд повідомлення про нову державну допомогу на підставі наявної у нього інформації та повідомляє про це надавача державної допомоги. У такому разі повідомлення про нову державну допомогу вважається прийнятим до розгляду з дня отримання відповіді на запит Уповноваженого органу.
Рішення за результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу приймається Уповноваженим органом протягом двох місяців з дня початку його розгляду.
За результатами розгляду повідомлення про нову державну допомогу Уповноважений орган у встановленому ним порядку приймає рішення про:
1) допустимість нової державної допомоги для конкуренції;
2) визнання підтримки суб`єкта господарювання, зазначеної у повідомленні, такою, що не є державною допомогою відповідно до цього Закону;
3) початок розгляду справи про державну допомогу.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з метою отримання нової державної допомоги надіслав відповідне повідомлення у відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону N 1555-VII.
Отримувачем підтримки, згідно наданого повідомлення є Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія».
Надання такої підтримки обґрунтовано тим, що КП «Вінницька транспортна компанія» є основним транспортним підприємством в м. Вінниці та забезпечує надання якісних послуг з перевезення пасажирів в громадському транспорті загального користування, в тому числі пільгових категорій громадян, яким державою дано право на безкоштовний проїзд.
Втім, як зазначає позивач дане Підприємство перебуває в скрутному фінансовому становищі, в зв`язку з відсутністю субвенції з державного бюджету на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
А тому, згідно поданого повідомлення, необхідність державної допомоги - підтримки КП «Вінницька транспортна компанія» полягала у необхідності оплати замовником фактично виконаних обсягів пасажироперевезень, що здійснюються відповідно до типового договору про організацію надання транспортних послуг з перевезень міським електричним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2012 р. № 1045, відповідно до якої сума коштів, що підлягає перерахуванню перевізнику за надані транспортні послуги, визначається як різниця між вартістю наданих за звітний період транспортних послуг (з урахуванням компенсації за втрачені рейси з незалежних від перевізника причин) та обсягом власних доходів перевізника (доходу від продажу проїзних документів та чистого доходу від надання додаткових послуг за іншими напрямами господарської діяльності).
Тобто, позивач у повідомлені просив, зокрема, поєднати форми державної підтримки з поповнення статутного капіталу КП «ВТК» на оновлення застарілого рухомого складу, заміни колійного та енергетичного господарств, розширення маршрутної мережі та збереження й розвитку інфраструктури міського електротранспорту в сумі 480 557, 6 тис. грн.
Також, позивач просив поєднати форми державної підтримки щодо фіскальних заходів: податкові пільги зі сплати земельного податку в сумі 1 602,4 тис. грн, що надаються на підставі: пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, яким передбачено, що органи місцевого самоврядування встановлюють пільги зі сплати земельного податку на відповідній території; за рішенням міської ради, яким затверджуються переліки підприємств, установ та організацій, що: забезпечують життєдіяльність міста Вінниці; мають важливе соціально-економічне значення; надають послуги в галузі житлово-комунального господарства; надають послуги з охорони здоров`я, фізичної культури і спорту, культури, освіти, зокрема позашкільної; забезпечують обороноздатність держави.
Тривалість дії програми державної допомоги передбачалося протягом 2018-2023 роки.
У той же час, оскаржуваним рішенням відповідач визнав, що державна допомога у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним транспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят і заходів, що виділяються на підставі Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», затвердженої рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 року № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081), Комунальному підприємству «Вінницька транспортна компанія» на період з 01.01.2018 по 31.12.2023 року у сумі 407 772, 2 тис грн., є недопустимою державною допомогою для конкуренції відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
При прийнятті даного рішення відповідач, зокрема, виходив з того, що кваліфікація допомоги у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят та заходів, яка надається КП «ВТК» у розмірі 407 772,2 тис. грн. відповідно до Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», що затверджена рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081) як компенсація за ПЗЕІ є неможливою, у зв`язку з недотриманням вимог національного законодавства у частині призначення автомобільного перевізника на конкурсних засадах, а саме Закону України «Про автомобільний транспорт».
Судом першої інстанції під час розгляду даної справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що КП «ВТК» не здійснює перевезень пасажирів на приміських, міжміських та міжобласних маршрутах загального користування. При цьому, конкурсний відбір автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування не здійснювався у зв`язку з відсутністю реальних конкурентів у КП «ВТК» на території міста Вінниці.
За інформацією, наданою Департаментом енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради, КП «ВТК» здійснює ведення окремих рахунків для обліку доходів і витрат щодо міського електро- та автотранспорту, а також інших видів господарської діяльності.
Зідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону N 1555-VII послуги, що становлять загальний економічний інтерес, - послуги, пов`язані із задоволенням особливо важливих загальних потреб громадян, що не можуть надаватися на комерційній основі без державної підтримки.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону N 1555-VII, дія цього Закону не поширюється на підтримку наданням послуг, що становлять загальний економічний інтерес, у частині компенсації обґрунтованих витрат на надання таких послуг. Перелік послуг, що становлять загальний економічний інтерес, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 року (далі - Закон № 2344-III).
Згідно із ст. 6 вказаного Закону органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.
Забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту (ст. 7 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2344-III тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань: збільшення можливостей суб`єктів господарювання щодо забезпечення потреб споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту та досягнення сталих економічних умов роботи; стимулювання конкуренції та появи нових суб`єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту; забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання; забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.
Відповідно до ст. 11 Закону № 2344-III надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 2344-III розвиток автомобільного транспорту забезпечується підтримкою органів державної влади шляхом створення умов для: надання соціально значущих послуг такого транспорту; придбання транспортних засобів та засобів їх технічного обслуговування і ремонту; стимулювання розвитку ринку відповідних послуг.
У той же час, згідно зі ст. 93 Договору про функціонування Європейського Союзу, зокрема відповідну судову практику Суду Європейського Союзу (далі - Договір ЄС), допомога суб`єктам господарювання визнається сумісною з положеннями Договору ЄС, якщо вона забезпечує потреби координації транспорту або якщо вона є відшкодуванням за виконання окремих зобов`язань, притаманних поняттю громадської послуги.
Пунктом 5 преамбули Регламенту (ЄС) № 1370/2007 Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2007 року про послуги громадського транспорту з перевезення пасажирів залізницею і автомобільними шляхами (далі - Регламент) встановлено, що компетентні органи держав-членів повинні бути здатними забезпечувати надання послуг громадського пасажирського транспорту, зокрема, шляхом застосування таких механізмів: надання ексклюзивних прав на здійснення цих послуг підприємствам - надавачам публічних послуг; фінансової компенсації витрат підприємствам, що надають такі послуги; визначення загальних правил функціонування громадського транспорту, що застосовуються для всіх підприємств.
Відповідно до п. 27 преамбули Регламенту компенсація, надана компетентними органами для покриття витрат, пов`язаних із виконанням зобов`язання надавати громадські послуги, повинна обчислюватися таким чином, щоб запобігти надмірній компенсації. У тих випадках, коли орган державної влади укладає контракт про надання громадських послуг без проведення конкурентних тендерних процедур, він повинен визначити чіткі правила для того, щоб розмір компенсації був адекватним з огляду на забезпечення бажаного рівня ефективності та якості послуг.
При цьому, п. 34 преамбули Регламенту передбачено, що компенсація витрат надавачам послуг громадського пасажирського транспорту має бути такою, щоб підприємства, відповідальні за надання громадських послуг, працювали на принципах та умовах, які дозволяють їм виконувати відповідні завдання. Така компенсація може визнаватися сумісною з правилами державної допомоги за певних умов. По-перше, вона має надаватись саме для забезпечення послуг, що становлять загальний інтерес. По-друге, для уникнення спотворення економічної конкуренції вона не може перевищувати суми, необхідної для покриття чистих витрат, понесених у зв`язку з наданням таких послуг, з урахуванням отриманого доходу та розумного прибутку.
Відповідно до ст. 2 Регламенту громадський пасажирський транспорт - це послуги загального економічного інтересу у сфері пасажирського транспорту, що надаються громадянам на недискримінаційній та постійній основі. Компенсація за надання громадських послуг означає будь-яку вигоду, у тому числі фінансову, надану безпосередньо або опосередковано компетентним органом влади за рахунок державних коштів протягом періоду виконання зобов`язань про надання громадських послуг або пов`язаних із періодом, в якому ці послуги надавалися.
Договір про надання громадських послуг повинен містити: чітко визначені зобов`язання щодо громадських послуг, які повинен виконувати суб`єкт господарювання, та відповідні географічні зони; параметри, на підставі яких розраховується компенсація, та наявність будь-яких ексклюзивних прав; механізми визначення розподілу витрат, пов`язаних із наданням послуг. Витрати можуть включати, зокрема, витрати на персонал, енергію, витрати на інфраструктуру, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів загального користування, рухомого складу (ст. 4 Регламенту).
За вказаних обставин, суд першої інстанції зауважив, що ст. 29 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Згідно ст. 31 Закону № 2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника.
Відповідно до ст. 43 Закону № 2344-III визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об`єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). На конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами. Визначення кандидатури автомобільного перевізника для роботи на міжнародному автобусному маршруті загального користування здійснюється на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, використання конкурсного відбору гарантує прозорість та конкурентний спосіб відбору для всіх учасників конкурсу, які бажають подати заявку, на здійснення автомобільних перевезень автобусними маршрутами загального користування, що буде оцінюватись відповідно до встановлених критеріїв.
В свою чергу, відсутність конкурсу під час визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування є порушенням ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт» і, як наслідок, такі дії призводять до спотворення конкуренції.
Як зазначив позивач, конкурсний відбір автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування не здійснювався у зв`язку з відсутністю реальних конкурентів у КП «ВТК» на території міста Вінниці. Втім, відповідно до інформації, що міститься в Повідомленні, Департамент енергетики, транспорту та зв`язку зазначив перевізників, які здійснюють автобусні перевезення пасажирів разом із КП «ВТК», що свідчить про наявність конкурентів.
Відповідно до інформації, надісланої додатково до Повідомлення листом від 19.04.2018 № 21-00-007-17537 (вх. № 5-01/4787 від 23.04.2018), Департамент енергетики, транспорту та зв`язку повідомив, що рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15.02.2018 № 351 КП «ВТК» призначено автомобільним перевізником на автобусних маршрутах загального користування, що суперечить статті 43 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Разом з тим матеріали справи свідчать, що Департамент енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради укладає тимчасові договори з перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, що у свою чергу суперечить пункту 2 статті 5 Регламенту, в якому зазначено, що будь-який компетентний орган місцевого самоврядування, якщо це прямо не заборонено національним законодавством, може приймати рішення про самостійне надання послуг громадського пасажирського транспорту, а також може прямо укладати договори про надання громадських послуг із відокремленими підприємствами, щодо яких орган місцевого самоврядування здійснює такий же контроль, яким він володіє по відношенню до власних підрозділів.
Суд також бере до уваги лист Міністерства інфраструктури України від 07.09.2018 № 9951/25/10-18 (вх. № 6-500/10918 від 11.09.2018), наданий на запит Антимонопольного комітету України, відповідно до якого «визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах відповідно до ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та Договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п`яти років. Процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначено Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081 (далі - Порядок), який є обов`язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками. Тобто призначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування та надання компенсації за здійснення пільгових перевезень пасажирів та перевезень за регульованими тарифами, можливо за умов дотримання норм Закону та Порядку».
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначена в повідомленні позивача підтримка створює переваги для отримувача підтримки, яких він не міг би отримати за нормальних ринкових умов.
Виходячи з визначення, незаконна державна допомога - нова державна допомога, надана без повідомлення Уповноваженого органу або в період після повідомлення, але до прийняття Уповноваженим органом рішення про допустимість державної допомоги для конкуренції, або надана всупереч рішенню Уповноваженого органу про визнання нової державної допомоги недопустимою для конкуренції, крім категорій державної допомоги, надавачі якої згідно із цим Законом звільнені від обов`язку повідомлення про нову державну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами будь-яка допомога, надана Україною або країнами-членами Європейського Союзу з використанням державних ресурсів, що спотворює або загрожує спотворити конкуренцію шляхом надання переваг окремим підприємствам або виробництву окремих товарів, є несумісною з належним функціонуванням цієї Угоди в тій мірі, в якій вона може впливати на торгівлю між Сторонами.
Відповідно до ст. 1 цієї Угоди, створюється асоціація між Україною та Союзом і його державами-членами.
При цьому, цілями асоціації є, зокрема, запровадження умов для посилених економічних та торгівельних відносин, які вестимуть до поступової інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС, у тому числі завдяки створенню поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, як це визначено у розділі IV («Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею») цієї Угоди та підтримувати зусилля України стосовно завершення переходу до діючої ринкової економіки, у тому числі шляхом поступової адаптації її законодавства до acquis ЄС.
У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами, зокрема, Законами України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» тощо.
Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про відсутність повноважень у відповідача щодо аналізу впливу будь-якої допомоги на торгівлю між Сторонами Угоди про асоціацію, не містить такого критерію для оцінки допустимості державної допомоги, як вплив на торгівлю між країнами ЄС.
За таких обставин твердження апелянта стосовно того, що відповідач повинен був надати аналіз впливу будь-якої допомоги на торгівлю між Сторонами Угоди про асоціацію та допустимості державної допомоги в частині впливу на торгівлю між країнами ЄС під час оцінювання фінансової підтримки КП «ВТК» в розмірі 407 772,2 тис.грн. відповідно до Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 рр., що затверджена рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 р. № 1003 (із змінами від 23.02.2018 р. № 1081) є необґрунтованим.
Водночас, Регламент (ЄС) № 1370/2007 Європейського Парламенту і Ради від 23.10.2007 р. про послуги громадського транспорту з перевезення пасажирів залізницею і автомобільними шляхами не визначає порядок організації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, а є результатом аналізу відповідного законодавства країн членів ЄС та визначає принципи допустимості та сумісності такого законодавства з нормами конкуренції.
З пояснень відповідача вбачається, що на відміну від країн ЄС, в Україні організаторами перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, якими відповідно до ст. 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» є виконавчий орган сільської, селищної, або міської ради відповідного населеного пункту, в даному випадку у м.Вінниця, не закуповуються транспортні послуги з метою забезпечення перевезень у відповідному населеному пункті за кошти міського бюджету, а навпаки, здійснюється організація перевезень шляхом визначення за результатами конкурсного відбору автомобільного перевізника, який за власні кошти та за допомогою належних йому транспортних засобів та за визначеними цим же перевізником тарифами буде здійснюватися перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, які б були об`єктами конкурсу.
Так, згідно з п. «с» додатка ХХІІІ до розділу 10 Угоди про асоціацію, послуги загального економічного інтересу визначені як «економічна діяльність, яку органи влади визначають як особливо важливу для громадян, і яка не може здійснюватися (або могла б здійснюватися за інших умов) без державного втручання. Така діяльність повинна виявляти особливий характер порівняно із загальним економічним інтересом інших видів економічної діяльності».
Отже, згідно із Угодою про асоціацію послуги, які визначають загально-економічний інтерес, визначаються так:
і) це економічна діяльність, яку органи влади визначають, яка особливо важливу;
іі) ця діяльність не може здійснюватися (або могла б здійснюватися за інших умов) без державного втручання;
ііі) така діяльність повинна виявляти особливий характер порівняно із загальним економічним інтересом інших видів економічної діяльності.
Разом з тим, органи влади та місцевого самоврядування в Україні не наділені повноваженнями визначати певну економічну діяльність, як особливо важливу.
Отже, в Україні не існує будь-яких критеріїв оцінки допустимості державної допомоги в галузі транспорту, прийнятих відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
Відповідно до ст. 11 Закону N 2344-III соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Згідно із ст. 29 цього Закону, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до ст. 10 Закону N 2344-III тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань: збільшення можливостей суб`єктів господарювання щодо забезпечення потреб споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту та досягнення сталих економічних умов роботи; стимулювання конкуренції та появи нових суб`єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту; забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання; забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.
Колегією суддів встановлено, що тарифи на послуги перевезення пасажирів автомобільним транспортом державою не регулюються, а встановлюються суб`єктами господарювання самостійно (крім суб`єктів господарювання комунальної форми власності).
З наведеного випливає висновок, що під визначення послуг, що становлять загально-економічний інтерес підпадають перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування комунальної форми власності у разі встановлення міською радою тарифів нижче собівартості та у разі здійснення пільгових перевезень пасажирів.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що висновок відповідача щодо неможливості кваліфікації допомоги у формі фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським транспортом загального користування як компенсації за послуги загального економічного інтересу у зв`язку з недотриманням вимог національного законодавства в частині призначення автомобільного перевізника на конкурсних засадах, а саме відповідно до Закону N 2344-III є обґрунтованим.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що відповідачем не доведено всіх ознак державної допомоги під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки КП «ВТК» є суб`єктом господарювання у розумінні ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а вибірковість надання підтримки саме для КП «ВТК» без проведення відповідного конкурсу, встановлює для нього переваги, що призводить до спотворення конкуренції на ринку послуг з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування у м.Вінниця.
При цьому п. 68 рішення Комітету від 28.11.2018 р. № 652-р встановлено, що оскільки підтримка надається КП «ВТК» за рахунок місцевого бюджету, відповідно така підтримка є державною.
Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відповідачем не здійснено оцінювання допустимості для конкуренції державної допомоги у вигляді надання фінансової підтримки КП «ВТК», оскільки, як вже зазначалось вище, в Україні не існує будь-яких критеріїв оцінки допустимості державної допомоги в галузі транспорту, прийнятих відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».
Отже, несумісність поданої апелянтом державної допомоги оцінювалась відповідачем на підставі Регламенту (ЄС) № 1370/2007 Європейського парламенту і Ради від 23.10.2007 р. про послуги громадського транспорту з перевезення пасажирів залізницею і автомобільними шляхами, за результатами чого було встановлено, що КП «ВТК» може прямо укладати договори про надання послуг громадського пасажирського транспорту, надання громадських послуг із відокремленими підприємствами щодо яких орган місцевого самоврядування здійснює такий же контроль, яким він володіє по відношенню до власних підрозділів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із відповідачем, що підтримка, яка надається КП «ВТК» здійснюється не прозоро, її розмір важко обґрунтувати, будь-яким запобіжників щодо уникнення надмірної компенсації не виявлено.
Також слід звернути увагу на те, що рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15.02.2018 р. № 351 КП «ВТК» призначено автомобільним перевізником на автобусних маршрутах загального користування у м.Вінниця тимчасово, терміном на три місяці.
Проте, відповідно до Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018-2023 рр., що затверджена рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 р. № 1003 (із змінами від 23.02.2018 р. № 1081) передбачено надання підтримки КП «ВТК» терміном на п`ять років.
При цьому, суд зазначає, що неможливість кваліфікації послуг, що надаються КП «ВТК» як послуг, що становлять загальний економічний інтерес робить неможливим застосування положень щодо непоширення Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання», як це передбачено пунктом 2 частини другої статті 3 цього Закону до фінансової підтримки - дотації на покриття збитків від надання послуг пасажирським автомобільним транспортом загального користування, включаючи втрати від безкоштовного перевезення пасажирів муніципальним автотранспортом у дні відзначення загальнодержавних, загальноміських, новорічних та інших свят та заходів, яка надається КП «ВТК» у розмірі 407 772, 2 тис. грн. відповідно до Комплексної Програми розвитку міського пасажирського транспорту на 2018 - 2023 роки», що затверджена рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2017 № 1003 (зі змінами від 23.02.2018 № 1081).
Неможливість кваліфікації послуг, що надаються КП «ВТК» як ПЗЕІ робить також неможливим застосування повідомлення Європейської Комісії щодо застосування правил державної допомоги Європейського Союзу до компенсації за надання послуг загального економічного інтересу (офіційний вісник ЄС С 8/4 від 11.01.2012) та відповідних критеріїв, закріплених у цьому Повідомленні та раніше викладених у Рішенні Суду ЄС у справі С-280/00 Altmark Trans Gmbh, Regierungsprasidium Magdeburg v Nahverkehrsgesell - schaft Altmark Gmbh (надалі - Рішення у справі Альтмарк).
Таким чином, твердження позивача щодо помилковості використання Комітетом джерел права Європейського Союзу під час прийняття Рішення № 652-р є необґрунтованим, та таким, що суперечить чинному законодавству.
Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, обґрунтовано, неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а тому рішення Антимонопольного комітету України від 20.11.2018 року № 652-р, є законним, у зв`язку із чим підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 244, 250, 257, 260, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Департаменту енергетики, транспорту та зв`язку Вінницької міської ради залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді : О.Є. Пилипенко
В.В. Файдюк
