ПОСТАНОВА
Іменем України
26 вересня 2019 року
Київ
справа №820/10744/15
адміністративне провадження №К/9901/16116/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №820/10744/15
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Харківській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Мельникова Р.В., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, ухвалену в складі: головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Донець Л.О., Бартош Н.С., у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області.
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Харківській області (далі - ГУ Держпраці в Харківській області) з вимогами:
1.1. скасувати наказ Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області від 26 жовтня 2015 року № 42-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи;
1.2. зобов`язати ГУ Держпраці в Харківській області поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи з 26 жовтня 2015 року;
1.3. зобов`язати ГУ Держпраці в Харківській області видати дублікат вкладишу до трудової книжки ОСОБА_1 , до якого внести запис про його призначення на посаду головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м.Харкові та центральних районах області за переведенням із Територіальної державної інспекції з питань праці в м.Києві із збереженням 9 рангу державного службовця з 07 жовтня 2013 року (наказ від 04 листопада 2015 № 43-к);
1.4. зобов`язати ГУ Держпраці в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7714,08 грн;
1.5. стягнути з ГУ Держпраці в Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плати за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у справі в розмірі із розрахунку відповідно до довідки Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області від 26 жовтня 2015 року № 01-19/251;
1.6. визнати дії Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконними;
1.7. зобов`язати ГУ Держпраці в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області є незаконним, адже відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, а саме: порушено право на персональне попередження про наступне вивільнення, не враховано його переважне право на залишення на роботі, не проведено в день звільнення остаточний розрахунок заробітної плати.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області «Про призначення на посаду ОСОБА_1 » від 30 вересня 2015 року №40-К ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області на період до фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці в м. Києві.
4. 30 вересня 2015 року Територіальною державною інспекцією з питань праці в Харківській області попереджено позивача про вивільнення у зв`язку з реорганізацією вказаної установи.
5. Наказом голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » від 26 жовтня 2015 року №42-к ОСОБА_1 - головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області - звільнено з роботи з 26 жовтня 2015 року у зв`язку з реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
6. Не погоджуючися з указаним наказом, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року позов задоволено частково:
7.1. визнано незаконними дії Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 ;
7.2 скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » від 26 жовтня 2015 року № 42-к;
7.3. поновлено позивача на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м.Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області з 26 жовтня 2015 року;
7.4. стягнуто з Головного управління Держпраці в Харківській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року в розмірі 14694,40 грн.
7.5. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
8. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року змінено постанову суду першої інстанції шляхом її доповнення вказівкою про те, що з Головного управління Держпраці в Харківській області на користь ОСОБА_1 стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року в розмірі 14694,40 грн потребує відрахування обов`язкових податків, зборів, унесків.
8.1. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
9. Частково задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України. Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивача було звільнено до завершення двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку з реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області, чим порушено встановлені трудовим законодавством гарантії.
10. Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про поновлення на роботі в ГУ Держпраці в Харківській області, суди попередніх інстанцій зазначили, що особа, яку було звільнено з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, не може вимагати поновлення його на роботі на новоутвореному підприємстві, адже вона не була переведена до нього в установленому порядку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
11. Не погоджуючися з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
12. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції, поновлюючи його на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області з 26 жовтня 2015 року, не врахував, що на день ухвалення постанови (25 квітня 2016 року) діяльність Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області була припинена (з 29 лютого 2016 року).
13. Отож позивач стверджує, що суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту права, порушеного фактом незаконного звільнення, поновив його в неіснуючу установу, тобто постановив таке рішення, що не направлене на реальний захист порушених прав.
14. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року в частині оплати вимушеного прогулу скасував, справу направив у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
14.1. У решті судові рішення залишив без змін.
15. Не погоджуючися із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 із підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в частині поновлення його на посаді головного державного інспектора в Територіальній державній інспекції з питань праці в Харківській області та змінити в цій частині рішення шляхом поновлення на посаді головного державного інспектора в ГУ Держпраці в Харківській області.
16. 12 січня 2018 року зазначену заяву передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
17. Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
17.1. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області скасувати, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
18. Задовольняючи заяву позивача, Верховний Суд у постанові від 16 травня 2019 року дійшов висновку про неправильне застосування Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 24 жовтня 2017 року норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 36 та статті 235 КЗпП України.
19. За висновками Верховного Суду скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, що існувало до його прийняття, тобто забезпечити незаконно звільненій особі ті ж самі умови праці, які остання мала до звільнення.
20. В аспекті обставин цієї справи Верховний Суд зазначив, що у випадку реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. До правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й відносин публічної служби, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).
21. Верховний Суд звернув увагу, що суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення на роботі в припиненій Територіальній державній інспекції з питань праці в Харківській області, зазначив, що ГУ Держпраці в Харківській області зобов`язано вжити заходів для призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду. Проте в резолютивній частині рішення суду касаційної інстанції зазначене не знайшло свого відображення.
22. 06 червня 2019 року касаційну скаргу у вказаній частині передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
23. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
29. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
30. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
31. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
32. Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
33. Згідно з частиною першою статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.
34. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №?9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
35. Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
VI. Позиція Верховного Суду
36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги в частині поновлення позивача на роботі, Суд керується таким.
37. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
38. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. З аналізу наведених норм законодавства випливає, що внаслідок реорганізації підприємства, установи, організації вони припиняються, а їхні права та обов`язки переходять до утвореного (утворених) унаслідок злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення підприємства, установи, організації в порядку правонаступництва.
40. У такому випадку правонаступництво не обмежується лише майновими правами та обов`язками. До правонаступника також переходять зобов`язання, що випливають з трудових правовідносин.
41. Так, реорганізація підприємства, установи, організації не є підставою для припинення трудового договору, якщо організаційні зміни не супроводжуються скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об`єктивно немає можливості.
42. Отже, правонаступник реорганізованого підприємства, установи, організації зобов`язаний працевлаштувати (перевести на іншу роботу) усіх працівників підприємства, установи, організації, що припиняється.
43. Водночас ліквідація полягає в припиненні існування підприємства, установи, організації, що не передбачає правонаступництва, і є підставою для припинення трудового договору.
44. Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
45. Так, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
46. Верховний Суд України у постановах від 04 березня 2014 року в справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі №810/1783/13-а дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.
47. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
48. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
49. У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року в справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їхньої ліквідації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано на відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та наголошено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.
50. Суд не знаходить правових підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду України під час розгляду цієї справи.
51. Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці та реорганізовані шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
52. Зазначеною постановою передбачено, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.
53. 29 лютого 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань унесено запис №14801120004051950 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Територіальної державної інспекції з питань праці.
54. 06 травня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань унесено запис №14801340000066010 про проведення державної реєстрації юридичної особи - Головного управління Держпраці.
55. Отже, у спірних правовідносинах мала місце саме реорганізація Територіальної державної інспекції в Харківській області з питань праці, а не її ліквідація.
56. Таким чином, на Головне управління Держпраці в Харківській області як на правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області покладено обов`язок прийняти на роботу позивача.
57. Ураховуючи, що у зв`язку з припиненням Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області позивача неможливо поновити на попередній роботі, а до Головного управління Держпраці в Харківській області позивач в установленому законом порядку та на конкретну посаду переведений не був, Суд дійшов висновку про те, що позивач має бути поновлений на роботі в ГУ Держпраці в Харківській області за тією ж спеціальністю, кваліфікацією, посадою, яку він обіймав у Територіальній державній інспекції з питань праці в Харківській області.
58. Таким чином, поновивши позивача на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.
59. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, помилок суду першої інстанції у вказаній частині не виправив.
60. Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Відповідно до вимог статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
62. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
63. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
64. З огляду на викладене, ураховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій в частині, що переглядається, неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Суд уважає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позов у цій частині задовольнити шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці в ГУ Держпраці в Харківській області.
VII. Судові витрати
65. Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
66. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
67. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
68. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року в справі №820/10744/15 скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці Відділу контролю за додержанням трудового законодавства в м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці в Харківській області.
69. Прийняти в справі №820/10744/15 у вказаній частині нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора праці в Головному управлінні Держпраці в Харківській області.
70. Судові витрати не розподіляються.
71. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко
