Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 761/11256/17
провадження № 61-31354сво18
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду:
Червинської М. Є. (суддя - доповідач), Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
представник відповідача - Герасименко Тетяна Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Білич І. М., Вербової І. М. від 26 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг.
Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2015 року набрало законної сили рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, яким позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), публічного акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - ПАТ «Кристалбанк»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, задоволено частково. Визнано за позивачем право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05 серпня 2014 року суми банківського вкладу у розмірі 1200 дол. США.
06 квітня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року у справі № 761/24672/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Ірклієнка Ю. П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05 серпня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .
30 червня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року у справі № 761/7978/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .
Позивач неодноразово протягом 2016 року зверталася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виплату відшкодування за вкладом, однак наразі вказані судові рішення відповідачем залишаються невиконаними.
Посилаючись на вказані обставини та на приписи статті 129 Конституції України, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закон України «Про захист прав споживачів», з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР-163660:840 в гривневому еквіваленті 16 038,52 грн; курсову різницю на суму вкладу 1 200 дол. США між офіційним курсом гривні до долару США на день початку виведення ПАТ «Терра Банк» з ринку 22 серпня 2014 року та курсом гривні за розрахунком станом на день ухвалення рішення у справі у розмірі 15 407,98 грн; 3% річних у сумі 1 154,77 грн, інфляційні втрати у сумі 11 401,73 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 16 038,52 грн невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05 серпня 2014 року № ВДР - 163660:840; 15 407,98 грн курсову різницю на суму вкладу 1200 дол. США між офіційним курсом гривні до долару США; 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач тривалий час не виконує зобов`язання з виплати позивачу гарантованого відшкодування за договором вкладу, то остання має право на стягнення невиплаченого гарантованого відшкодування, курсової різниці, пов`язаної зі збільшенням курсу іноземної валюти та відшкодування моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення відповідачем грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування, суд виходив із того, що положення статті 625 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки регулює грошове зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Оскільки спірні правовідносини виникли з деліктних, а не договірних зобов`язань, то підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України відсутні.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції в банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні правовідносини стосуються виплати суми гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку, а відтак є грошовим зобов`язанням. Спірні правовідносини виникли не з рішення суду, як вважали суди, а безпосередньо із закону та є зобов`язальними. Відповідач не може бути звільнений від цивільно-правової відповідальності, встановленої частиною другою статті 625 ЦК України, за порушення гарантійного зобов`язання з виплати вкладу, з тих підстав, що при виплаті гарантованих сум відповідач покладається виключно на перелік, складений його працівником, так званою «уповноваженою особою». Фонд несе відповідальність за всі рішення, дії чи бездіяльність своєї «уповноваженої особи» щодо бухгалтерського обліку, складання переліків чи реєстрів, та за вчинення цією особою інших юридично значущих дій.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення невиплаченого гарантованого відшкодування, курсової різниці та моральної шкоди не було предметом апеляційного перегляду та не оскаржується в касаційному порядку, тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 надав пояснення до касаційної скарги, у яких просив врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), а також постанову колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 200/15256/15-ц (провадження № 61-3730св18).
08 квітня 2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких просять врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в адміністративній справі № 826/9960/15; колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у цивільній справі № 200/15256/15-ц (провадження № 61-3730св18), від 18 липня 2018 року у цивільній справі № 755/16117/16-ц (провадження № 61-1327св18).
08 травня 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення до справи ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, у яких заявники зазначили, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 565/562/15-ц, оскільки у справі, яка переглядається, відмінний предмет та підстава позову, та суб`єктний склад учасників справи. Зобов`язання, яке виникло між позивачем та Фондом, є грошовим, а відтак підлягає застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України. Такий висновок відповідає постановам Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 209 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Предметну та суб`єкту юрисдикцію визначено правильно.
Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У жовтні 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до касаційного суду надав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких зазначив, що посилання позивача на понесення нею матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних втрат та необхідності відшкодування таких втрат та отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, є необґрунтованими, оскільки суму вкладу стягнуто з відповідача у гривнях, еквівалентно офіційному курсу Національного банку України та стягнуто курсову різницю, що відшкодовує позивачу збитки пов`язані із здороженням валюти. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
08 травня 2019 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у яких зазначено, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 565/562/15-ц, оскільки у справі, яка переглядається, позов пред`явлено не до банку, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат з Фонду відсутні, оскільки прострочення Фондом зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування не відбулося.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/11256/17 з Шевченківського районного суду м. Києва.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Зазначену справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг призначено до розгляду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року вказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду мотивована тим, що в різних палатах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду констатується наявність різного підходу щодо застосування статті 625 ЦК України у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами за договорами банківського вкладу.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року вказану справу прийнято до свого провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 11 листопада 2015 року набрало законної сили рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Кристалбанк», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, задоволено частково. Визнано за позивачем право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05 серпня 2014 року суму банківського вкладу у розмірі 1200 дол. США.
30 червня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року у справі № 761/7978/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .
06 квітня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року у справі № 761/24672/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Ірклієнка Ю. П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05 серпня 2014 року шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07 серпня 2014 року № 96834 на суму 1200 дол. США за вкладним рахунком позивача № НОМЕР_1 .
Оскільки відповідачем порушено право позивача на отримання виплати гарантованого відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку ПАТ «Терра Банк», вказані судові рішення не виконуються, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили із того, що положення статті 625 ЦК України до спірних правовідносин не поширюються, оскільки спірні правовідносини виникли з деліктних, а не договірних зобов`язань та такі вимоги заявлено поза процедурою, визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, предметом позову в цій справі є застосування статті 625 ЦК України у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами за договорами банківського вкладу
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована наявністю різного підходу щодо застосування статті 625 ЦК України у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами за договорами банківського вкладу
Так, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 565/562/15-ц зроблено правовий висновок про те, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Установивши, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 13 жовтня 2016 року у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення ненарахованих процентів за договорами банківського вкладу, 3 % річних від простроченої суми за договорами банківського вкладу.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що оскільки грошове зобов`язання між сторонами у справі, яка є предметом перегляду, виникло з факту наявності боргу, встановленого рішенням суду, то наявні підстави для стягнення інфляційних втрат і 3% річних з відповідача на користь позивача відповідно до статті 625 ЦК України. Наведене свідчить про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 565/562/15-ц.
Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду приймає частково аргументи, які викладені в касаційній скарзі та поясненнях до неї, з таких мотивів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законм України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суд, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що переглядається, позивач просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб невиплачене гарантоване відшкодування за договором вкладу в сумі еквівалентну 16 038,52 грн та курсову різницю, вимоги якої судом були задоволені та в цій частині не є предметом касаційного перегляду.
Із матеріалів справи вбачається, що правовими підставами для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є не виплата Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку, яке було стягнуто судовим рішенням.
Тобто, майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, стягнутого судовим рішенням, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання зверненні позивачкою до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин судові рішення в частині вирішення спору про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для їх скасування із закриттям у цій частині провадження у справі.
Висновки щодо застосування норми права
Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
На підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодуваннязакрити.
Роз`яснити, що спір в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Б. І. Гулько В. С. Висоцька В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников
