АПЕЛЯЦІЙНИЙ
СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Білич І.М., Вербової І.М.
при секретарі: Горак Ю.М.
за участю осіб:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Герасименко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг,-
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року
в с т а н о в и л а:
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_3 суму невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05.08.2014 року № ВДР - 163660:840 суму у розмірі 16038, 52 грн. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_3 суму у розмірі 1000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у позові ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на її користь майнової відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України, а саме інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання та 3% річних подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. Посилається на те, що суд першої інстанції, відмовляючи їй в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, порушив норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині.
Єдиний унікальний номер справи:761/11256/17
Номерпровадження: 22-ц/796/8876/2017
Головуючийу суді першої інстанції: О.Л. Юзькова
Доповідачу суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
ОСОБА _3 вказала, що суд помилково зазначив, що дана норма матеріального права не застосовується до спірних правовідносин, оскільки таке зобов'язання виникло не з рішення Печерського районного суду м. Києва від 13.07.2015 року, а безпосередньо з акту цивільного законодавства - ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб», та на підставі факту укладення та дійсності договору вкладу між нею та ПАТ «Терра Банк», факту визнання цього банку неплатоспроможним.
Звернула увагу на те, що суд першої інстанції відмовляючи в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відступив від правових позицій викладених у постановах Верховного Суду України у справах № 6-1003цс16 від 21.12.2016 року; № 6-1286цс16 від 16.11.2016 року; № 6-352цс16 від 06.04.2016 року; № 6-2168цс15 від 30.03.2016 року; № 6-2023цс15 від 16.12.2015 року; № 6-113цс14 від 01.10.2014 року; №6-59цс13 від 30.10.2013 року; №6-49цс12 від 06.06.2012 року; №6-40цс11 від 14.11.2012 року, відповідно до яких за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч.1 ст. 303 ЦПК України).
В решті заочне рішення суду не оскаржується, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
У суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача Герасименко Т.В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, заочне рішення в частині відмови ОСОБА_3 в задоволенні позову вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його в цій частині без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в частині його оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Зі змісту статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Положення статті 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України , в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 до ПАТ «ТерраБанк», ПАТ «Кристалбанк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР -16366:840 від 05.08.2014 року банківського вкладу у розмірі 1200 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2016 року, яке набрало законної сили 30 червня 2016 року, позов ОСОБА_3 до ПАТ «Терра Банк» про визнання дій протиправними задоволено. Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 року № 96834 на суму 1200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 № НОМЕР_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, позов ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Ірклієнко Ю.П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживачів, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку по договору банківського вкладу № ВДР -163660:840 від 05.06.2014 року ОСОБА_3 шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 року за № 96834 на суму 1200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_3 за № НОМЕР_1.
Як вбачається, при вирішенні спірних правовідносин щодо неповернення банком вкладнику частину суми вкладу у розмірі 1200 доларів США суд керувався положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Так, статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Тобто, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Як вбачається, на підставі постанови Правління Національного банку України від 21.08.2014 № 518 «Про віднесення ПАТ «Терра Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.08.2014 № 72 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Терра Банк», згідно з яким з 22.08.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Терра Банк», код ЄДРПОУ 24425738, МФО 380601, місцезнаходження: бульвар Дружби Народів, 28-В м. Київ, 01103, Україна. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Терра Банк» запроваджено строком на три місяці з 22.08.2014 по 22.11.2014. Розпочато процедуру ліквідації до 23.12.2015 року включно. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 22 грудня 2016 р. № 2902 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Терра Банк» до 23 грудня 2017 року включно.
Порядок ліквідації банків врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з ч. 4 ст. 45 якого протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; здійснює відчуження активів і зобов'язань банку в разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
На виконання вимог Закону уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Терра Банк» позивача було визнано кредитором та акцептовано в реєстрі вимог кредиторів ПАТ «Терра Банк».
Порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 09.08.2012 року № 14.
Відповідно до вищезазначеного положення гарантована сума за рахунком (далі - ГСР) - умовна сума, що розраховується Фондом із загальної суми залишку коштів на рахунку та відсотків, зменшених на суму податку, та є частиною гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами одного вкладника в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а у разі ліквідації банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - на день початку ліквідації банку.
Згідно даного Положення банк після отримання повідомлення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку повинен здійснити:нарахування відсотків за вкладами та перерахування з рахунків з обліку нарахованих витрат податку з оподаткованого доходу; відображення в базі даних сум залишків коштів на рахунках вкладників з урахуванням видаткових операцій (зокрема сум за операціями, що успішно пройшли процедуру авторизації, але не були включені до клірингових вимог) та без урахування сум прибуткових операцій, проведених після початку процедури виведення Фондом банку з ринку;консолідацію інформації про вкладників на рівні головного банку; звірку сум залишків за вкладами і нарахованими відсотками, зменшеними на суму податку, між базою даних та балансовими рахунками, на яких обліковуються вклади і нараховані за ними відсотки. Результати звірки оформлюються у вигляді Акта звірки бази даних та балансових рахунків за формою, визначеною Правилами формування та ведення баз даних про вкладників, затвердженими рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 липня 2012 року № 3, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23 серпня 2012 року за № 1430/21742 (у редакції рішення виконавчої дирекції Фонду від 25 вересня 2014 року № 99); надання Фонду протягом трьох робочих днів файлів бази даних «D», «Z»,«М» і «N» за структурою, визначеною Правилами, разом із супровідним листом.
У супровідному листі зазначаються кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум залишків на рахунках, сум нарахованих відсотків і гарантованих сум відшкодування у файлах.
Банк має право надати до Фонду зміни та уточнення до бази даних про вкладників. Зміни надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються:тип змін (зміна реквізитів вкладника без зміни гарантованої суми відшкодування, тимчасове обмеження, зняття тимчасового обмеження, зміна сум залишків коштів тощо);кількість інформаційних рядків, що змінюються; підсумкові значення сум у файлі змін (за записами, що змінюються).
Усі зміни до бази даних про вкладників надаються окремими файлами відповідно до типу змін.
Уповноважена особа Фонду протягом 10 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку надає до Фонду разом із супровідним листом уточнену інформацію за структурою інформаційного рядка файла, визначеною у додатку 1 до цього Положення, про рахунки: за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.
Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює відшкодування коштів вкладникам в межах гарантованої суми відшкодування не на підставі цивільно-правових угод укладених між вкладниками та Банками, а на підставі Переліку вкладників, який складається та подається Уповноваженою особою Фонду на підстав первинних документів, що містяться в неї, як у керівника банку на період тимчасової адміністрації.
Зобов'язання відносно відшкодування вкладу у розмірі гарантованого Фондом виникає виключно після отримання ним від Банку переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Як вбачається, відомостей щодо частки вкладу ОСОБА_3 у розмірі 1200 доларів США за рахунком № НОМЕР_1 за квитанцією від 07.08.2014 року № 96834 Банк Фонду не надав. Таких відомостей до переліку не вніс. А тому Фонду гарантування вкладів фізичних осіб був позбавлений можливості виконати вимоги вкладника в цій частині.
З приводу зазначених порушень ОСОБА_3 зверталася із відповідними позовами за захистом свого порушеного права. Такі вимоги були задоволені судами, за ОСОБА_3 було визнано право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР -16366:840 від 05.08.2014 року банківського вкладу у розмірі 1200 доларів США. Однак рішення суду з приводу повернення такого вкладу виконано не було.
Разом з тим, задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача 1200 доларів США суд першої інстанції стягнув їх в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу гривні до долара США встановленого НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку 22.08.2014 року, що становить 13,365434 грн. за 1 долар США. А також стягнув з відповідача курсову різницю на підставі ст. 22 ЦК України. Тобто суд, врахувавши збільшення курсу іноземної валюти під час невиконання валютного зобов'язання, порушене при цьому право позивача на отримання еквівалентної суми в іноземній валюті, фактично врахувавши втрати понесені ОСОБА_3 як вкладником грошових коштів в іноземній валюті за період невиконання грошових зобов'язань відповідачем.
За наведених обставин, посилання позивача на понесення нею матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та необхідності відшкодування таких втрат та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, є необґрунтованими, оскільки суму вкладу стягнуто з відповідача у гривнях, еквівалентно курсу НБУ та стягнуто курсову різницю, що відшкодовує позивачу збитки пов'язані із здороженням валюти.
Крім того, враховуючи правову природу правовідносин сторін, які виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення, колегія суддів вважає, що на них не поширюється ч.2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Так, дійсно правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення банківського вкладу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.
Однак, у даних правовідносинах також слід ураховувати положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки на момент ухвалення рішення 13.07.2015 року у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, а це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Оскільки в ході судового розгляду достовірно встановлено, що на час розгляду справи в ПАТ «Терра Банк» введена тимчасова адміністрація, суд першої інстанції вірно врахував при вирішення вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України у спірних правовідносинах положення спеціального закону, яким є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до викладу обставин позову, та яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Наведений у апеляційний скарзі перелік справ щодо правової позиції Верховного суду України у справах, що стосуються захисту прав споживачів, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, де предметом розгляду у є стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання рішення суду з урахуванням зазначених обставин справи.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову в частині оскарження, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного заочного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду в цій частині по суті спору.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, заявником не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині не перевіряється його законність і обґрунтованість.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 року в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді:
