Справа № 761/11256/17
Провадження № 2/761/4527/2017
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
08 червня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарі Голопич Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, захист прав споживачів фінансових послуг,
ВСТАНОВИВ:
Представник ОСОБА_1 звернувся до суду зданим позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 11 листопада 2015 року набрало законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року в цивільній справі № 757/29091/14-ц, яким позов ОСОБА_1 (далі ? «Вкладник», «Позивач») до ПАТ «Терра Банк» (далі ? «Банк»), ПАТ «Кристалбанк», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб ? задоволено частково. Визнано за Позивачем право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05.08.2014 суму банківського вкладу у розмірі 1200 доларів США. 30 червня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року в цивільній справі № 761/7978/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ? задоволено частково. Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 № 96834 на суму 1200 доларів США за вкладним рахунком Позивача № НОМЕР_1. 06 квітня 2016 року набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року в цивільній справі № 761/24672/15-ц, яким позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Ірклієнка Юрія Петровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ? задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку за договором банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05.08.2014 шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 № 96834 на суму 1200 доларів США за вкладним рахунком Позивача № НОМЕР_1. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 № 831 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Терра Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ? «Фонд», «Відповідач») прийнято рішення від 23.12.2014 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Терра Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію», згідно з яким з 24.12.2014 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Терра Банк», Ірклієнка Юрія Петровича. Відтак, з 24.12.2014 в ПАТ «Терра Банк» триває ліквідаційна процедура; уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Терра Банк» є Ірклієнко Юрій Петрович. У грудні 2015 року позивач звернувся до ПАТ «Терра Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Ірклієнка Юрія Петровича із заявою про виплату відшкодування за вкладом, виконання судового рішення. Заяву отримано і зареєстровано ПАТ «Терра Банк» 23.12.2015 за № 3Г-23.12.2015/1. У відповідь на цю заяву Позивачем отримано листа від 21.01.2016 № 21.01.2016/1-3Г за підписом уповноваженої особи Фонду Ірклієнка Ю. П., якою було відмовлено позивачеві в задоволенні його вимог, оскільки виплата коштів відшкодування за вкладом здійснюється не Банком, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. За таких обставин позивач був змушений неодноразово протягом 2016 року звертатись безпосередньо до Відповідача (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) із чисельним заявами про виплату відшкодування та зі скаргами на дії (бездіяльність) уповноваженої особи Фонду. У відповідь на ці звернення Позивач отримав лише відписки: від 16.01.2016 № 21-036-2415/16, від 10.03.2016 № 21-036-13826/16, від 02.09.2016 № 21-036-36826/16, останньою з яких зневажливим чином остаточно відмовлено Позивачеві у виконанні рішення суду, у визнанні права на вклад, та у виплаті відшкодування за вкладом. Таким чином, судові рішення від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 761/24672/15-ц, від 17 червня 2016 року у справі № 761/7978/15-ц ? наразі залишаються невиконаними. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважена особа ? не вживають жодних заходів, спрямованих на їх виконання, не зважаючи на звернення Позивача. Гарантоване законом відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку ПАТ «Терра банк» № ВДР-163660:840 від 05.08.2014 у розмірі 1200 доларів США ? залишається невиплаченим, оскільки Відповідач відмовився виконати обов'язок, покладений на нього законом. Водночас, примусове виконання зазначених судових рішень державними виконавцями, органами державної виконавчої служби ? є неможливим в силу приписів п. 4 ч. 4 ст. 4, п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки повноваження органів ДВС не поширюються на примусове виконання рішень стосовно неплатоспроможних банків. В силу принципу обов'язковості рішень суду, виконання таких рішень покладено саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. З огляду на викладене, Відповідачем (Фондом гарантування вкладів фізичних осіб) було порушено право Позивача на отримання виплати гарантованого відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку ПАТ «Терра Банк», яке право підтверджено аж трьома судовими рішеннями, які набрали законної сили. Відтак, Відповідачем спричинено Позивачеві майнову шкоду, і також завдано моральної шкоди у зв'язку з неналежним розглядом Відповідачем заяв та скарг Позивача та з безпідставною відмовою виконати на користь Позивача обов'язок, покладений на Відповідача законом та неодноразово підтверджений рішеннями суду, які набрали законної сили. За таких обставин позивач (Вкладник) змушений звернутися до суду з цим Позовом до Відповідача з метою належного захисту та поновлення порушених відповідачем цивільних прав. Зважаючи на викладене представник позивача, з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 129 Конституції України стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05.08.2014 р. № ВДР - 163660:840 в гривневому еквіваленті 16 038,52 грн. курсову різницю на суму вкладу 1 200,00 доларів США між офіційним курсом гривні до долару США на день початку виведення ПАТ «Терра Банк» з ринку 22.08.2014 року та курсом гривні за розрахунком станом на день ухвалення рішення по справі, суму майнової відповідальності за весь строк прострочення виконання зобов»язання, а саме 3% річних з урахуванням індексу інфляції за розрахунком станом на день ухвалення рішення. Також представник позивача просить суд стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Внаслідок порушення відповідачем зобов»язань з виплати гарантованого законом відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку, позивач був змушений протягом місяців вести з з відповідачем тривале і виснажливе претензійне листування, і таким чином відповідачем було заподіяно моральну шкоду, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів».
В день розгляду справи представником ОСОБА_1 надано розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача: курсова різниця у сумі 15 407,98 грн., 3% річних у сумі 1 154,77 грн., інфляційні збитки у сумі 11 401,73 грн.
Представник позивача просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, направив в адресу суду заперечення на позов та клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Терра Банк» у зв»язку із тим, що прийняте рішення по даній справі може вплинути на права зазначеної особи.
В свою чергу представником позивача надано заперечення до залучення до розгляду у справі Уповноваженої особи Фонду, оскільки зазначена особа діє виключно на виконання повноважень наданих відповідачем на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду.
Треті особи, в розумінні вимог чинного процесуального законодавства, це учасники процесу, які беруть участь у справі позовного провадження, шляхом вступу або залучення їх у справу, мають певну зацікавленість у результаті такої справи, так як рішення по справі може вплинути на їх права або обов»язки щодо однієї із сторін.
Зважаючи на те, що представником відповідача належним чином не мотивовано необхідність залучення до участі в справі третьої особи, суд вважає за можливе відмовити у задоволенні такого клопотання.
Суд, керуючись положеннями ст. ст. 169,224 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних доказів, ухваливши заочне рішення, отримавши на це згоду представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
13.07.2015 року Печерським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Кристалбанк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг.
Визнано за ОСОБА_1 право на відшкодування за договором банківського вкладу № ВДР-16366:840 від 05.08.2014 року суму банківського вкладу у розмірі 1 200,00 грн.
Рішення набрало чинності , після розгляду апеляційним судом м. Києва апеляційних скарг ОСОБА_1., ПАТ «Терра Банк» 11.11.2015 р.
17.06.2016 р. Шевченківським районним судом м. Києва задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Терра Банк» про визнання дій протиправними.
Визнано протиправними дії ПАТ «Терра Банк» зі скасування (видалення) банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 року № 96834 на суму 1 200.00 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_2. Рішення набрало чинності.
Також 26.01.2016 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ «Терра Банк» Іраклієнко Юрія Петровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, усунення порушень бухгалтерського обліку та зобов»язання вчинити дії.
Зобов»язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ Терра Банк» усунути порушення бухгалтерського (банківського) обліку по договору банківського вкладу № ВДР-163660:840 від 05.06.2014 року ОСОБА_1 шляхом поновлення банківської проводки за квитанцією від 07.08.2014 року за № 96834 на суму - 1200 доларів США за вкладним рахунком ОСОБА_5 за № НОМЕР_2.
Не заперечується представником Фонду, на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 № 831 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Терра Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ? «Фонд», «Відповідач») прийнято рішення від 23.12.2014 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Терра Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію», згідно з яким з 24.12.2014 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Терра Банк», Ірклієнка Юрія Петровича. Відтак, з 24.12.2014 в ПАТ «Терра Банк» триває ліквідаційна процедура; уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Терра Банк» є Ірклієнко Юрій Петрович.
Як свідчать матеріали справи, у грудні 2015 року позивач звернувся до ПАТ «Терра Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Ірклієнка Юрія Петровича із заявою про виплату відшкодування за вкладом, виконання судового рішення. Заяву отримано і зареєстровано ПАТ «Терра Банк» 23.12.2015 за № 3Г-23.12.2015/1
У відповідь на цю заяву ОСОБА_1 отримано листа від 21.01.2016 № 21.01.2016/1-3Г за підписом уповноваженої особи Фонду Ірклієнка Ю. П., якою було відмовлено Позивачеві в задоволенні його вимог, оскільки виплата коштів відшкодування за вкладом здійснюється не Банком, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
В подальшому, і це підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, позивач звертався безпосередньо до відповідача, проте, грошові кошти так і не були отримані вкладником.
Судові рішення від 13 липня 2015 року у справі № 757/29091/14-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 761/24672/15-ц, від 17 червня 2016 року у справі № 761/7978/15-ц, які набрали чинності виконані не були.
Під час розгляду справи доказів зворотного отримано не було.
Водночас, і суд погоджується з твердженнями представниками позивача, примусове виконання зазначених судових рішень державними виконавцями, органами державної виконавчої служби ? є неможливим в силу приписів п. 4 ч. 4 ст. 4, п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки повноваження органів ДВС не поширюються на примусове виконання рішень стосовно неплатоспроможних банків. В силу принципу обов'язковості рішень суду, виконання таких рішень покладено саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном. Фонд є економічно самостійною установою.
За змістом ч. 1 ст. 1 цього Закону, останній встановлює, зокрема, порядок виплати гарантованого відшкодування за вкладами Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
В свою чергу положеннями ч. 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, ? то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 55 Конституції України (норма прямої дії та найвищої юридичної сили) права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За приписами ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідною практикою Європейського Суду з прав людини, ? виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу та невід'ємною складовою гарантованого державою права на справедливий суд.
Обов'язковість виконання судових рішень як невід'ємна складова частина права громадянина на справедливий суд ? встановлена також практикою Європейського Суду з прав людини (далі ? ЄСПЛ) та відповідними нормами (ст.ст. 6, 13, ст. 1 Першого протоколу) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі ? «Конвенція»).
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» Конвенція є частиною національного законодавства України, а практика ЄСПЛ визнається джерелом права.
Так, зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» (CJSC Agrokompleks v. Ukraine, № 23465/03, 06.11.2011) міститься висновок суду про те, що існування заборгованості, яка підтверджена обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості, і становить майно цієї особи в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання винесеного на його користь судового рішення становить втручання у право мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції ? зазначає ЄСПЛ також в рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, № 40450/04, 15.10.2009).
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення, і що виконання судового рішення слід розглядати як невід'ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи статті 6 Конвенції, в яких йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, а саме у справах: «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine, № 67534/01, 27.07.2004), «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine, № 74221/01, 11.01.2005), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, № 59498/00, 07.05.2002), «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, № 18357/91, 19.03.1997), «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy, № 22774/93, 28.07.1999) та інших.
В рішеннях «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine, № 60750/00, 20.07.2004), «Савицький проти України» (Savitskyy v. Ukraine, № 38773/05, 26.07.2012), «Глоба проти України» (Globa v. Ukraine, № 15729/07, 05.07.2012) ЄСПЛ неодноразово зазначав, що гарантоване статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Зважаючи на вищенаведене, суд погоджується з твердженнями представника позивача щодо порушення прав ОСОБА_1 з 13 січня 2015 року - дня початку виплат гарантованого відшкодування всім вкладникам ПАТ «Терра банк», відповідно до оголошення на офіційному сайті Фонду (копія долучена до матеріалів справи) у зв'язку з невиплатою Відповідачем відшкодування за договором вкладу від 05.08.2014 № ВДР-163660:840 в розмірі 1200 доларів США, а тому вважає за можливе стягнути з відповідача зазначені кошти, що в гривневому еквіваленті становить 15 038,52 грн. (Офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку 22 серпня 2014 року становить 13,365434 грн. за 1 долар США), задовольнивши в цій частині вимоги ОСОБА_1
Вiдповiдач, як встановлено в судовому засіданні, не виконує зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, не виплачує позивачу гарантоване відшкодування за вкладом, утримує ці кошти проти його волi, розпоряджується та користується цими коштами на власний розсуд, чим порушує права Позивача.
За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зважаючи на порушення прав позивача, його представник просить суд стягнути курсову різницю, як упущену вигоду в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України
Колегія суддів Судової палати з цивільних справ Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ в ухвалі від 15 лютого 2017 року у справі
№ 127/26042/15-ц, суд дійшов висновку, що збільшення курсу іноземної валюти під час невиконання валютного зобов'язання порушує право кредитора на отримання еквівалентної суми в іноземній валюті, і для його відновлення кредитор зазнає витрат, які є збитками в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 22 ЦК України.
В ухвалі Колегії суддів Судової палати з цивільних справ Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ від 24 травня 2017 року у справі № 754/4205/15-ц, суд зазначив, що стягнення з відповідача курсової різниці відшкодовує позивачу збитки, пов'язані із здорожченням валюти.
Така правова позиція суду касаційної інстанції про те, що неотримання кредитором курсової різниці у валютному зобов'язанні є збитками в розумінні статті 22 ЦК України ? є усталеною і викладена в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ: від 24.05.2017 у справі № 754/4205/15-ц (ЄДРСР № 66786520); від 15.02.2017 у справі № 127/26042/15-ц (ЄДРСР № 64855789); від 19.12.2016 у справі № 466/6781/14 (ЄДРСР № 63758607); від 27.04.2016 у справі № 511/1770/14-ц (ЄДРСР № 58489362); від 30.03.2016 у справі № 6-30575ск15 (ЄДРСР № 56974395); від 16.12.2015 у справі № 6-24161ск15 (ЄДРСР № 54758652) від 11.11.2015 у справі № 6-24067св15 (ЄДРСР № 53657895); від 10.06.2015 у справі № 6-4080св15 (ЄДРСР № 45349992).
Беручи до уваги тривале невиконання судового рішення, суд приходить до висновку, що вимога представника позивача в частині стягнення курсової різниці підлягає задоволенню, при цьому в основу рішення може бути покладено наданий стороною розрахунок, що його було перевірено в судовому засіданні, та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 15407,98 грн.
За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 передбачені ч. 2 ст. 625 ЦПК України відшкодування завданих Фондом інфляційних втрат , 3% річних.
Разом з тим, стаття 625 ЦПК України регулює зобов»язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов»язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов»язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
Печерський районний суд м. Києва, ухвалюючи рішення 13.07.2015 р. виходив з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо наявності права позивача на відшкодування за договором банківського вкладу суми такого вкладу у розмірі 1 200,00 доларів США, і такий спосіб захисту відповідає положенням ст. 16 ЦК України.
Зазначене, на думку суду, не дає підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.
За приписами ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В свою чергу положеннями ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачено стягнення моральної шкоди.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.19995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з відповідними доповненнями та змінами, роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової шкоди) підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Дії відповідача щодо невиконання рішення суду, не здійснення відшкодування гарантованої суми не є правомірними, в розумінні вимог чинного законодавства, та як наслідок спричинили позивачу, який обмежений в праві користування грошима і є споживачем фінансових послуг, моральну шкоду.
Проте, розмір компенсації моральної шкоди вказаний представником позивача не є обґрунтований, зважаючи на викладене в позові на підтвердження наявності моральної шкоди.
За таких обставин, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та вважає за можливе за можливе стягнути на користь ОСОБА_8 компенсацію моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,169,212-215,224-226 ЦПК України, с. 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 22,23 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого гарантованого відшкодування за договором вкладу від 05.08.2014 року № ВДР - 163660:840 суму у розмірі 16 038 грн. 52 коп.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму курсової різниці на суму вкладу на суму вкладу 1200,00 доларів США між офіційним курсом гривні до долару США у сумі 15 407 грн. 98 коп.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 1 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач, який не був присутнім в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
В разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.
Суддя
