У Х В А Л А
09 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 906/142/18
Провадження № 12-109гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кібенко О. Р.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши матеріали справи № 906/142/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк»)
до відповідачів:
1. Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської районної ради (далі - Аптека),
2. ОСОБА_1
про стягнення 129 649,64 грн,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року,
У С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2018 року ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Аптеки та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку 129649,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням Аптекою зобов`язань з повернення кредиту згідно з договором банківського обслуговування та укладеним між Банком і ОСОБА_1 договором поруки на забезпечення виконання зазначеного договору банківського обслуговування.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 05 березня 2018 року відмовив Банку у відкритті провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 та прийняв позовну заяву в частині заявлених позовних вимог до Аптеки, відкривши провадження у справі в цій частині.
Обґрунтовуючи судове рішення в частині відмови Банку у відкритті провадження у справі в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що Банк як другого відповідача зазначив фізичну особу без статусу суб`єкта підприємницької діяльності, що виключає розгляд справи в господарських судах України.
Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 07 травня 2018 року ухвалу Господарського суду Житомирської області від 05 березня 2018 року скасував у частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовних вимог до ОСОБА_1 як поручителя, справу передав до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 липня 2018 року позов задоволено частково; стягнуто солідарно з відповідачів 81181,16 грн заборгованості за кредитом, 30875,16 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 660,93 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 2086,55 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом; в частині стягнення 14845,84 грн пені провадження у справі закрито.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 лютого 2019 року скасувала постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 травня 2018 року, а справу передала на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10 квітня 2019 року ухвалу Господарського суду Житомирської області від 05 березня 2018 року скасував у частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовних вимог до ОСОБА_1 , зазначивши, що позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року рішення господарського суду Житомирської області від 18 липня 2018 року залишено без змін.
Втім, 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року та про залишення в силі ухвали Господарського суду Житомирської області від 05 березня 2018 року.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Разом із тим, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційне провадження в справі підлягає закриттю з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина сьома статті 12 ГПК України).
В даній справі позивач звернувся з позовною заявою у лютому 2018 року та просив стягнути з відповідачів солідарно суму 129649,64 грн, яка визначена як ціна позову та станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн).
Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Оскаржуваною у цій справі постановою суду апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції у частині відмови у відкритті провадження у справі щодо ОСОБА_1 .
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд Житомирської області рішенням від 18 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року, позов задовольнив частково; стягнув солідарно з відповідачів 81181,16 грн заборгованості за кредитом, 30875,16 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 660,93 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 2086,55 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом; в частині стягнення 14845,84 грн пені провадження у справі закрив.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 10 липня 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Господарського суд Житомирської області від 18 липня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року у справі № 906/142/18 безпосередньо до Касаційного господарського суду.
Дослідивши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року відмовила у відкритті касаційного провадження на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, оскільки справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України; касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; інших передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків з матеріалів даної касаційної скарги не вбачається і скаржником не наведено та не обґрунтовано. Ухвала набрала законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції у частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовних вимог до відповідача-2, в той час, як спір по суті судами вже вирішений.
Слід зазначити, що надмірний судовий контроль суду касаційної інстанції за процесуальними питаннями, які не перешкоджають подальшому провадженню по справі і не впливають на перегляд справи по суті, без належного обґрунтування виключних підстав для такого перегляду, не відповідає завданню Верховного Суду і може йти всупереч з принципом правової визначеності.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що вона вже висловилася щодо юрисдикції суду у справах щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання,в залежності від суб`єктного складу сторін основного зобов`язання. Так, у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.
У зв`язку із викладеним, Велика Палата Верховного Суду також зазначає про необхідність врахування принципу процесуальної економії, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу та/або сторони виконавчого провадження економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків. Сутність цього принципу полягає в тому, що б під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.
Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року підлягає закриттю.
Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 296 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
У Х В А Л И Л А:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року у справі № 906/142/18.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
Судді: Н. О. Антонюк Ж. М. Єленіна
Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. С. Ткачук
В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська
