ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 906/142/18
Провадження № 12-233гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М., учасника справи:
відповідача - ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_4),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2018 року (головуючий Миханюк М. В., судді Павлюк І. Ю., Савченко Г. І.) у справі Господарського суду Житомирської області № 906/142/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (нова назва - Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк») до Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської районної ради (1) та ОСОБА_3 (2) про стягнення 129649,64 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської районної ради (далі - Аптека) та ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку 129649,64 грн, з яких: 81181,16 грн - заборгованість по простроченому кредиту, 30875,16 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 15506,77 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 2086,55 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Аптекою зобов'язань з повернення кредиту згідно з договором банківського обслуговування від 14 грудня 2015 року б/н та укладеним між Банком і ОСОБА_3 договором поруки від 7 квітня 2016 року № POR1460018880722 на забезпечення виконання зазначеного договору банківського обслуговування.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Житомирської області ухвалою від 5 березня 2018 року відмовив Банку у відкритті провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_3 та прийняв позовну заяву в частині заявлених позовних вимог до Аптеки, відкривши провадження у справі в цій частині.
2.2. Обґрунтовуючи судове рішення в частині відмови Банку у відкритті провадження у справі в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_3, місцевий господарський суд виходив із того, що Банк як другого відповідача зазначив ОСОБА_3, тобто фізичну особу без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що відповідно до частини другої статті 4, статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 175 Господарського кодексу України, рішень Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 тавід 25 грудня 1997 року № 9-зп, статей 124, 125 Конституції України, статей 17, 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключає розгляд справи в господарських судах України.
2.3. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 7 травня 2018 року ухвалу Господарського суду Житомирської області від 5 березня 2018 року скасував у частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовних вимог до ОСОБА_3 як поручителя, справу передав до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначивши, що позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Крім того, суд апеляційної інстанції також вказав, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
3.1. Не погоджуючись із постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2018 року, ОСОБА_3 звернулась із касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, натомість залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що:
- судом апеляційної інстанції порушено норми статті 20 ГПК України, оскільки Банк у цій справі визначив другим відповідачем ОСОБА_3, яка є фізичною особою, що не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а тому, на думку скаржника, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовна заява Банку в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_3 не підлягає розгляду в господарських судах України;
- постанова суду апеляційної інстанції прийнята за відсутності ОСОБА_3 та без належного повідомлення останньої про дату та час розгляду справи в апеляційному суді.
4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
4.1. Оскільки ОСОБА_3 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
4.2. За змістом статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
4.3. Відповідно до статті 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
4.4. Статтею 120 ГПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
4.5. Відповідно до частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
4.6. Як убачається з матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 5 березня 2018 року (аркуші матеріалів оскарження 66, 67), ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2018 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення розгляду скарги на 7 травня 2018 року була направлена ОСОБА_3 17 квітня 2018 року. Втім поштовий конверт із вказаним відправленням, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку із зазначенням причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення».
4.7. Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи ГПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.
4.8. Беручи до уваги приписи частини шостої статті 242 ГПК України, за наслідком першої неявки ОСОБА_3 у судове засідання, за відсутності доказів вручення їй ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення розгляду скарги, суд апеляційної інстанції, для забезпечення процесуальних прав сторін, не був позбавлений права відкласти розгляд скарги в межах строків, визначених статтею 273 ГПК України.
4.9. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
4.10. Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
4.11. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - ОСОБА_3, не забезпечив останній можливості реалізувати надані їй законом права, оскільки розглянув справу за її відсутності, не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання.
4.12. Розгляд судом апеляційної інстанції цієї справи за відсутності ОСОБА_3 належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, згідно з пунктом 5 частини першої статті 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.13. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2018 року у справі № 906/142/18 скасувати.
3. Справу № 906/142/18 передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.С. КнязевСуддя доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
