РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2018 року Справа № 906/142/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Павлюк І. Ю. , суддя Савченко Г.І.
при секретарі судового засідання Полюхович І.Г.
за участю представників сторін:
позивача : не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Житомирської області, постановлену 05.03.18р. суддею Кравець С.Г. у м.Житомирі у справі № 906/142/18
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради про стягнення 129649,64 грн..
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку 129649,64грн з яких: 81181,16грн заборгованості по простроченому кредиту, 30875,16грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 15506,77грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 2086,55грн заборгованості по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням КП "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради зобов'язань з повернення кредиту, згідно договору банківського обслуговування б/н від 14.12.2015р та укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 договором поруки №POR1460018880722 від 07.04.2016р в забезпечення виконання договору банківського обслуговування від 14.12.2015р..
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 року у справі №906/142/18 відмовлено Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" у відкритті провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 Роз`яснено позивачу, що спір в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Прийнято позовну заяву в частині заявлених позовних вимог до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради до розгляду та відкрито провадження у справі в цій частині. Справу в частині заявлених позовних вимог до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 03 квітня 2018 р. о 11:00год..
В обґрунтування ухвали в частині відмови Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" у відкритті провадження у справі в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 суд, з посиланням на ч.2 ст.4, ст. 20 ГПК України, ст. 175 ГК України, рішення Конституційного Суду України №2-рп/2007 від 12.06.2007р., рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997р., ст. ст. 124, 125 Конституції України, ст.ст. 17, 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вказав, що враховуючи те, що позивачем в якості відповідача-2 зазначено ОСОБА_1, тобто фізичну особу без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, то позовна заява ПАТ "Приватбанк" в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1, як фізичної особи, не підлягає розгляду в господарських судах України.
Не погодившись із постановленою ухвалою, позивач звернувся із апеляційної скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Житомирської області від 05.03.2018 року у справі №906/142/18 в частині відмови у відкритті провадження в частині вимог до ОСОБА_1 скасувати та справу передати до господарського суду Житомирської області для продовження розгляду та вирішення питання щодо відкриття провадження в частині вимог до ОСОБА_1
Вважає, що ухвала господарського суду Житомирської області від 13.03.2018 року в частині відмови у відкритті провадження щодо вимог до ОСОБА_1 не відповідає вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Так, з посиланням на ст.ст. 2, 4, 20, 45 ГПК України позивач вказав, що звертаючись із позовом він обґрунтовує позов неналежним виконанням Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради своїх зобов'язань за кредитним договором №б/н від 14.12.2015 року, укладеним із ПАТ КБ "Приватбанк". Таким чином, сторонами зобов'язання є юридичні особи.
07.04.2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 уклали договір поруки №РОR1460018880722, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручається перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради своїх зобов'язань за кредитним договором б/н від 14.12.2015 року. З вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 є поручителем у зобов'язанні, сторонами якого є юридичні особи.
Оскільки Комунальне підприємство "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради своїх зобов'язань за кредитним договором №б/н від 14.12.2015 року належним чином не виконує. Апелянт звернувся до господарського суду із позовом про солідарне стягнення заборгованості з Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради та ОСОБА_1, що свідчить про наявність у цій справі також спору щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи (в даному випадку - ПАТ КБ "Приватбанк" та Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради).
За таких обставин, скаржник вважає, що даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, зазначає, що вищевикладене також узгоджується із задумом суб'єкта законодавчої ініціативи (Президента України), який у п. 3.3. пояснювальної записки до Проекту Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (реєстраційний №6232), який 03.10.2017 року було прийнято Верховною Радою України в якості Закону України №2147-VIII, зазначив, що відповідно до нових правил юрисдикції та підсудності юрисдикція між загальними, господарськими та адміністративними судами розмежовується залежно, в першу чергу, від предмета спору, а не суб'єктною складу сторін.
Разом з тим, 02.05.2018 року від ПАТ КБ "Приватбанк" надійшли письмові пояснення, у яких щодо підтвердження своєї позиції посилається на постанову ВСУ від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18).
Відзивів на апеляційну скаргу від Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради та ОСОБА_1 не надійшло, що відповідно до ч.9 ст. 165 ГПК України не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
КП "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради та ОСОБА_1 не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч.1,2 ст. 4 ГПК України).
Так, ст. 20 ГПК України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
Як убачається із матеріалів справи, позивач - ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку 129649,64грн з яких: 81181,16грн заборгованості по простроченому кредиту, 30875,16грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 15506,77грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 2086,55грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням КП "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради зобов'язань з повернення кредиту, згідно договору банківського обслуговування б/н від 14.12.2015р та укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 договором поруки №POR1460018880722 від 07.04.2016р в забезпечення виконання договору банківського обслуговування від 14.12.2015р..
Тобто, сторонами основного зобов'язання є юридичні особи, а ОСОБА_1 є поручителем у даному зобов'язанні.
Колегія суддів зауважує, що вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника й одного поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
З огляду на вказане апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою.
Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
Колегія суддів вказує, відповідно до матеріалів справи, позивач 07.04.2016 року уклав договір поруки №POR1460018880722 з ОСОБА_1. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з КП "Центральна районна аптека №118" Житомирської районної ради як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1.2 договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.
Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
До аналогічних висновків прийшов і Верховний суд у складі Великої палати у постанові від 13.03.2018р. у справі №415/2542/15-ц (провадження №14-40цс18).
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що позовна заява в частині вимог заявлених до ОСОБА_1 повинна розглядатися за правилами господарського судочинства.
Разом з тим, у п. 7 ч.1 ст. 255 ГПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Згідно із п.6 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, апеляційна скарга ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Житомирської області від 05.03.2018р. у справі №906/142/18 - скасуванню в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_1 з передачею даної справи для продовження розгляду до суду першої інстанції та залучення ОСОБА_1 в якості відповідача 2.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задоволити.
2. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 05.03.2018р. у справі №906/142/18 скасувати в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_1.
3. Справу №906/142/18 передати до господарського суду Житомирської області для продовження розгляду.
4. Матеріали оскарження ухвали у справі №906/142/18 повернути до господарського суду Житомирської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складений "10" травня 2018 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Павлюк І. Ю.
Суддя Савченко Г.І.
