ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2019 року
м. Одеса
Справа № 916/1572/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.
секретар судового засідання: Безпалюк А.В.
За участю представників учасників справи:
від ТОВ "ПРЕМ`ЄР СТРОЙ" - Джевага-Третьякова С.В.
від ТОВ "ДАНІАН" - Вуж Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 (суддя Оборотова О.Ю., м. Одеса) про забезпечення позову
у справі №916/1572/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР СТРОЙ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН"
про стягнення 1545646,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
У червні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР СТРОЙ" (далі – ТОВ "ПРЕМ`ЄР СТРОЙ") звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН" (далі – ТОВ "ДАНІАН") в якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 1370000 грн., суму нарахованої пені в розмірі 131250 грн., суму нарахованих трьох процентів річних 12266 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 32130 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки.
12 червня 2019 позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову в якій останній просив накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "ДАНІАН" і знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України е межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 1545646,00 грн.
В обґрунтування означеної заяви позивач зазначив, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема, не сплачує заборгованість за поставлений товар, посадові особи ТОВ «ДАНІАН» не відповідають на телефонні дзвінки, причини прострочення оплати товару ніяк не коментують, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надають.
Також, за твердженнями позивача, органами національної поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальні провадження за фактом незаконного вторгнення ТОВ «ДАНІАН» на територію позивача та за фактом вчинення посадовими особами ТОВ «ДАНІАН» шахрайства.
До того ж, позивачем відзначено, що статутний капітал відповідача складає лише 21000 грн. та у ТОВ «ДАНІАН» відсутнє нерухоме майно.
Наведене, як вважає позивач, свідчить про дійсну ймовірність того, що невжиття обраного ним заходу забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти в межах суми стягнення у розмірі 1545646,95 грн. грн. 00 коп., що належать ТОВ «ДАНІАН» і знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України.
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції пославшись на приписи ст. 136 ГПК України зазначив, що зі змісту заяви про забезпечення позову випливає, що станом на дату подачі заяви про забезпечення позову, існує реальна загроза утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, зокрема органами національної поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальні провадження щодо ТОВ «ДАНІАН».
Крім того, за твердженням місцевого господарського суду, статутний капітал ТОВ «ДАНІАН» складає 21 000 грн., нерухоме майно у відповідача відсутнє.
Викладене, на думку суду першої інстанції, свідчить про наявність значних ризиків невиконання ТОВ «ДАНІАН» взятих на себе договірних зобов`язань, та можливість задоволення позивачем своїх вимог до ТОВ «ДАНІАН» лише за рахунок можливих грошових коштів на його банківських рахунках.
Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося ТОВ «ДАНІАН» з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 у справі №916/1572/19 і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "ПРЕМ`ЄР СТРОЙ" у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, прийнята з порушенням норм процесуального права та фактично блокує господарську діяльність відповідача, унеможливлює виконання зобов`язань з виплати заробітної плати працівникам та сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також виконання зобов`язань перед контрагентами.
Так апелянт посилаючись на приписи ст. 140 ГПК України зазначає, що суд першої інстанції був зобов`язаний вирішити питання стосовно зустрічного забезпечення, проте не чинив таких дій.
Апелянт також зазначає, що заява позивача не містить належного обґрунтування, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення та доказів того, що відповідач вчиняє реальні дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання.
За твердженням апелянта, накладення арешту на всі рахунку відповідача, означає й накладення арешту на рахунки, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування, що унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат та призводить до порушення конституційних прав працівників відповідача. До того ж, накладення арешту на всі рахунки відповідача унеможливлює також виконання обов`язку щодо сплати податків та зборів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2018 р. колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Бєляновського В.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 у справі №916/1572/19, призначено справу до розгляду на 25.07.2019 р.
15.07.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Так в своїх запереченнях позивач посилаючись на приписи ст. 141 ГПК України зазначає, що вирішення питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення є правом, а не обов`язком суду.
Позивач зазначає, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договірних зобов`язань, що свідчить про наявність значних ризиків невиконання ТОВ "ДАНІАН" взятих на себе зобов`язань та можливість задоволення позивачем своїх вимог лише за рахунок грошових коштів наявних на рахунках відповідача.
Посилаючись на приписи ст. 97 Кодексу законів про працю, ст.ст. 1, 48 Закону України «Про виконавче провадження» позивач наголошує, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається і накладений не був. А тому, на думку позивача, є необґрунтованими доводи апелянта з приводу того, що накладення арешту на всі рахунки порушить права працівників ТОВ "ДАНІАН".
Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ “Перехідні положення” ГПК України, підпунктів 2.3.17, 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1572/19 у зв`язку із перебуванням головуючого судді Поліщук Л.В. та судді Богатиря К.В. у відпустці.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2019 р. для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 у справі №916/1572/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНІАН" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 у справі №916/1572/19 до провадження колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В. та призначено справу до розгляду на 08.08.2019 р.
У судовому засіданні від 08.08.2019 р. представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.
Представник позивача надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "ДАНІАН" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у Постановах від 23.05.2018 у справі №910/2341/17, від 15.08.2018 у справі №922/4587/13 та від 08.10.2018 у справі №925/402/18.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Так колегія суддів відзначає, що у відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, статутний капітал ТОВ «ДАНІАН» складає лише 21 000 грн.
Нерухоме майно за відповідачем не зареєстроване, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ «ДАНІАН» від 06.06.2019.
Означені обставини апелянтом не спростовані.
Також, за твердженням позивача, які також не були спростовані відповідачем, ТОВ “ДАНІАН” протягом майже півроку не сплачує заборгованість за поставлений товар, ТОВ “ДАНІАН” ігнорує вимоги позивача про сплату заборгованості, причини прострочення оплати товару не аргументує, будь-яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем, не надає, та намагається вивести грошові кошти з рахунків в банківських установах.
Як вбачається з наданих позивачем доказів, останній звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості, які останнім залишена без відповіді та задоволення.
Отже, колегія суддів погоджується із висновок суду першої інстанції з приводу того, що заявником до справи подані належні докази того, що, в подальшому, можуть виникнути труднощі виконання судового рішення, а, отже, такі заходи забезпечення позову, які застосував суд першої інстанції, є цілком обґрунтованими та законними.
Колегія суддів наголошує, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є гарантією реального виконання рішення суду та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такі заходи не породжують юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту вступу рішення у даній справі в силу та виникнення у відповідача обов`язку з його виконання.
Судова колегія зазначає, що з огляду на ціну позову, а також предмет позовних вимог, застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача є адекватним та співрозмірним.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що суд першої інстанції мав застосувати заходи зустрічного забезпечення з огляду на наступне.
Частиною 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Тобто дана норма загальним чином визначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд вирішує питання зустрічного забезпечення.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,4 ст. 141 ГПК, яка має назву «Зустрічне забезпечення», тобто носить спеціальний характер щодо зустрічного забезпечення, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.
Комплексний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що вирішення питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення саме за ініціативою суду є виключно правом суду, і лише подача відповідного клопотання зацікавленим учасником справи створює вже обов`язок суду вирішити позитивно чи негативно дане питання.
За відсутності відповідного клопотання про вжиття судом заходів щодо зустрічного забезпечення місцевий суд, з огляду на викладені норми, міг і не розглядати питання вжиття зустрічних заходів забезпечення позову.
Отже порушення місцевим судом норм процесуального права в даному випадку не вбачається.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах зі справ: від 18.07.2018 №916/2851/17, від 03.12.2018 №903/246/18, від 03.12.2018 №916/1040/18, від 15.01.2019 №915/870/18, від 25.02.2019 №924/789/18, від 25.02.2019 №924/790/18, від 11.03.2019 №904/4795/18, від 11.06.2019 №916/2933/18, від 18.06.2019 №904/661/19, від 27.06.2019 №916/73/19.
Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що накладення арешту унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати, а також виконання обов`язку щодо сплати податків та зборів, з огляду на таке.
Так колегія суддів зазначає, що приписами чинного процесуального законодавства не передбачено жодних обмежень при накладені арешту на грошові кошти боржника щодо заборони арешту рахунків, які передбачені, зокрема, для виплати заробітної плати або сплати податків та зборів.
До того ж згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини п`ятої статті 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, державою гарантовано та законодавчо закріплено право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Згідно з пунктом 2 статті 48 Законом України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається.
Означеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.06.2019 у справі №916/73/19, від 06.11.2018 у справі №923/560/17, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal у. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
З урахуванням наведеного, у даному випадку, за висновками суду, застосування обраних заявником заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів суб`єкта господарювання.
Суд зазначає, що вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду та навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.
Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, а прийняту у справі ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 по справі №916/1572/19 слід вважати такою, що відповідає нормам процесуального права, у зв`язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу ТОВ "ДАНІАН" слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 по справі №916/1572/19 - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.06.2019 по справі №916/1572/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.08.2019 р.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Бєляновський В.В.
Суддя Лавриненко Л.В.
