Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 703/1880/17
провадження № 61-10050св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 ,
представник позивача - ОСОБА_3 ,
відповідач - Комунальна установа «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду
з позовом до Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» про бездіяльність Смілянської станції швидкої медичної допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що її мати ОСОБА_2 після перенесених інсультів у 2011 році та 2013 році неодноразово перебувала на лікуванні
в комунальному закладі «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради та перебуває на обліку в цьому закладі.
08 липня 2016 року рішенням суду вона була визнана недієздатною
та 12 жовтня 2016 року її було призначено опікуном ОСОБА_2
21 квітня 2017 року ОСОБА_2 вчинила вдома лайку, ображаючи рідних
та погрожувала знищити оселю шляхом підпалу. 22 та 23 квітня 2017 року така її поведінка повторилась знову. 24 квітня 2017 року вона поводила себе як попередні дні, а потім пішла із дому, після повернення розвела
у дворі багаття, що загрожувало її безпеці та будівлям, які розташовані поруч. ОСОБА_2 на зауваження не реагувала, тому до неї було викликано лікаря психіатра, який, обстеживши хвору, видав направлення
на госпіталізацію у психіатричну лікарню, в порядку статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Після отримання направлення на госпіталізацію хворої ОСОБА_2 ,
вона та її представник неодноразово викликали швидку медичну допомогу, проте приїжджаючи на місце виклику бригада швидкої допомоги відмовлялась госпіталізувати ОСОБА_2 в примусовому порядку, мотивуючи це тим, що госпіталізація у примусовому порядку можлива лише
за рішенням суду.
Вважає, що бездіяльність Смілянської міської станції медичної допомоги філії Комунальної установи «Обласний центр медичної допомоги
та медицини катастроф Черкаської області» є незаконною, протиправною
та такою, що порушує вимоги законодавства України.
Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє
в інтересах ОСОБА_2 , просила суд визнати бездіяльність Смілянської міської станції швидкої медичної допомоги філії комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» щодо відмови госпіталізувати психічно хвору ОСОБА_2 неправомірною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого 2019 року у складі судді Прилуцького В. О. в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем належними
та допустимими доказами не доведено про наявність у ОСОБА_2 ознак тяжкого психічного розладу, передбачених статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу». Також не доведено, що на час виклику бригади швидкої медичної допомоги існували обставини для госпіталізації ОСОБА_2 в примусовому порядку без рішення суду чи її згоди.
Крім того, судом зазначено, що до повноважень бригад швидкої медичної допомоги не входять обов`язки по транспортуванню хворих до медичних установ на виконання направлень лікарів, якщо пацієнт не потребує негайної госпіталізації або супроводу. Оскільки лікарем-психіатром після прийняття рішення про госпіталізацію не було прийнято мір щодо екстреної госпіталізації, отже, стан ОСОБА_2 не потребував такої госпіталізації
в екстреному порядку. Виклик швидкої медичної допомоги було здійснено родичами та опікуном ОСОБА_2 на шостий день після отримання відповідного направлення, що також вказує на відсутність підстав для екстреної госпіталізації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 лютого
2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1
в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано бездіяльність Смілянської міської станції швидкої медичної допомоги філії комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» щодо відмови 11 травня 2017 року госпіталізувати психічно хвору ОСОБА_2 неправомірною. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 на момент виникнення спірних відносин вже була визнана рішенням суду недієздатною у зв`язку із хронічним, стійким психічним розладом, не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим їй був призначений опікун - ОСОБА_1 .
Оскільки відповідно до пункту 1 та пункту 3 Порядку госпіталізації пацієнтів бригадами швидкої медичної допомоги у лікувально-профілактичні установи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 01 червня 2009 року № 370, госпіталізація пацієнтів за невідкладними станами здійснюється цілодобово бригадами швидкої медичної допомоги. Бригада здійснює екстрену госпіталізацію за формою
N 114/о «Супровідний листок станції швидкої медичної допомоги», затвердженою наказом МОЗ України від 05 серпня 1999 року N 197,
за направленням/ордером на екстрену/планову госпіталізацію лікувально-профілактичного закладу, а отже, дії відповідача у відмові 11 травня
2017 року госпіталізувати ОСОБА_2 в Комунальний заклад «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради є неправомірними, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Комунальна установа «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради»і витребувано цивільну справу № 703/1880/17
з Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
11 червня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не сприяв об`єктивному і неупередженому розгляду справи, а тому оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи та є незаконним.
Зазначає, що відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги це структурна одиниця станції екстреної (швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосередньо на місці події та під час перевезення такої людини до закладу охорони здоров`я відповідно до цього Закону. Екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров`я. Невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров`я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров`ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.
Згідно з Порядком госпіталізації пацієнтів бригадами швидкої медичної допомоги у лікувально-профілактичні установи, затверджених наказом
МОЗ України № 370 від 01 червня 2009 року, рішення про екстрену госпіталізацію приймає керівник бригади.
Згідно з частинами 7, 10 Правил виклику бригад швидкої медичної допомоги, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України
№ 370 від 01 червня 2009 року, рішення щодо екстреного транспортування хворих і потерпіли за медичними показаннями в лікувально-профілактичні заклади приймає керівник Бригади. Бригада не виїжджає до хворих, які перебувають під наглядом дільничного лікаря з приводу хронічних захворювань і стан яких не вимагає надання екстреної (невідкладної) медичної допомоги.
Отже, рішення щодо екстреної госпіталізації і екстреного транспортування хворого приймає керівник бригади швидкої медичної допомоги.
До повноважень бригад швидкої медичної допомоги не входять обов`язки по транспортуванню хворих до медичних установ на виконання направлень лікарів, якщо пацієнт не потребує негайної госпіталізації або супроводу.
Судом першої інстанції було враховано, що направлення на лікування хворої ОСОБА_2 було видане лікарем-психіатром 03 травня 2017 року. Лікарем-психіатром після прийняття рішення про госпіталізацію не було прийнято мір щодо екстреної госпіталізації, то суд прийшов до правильного висновку, що стан ОСОБА_2 не потребувала такої госпіталізації в екстреному порядку.
Відзив на касаційну скаргу
25 червня 2019року до Верховного Суду ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , було подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
При цьому зазначила, що 21 серпня 2017 року Смілянською міською станцією швидкої медичної допомоги було виконано вимогу лікаря-психіатра та вимоги Закону України «Про психіатричну допомогу», ОСОБА_2 бригадою швидкої медичної допомоги філії комунальної установи «Обласний центр медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської області» була доставлена до Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня».
Ухвалою Смілянського міськрайонного суд Черкаської області від 30 серпня 2017 року заяву головного лікаря Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» задоволено та госпіталізовано ОСОБА_2
до комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради в примусовому порядку.
Таким порядком ОСОБА_2 була госпіталізована в 2013 та 2015 роках.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 08 липня 2016 року у справі № 703/5811/15-ц ОСОБА_2 визнано недієздатною (а.с. 30-31).
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 в 2013 та 2014 роках знаходилась на лікуванні в комунальному закладі «Черкаська обласна психіатрична лікарня», а з 01 по 09 жовтня 2015 року перебувала
на стаціонарному лікуванні в сомато-психіатричному відділенні № 10 для геріатричних пацієнтів з супутніми сомато-неврологічними розладами.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 12 жовтня 2016 року
у справі № 703/5811/15-ц над недієздатною ОСОБА_2 встановлено опіку
та призначено опікуном ОСОБА_1 (а.с. 32).
03 травня 2017 року після огляду лікарем-психіатром Смілянської міської поліклініки для дорослих ОСОБА_2 видано направлення на примусову госпіталізацію за згодою рідних та відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Вказане направлення було видане цього
ж дня ОСОБА_1 (а.с. 33).
Відповідно до карт виїзду швидкої медичної допомоги, працівники швидкої медичної допомоги 02 травня 2017 року виїхали на виклик до хворої
ОСОБА_2 , однак вона відмовилась від госпіталізації та огляду, рідні також не сприяли в її госпіталізації. 11 травня 2017 року після приїзду бригади швидкої медичної допомоги до хворої працівниками встановлено, що
ОСОБА_2 категорично відмовилась від госпіталізації до Комунального Закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня», а її зять, вказуючи
на статтю 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» погрожував працівникам адміністративною відповідальністю та поданням позову
до суду, вимагаючи примусової госпіталізації до психіатричного закладу. Працівниками бригади ШМД ОСОБА_3 було повідомлено
про те, що йому у транспортуванні хворої не відмовлено, але застосовувати фізичну силу та примушення до ОСОБА_2 вони не мають права,
без відповідного рішення суду. Йому було запропоновано транспортувати ОСОБА_2 до психіатричного закладу самостійно під наглядом медичних працівників та працівників поліції, однак він відмовився. 21 травня
2017 року, приїхавши на виклик, бригада швидкої медичної допомоги встановила, що хвора ОСОБА_2 відсутня за місцем проживання (а.с. 60-62).
1. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Верховною Радою України прийняттям Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законного затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг відповідно до процедури, встановленої законом.
Так, прикладом реалізації права на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, є рішення у справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня
1979 року. У вказаній справі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
Такі ж висновки містяться й в інших рішеннях ЄСПЛ, а саме рішення
від 28 жовтня 2003 року у справі Ракевич проти Російської Федерації, рішенні від 27 березня 2008 року у справі Штукатуров проти Російської Федерації.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 4 Закону психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Закону психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем - психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутись родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Статтею 14 Закону встановлені вичерпні підстави примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»
(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах,
та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Відповідно до статті 279 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно з частиною четвертою статті 280 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статті 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.
До винесення судом рішення лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).
Керівник закладу з надання психіатричної допомоги зобов`язаний негайно повідомити про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку членів її сім`ї, інших родичів або її законного представника. У разі відсутності відомостей про наявність членів сім`ї, інших родичів або законного представника в особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання повідомляються органи Національної поліції за місцем проживання цієї особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.
Отже, особа, яка страждає на психічне захворювання може бути госпіталізована у примусовому порядку за рішенням лікаря-психіатра, а вже після цього на протязі 24 годин психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку. Тобто, наявність направлення від лікаря-психіатра є підставою для госпіталізації особи.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент виникнення спірних відносин вже була визнана рішенням суду недієздатною у зв`язку із хронічним, стійким психічним розладом, не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а її опікуном призначено її дочку ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1 та 3 Порядку госпіталізації пацієнтів бригадами швидкої медичної допомоги у лікувально-профілактичні установи, затвердженого наказом МОЗ України № 370 від 01 червня 2009 року, госпіталізація пацієнтів за невідкладними станами здійснюється цілодобово бригадами швидкої медичної допомоги (далі - бригада).
Бригада здійснює екстрену госпіталізацію за формою N 114/о «Супровідний листок станції швидкої медичної допомоги», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05серпня 1999 року N 197 (далі - форма N 114/о), за направленням/ордером на екстрену/планову госпіталізацію лікувально-профілактичного закладу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров`я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров`ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , вказаних вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для госпіталізації бригадою швидкої допомоги останньої.
Натомість, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції
та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах
ОСОБА_2 , врахував, що 03 травня 2017 року ОСОБА_2 було виписане направлення лікаря-психіатра на примусову госпіталізацію, яке підтверджувало її невідкладний стан, обґрунтовано вважав, що вказана обставина є достатньою підставою для задоволення позову.
При цьому, апеляційним судом зазначено, що подаючи заяву про зміну позовних вимог, а саме: відкликання вимоги щодо зобов`язання відповідача виконати рішення лікаря-психіатра у відповідності до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», як на підставу таких змін, позивач посилалась на те, що 21 серпня 2017 року ОСОБА_2 відповідно до приписів статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» каретою швидкої медичної допомоги Смілянської міської станції швидкої медичної
допомоги - філії Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» була госпіталізована до Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради.
Також, апеляційним судом враховано те, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 серпня 2017 року про госпіталізацію в примусовому порядку ОСОБА_2 було задоволено заяву головного лікаря Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради Кухар А. К. про госпіталізацію
в примусовому порядку ОСОБА_2 .
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 була доставлена
до Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради відповідно до направлення лікаря Смілянської міської поліклініки для дорослих ОСОБА_4 у зв`язку із погіршенням психічного стану, що проявлялося в неадекватній та агресивній поведінці
до оточуючих, висловлюваннях маячних ідей, а згідно висновку
ЛКК КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_2 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу і виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, тому потребує примусової госпіталізації до психіатричного стаціонару для примусового лікування.
Ураховуючи викладене, наявність направлення лікаря-психіатра
та фактичний психічний стан ОСОБА_2 , є достатніми підставами
для доправлення останньої до Комунального закладу «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради, що і було зроблено
21 серпня 2017 року, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача у відмові 11 травня 2017 року госпіталізувати ОСОБА_2 в Комунальний заклад «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради є неправомірними.
Посилання у касаційні скарзі на те, що направлення на лікування хворої ОСОБА_2 було видане лікарем-психіатром 03 травня 2017 року, а виклик швидкої медичної допомоги було здійснено родичами та опікуном ОСОБА_2 тільки на шостий день після отримання відповідного направлення,
що свідчить про відсутність підстав для екстреної госпіталізації,
є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду
не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунальної установи «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Кривцова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
