Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
місто Київ
справа № 639/9642/14-ц
провадження № 61-10664св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року у складі судді Труханович В. В. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кірсанової Л. І., Гуцал Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Техноткань» (далі - ТОВ «Харків Техноткань») про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що у травні 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»
(далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 83 270, 00 дол. США зі сплатою відсотків у порядку та розмірах, встановлених цим договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором у травні 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Харків Техноткань» укладено договори поруки, відповідно до умов яких поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань перед кредитором в повному обсязі.
У квітні 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з умовами якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права банку щодо права вимоги до боржника за кредитним договором.
У зв`язку з порушенням умов кредитного договору ОСОБА_1 , який не вносив грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, утворилась заборгованість, яка станом на 26 вересня 2014 року з урахуванням пені складає 5 825 231, 61 грн, яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.
Стислий виклад заперечень відповідачів
У лютому 2015 року ТОВ «Харків Техноткань» звернулося до суду із зустрічним позовом про визнання договору поруки, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Харків Техноткань», припиненим.
На обґрунтування позову посилалося на те, що кредитор змінив строки виконання зобов`язання, вимагаючи дострокового повернення частини кредиту, що залишилась, сплату процентів, пред`явивши до суду позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. При цьому, до моменту пред`явлення первісного позову у цій справі будь-яких вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором не заявлялось, а тому позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя, отже договір поруки є припиненим з 23 жовтня 2010 року на підставі правил частини четвертої статті 559 ЦК України.
ОСОБА_1 заперечував проти первісного позову, підтримав зустрічний позов, а також просив задовольнити його заяву про застосування позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «Харків Техноткань» задоволено. Визнано припиненим договір поруки № SR-SME700/175/2008, який укладений 19 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Харків Техноткань». Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що 22 квітня 2010 року кредитором змінено строк виконання основного зобов`язання, а тому порука є припиненою відповідно до правил частини четвертої статті 559 ЦК України з 23 жовтня 2010 року, а до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором до позичальника позовна давність спливла 22 квітня 2013 року.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитом у розмірі 61 526, 88 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складало 796 773, 09 грн, та пеню у розмірі 796 773, 00 грн, разом 1 593 546, 09 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції обґрунтовувалось тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, не звернув достатньої уваги на ту обставину, що у квітні 2010 року кредитор вже звертався до суду із позовом до боржника про стягнення кредитної заборгованості у зв`язку із чим суд не встановив обставин і фактів, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не з`ясував результату розгляду зазначеного позову та залежно від цього у достатньому обсязі не визначив характер спірних правовідносин, предмет і підстави цього позову, що призвело до порушення норм процесуального права - неповноти встановлених фактичних обставин справи.
Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не встановив обставин і фактів на спростування висновків суду першої інстанції про те, що відповідно до положень підпункту 1.9.1 кредитного договору та статті 1050 ЦК України кредитор скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов`язання, тому позовна давність за вимогами кредитора про повне повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом повинна обчислюватися з моменту настання строку їх повернення, 22 квітня 2010 року, та спливла 22 квітня 2013 року, а до суду з цим позовом банк звернувся лише 02 жовтня 2014 року, що відповідно до положень статті 256, частин першої та п`ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 .
Розглядаючи разом із первісним позовом зустрічний позов ТОВ «Харків Техноткань» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за висновками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд не дослідив питання про те, чи може цей позов розглядатися у порядку цивільного судочинства у межах цієї справи.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року змінено, в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «Харків Техноткань» про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Харків Техноткань» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим скасовано.
Провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «Харків Техноткань» про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ТОВ «Харків Техноткань» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим закрито. Роз`яснено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Харків Техноткань» їх право на звернення з такими вимогами до суду у порядку господарського судочинства.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду в частині закриття провадження у справі обґрунтовувалось тим, що згідно із частиною першою статті 1, статтями 2, 12 ГПК України (в редакції Закону України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами. Враховуючи, що спір виник між двома юридичними особами, апеляційний суд зробив висновок про підвідомчість господарському суду спорів про стягнення заборгованості та припинення поруки.
В частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у листопаді 2016 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила щодо спливу позовної давності. Заявник зазначає, що період знаходження первинного позову в судах першої та апеляційної інстанцій включно до 09 березня 2016 року неможливо включати до перебігу позовної давності, оскільки лише 09 березня 2016 року набрала законної сили ухвала Апеляційного суду Харківської області про залишення без змін ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 травня 2011 року про залишення без розгляду позову, поданого 22 квітня 2010 року. Зважаючи на наведене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стверджує, що висновки про зміну строку виконання основного зобов`язання на 22 квітня 2010 року є необґрунтованими. Також зазначає, що ОСОБА_1 04 липня 2013 року та 10 квітня 2014 року вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу, що є підставою для переривання перебігу позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилити, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що позовна давність не може бути перервана після її спливу, при цьому зазначені заявником заяви не містять визнання боргу.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ CM-SME700/175/2008DD09.
Згідно з пунктом 1.1 частини № 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначених у частині № 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі зобов`язання, як вони визначені в договорі.
Відповідно до частини № 1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 83 270, 00 дол. США на придбання нерухомого майна, строком до 18 травня 2023 року.
Банк взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі. Відповідно до кредитної заявки від 19 травня 2008 року транзакція щодо перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника була підтверджена банком.
Згідно з умовами кредитного договору за користування кредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язався щомісяця сплачувати плаваючу процентну ставку у вигляді фіксованого відсотка + FIDR, де фіксований відсоток становить 5, 99 % річних, а FIDR - може змінюватися в залежності від вартості кредитних ресурсів банку, інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку.
Відповідно до підпункту 1.5.1 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1), шляхом внесення готівки в касу банку, або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Харків Техноткань» укладено договір поруки № SR-SME700/175/2008.
Згідно з пунктом 1.1 договору поруки поручитель зобов`язуються відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № CM-SME700/175/2008DD09 в повному обсязі таких зобов`язань.
За пунктом 1.2 договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Підпунктом 4.1.1 кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені кредитним договором строки позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочки. Пеня сплачується додатково до прострочених сум.
29 квітня 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля.
Відповідно до умов цього договору продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.
Згідно з витягом з додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 29 квітня 2010 року до позивача у справі перейшло право вимоги за кредитним договором № CM-SME700/175/2008DD09, боржником за яким є ОСОБА_1 , та за договором поруки № SR-SME700/175/2008, поручителем за яким є ТОВ «Харків Техноткань».
Оформлюючи відступлення права вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» не обумовлювали будь-яких змін щодо обсягу прав і обов`язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов`язання. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку боржника є повернення кредиту у строки, у розмірі та у валюті, визначені кредитним договором.
22 квітня 2010 року ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року № CM-SME700/175/2008 в розмірі 774 662, 99 грн (вимога про стягнення суми боргу у повному обсязі).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, зазначений позов ПАТ «ОТП Банк» залишено без розгляду через повторну неявку представника позивача.
Щодо наявності підстав для дострокового виконання зобов`язання
Відповідно до правил частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що банк має право пред`явити вимогу боржнику як у позасудовому порядку, так і одразу у судовому, оскільки безпосередня заборона на вчинення таких дій у законі або договорі відсутня. Умови кредитного договору не містять чіткої вимоги щодо пред`явлення вимоги спочатку у позасудовому порядку, в разі її невиконання - у судовому. Отже, пред`явлення позову про дострокове погашення заборгованості за своєю правовою природою є пред`явленням такої вимоги позичальнику, а тому банком не допущено порушень порядку пред`явлення такої вимоги боржнику. Обрання певного способу пред`явлення вимоги належить до прав кредитора.
Щодо наявності правових підстав для стягнення суми кредиту, нарахування відсотків після закінчення строку кредитування
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судами встановлено, що кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, звернувшись 22 квітня 2010 року до суду з позовом про дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про застосування позовної давності.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таким чином, встановивши, що строк кредитування кредитор змінив на 22 квітня 2010 року, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо спливу позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за сумою кредиту є правильними та обґрунтованими.
Встановивши фактичні обставини, суди у цілому правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Одночасно Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача відсотків та пені на відсотки, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування. Правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що банк після спливу строку кредитування позбавлений права як кредитор нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду суд зробив висновок про відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.
Щодо наявності правових підстав для нарахування пені після закінчення строку кредитування
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження
№ 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Зважаючи на наведене, пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.
Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольнивши заяву про застосування позовної давності, погодились з правомірністю продовження нарахування пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування.
Щодо правових підстав застосування позовної давності
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.
Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи у позові у зв`язку із застосуванням позовної давності в частині позовних вимог про стягнення заборгованості після спливу строку кредитування, суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні були встановити наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права особи, яка звернулась за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту у зв`язку із припиненням права на позов у матеріально-правовому розумінні.
Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд зробив висновок, що банк не мав права на нарахування процентів та пені за кредитом, які стали предметом позову, а отже відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб`єктивного цивільного права, тобто суд першої інстанції необґрунтовано стягнув нараховані проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування, а суди помилково застосували позовну давність в частині вимог про стягнення нарахованих процентів після закінчення строку кредитування.
Щодо переривання позовної давності
В оцінці доводів касаційної скарги про переривання позовної давності Верховний Суд врахував таке.
Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Тобто після переривання перебіг позовної давності розпочинається заново, починаючи з наступного дня після пред`явлення позову, або вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Таким чином, позовна давність у цій справі переривалась 22 квітня 2010 року (зверненням до суду із позовом), з огляду на що позовна давність спливла 22 квітня 2013 року, а із заявою про надання дозволу на продаж предмета іпотеки ОСОБА_1 звернувся до заявника 04 липня 2013 року, тобто після спливу трьох років після переривання позовної давності.
Виходячи з положень статті 264 ЦК України, необхідно встановлювати, коли достеменно боржник вчинив відповідні дії, оскільки перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-3030цс16. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.
Враховуючи, що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою від 04 липня 2013 року про надання дозволу на реалізацію предмета іпотеки позовна давність спливла, а отже не могла бути перерваною вчиненням зазначених дій.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо спливу позовної давності до частини позовних вимог про стягнення суми заборгованості за кредитом та відсотків, нарахованих до 22 квітня 2010 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то вимоги позивача про стягнення процентів та суми пені на них, нарахованих після 22 квітня 2010 року, є необґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Таким чином, Верховний Суд, встановивши порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зробив висновок про обґрунтованість скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у частині стягнення процентів та пені за порушення зобов`язання зі сплати відсотків, нарахованих після 22 квітня 2010 року, за безпідставністю, у іншій частині позову - за спливом позовної давності.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків та пені з ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків та пені відмовити.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
