Постанова
Іменем України
19 червня 2019 року
м. Київ
справа № 359/8114/17
провадження № 61-81 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
представник відповідача - Тузова Владислава Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 21 вересня 2018 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживачів і стягнення пені.
Позовна заява мотивована тим, що 29 січня 2014 року він через систему інтернет-банкінгу «Приват 24» на території Автономної Республіки Крим відкрив три депозитні рахунки шляхом перерахування грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 , розміщеного в
АТ КБ «ПриватБанк», а саме: № НОМЕР_2 з вкладом у розмірі
5 500,00 дол. США; № НОМЕР_8 з вкладом у розмірі 1 000,00 дол. США та № НОМЕР_9 з вкладом у розмірі 1 547,56 дол. США, строком на один місяць, зі сплатою процентів на банківський вклад у розмірі 7 % на рік.
Цього ж дня, 29 січня 2014 року, він таким відкрив ще два депозитних рахунки шляхом перерахування грошових коштів з карткового рахунку
№ НОМЕР_3 , розміщеного в АТ КБ «ПриватБанк», а саме:
№ НОМЕР_4 з вкладом у розмірі 6 000,00 грн і рахунок
№ НОМЕР_5 з вкладом у розмірі 6 000,00 грн, строком на три місяці, зі сплатою процентів на банківський вклад у розмір 17 % на рік.
16 березня 2014 року вищевказані гривневі депозитні рахунки були поповнені на 750,00 грн кожний.
30 січня 2014 року він через систему інтернет-банкінгу «Приват 24» відкрив ще три депозитні рахунки шляхом перерахування грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_6 , розміщеного в
АТ КБ «ПриватБанк», а саме: № НОМЕР_7 з вкладом
у розмірі 8 000,00 грн, № НОМЕР_11 з вкладом у розмірі 8 000,00 грн
та № НОМЕР_10 з вкладом у розмірі 8 000,00 грн, строком на три місяці, зі сплатою процентів на банківський вклад у розмірі 17 % на рік.
15 березня 2014 року він звернув увагу, що у системі інтернет-банкінгу «Приват 24» не відображаються його вищевказані депозитні рахунки та у нього відсутня можливість здійснювати будь-які операції за своїми картковими рахунками.
30 травня 2014 року він направив в АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розблокування рахунків, виплату процентів на банківський вклад і пеню за несвоєчасне повернення депозитів. Однак, його рахунки розблоковано не було, вимоги заяви від 30 травня 2014 року банком не виконано.
23 грудня 2015 року заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/6045/15-ц стягнуто з
ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь 13 686,86 доларів США та
89 454,51 грн. Рішення суду виконано лише 21 серпня 2017 року.
На підставі вказаного, ОСОБА_1 , з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 24 квітня 2018 року, просив суд: стягнути з
АТ КБ «Приватбанк» на його користь пеню за прострочення виконання зобов`язання з повернення валютних вкладів у доларах США, які були розміщені на рахунках №№ НОМЕР_2, НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , у розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року до 17 жовтня 2017 року у розмірі 89 171,43 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2017 року становить 2 365 718,03 грн; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь пеню за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладів у гривні, які були розміщені на рахунках №№ НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_11, НОМЕР_4 , НОМЕР_10 , у розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року до 17 жовтня 2017 року у розмірі 416 247,83 грн, а всього 2 781 965,86 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язання з повернення валютних вкладів у доларах США, які були розміщені на рахунках: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , пеню у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року до 21 серпня
2017 року із зменшенням її розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України у розмірі 20 000,00 грн.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладів у гривні, які були розміщені на рахунках: № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_11 , № НОМЕР_10 , пеню у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року до 21 серпня 2017 року із зменшенням її розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України у розмірі 10 000,00 грн.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 640,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини розміщення позивачем банківських вкладів в АТ КБ «ПриватБанк», внесення ним коштів та невиконання банком зобов`язань з повернення суми вкладу з нарахованими процентами встановлені заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня
2015 року, яке набрало законної сили, тому ці обставини відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Аналіз положень статті 1 та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а саме сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення. Встановивши, що фактично зобов`язання з повернення банківського владу і нарахованих процентів банком було виконано 21 серпня 2017 року, суд стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі трьох процентів за період з 17 жовтня 2016 року до 20 серпня 2017 року, так як після виконання рішення суду прострочення відсутнє.
Оскільки визначений позивачем розмір пені значно перевищує реальні збитки та явно не відповідає принципам розумності, добросовісності і справедливості, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України зменшив розмір пені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 21 вересня 2018 року змінено.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язання з повернення валютних вкладів у доларах США, які були розміщені на рахунках: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_8 ,
№ НОМЕР_9 , пеню у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року до 20 серпня
2017 року у розмірі 378,31 грн.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладів у гривні, які були розміщені на рахунках: № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_7 ,
№ НОМЕР_11 , № НОМЕР_10 , пеню у розмірі трьох процентів за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 17 жовтня 2016 року
до 20 серпня 2017 року у розмірі 161,38 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою
статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі трьох процентів від вартості послуги за кожний день прострочення. Разом з тим, місцевий суд не врахував, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, а не розмір всієї заборгованості за депозитними договорами.
При цьому апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, провадження № 61-5543 св 18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів і стягнення пеніпризначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України), а зобов`язання мають виконуватися належним чином.
З указаного вбачається, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі трьох процентів вартості послуги за кожен день прострочення.
У пункті 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага.
Згідно з частиною третьою статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Отже, апеляційний суд помилково вважав, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
Також не погоджуються з рішенням суду першої інстанції щодо зменшення розміру неустойки до доволі незначної суми і це не відповідає принципам розумності та справедливості.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У січні 2014 року ОСОБА_1 через систему інтернет-банкінгу «Приват 24» на території Автономної Республіки Крим відкрив кілька депозитних рахунків, про що зазначено в описовій частині постанови.
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2015 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБнак» на користь
ОСОБА_1 заборгованість за депозитним вкладом, процентами і штрафними санкціями, а саме: за рахунком № НОМЕР_2 -
9 279,20 дол. США; за рахунком № НОМЕР_8 - 1 796,65 дол. США;
за рахунком № НОМЕР_9 - 2 611,01 дол. США, а всього 13 686,86 дол. США; за рахунком № НОМЕР_4 - 16 421,10 грн; за рахунком
№ НОМЕР_5 - 16 421,10 грн; за рахунком № НОМЕР_7 - 18 870,77 грн; за рахунком № НОМЕР_11 - 18 870,77 грн; за рахунком № НОМЕР_10 - 18 870,77 грн., а всього 89 454,51 грн.
Вказане судове рішення набрало законної сили 27 січня 2016 року,
а фактично виконано АТ КБ «ПриватБанк» - 21 серпня 2017 року.
Оскільки, Банк несвоєчасно виконав рішення суду ОСОБА_1 просив стягнути на його користь пеню у розмірі трьох процентів річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України
у постановах: від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі
№ 6-2128цс16.
Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 23 грудня 2015 року було виконано відповідачем лише 21 серпня
2017 року.
Зазначені обставини відповідачем не заперечуються, а тому суди правильно виходили з того, що розрахунок пені за прострочення виконання грошового зобов`язання має обчислюватися з 17 жовтня 2016 року по 20 серпня
2017 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Банку на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів, оскільки відмова Банку виконати рішення суду та своєчасно видати вкладнику належні йому кошти свідчить про невиконання Банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України
«Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі.
У зв`язку з цим висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, щопослугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага.
Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц,
провадження № 14-64 цс 19, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, провадження
№ 61-461 св 19.
Тому посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, провадження
№61-5543 св 18 є безпідставним.
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статтей 402-403 ЦПК України, статтей 13, 36 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів», якими визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові
від 04 листопада 2015 року у справі № 61-1120 цс 15 і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц, провадження № 14-64 цс 19.
Суд першої інстанції, встановивши, що Банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних йому за
договорами банківського вкладу та ухваленого рішення суду
у сумі 13 686, 86 доларів США і 89 454,51 грн за період з 17 жовтня 2016 року по 20 серпня 2017 року, вірно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо валютних депозитних договорів у розмірі 1 918 051,58 грн, а щодо депозитних вкладів у гривні у розмірі 351 244,74 грн і з урахуванням того, що розмір пені значно перевищує реальні збитки, факт укладення договорів в Автономній Республіці Крим та припинення там діяльності відповідача не з його вини, зменшив розмір пені за вказаними договорами відповідно до 20 тис. грн та 10 тис. грн.
Доводи касаційної скарги в цій частині щодо занадто великого розміру зменшення неустойки не є підставою для скасування судових рішень, так як стосуються переоцінки фактичних обставин, доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 21 вересня 2018 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Є. В. Синельников Ю. В. Черняк
