АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа
№ 22-ц/793/764/19
Головуючийпо 1 інстанції
Категорія:
КовальА. Б.
Доповідачв апеляційній інстанції
СіренкоЮ. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2019 року
м .Черкаси
Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.
секретар : Чуйко А.В.
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу начальника відділу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 березня 2019 року у складі судді Годік Л.С.,-
в с т а н о в и в :
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця під час винесення постанови про накладення штрафу.
В обґрунтування скарги вказував, що 19 лютого 2019 року під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 54314103 в Уманському РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області ним було виявлено, що підставою для відкриття вище зазначеного виконавчого провадження являється постанова про накладення штрафу ВП № 50921723 від 19 червня 2017 року.
Про існування даного виконавчого документа йому до цього часу було невідомо. Ознайомившись з постановою та проаналізувавши всі події, які відбувалися в червні 2017 року і могли передувати винесенню оскаржуваної постанови вважає за необхідне повідомити наступне:
15 червня 2017 року під час проведення виконавчих дій, які відбувалися в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, старшим державним виконавцем Мельником В.В. йому був вручений виклик державного виконавця від 13 червня 2017 року за № 8651-2, додатком до якого був бланк декларації (Додаток до ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206- VI).
16 червня 2017 року він зі своїм представником прийшли до Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області та попросили надати їм бланк який би відповідав вимогам ЗУ «Про виконавче провадження».
Коли його представник, з метою недопущення формальних підстав притягнення його до адміністративної відповідальності, попросив у старшого державного виконавця Мельника В.В. бланк декларації, подання якої передбачено ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець в грубій формі повідомив йому, що таких декларацій немає і він має подати декларацію за формою, яку надав Мельник В.В.
За наполяганням та в присутності його представника старший державний виконавець Мельник В.В. почав вивчати дане питання і з`ясував, що відповідний бланк існує та є додатком № 1 до Інструкції з організації примусового виконання рішень. Причину виникнення оскаржуваної постанови він пояснити не може, адже про неї йому не було відомо раніше, однак припускає що старший державний виконавець Мельник В.В. її виніс в пориві емоційного стану через те, що вони вказали йому на незнання ним його профільних законів та інструкцій, а також спонукали його до їх вивчення, що йому не сподобалося.
Як зазначено в оскаржуваній постанові, штраф було накладено в порядку, визначеному ст. 63, 75 ЗУ «Про виконавче провадження». Однак, при винесенні постанови про накладення штрафу, виконавець не звернув увагу, що він накладається лише за невиконання рішень немайнового характеру та за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії та рішення про поновлення на роботі.
За порушення, визначене в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, можна притягнути лише в порядку, визначеному ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження».
В свою чергу, за такого роду правопорушення закон передбачає лише адміністративну відповідальність, визначену ст. 188-13 КУпАП. Притягнути до відповідальності за адміністративне правопорушення може лише начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядковані державні виконавці. Отже, в старшого державного виконавця Мельника В.В. не було жодних правових підстав виносити постанову ВП № 50921723 від 19 вересня 2017 року про накладення штрафу. Крім того, в постанові не визначено порядок і строк її оскарження, що є неприпустимим з огляду на ст. 6 Конвенції з прав людини.
Просив суд визнати дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області Мельника В.В. неправомірними та скасувати постанову про накладення штрафу ВП № 50921723 від 19 червня 2017 року.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 березня 2019 року скаргу задоволено. Визнано дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області Мельника Василя Володимировича, неправомірними.
Скасовано постанову про накладення штрафу ВП № 50921723, винесену 19 червня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Мельником Василем Володимировичем.
Задовольняючи скаргу суд першої інстанції посилався на те, що надані в судовому засіданні пояснення представника ДВС про те, що скаржник знав про оскаржувану постанову не підтверджуються наданими ним документами, а тому вважає, що скарга підлягає до задоволення, оскільки державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу всупереч законодавства України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 повернути.
Вказував, що суд першої інстанції безпідставно поновив строк звернення до суду з даною скаргою, оскільки підстави поновлення строку не підтверджується належними доказами по справі. ОСОБА_1 був повідомлений про наявність оскаржуваної постанови, оскільки вона йому направлялася та була внесена до автоматизованої системи забезпечення виконавчого провадження.
Вказує, що суддею поверхнево та не в повному обсязі вивчені докази та факти наведені державним виконавцем, стосовно того, що скаржником пропущено строк для оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу від 19 червня 2017 року.
10 червня 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою просив залишити її без задоволення, а ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 березня 2019 року без змін.
Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст.ст. 447, 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Із матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДСВ ГТУЮ у Черкаській області Мельником В.В. на підставі ст.ст. 63, 75 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову ВП № 50921723 про накладення штрафу за невиконання законних вимог виконавця на боржника ОСОБА_1 на користь держави в сумі 3400,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтями 63 та 75 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення та відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії державного виконавця саме під час винесення ним постанови про накладення штрафу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.
Частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18).
Ураховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
У зв`язку із закриттям провадження у справі із зазначеної вище підстави, клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України повідомити ОСОБА_1 , що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Керуючись ст. ст. 255, 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати -
п о с т а н о в и в :
Клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу начальника відділу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задовольнити частково.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 березня 2019 року у даній справі скасувати.
Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця під час винесення постанови про накладення штрафу, закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 20 червня 2019 року.
Судді Н.І. Гончар
В.В.Пономаренко
Ю.В.Сіренко
