ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/11764/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Експрес"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Чорна Л.В., Тищенко А.І.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Експрес"
до Київської міської ради
про внесення змін до договору оренди земельної ділянки
за участю:
позивача: Порхун С.В. (адвокат)
відповідача: Ільчик М.О. (довіреність від 16.04.2019),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Експрес" (далі - позивач), просило внести зміни до пункту 4.2 договору оренди земельної ділянки від 26.06.2015 (далі-договір), який укладено між позивачем та Київською міською радою (далі - відповідач).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з прийняттям відповідачем рішення від 12.12.2016 № 554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік" (далі-Рішення) фактично змінився мінімальний розмір орендної плати для виду землекористування позивача з 5 % до 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, внаслідок чого позивач знаходиться в гірших конкурентних умовах порівняно з іншими суб`єктами господарювання, які займаються тим же видом діяльності і укладають договори оренди земельних ділянок після набуття чинності Рішення зі ставкою земельного податку значно нижче, ніж та процентна ставка, що зазначена у договорі.
Суди розглядали справу неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що зміна ставки орендної плати, яка встановлена Рішенням для земельної ділянки є зміною мінімального розміру орендної плати, який визначений договором, тому наявні підстави для внесення змін у відповідний пункт договору у судовому порядку.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами, 26.06.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого та на підставі рішення відповідача від 20.11.2014 №414/414, позивач отримав в оренду земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,5703 га, яка розташована на вул. Вікентія Хвойки, 18/14 в Оболонському районі м . Києва (далі-земельна ділянка), строком на 15-ть років.
Згідно пунктів 4.2, 4.3 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 5-ти відсотків від її нормативної грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення відповідачем, внесення змін до цього договору та з урахуванням п.п. 4.4. даного договору.
Пунктом 4.4 договору встановлено, що розмір орендної плати змінюється шляхом прийняття відповідного рішення відповідачем, якщо орендна ставка визначена у п.п.4.2 договору нижча, ніж мінімальна орендна ставка визначена чинним законодавством України. Після прийняття відповідного рішення відповідачем та доведення даного рішення до орендаря для ознайомлення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.
Відповідно до пункту 4.8 договору, розмір орендної плати переглядається в тому числі в разі зміни розміру земельного податку, зміни мінімальної ставки орендної плати.
Пунктом 11.1 договору визначено, що всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням відповідача на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.
Рішенням відповідача від 25.04.2017 №266/2488 було виправлено помилку, допущену в зазначенні категорії земель, вирішено внести зміни до рішення Київської міської ради від 20.11.2014 №414/414, у пункт 1 слова "категорія земель - землі житлової та громадської забудови" замінити словами "категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення" (справа №А-22495).
Судами встановлено, що земельна ділянка була надана позивачу в оренду для експлуатації та обслуговування будівель і споруд єдиного майнового комплексу на вул. В.Хвойки, 18/14 в м. Києві, який придбаний позивачем за договором купівлі-продажу єдиного майнового комплексу від 22.08.2007 та використовується під складське господарство, що є основним видом діяльності, який здійснює позивач.
У відповідності до додатку № 10 Рішення, розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності (у відсотках від нормативної грошової оцінки) для даного виду діяльності, яке здійснює позивач, складає 3% від нормативної грошової оцінки.
Судами встановлено, що з посиланням на Рішення та підпункту 4.4 договору, листом від 24.04.2017 за № 24 позивач направив відповідачу пропозицію про перегляд розміру орендної плати або розірвання договору оренди, в якому просив у зв`язку зі зміною розміру орендної плати, встановленого Рішенням, внести зміни до договору оренди шляхом розгляду та прийняття на пленарному засіданні відповідача відповідного рішення про зміну розміру орендної плати з 5% на 3%. У випадку не прийняття рішення про зміну умов договору оренди, позивач просив прийняти рішення про розірвання договору.
Однак, на лист-пропозицію позивача, Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації листом від 26.05.2017 №05707-9123 було надано відповідь, в якій зазначено, що внесення змін до договору в частині розміру орендної плати можливе за умови прийняття відповідачем відповідного рішення, а доручення щодо підготовки проекту рішення стосовно внесення змін до договору в частині розміру орендної плати до Департаменту не надходило.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено наявності правових підстав для внесення змін у договір у відповідній частині в судовому порядку.
Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1 та 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 цього ж Закону істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Таким чином, з урахуванням положень статті 632 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України і статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі" нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Відповідна правова позиція висвітлювалась Верховним Судом України у постановах № 3-34гс13 (5009/3430/12) від 03.12.2013, № 3-481гс15(922/3871/14) від 07.10.2015, № 3-476гс15 (922/583/14) від 02.03.2016, № 6-325цс16 від 18.05.2016 і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не вбачає підстав відступати від неї.
Разом з тим, частиною 2 статті 651 ЦК передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 632 цього ж Кодексу зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Отже зі змісту статей 632, 651 ЦК та статті 30 Закону України "Про оренду землі" слідує, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.
До переліку повноважень відповідача у галузі земельних відносин, визначеного статтею 9 Земельного кодексу України, не входить законодавче встановлення або зміна граничного (мінімального та максимального) розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки такі повноваження в силу приписів статті 288 Податкового кодексу України належить Верховній Раді України - єдиному органу законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України).
Зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради про бюджет міста Києва на певний рік, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, рішення відповідача може бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України".
Подібна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17.
У цій справі Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності не знайшла правових підстав вважати, що прийняття органом місцевого самоврядування рішення про зміну мінімального розміру орендної плати для відповідного виду землекористування у відповідному бюджетному році тягне за собою внесення змін до договору оренди земельної ділянки, який був укладений то прийняття такого рішення органом місцевого самоврядування.
Приймаючи оскаржені судові рішення у справі, що переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій послалися на правові висновки Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у вказаному судовому рішенні зі справи № 910/7905/17.
Відповідно до положень статті 302 частини 1 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Справа № 910/7905/17, як вбачається, була передана на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та розглянута нею з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати.
Згідно статті 315 частини 2 Господарського процесуального кодексу України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Виходячи із викладеного суд зазначає, що вирішення вказаних правових питань з урахуванням наведеної правової позиції Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики.
Однакове застосування закону забезпечує реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприяє утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, спричиняє порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Приймаючи судові рішення у даній справі суди попередніх інстанцій врахували правову позицію, викладену у постанові Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, у спорі за подібних правовідносин, і суд касаційної інстанції здійснюючи перегляд судових рішень у даній справі, що переглядаються у касаційному порядку, на забезпечення єдності судової практики з метою реалізацією принципу правової визначеності, стабільності застосування норм права, дотримується правових висновків Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин.
Отже слід погодитися із висновками судів про те, що з прийняттям рішення від 12.12.2016 № 554/1558 "Про бюджет міста Києва на 2017 рік" не виникло прав на внесення змін в укладений сторонами договір оренди земельної ділянки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Проте із змісту позовної заяви вбачається, що викладені позивачем вимоги не відповідають приписам наведеної норми права та формі і змісту додаткової угоди, яка була запропонована позивачем відповідачу, що є відмінним та виключає правові для задоволення позову.
В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.
Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Експрес" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 910/11764/17, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов
