ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/268/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю помічника судді Нікітіної О.В. (здійснює повноваження секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді)
розглянувши касаційні скарги Фурсівської сільської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ на рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 (головуючий суддя: Янюк О.С., судді: Ейвазова А.Р., Карпечкін Т.П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 (головуючий суддя: Разіна Т.І., судді: Тищенко А.І., Чорна Л.В.)
за позовом Білоцерківської міської ради Київської області
до 1. Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс, 2. Головне управління Держгеокадастру у Київській області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Фурсівська сільська рада Київської області,
про визнання недійсним та скасування розпорядження, договору купівлі-продажу, державного акту та скасування рішення про державну реєстрацію,
За участю представників:
позивача Геращенко А.П., Швець С.С. - представники
відповідача 1- не з`явився
відповідача 2 Шараєвська В.П., Здоровєйщева Т.Ю. члени викон. органу
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. не з`явився
2. не з`явився
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: Бондаренко Л.М., Лісовенко Д.І. представники
ВСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1. 09.02.2018 Білоцерківська міська рада Київської області (далі - позивач, Міська рада) звернулась до Господарського суду Київської області із позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області (далі-відповідач-1, Білоцерківська РДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БілоцерківМАЗ" (далі відповідач-2, ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ"), у якому просить:
- визнати недійсним та скасувати розпорядження Білоцерківської РДА від 26.03.2004 №104 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення";
- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2004, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Шелудченко О.В. за реєстром №327;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування існуючої виробничої бази серії ЯЕ №588347, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020732200004 від 27.05.2007, виданий ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ";
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28123113 від 08.02.2016 та запис про право власності №13155581 від 04.02.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ" на земельну ділянку площею 0,1133га за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул.Гайок, земельна ділянка 4а, кадастровий номер 3220488300:01:001:0007;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28121816 від 08.02.2016 та запис про право власності №13154923 від 04.02.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ" на земельну ділянку площею 4,3286га за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул.Гайок, земельна ділянка 4а, кадастровий номер 3220488300:01:001:0260. Судові витрати покласти на відповідачів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Білоцерківської РДА прийнято без дотримання ст.ст.120, 149, 151, 186 Земельного кодексу України (далі-ЗК України) та ст.377 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), та подальша реалізація якого призвела до порушення інтересів територіальної громади міста Біла Церква в особі Міської ради, в частині вилучення земельних ділянок, на яких розташоване комунальне майно, і які перебували в користуванні територіальної громади міста Біла Церква.
3. Ухвалами Господарського суду Київської області від 14.02.2018 та від 04.06.2018 залучено до участі у справі: в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс" (далі КП "БВАК", третя особа-1), Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі ГУ Держгеокадастру, третя особа-2), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Фурсівську сільську раду (далі Фурсівська сільрада, третя особа-3).
4. Відповідач-2 у відзиві на позов зазначив, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до сфери управління Міської ради, а наявні матеріали справи не дають підстави стверджувати про протилежне. Вказує, що відповідно до ст.10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", Білоцерківська РДА як орган державної влади зобов`язана оприлюднювати свої розпорядження в межах своїх повноважень, крім випадків передбачених законодавством України, а тому позивач, починаючи з 2003 року і до сьогодні, мав можливість без жодних перешкод ознайомитись із розпорядженнями та оскаржити їх. Проте, зазначеного зроблено не було. З часу прийняття розпорядження та укладення відповідного договору минуло 14 років, а тому позивачем порушений визначений ст.257 ЦК України строк позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати наслідки його спливу. На підставі зазначеного, просить у задоволені позову відмовити повністю.
5. Фурсівська сільська рада проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових поясненнях, які за своїм змістом є аналогічними поясненням відповідача-2. Додатково зазначила, що Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" земельні ділянки не віднесені до майна військових частин, та відповідно не підлягали передачі разом з будівлями (спорудами). Тобто, Міська рада не була ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки. Під час передачі майна Міністерства оборони земельна ділянка Міській раді не передавалась. Стверджує, що дана земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Фурсівської сільради відповідно до проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл Фурси та Чмирівка Білоцерківського району Київської області, затвердженого рішенням Білоцерківської районної ради від 12.03.2015 №40-427. Крім того, підтримує позицію відповідача-2 щодо обґрунтованості та доведеності вимог про застосування наслідків спливу позовної давності щодо відмови у позові, передбачених ч.4 ст.267 ЦК України.
ІІ. Короткий зміст судових рішень
6. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.08.2018 у справі №911/268/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, позов задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано розпорядження Білоцерківської РДА від 26.03.2004 №104 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення".
Визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2004, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського місткого нотаріального округу Шелудченко О.В. за реєстром №327.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування існуючої виробничої бази серії ЯЕ №588347, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020732200004 від 27.05.2007, виданий ТОВ "НВП "БілоцерківМАЗ".
Стягнуто з Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БілоцерківМАЗ" на користь Білоцерківської міської ради Київської області судовий збір у розмірі 2 643,00грн (дві тисячі шістсот сорок три грн. 00 коп).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді
7. 06.03.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18.
8. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.03.2019 року у справі №911/268/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
9. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 911/268/18 касаційну скаргу ТОВ Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ залишено без руху до 08.05.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено ТОВ Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.
10. 16.04.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 911/268/18. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 8219 від 15.04.2019 на суму 12 420 грн.
11. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 04.06.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 13.05.2019.
12. 10.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) позивачем до Касаційного господарського суду направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до суду 13.05.2019.
13. 14.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс до Касаційного господарського суду направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до суду 16.05.2019.
14. 11.03.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Фурсівською сільською радою Київської області безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18.
15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2019 року у справі №911/268/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
16. Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 911/268/18 касаційну скаргу Фурсівської сільської ради Київської області залишено без руху до 25.04.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено Фурсівській сільській раді Київської області строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.
17. 05.04.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 911/268/18. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 13 від 15.03.2019 на суму 5200 грн. та платіжне доручення № 40 від 02.04.2019 на суму 12420 грн.
18. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 04.06.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 10.05.2019.
Одночасно даною ухвалою зупинено виконання рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
19. 08.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) позивачем та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс до Касаційного господарського суду направлено відзиви на касаційну скаргу, які фактично надійшли до суду 11.05.2019 та 13.05.2019 відповідно.
20. У судове засідання 04.06.2019 з`явилися представники позивача, відповідача-2, третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача. Представники відповідача-2 та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача підтримали касаційну скаргу. Представники позивача виклали заперечення проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.
Представники відповідача-1 та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у судове засідання не з`явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
21. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ (скаржник, відповідач-2) просить рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
22. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
ТОВ НВП БілоцерківМАЗ вказує, що в додаткових поясненнях до апеляційної скарги було наведено ряд додаткових обставин на підтвердження вимог і заперечень відповідача-2, які стосувалися додаткових підтверджень про обізнаність та/або про реальну можливість позивача довідатися про власність відповідача-2 на земельну ділянку, що є предметом спору, про наявність підстав для застосування строків позовної давності при розгляді даного спору.
Скаржник вважає, що Білоцерківська міська рада була обізнана в достатній мірі про розпорядження Білоцерківської РДА від 26.03.2004, договір купівлі-продажу, земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2004 та державний акт на право власності на земельну ділянку, що підтверджується відміткою Київської регіональної філії ДП ЦДЗК при ДКУ на титульному аркуші документації із землеустрою про прийняття обмінного файлу 16.02.2007. Крім того, з моменту введення в дію ЗУ "Про Державний земельний кадастр" позивач міг отримати відповідні відомості з Держгеокадастру.
На думку ТОВ НВП БілоцерківМАЗ, судами попередніх інстанцій не було належним чином та в повному обсязі досліджено питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідач-2 вказує, що факт передачі земельної ділянки 330 га до складу земель Фурсівської сільської ради Київської області підтверджується постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №257/9939/15-ц, іншими рішеннями судів, які набрали законної сили, в тому числі постановами Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/2672/17, №22-ц/780/1191/18.
Також скаржник зазначає, що було проведено лише інвентаризацію земель в складі трьох ділянок, які територіально означити не було можливості у зв`язку з відсутністю державного акту.
Крім того, відповідач-2 вважає, що судом не було досліджено та не виявлено факту, що ДП "БАРЗ" та КП БРМ "БВАК" є двома різними юридичними особами, КП БРМ "БВАК" було обізнане про намір ТОВ НВП БілоцерківМАЗ викупу в подальшому земельну ділянку.
Разом з тим, скаржник вказує, що в судовому засіданні 19.12.2018 для огляду судом надавався примірник технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на спірну земельну ділянку, в матеріалах якої містилися платіжні доручення про сплату за земельну ділянку в розмірі, визначеному договором купівлі-продажу, а умовами самого договору купівлі-продажу було передбачено передумову видачі Державного акту та реєстрації права власності це проведення повного розрахунку, тому твердження суду про ненадання доказів проведення розрахунку є необґрунтованим.
23. У касаційній скарзі Фурсівська сільська рада Київської області (скаржник, третя особа-3) просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку третьої особи-3, суди вийшли за межі своїх повноважень та при прийнятті рішень взяли на себе повноваження органів державної влади щодо встановлення меж між населеними пунктами.
Скаржник зазначає, що факт передачі земельної ділянки 330 га до земель Фурсівської сільської ради Київської області підтверджується постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №257/9939/15-ц, іншими рішеннями судів, які набрали законної сили, в тому числі постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/2672/17.
Щодо знаходження на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості, що належить громаді м. Біла Церква, третя особа-3 вказує, що суди не прийняли до уваги, що відповідачем земельна ділянка була придбана у 2004 році, а право власності на об`єкт нерухомості позивач оформив у 2008 році, свідоцтво оскаржується в суді.
Фурсівська сільська рада Київської області вважає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували належність земельної ділянки до сфери управління нею органом місцевого самоврядування (Білоцерківською міською радою), а наявні в матеріалах справи документи не дають підстав стверджувати про належність земельної ділянки Білоцерківській міській раді.
Крім того, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не застосовано статті 22-23, 40 Земельного кодексу України 1990 року.
Разом з тим скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій відійшли від висновків Верховного Суду щодо застосування строку позовної давності, вважає, що позивач з 1999 року мав можливість ознайомитись з розпорядженням голови адміністрації та оскаржити розпорядження, позивачем також не доведено чому він не міг дізнатися про порушення його права з 2004 року.
24. У відзивах на касаційні скарги позивач та Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс просять залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 - без змін.
Білоцерківська міська рада та Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс вважають, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків по суті спору, а доводи скаржників спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.10.1999 №1135-р прийнято пропозицію Міноборони та Білоцерківської міської ради, погоджену з Київською облдержадміністрацією, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна та Держкомстатом, про передачу майна державного підприємства «Білоцерківський авіаційний завод», що перебуває у сфері управління Міноборони, з державної власності у власність територіальної громади м. Біла Церква згідно з додатком із збереженням основного профілю діяльності зазначеного підприємства (т.1 а.с.46).
Відповідно до згаданого додатку передається із сфери управління Міноборони у власність територіальної громади м. Біла Церква цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ» (м. Біла Церква, вул. Гайок, 4) разом із житловим фондом та інженерною інфраструктурою.
26. З метою виконання зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України, 27.10.1999 виконавчим комітетом Міської ради було прийнято рішення №315 «Про передачу майна ДП «БАРЗ» у комунальну власність територіальної громади м. Біла Церква» було створено комісію по прийманню відповідного майнового комплексу. Результати визначено оформити актом прийому-передачі (т.1 а.с.90).
27. Так, рішенням виконавчого комітету Міської ради від 01.12.1999 №360 та заступником Міністра оборони України командувачем Військово-Повітряних Сил України 29.11.1999 затверджено акт приймання-передачі частини майна аеродромного комплексу до власності територіальної громади м. Біла Церква та акт прийому-передачі майнового комплексу ДП «БАРЗ» і шести літаків ІЛ-76МД, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, у власність територіальної громади м. Біла Церква, за яким командир військової частини А-2316 здав відповідне майно до власності територіальної громади м. Біла Церква (т.2 а.с.6-32). Зазначене майно рішенням Міської ради від 27.04.2000 №66 було передано на баланс КП «БАРЗ» (т.2. а.с.33-34).
28. 07.12.1999 Міської радою було прийнято рішення №50 «Про передачу майна державного підприємства «Білоцерківський авіаційний завод» до комунальної власності», відповідно до якого до комунальної власності прийнято, зокрема, цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ» (м. Біла Церква, вул. Гайок,4) разом з житловим фондом та інженерною інфраструктурою (т.1 а.с.91).
29. Із змісту акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на 01.01.2001, що знаходиться в користуванні військової частини А-2316 м. Біла Церква (т.2 а.с.36-38) вбачається, що землекористування військовою частиною складається з трьох ділянок, розміщених на території Фурсівської та Дроздівської сільських Рад народних депутатів. Державний акт на право користування землею у військової частини А-2316 відсутній.
30. Відповідно до свідоцтва про право власності від 24.12.2002, виданого ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» на підставі рішення Міської ради №428 (т.2 а.с.90-91, 93), відповідачу на праві власності належать нежитлові будівлі згідно з додатком, які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Гайок, 4а, а саме: будівля електростанції, літ. «А» 619,3кв.м.; цех№41, літ.«Г» 3434,05кв.м.; цех по ремонту великогабаритного обладнання, літ.«З» - 494,0кв.м.; цех №44, літ.«М» - 796,5кв.м.; частина будівель гарячого цеху, літ.«О» - 94,5кв.м.; арочне укриття, літ.«Т-8» - 245,7кв.м.; сховище балонів ВМТЗ, літ.«Т-9» - 79,8кв.м.; укриття №1, літ.«Т-1» - 161,3кв.м.; укриття №2, літ.«Т» - 161,3кв.м.; склад ВМТЗ №1, літ.«Т-2» - 164,0кв.м.; склад ВМТЗ №2, літ.«Т-3» - 164,0кв.м.; заглиблене укриття БЗ-148-С6Б, літ.«Т-4» - 164,0кв.м.; об`єкт арочний БЗ-148-С/7А, літ.«Т-6» - 162,7кв.м.; будівля побутова ВМТЗ, літ.«Я» - 383,3кв.м. Доказів протилежного позивачем суду надано не було.
31. Рішенням виконавчого комітету Міської ради від 27.06.2003 «Про затвердження нумерації будинків», зокрема, присвоєно поштову адресу нежитловим спорудам КП «БВАК» - Гайок, 4а (т.1 а.с.92).
32. Висновком КП «БВАК», який датований квітнем 2003 року, надано згоду ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ на передачу земельної ділянки в оренду з правом викупу в межах Фурсівської сільради під не житлові приміщення для розміщення виробничої бази, загальною площею 4,4419 га (т.2 а.с.83). У свою чергу, висновками, які датовані березнем, травнем 2003 року, Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів, Фурсівською сільрадою та Відділом архітектури та містобудування (т.2 а.с.84-86) погоджено технічну документацію з укладення договору оренди земельної ділянки з правом викупу ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» під нежитлові приміщення для розміщення виробничої бази в межах Фурсівської сільради Білоцерківського району загальною площею 4,4419га забудовані землі (землі промисловості), за рахунок земель КП «БВАК», без зміни цільового використання (код ділянки 1.10.5).
33. Розпорядженням Білоцерківської РДА від 09.09.2003 №260, зокрема, затверджено технічну документацію, розроблену Київським регіональним центром державного земельного кадастру, щодо передачі в оренду земельної ділянки ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» під розміщення виробничої бази за рахунок земель Білоцерківської КЕЧ в межах Фурсівської сільради, за адресою м. Біла Церква, Гайок, 4а. Крім того, було вилучено із земель Білоцерківської КЕЧ в межах Фурсівської сільради земельну ділянку площею 4,4419 га забудованих земель і передано її в оренду (строком на 49 років) з правом викупу ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» під розміщення виробничої бази в межах Фурсівської сільради за адресою м. Біла Церква, Гайок, 4а (т.2 а.с.87).
34. 26.03.2004 Білоцерківською РДА було прийнято розпорядження №104 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення» (т.1 а.с.63), відповідно до якого було затверджено вартісну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4419га, яка знаходиться на землях Фурсівської сільради (м.Біла Церква, вул. Гайок, 4), відповідно до звіту про її експертну оцінку, в загальній сумі 780 886,02 грн., яку дозволено продавати ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ», що знаходиться в Київській області м.Біла Церква, Гайок,4. Оплату вартості земельної ділянки здійснено із розстроченням платежу протягом 10 банківських днів з дня реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки.
35. На виконання вказаного розпорядження, 02.04.2004 Білоцерківською РДА в особі заступника голови Білоуса С.Я. (продавець) та ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» в особі Короля А.П., який діє на підставі протоколу №5 зборів засновників від 02.12.2002 (покупець), був підписаний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі-Договір, т.1 а.с.64-65, а.с.157-158), відповідно до п.1.1 якого продавець передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул.Гайок,4, загальною площею 4,4419га.
У п.1.2 Договору зазначено, що земельна ділянка, зазначена у п.1.1, продається під існуючою виробничою базою.
Сума сплачується покупцем у такому порядку: перший платіж у розмірі 260295,34грн перераховується покупцем на рахунок продавця протягом 30 банківських днів з моменту набуття чинності цього Договору. Наступні платежі здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок продавця до 30.03.2009. Покупець вправі достроково оплатити вартість придбаної земельної ділянки (п.2.2, 2.3 Договору).
Відповідно до п.5.1 Договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього Договору, входить до категорії земель, що можуть бути приватизовані згідно законодавства України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього Договору продавець чи покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових справ на неї немає.
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що обов`язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки відповідно до розділу 2 цього Договору, одержання покупцем державного акта на право власності на землю (реєстрації Договору у Білоцерківському районному відділі земельних ресурсів) та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Цей Договір і документи про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право приватної власності на землю (п.11.3 Договору).
Цей Договір, відповідно до п.11.2, підлягає реєстрації у Білоцерківському районному відділі земельних ресурсів після чого набуває чинності.
Так, 02.04.2004 зазначений Договір був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В. за №327 та 04.04.2004 за №18 зареєстрований у Білоцерківському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення вчинений відповідний запис.
36. Рішенням Білоцерківської РДА від 12.07.2004 №234 (т.2 а.с.80) були внесені зміни до розпорядження голови Білоцерківської РДА від 26.03.2004№104 шляхом викладення п.2 Договору у новій редакції: «Оплату вартості земельної ділянки здійснити з розстроченням платежу на 10 років з дня державної реєстрації додаткової угоди до Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2004. Першій платіж здійснити через два роки після державної реєстрації цього додатку до зазначеного Договору. Всі послідуючі платежі здійснювати щорічно в рівних частках. До моменту здійснення першого нового платежу, ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ» проводить платежі за користування земельною ділянкою в строки та розмірах згідно договору оренди земельної ділянки від 18.09.2003 року».
37. На підставі зазначеного рішення 15.07.2004 Білоцерківською РДА та ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» були підписані зміни та доповнення до Договору (т.1 а.с.66, 158), які 15.07.2004 посвідчені приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Шелудченко О.В. за №327 та 20.07.2004 за №18/а зареєстровані у Білоцерківському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення вчинений відповідний запис.
38. Рішенням Білоцерківської РДА від 06.10.2006 №383 (т.2 а.с.81) були внесені зміни до п.1 та п.2 розпорядження голови Білоцерківської РДА від 26.03.2004 №104, а саме, прийнято рішення викласти їх у наступній редакції:
«п.1. Затвердити вартісну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4419га, яка знаходиться на землях Фурсівської сільської ради (м.Біла Церква, вул. Гайок, 4а), відповідно до звіту про її експертну оцінку, в загальній сумі 650 738,35грн (без ПДВ), яку дозволено продати ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ», що знаходиться в Київській області м.Біла Церква, Гайок,4.
п.2. Залишок вартості земельної ділянки в сумі 390 443,01гр (без ПДВ) сплатити рівними частинами протягом 10 років по 39 044,30грн (без ПДВ) щорічно до 31 грудня на розрахунковий рахунок Фурсівської сільської ради». Доказів внесення відповідних змін до Договору та реєстрація їх в установленому законом порядку, учасниками справи суду надано не було.»
39. Водночас, із змісту дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.02.2007 та з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.02.2009 вбачається, що власником нежитлової будівлі, літ. «Т-10» площею 556,5кв.м, «Т-11» площею 637,2кв.м. за адресою Київська область, м.Біла Церква, Гайок, 4а є територіальна громада м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради (т.1 а.с.84, 196). Із змісту дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.05.2008 та з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.02.2009 вбачається, що власником комплексу, нежитлових будівель, зокрема, літ. «ЗО-1» площею 59,1кв.м є територіальна громада м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради (т.1 а.с.85-86, 197).
40. 29.05.2007 ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ» було виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №588347, відповідно до якого останній є власником земельної ділянки площею 4,4419га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована: Київська область Білоцерківський район Фурсівська сільська рада м. Біла Церква, вул. Гайок 4а. Цільове призначення земельної ділянки: для обслуговування існуючої виробничої бази (т.1 а.с.159).
41. 25.05.2017 Міською радою було прийнято рішення №923-32-VII про проведення інвентаризації території м. Біла Церква (т.1 а.с.50), у зв`язку з чим було укладено договір про виконання робіт із землеустрою від 22.09.2017 №165 (т.1 а.с.51-60). Як зазначив позивач, та зазначене не було спростовано відповідачами, інвентаризація на час розгляду даного спору триває.
42. Як зазначає КП «БМР «БВАК» у своєму листі від 23.01.2018 №16/02/вих./2017 (т.1 а.с.61), станом на 02.04.2004, на земельній ділянці за кадастровим номером 3220488300:01:001:0017 площею 4,4419га були розташовані належні Міській раді нежитлові будівлі та споруди, а також дороги і бетонні майданчики:
трансформаторна підстанція ТП-1 (ТП-273), загальною площею 59,1кв.м., інв.№ 25, літера БТІ ЗО-1, № на генплані 30;
склад загальною площею 556,5кв.м., інв.№ 32, літера БТІ Т-10, № на генплані 6;
склад №39 загальною площею 637,2кв.м., інв.№ 45, літера БТІ Т-11, № на генплані 39;
бетонні майданчики у корпусів, інв.№ 226;
бетонна автодорога біля центральних воріт, інв.№ 212;
замощення асфальто-бетонне на ПММ, інв.№ 211. Зазначена обставина відповідачами та третьою особою-3 не заперечується та належними і допустимими доказами не спростована.
43. У свою чергу, ГУ Держгеокадастру звернувся із клопотанням від 26.05.2017 №432/91-17 до прокуратури Київської області про вжиття заходів прокурорського реагування (т.1 а.с.47-48), який листом від 20.06.2017 №33-5000вих-17 направив за належністю Білоцерківському міському голові, у зв`язку із відсутністю повноважень прокурора представляти інтереси комунальних підприємств у судах (т.1 а.с.49).
44. Із змісту листа ГУ Держгеокадастру у Київській області від 23.02.2018 №95/121-18 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220488300:01:001:0017 була поділена, після чого сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220488300:01:001:0007 площею 0,1133га та 3220488300:01:001:0260 площею 4,3286га (т.2 а.с.79).
45. Як зазначає у своєму листі Фурсівська сільрада від 06.03.2018 №184/02-14, станом на 01.03.2004 розпорядження спірною земельної ділянкою згідно ст.122 Земельного кодексу належало до районних державних адміністрацій та входило до загальної площі земель, що передавались протоколом №8 від 13.10.2005 (т.2 а.с.100).
46. Із змісту листа Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква від 12.03.2018 №2/104 (т.2 а.с.101) вбачається, що спірна земельна ділянка входила до складу земельної ділянки загальною площею 330,00га, яка була вилучена зі складу земель Міністерства оборони України військового містечка №50 Гайок згідно рішення Міністерства оборони України від 14.10.2005 №11938/з, яким затверджено протокол №8 засідання постійно діючої комісії Міноборони, а також згідно розпорядження Білоцерківської РДА від 07.07.2006 №251 та передана до земель запасу Білоцерківського району. Земельна ділянка площею 330,00га належала квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква на праві постійного користування відповідно до державного акту від 25.11.1977, входила до категорії земель землі оборони, державної форми власності. Після вилучення була знята Білоцерківським районним відділом земельних ресурсів з обліку земель Міноборони.
Проте, документи, які згадуються у зазначеному листі учасниками справи суду надано не було.
Зазначені у листі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква від 12.03.2018 №2/104 обставини підтверджуються рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.01.2017 (т.1 а.с.160-179), яке залишено у силі ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29.03.2017 та постановою Верховного Суду від 20.06.2018, у справі № 357/9939/15-ц учасником якої була Фурсівська сільрада (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог).
47. Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що рішенням Міністра оборони України від 14.10.2005 № 11938/з було затверджено протокол від 11.10.2005 № 8 засідання постійно діючої комісії Міністерства оборони України з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України, яким погоджено пропозиції, подані Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України та Департаментом охорони здоров`я Міністерства оборони України, щодо припинення права користування земельними ділянками, потреба у використанні яких відпала, та передання до комунальної власності територіальних громад військових містечок та земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки площею 330га військового містечка №50 села Фурси Білоцерківського району Київської області, на якій знаходиться цілісний майновий комплекс державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський авіаційний завод», що переданий до комунальної власності. Як зазначено у рішенні суду, земельна ділянка підлягає передачі до земель запасу Фурсівської сільради.
У подальшому розпорядженням Білоцерківської РДА від 07.07.2006 № 251 «Про передачу земельних ділянок до складу земель запасу» вилучено із землекористування Білоцерківської КЕЧ району земельну ділянку площею 330га, в тому числі під житловою забудовою - 32,0 га, землями промисловості - 152,3943 га, сіножатями - 143,2057 га, іншими землями - 2,4 га в межах Фурсівської сільради і передано її до земель запасу Фурсівської сільради.
Доказів, які спростовують викладені у рішенні суду обставини учасниками справи, які не брали участь у відповідній справі, суду надано не було.
VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
48. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване розпорядження Білоцерківська РДА безпідставно розпорядилась та передала у власність ТОВ НВП "БілоцерківМАЗ" земельну ділянку загальною площею 4,419га, розташовану за адресою: м. Біла Церква, вул. Гайок, № 4-а, на якій, у свою чергу, також заходиться майно комунальної власності, чим порушила права позивача стосовно володіння і користування вказаною земельною ділянкою.
Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26.03.2004 укладений всупереч приписам законодавства, за відсутності рішення компетентного органу та на підставі оскаржуваного розпорядження Білоцерківської РДА, до повноважень і компетенції якої не належить вирішення питань щодо розпорядження вищезазначеною земельною ділянкою, тому підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції вказав, що Державний акт на право власності серії ЯЕ №588347 від 27.05.2007 на земельну ділянку загальною площею 4,4419 га кв. м., розташоване за адресою м. Біла Церква, вул. Гайок, 4а, за ТОВ НВП БілоцерківМАЗ також підлягає визнанню недійсним, оскільки зазначений Державний акт був виданий на підставі незаконного розпорядження.
Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли Міська рада дізналася про порушення свого права, а саме - з дня отримання листа прокурора від 20.06.2017 про виявлені порушення земельного законодавства, тобто позивачем дотриманий строк, визначений ст.257 ЦК України.
49. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
VІІ. Позиція Верховного Суду
50. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржників, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
51. Суд першої інстанції приймаючи оспорюване рішення вказав, що аналізуючи вище зазначене можливо припустити, що у комунальну власність (у користування територіальної громади) було передано і земельна(і) ділянка(и), на яких розміщений цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ». Проте, ураховуючи, що у матеріалах справи відсутній опис цілісного майнового комплексу із переліком усіх об`єктів, які входили до нього, то суд не має можливості встановити, які саме земельні ділянки були передані у комунальну власність (у користування територіальної громади).
52. В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий господарський суд правомірно зауважив, що у комунальну власність (у користування територіальної громади) було передано і земельна(і) ділянка(и), на яких розміщений цілісний майновий комплекс ДП БАРЗ, і що, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що частина земельної ділянки, на якій знаходиться майно комунальної власності, належить на праві власності або користуванні саме територіальній громаді м. Біла Церква в особі Міської ради.
53. З приводу даних доводів судів попередніх інстанцій касаційний суд відмічає наступне.
Як встановлено судами, рішенням виконавчого комітету Міської ради від 01.12.1999 №360 та заступником Міністра оборони України командувачем Військово-Повітряних Сил України 29.11.1999 затверджено акт приймання-передачі частини майна аеродромного комплексу до власності територіальної громади м. Біла Церква та акт прийому-передачі майнового комплексу ДП «БАРЗ» і шести літаків ІЛ-76МД, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, у власність територіальної громади м. Біла Церква, за яким командир військової частини А-2316 здав відповідне майно до власності територіальної громади м. Біла Церква (т.2 а.с.6-32).
54. Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1990 року N 561-XII був введений в дію з 15.03.1991 (далі - ЗК 1990).
В наступному даний ЗК 1990 був прийнятий у новій редакції, яка набрала чинності з 13.03.1992.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 30 ЗК 1990 (в т.ч. у редакції станом на дату затвердження вказаного акту приймання-передачі):
«При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.»
Отже на відміну від ч.1 вказаної статті, яка передбачала загальне правило, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою, ч.3 вказаної статті встановлювала, що при передачі саме підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить лише право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.
55. Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/6440/17 зазначено наступний правовий висновок:
« 24.08.1991 було проголошено незалежність держави Україна.
Після цього, вказаний ЗК 1990 був прийнятий у новій редакції, яка набрала чинності з 13.03.1992.
Відповідно до ст.4 ЗК 1990 в цій новій редакції саме з 13.03.1992:
"У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб`єктами права державної власності на землю виступають:
- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності."
Аналіз зазначених норм свідчить, що зазначена нова редакція ЗК 1990, прийнята після проголошення незалежності держави України, розмежувала поняття "державна власність" та такі її складові як "загальнодержавна власність" та "землі державної власності, що перебувають в межах територій певної адміністративно-територіальної одиниці, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності".
Поряд з цим, ще з 15 квітня 1991 року набув чинності Закон Української РСР за N 697-XII "Про власність" від 07 лютого 1991 року (далі - Закон).
Відповідно до ст.9 вказаного Закону у первісній редакції:
"Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об`єктами права виключної власності народу України."
Згідно зі ст.31 цього Закону:
"До державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність)."
Відповідно до ст.32 Закону:
"1. Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР.
2. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів."
Отже, ще до проголошення незалежності держави України вказаний закон розділив поняття "загальнодержавна" та "комунальна" власність та визначив суб`єктів права загальнодержавної (республіканської) та права комунальної власності.
Після проголошення незалежності держави Україна, з 04.06.1993 вказана ст.32 Закону була доповнена частиною 3, яка визначила таке:
"Суб`єктами права державної власності на землю виступають:
- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності."
Статтею 34 вказаного Закону землю було віднесено до об`єктів загальнодержавної власності, проте, статтею 35 до об`єктів комунальної власності ні.
Разом з тим, і наведена ч.3 ст.32 Закону фактично розділила:
- і землі загальнодержавної власності та землі державної власності, що перебувають в межах територій певної адміністративно-територіальної одиниці, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності;
- і суб`єктів розпорядників цих земель, а саме Верховну Раду України та Верховну Раду Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів.
При цьому, незважаючи на те, що статтею 35 землю до об`єктів комунальної власності прямо не було віднесено, виходячи з логіки ст.31 та ч.ч.1,2 ст.32 Закону землі державної власності, що перебувають в межах територій певної адміністративно-територіальної одиниці, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності, було в певній мірі ототожнено з землями комунальної власності.
Зазначене також підтверджується ч.1 ст.142 Конституції України, чинною з 28.06.1996, відповідно до якої:
"Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад."
Відповідно до ч.ч.5,6 ст.7 ЗК 1990 в новій редакції з 13.03.1992 у постійне чи тимчасове користування організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони земля надавалася саме Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.
Ні вказана, ні інші норми ЗК 1990 не передбачали, що землі оборони мали перебувати виключно в загальнодержавній власності.
Зазначений висновок суду підтверджується і наступним.
З 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.
Частина 2 ст.77 вказаного Кодексу у первісній редакції передбачала, що:
"Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності."
Лише з 01.01.2013 дана частина була викладена в новій редакції, а саме, що:
"Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності."
Одночасно ч.3 ст.78 цього Кодексу у первісній редакції визначила, що:
"Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності."
Таким чином, саме з 01.01.2002 відбувся розподіл окремих понять "землі державної власності" та "землі комунальної власності".
Разом з тим, з 06 грудня 1991 року набрав чинності Закону України N 1934-XII "Про Збройні Сили України".
З 07.11.2000 набрала чинності нова редакція цього Закону, частина 2 ст.14 якого визначила, що:
"Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Як встановив суд касаційної інстанції вище, станом на 07.11.2000 землі державної власності включали як землі загальнодержавної власності, так і землі державної власності, що перебувають в межах територій певної адміністративно-територіальної одиниці, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Відмежування поняття земель державної власності від земель комунальної власності відбулося з 01.01.2002.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 з посиланням саме на ст.14 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII "Про Збройні Сили України" визнала спірну земельну ділянку землями оборони, що є державною власністю та розпорядження якою відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, у спорі про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2004 року, тобто укладеного до внесення вищевказаних змін у ч.2 ст.77 нині діючого ЗК України.
Відповідно до ч.1 ст.77 вказаного ЗК, яка є незмінною з моменту її прийняття:
"Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. "
56. Відповідно до ч.1, п.п.2,3 ч.4 ст.238 ГПК:
« 1. Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
4. У мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.»
Згідно п.п. «а, в» п.3 ч.1 ст.282 ГПК:
«Постанова суду апеляційної інстанції складається з:
3) мотивувальної частини із зазначенням:
а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.»
Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."
57. Судами попередніх інстанцій чітко не встановлено з посиланням на відповідні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що спірна земельна ділянка (чи ділянки) станом на момент затвердження вищевказаного акту приймання-передачі майнового комплексу ДП «БАРЗ», що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, у власність територіальної громади м.Біла Церква, була саме землями загальнодержавної власності, а не землями державної власності, що перебувають в межах територій певної адміністративно-територіальної одиниці (фактично землями комунальної власності), що допускало б взагалі можливість факту переходу саме права власності з загальнодержавної на комунальну, як дійшли висновку суди попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, а також відсутність правового аналізу щодо вищевказаних відмінностей між частинами 1 та 3 ст. 30 ЗК 1990, а також можливого впливу цих відмінностей на спірні правовідносини, касаційний суд вважає передчасними, а отже такими, що не можуть бути покладені в основу судових рішень, висновки місцевого та апеляційного судів, що в даному випадку в момент затвердження вищевказаного акту приймання-передачі мав місце саме перехід/передача саме у комунальну власність і саме територіальній громаді м. Біла Церква в особі Міської ради земельної ділянки(чи ділянок), на яких розміщений цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ».
58. Також суд касаційної інстанції відмічає наступне.
Судами встановлено, що 26.03.2004 Білоцерківською РДА було прийнято спірне розпорядження №104 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення», відповідно до якого було затверджено вартісну оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 4,4419га, яка знаходиться на землях Фурсівської сільради (м.Біла Церква, вул. Гайок, 4), відповідно до звіту про її експертну оцінку, в загальній сумі 780 886,02грн, яку дозволено продавати ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ», що знаходиться в Київській області м. Біла Церква, Гайок,4.
На виконання вказаного розпорядження, 02.04.2004 Білоцерківською РДА (продавець) та ТОВ «НВП «БілоцерківМАЗ» (покупець) був підписаний спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до п.1.1 якого продавець передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул.Гайок,4, загальною площею 4,4419га.
59. Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 63 ЗК 1990 (в т.ч. у редакції станом на дату затвердження вказаного акту приймання-передачі):
«До земель міста належать усі землі в межах міста.
Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів.
Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста.
Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.»
Згідно з Главою 29 «Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень» Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (в редакції станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладення спірного договору):
Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах
1. Межа району, села, селища, міста, району у місті це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
2. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.
3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.
Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень
1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.
2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.
Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень
Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються в порядку та відповідно до закону.
Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень
1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.
2. Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.»
60. Судами попередніх інстанцій чітко не встановлено з посиланням на відповідні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що спірна земельна ділянка (чи ділянки) станом на момент затвердження вищевказаного акту приймання-передачі або станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладення спірного договору перебувала в межах саме міста Біла Церква або саме в межах Фурсівської сільської ради.
Враховуючи викладене, касаційний суд вважає передчасними, а отже такими, що не можуть бути покладені в основу судових рішень, висновки місцевого та апеляційного судів, що в даному випадку, спірний договір укладений саме за відсутності рішення компетентного органу та на підставі оскаржуваного розпорядження Білоцерківської РДА, до повноважень і компетенції якої не належить вирішення питань щодо розпорядження вищезазначеною земельною ділянкою.
61. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 викладено наступний правовий висновок:
"8.2. Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
8.3. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
8.4. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
8.5. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
8.6. Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.
8.7. Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.
8.8. Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.
8.9. На час відчуження військового майна за відповідним правочином від 21 грудня 2005 року згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.
8.10. Особливості використання земель оборони (в тому числі самої процедури зміни цільового призначення земель оборони) визначаються Законом України Про використання земель оборони та відомчими нормативними актами (зокрема Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основними правилами користування наданими землями, Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483). Однак на час укладення договору купівлі-продажу військового майна положення законодавства, які встановлюють порядок відчуження земельних ділянок у випадку переходу права власності на розташовані на них військові об`єкти нерухомого майна, були відсутні.
8.11.Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
8.12. На момент укладення договору купівлі-продажу військового майна та виникнення у набувача такого майна прав на оформлення його земельних прав, відповідного звернення набувача до суду встановлення та зміна цільового призначення земельної ділянки у складі земель оборони визначалися статтями 20 і 21 ЗК України у відповідній редакції. При цьому мали враховуватися особливості правового режиму земель оборони, визначені Законом України від 27 листопада 2003 року Про використання земель оборони, та Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483.
8.13. Стаття 20 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року деталізувала положення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Загальне правило полягає в тому, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Виняток з цього правила складають землі сільськогосподарського призначення та землі оборони. Щодо останніх - частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.
8.14. Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.
8.15. Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.
8.16. Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.
8.17. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.
8.18. Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель."
62. Враховуючи викладене, а також положення наведених ч.ч. 1 та 3 ст. 30 ЗК 1990, касаційний суд вважає правомірними висновки місцевого та апеляційного судів, що в даному випадку в момент затвердження вищевказаного акту приймання-передачі мав місце перехід до територіальної громади м. Біла Церква в особі Міської ради принаймні права користування земельною ділянкою (чи ділянками), на яких розміщений цілісний майновий комплекс ДП «БАРЗ», саме як до нового власника нерухомого майна (будівель та споруд), що на ній розташоване.
При цьому, місцевим та апеляційним судами на підставі власної оцінки доказів встановлено, що зі змісту свідоцтв про реєстрацію права власності від 02.02.2007, 20.05.2008 вбачається, що підставою для реєстрації права власності об`єктів комунальної власності (трансформаторна підстанція ТП-1 (ТП-273), літ.БТІ ЗО-1; склад, літ.БТІ Т-10; склад № 39, літ. БТІ Т-11) є рішення виконкому Міської ради від 07.12.1999 № 50, а також рішення від 26.03.2002 №136, від 17.03.2000 № 50.
До того ж, в матеріалах справи наявні висновки Білоцерківського районного відділу земельних ресурсів, Фурсівської сільради, Відділу архітектури та містобудування та КП БВАК із змісту яких вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 4,4419 га у 2003 році надавалась в оренду відповідачу-2 саме за рахунок земель КП БВАК, цілісний майновий комплекс якого був переданий до комунальної власності.
Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Отже суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що частина земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно (будівлі та споруди) комунальної власності, належить на праві користування саме територіальній громаді м. Біла Церква в особі Міської ради, як новому власнику цього нерухомого майна, а тому, приймаючи оскаржуване розпорядження Білоцерківська РДА безпідставно розпорядилась та передала у власність ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ» спірну земельну ділянку загальною площею 4,419 га, на якій, у свою чергу, також знаходиться майно комунальної власності територіальної громади м. Біла Церква в особі Міської ради, чим порушила права позивача, саме як землекористувача, стосовно володіння і користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим вимога про визнання недійсним оскаржуваного розпорядження Білоцерківської РДА є доведеною, обґрунтованою, відповідачами не спростованою, а відтак підлягає задоволенню.
63. Вимоги про визнання недійсними спірних договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26.03.2004 та державного акту на право власності серії ЯЕ №588347 від 27.05.2007 вірно визнані судами похідними від першої позовної вимоги, а отже теж такими, що підлягають задоволенню.
64. Стосовно строку позовної давності суди вірно взяли до уваги наступне.
Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України визначено позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому норма ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, отже, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
65. Як зазначав позивач, про факт порушення відповідачем вимог закону, йому стало відомо після отримання ухвали Господарського суду Київської області від 06.12.2017 у справі №911/3642/17 за позовом ТОВ НВП БілоцерківМАЗ до Білоцерківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності.
Вказує, що жодного разу як до позивача, так і до третьої особи-1, яка є балансоутримувачем зазначеного майна, відповідач-2 із тим чи іншим питанням не звертався (укладення відповідного договору, повідомлення щодо зміни власника тощо).
Крім того, зазначає, що Міська рада не була стороною спірного правочину, а тому не знала та не могла знати про порушення прав територіальної громади м.Біла Церква.
66. В ході розгляду справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що у 1999 році до комунальної власності було передано цілісний майновий комплекс ДП БАРЗ.
24.12.2002 відповідчем-2 було оформлено право власності на відповідне нерухоме майно, яке також знаходилось за адресою м.Біла Церква, вул.Гайок, 4а.
Отже, на спірній земельній ділянці на час її відчуження, знаходилось майно як позивача, так і відповідача-2.
67. Судами встановлено, що спірне рішення відповідачем-1 було прийнято 26.03.2004, проте до останнього неодноразово вносились зміни, в частині надання розстрочки (на 10 років) на здійснення оплати за земельну ділянку, що в свою чергу вливало на час переходу права власності земельної до відповідача-2.
Так, із змісту державного акту на право власності на спірну земельну ділянку вбачається, що останній виданий ТОВ НВР БілоцерківМАЗ 29.05.2007.
Проте, як вірно було зазначено судом першої інстанції, що доказів здійснення повної оплати за договором, відповідачами суду надано не було, у зв`язку з чим суд не має можливості встановити виконання відповідачем-2 умов, визначених у п. 6.1 договору.
Крім того, доказів звернення до позивача, після отримання відповідного державного акту з метою урегулювання та оформлення відповідних земельних відносин, у встановленому законом порядку відповідач-2 суду не надав.
Аналізуючи всі зазначені обставини, суди дійшли висновку, що у діях відповідача-2 наявні ознаки приховування, зокрема, від Міської ради, наявності у нього права власності, а саме, на частину земельної ділянки на якій розміщене комунальне майно.
Посилання відповідача-2 на положення Закону України Про доступ до публічної інформації, а саме, на ст.10-1, суди визнали недоречними, оскільки закон був прийнятий 13.01.2011, а спірне розпорядження було прийнято 26.03.2004.
68. Щодо наявних у матеріалах справи документів, які вказують на участь КП БВАК у діяльності ТОВ НВП БілоцерківМАЗ та внесення відповідного майна до статутного фонду останнього, то суди вказали наступне.
Так, рішенням 20-ї сесії Міської ради від 14.01.2002 № 189, було погоджено входження КП БВАК до складу засновників господарських товариств, спільних підприємств із внесенням до статутних фондів господарських товариств, спільних підприємств майно, необхідне для здійснення статутної діяльності, що знаходиться на балансі КП БВАК та є власністю територіальної громади міста в обмін на корпоративні права (т.2 а.с. 88).
Із змісту протоколу загальних зборів учасників ТОВ НВП БілоцерківМАЗ від 28.11.2002 №4 та акту-прийому передачі вбачається, що КП БВАК був учасником зазначеного товариства, у зв`язку з чим до статутного фонду було передано відповідне майно (рухоме та нерухоме).
На час розгляду даного спору, третя особа-1 не є учасником зазначеного товариства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.02.2018 (т.1 а.ч.128-129).
Доказів того, чи була третя особа-1 учасником ТОВ НВП БілоцерківМАЗ на час відчуження спірної земельної ділянки та чи була обізнана про це, учасниками справи суду надано не було.
Водночас, відповідачами також не було надано жодного доказу на підставі яких суд міг встановити обставини, які вказували б на обізнаність саме Міської ради та КП БВАК, як учасника товариства, про відчуження спірної земельної ділянки у межах строку встановлено ст. 257 Цивільного кодексу України.
Наявні у матеріалах справи відповідні висновки про надання згоди судами до уваги не прийняті, оскільки зазначена згода надавалась на передачу земельної ділянки саме в оренду з правом викупу та без урахуванням наявності комунального майна, розміщеного на частині спірної земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли Міська рада дізналася про порушення свого права, а саме - з дня отримання листа прокурора від 20.06.2017 про виявлені порушення земельного законодавства, у зв`язку із чим, позивачем дотриманий строк, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України.
69. Крім того, колегія суддів касаційного суду бере до уваги, що залишення попереднього стану, коли земельна ділянка належить на праві власності одній особі, а ряд будівель та споруд на ній іншій особі, фактично не вирішить наявної спірної ситуації між позивачем та відповідачем 2 щодо одночасного використання цієї земельної ділянки, що призвела до даного та іншого вищевказаного судових процесів, ініційованих за позовами обох сторін, при тому, що і порушить вищевказаний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який направлений саме на уникнення таких спірних ситуацій.
70. Інші доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржниками, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржниками фактів, покладених ними в основу касаційних скарг.
Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційні скарги не містять.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими.
VІІІ. Висновки Верховного Суду
71. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:
"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
72. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишення касаційних скарг Фурсівської сільської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 без змін.
73. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.
74. Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Як було зазначено вище, ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 зупинено виконання рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 підлягає поновленню.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Фурсівської сільської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство БілоцерківМАЗ на рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18 залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 911/268/18.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
