Київський національний лінгвістичний університет (надалі-позивач, університет) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (надалі - відповідач, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг») про:

- зобов`язання виконати п. 5.2.3. інвестиційного договору від 20.02.2007 № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0, 5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 квадратних метрів загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення Акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в такій редакції:

Акт

про результати інвестиційної діяльності по об`єкту

м. Київ 06.03.2018

Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (надалі - інвестор), в особі генерального директора Олійника Володимира Михайловича, що діє на підставі Статуту, та Київський національний лінгвістичний університет (надалі - забудовник), в особі ректора Васько Романа Володимировича , що діє на підставі Статуту, на виконання умов інвестиційного договору № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20.02.2007 (надалі - інвестиційного договору) склали даний акт про наступне:

1. На виконання пунктів 4.4., 5.1.5., 5.2.3. інвестиційного договору та на підставі сертифікату серія ІУ № 165150710091 від 12.03.2015 про підтвердження готовності до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта - "Будівництво житлового будинку з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (ІV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)" Сторони дійшли згоди щодо наступного розподілу результатів інвестиційної діяльності по об`єкту:

1.1. результат інвестиційної діяльності Забудовника складає:

- 2 500 кв.м. загальної площі студентського гуртожитку, а саме: гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000; гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1212,80 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361; частка розміром 7885/10000 від гуртожитку (секція 6, літ. "А"), загальною площею 716 кв.м.; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361;

1.2. результат інвестиційної діяльності інвестора складає:

- 262 квартири загальною площею - 18907, 6 кв.м.;

- площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 2226,3 кв.м., у т.ч. офіс № 1 загальною площею 86,6 кв.м.; офіс № 2 - 186,6 кв.м.; офіс № 3 - 173,0 кв.м.; офіс № 4 - 143,4 кв.м.; офіс № 5 - 83, 2 кв.м.; офіс № 6 - 214, 2 кв.м.; офіс № 7 - 240,1 кв.м.; офіс № 8 - 123,8 кв.м.; промисловий магазин № 1 - 78,5 кв.м.; промисловий магазин № 2 - 108,2 кв.м.; продуктовий магазин - 198,4 кв.м.; салон краси - 59,6 кв.м.; кафетерій № 1 - 298,6 кв.м.; кафетерій № 2 - 232,1 кв.м.;

- частка розміром 2115/10000 від гуртожитку (секція 6, літ. "А"), загальною площею 716 кв.м.; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361;

- 103 машиномісця загальною площею 3145,0 кв.м.;

- 9479,46 кв.м. - інші допоміжні, підсобні, підвальні приміщення відповідно до технічного паспорту на будинок.

2. Претензії щодо розподілу результатів інвестиційної діяльності по об`єкту у сторін відсутні.

Від Забудовника Від Інвестора

Ректор Генеральний директор

________________Р.В. Васько ________________В.М. Олійник

- визнання за Київським національним лінгвістичним університетом права власності на гуртожиток (секція 5, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361; загальною площею 1212,8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50 /2 , секц. 5;

- визнання за Київським національним лінгвістичним університетом права власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц.4;

- визнання за Київським національним лінгвістичним університетом права власності на частку розміром 7885/10000 об`єкту нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою:

м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц.6.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2018 (суддя Лиськов М.О.) відкрито провадження у справі № 910/2861/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.04.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 позивачу було надано земельну ділянку площею 0,58 га в постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель комунальної власності. В подальшому Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 667-р було схвалено Концепцію Державної програми «Студентський та учнівський гуртожиток» на 2007-2010 роки.

З метою забезпечення житлових прав студентів, 20.02.2017 між позивачем та відповідачем було укладено інвестиційний договір № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, яка надана університетові на праві постійного користування (Державний акт ЯЯ № 080570 від 30.08.2004, цільове призначення-для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів), предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкту: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 000 000, 00 грн. Забудовник доручає інвестору функції Замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

Як вказує позивач, що відповідач отримав повноваження замовника будівництва; здійснив будівництво земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача; будинок, який розташований на земельній ділянці позивача і частиною якого є гуртожиток введений в експлуатацію; сторони інвестиційного договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку з чим позивач забезпечив оформлення акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання відповідачу.

Однак, відповідач не підписав направлений йому акт та зі свого боку не забезпечив оформлення акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, що порушує п. 5.1.3. договору.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України та враховуючи те, що договір передбачав передання земельної ділянки відповідачу для будівництва, а відповідача, як замовник такого будівництва, збудував та ввів в експлуатацію будинок, частиною якого є спірне майно (результат інвестиційної діяльності), до університету перешли права інвестора відповідного будівництва житлового будинку в частині, що відповідає площі гуртожитків. В свою чергу відповідачем не визнається право власності за позивачем на спірні об`єкти.

Київський національний лінгвістичний університет зазначає, що факт побудови на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача з метою будівництва гуртожитку, житлового будинку, в якому знаходиться спірне майно свідчить про те, що позивач набув право на отримання у власність спірного майна введеного в експлуатацію. Однак, відповідач в порушення умов договору, ухиляється від спрямованих на оформлення за позивачем права власності на спірне майно, що виникло у позивача з моменту введення будинку в експлуатацію.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не виконано жодного зі взятих на себе за договором зобов`язань, у зв`язку з чим у відповідача не виникло жодних правових підстав для підписання акту про результати інвестиційної діяльності у запропонованій позивачем редакції.

Крім того, відповідач зазначає, що зареєструвати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно буде можливо здійснити тільки після належного виконання останнім умов договору, оскільки відповідно до п. 57 Порядку державної реєстрації для державної реєстрації права власності та інших речових на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Київський національний лінгвістичний університет у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не виконано жодного зі взятих на себе за договором зобов`язань, у зв`язку з чим у відповідача не виникло жодних правових підстав для підписання акту про результати інвестиційної діяльності у запропонованій позивачем редакції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання інвестиційного договору № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20.02.2007.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані взяті на себе за договором зобов`язання, в тому числі щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування інвестору, що є істотним порушенням умов договору та є підставою для його розірвання в порядку статті 651 Цивільного кодексу України.

14.06.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про врегулювання спору за участю судді в порядку глави 4 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

У підготовчому засіданні 15.06.2018 року представником відповідача також подано заяву про врегулювання спору за участю судді в порядку глави 4 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 прийнято зустрічну позову до розгляду та об`єднано в одну провадження з первісним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 задоволено клопотання Київського національного лінгвістичного університету та Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про врегулювання спору за участю судді. Вирішено проведення врегулювання спору за участю судді здійснювати у формі спільних та закритих нарад та призначити спільну нараду сторін та судді на 27.06.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2018 було припинено процедуру врегулювання спору за участю судді у справі № 910/2861/18, поновлено провадження по справі та передано її на повторний автоматизований розподіл для визначення іншого складу суду.

За результатами проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 910/2861/18 передана для розгляду судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2018 справу № 910/2861/18 прийнято суддею Літвіновою М.Є. до свого провадження, підготовче засідання призначено на 03.09.2018 року.

29.08.2018 до суду першої інстанції від позивачем було подано відзив на зустрічний позов, відповідно до змісту якого позивач проти задоволення зустрічного позову заперечує, оскільки умови договору позивачем не порушувались. При цьому, позивач просить суд застосувати строки позовної давності відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.

31.08.2018 представником відповідача до Господарського суду міста Києва було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України оскільки позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності. Так, відповідач вказує на те, що виходячи з положень ст. 392 Цивільного кодексу України з позовом про визнання права власності може звернутись лише власник майна, тобто відповідач, однак він не надавав позивачу будь-яких повноважень на звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018, зокрема, залишено без розгляду клопотання відповідача від 31.08.2018 про залишення позову без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду,

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2018 у справі № 910/2861/18 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/2861/18 на тридцять днів, на підставі ст. 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство освіти та науки України і Київську міську раду, підготовче засідання відкладено на 10.10.2018 року.

У судовому засіданні 07.11.2018 року представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов`язаної з нею іншої справи № 910/14458/18 за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:79:364:0038), яка знаходиться у постійному користуванні Київського національного лінгвістичного університету шляхом знесення самочинно збудованої частини будинку (а саме секції 4, 5, 6) з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 відмовлено у задоволенні первісного позову Київського національного лінгвістичного університету до товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності; зустрічні позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору задоволено повністю; розірвано інвестиційний договір № 18 на реалізацію проекту будівництва, укладений 20 лютого 2007 року між Київським національним лінгвістичним університетом та товариством з обмеженою відповідальністю "Територіальне між господарче об`єднання "Ліко-Холдінг"; стягнуто з Київського національного лінгвістичного університету на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн. ( т. 3, а.с. 100-117).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову місцевий господарський суд встановив відсутність укладеної між сторонами додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1. договору, а також акту приймання-передачі земельної ділянки відповідачу, який відповідно до умов п. 3.3. договору є єдиним належним доказом на підтвердження виконання позивачем взятих на себе зобов`язань.

Також місцевий господарський суд зазначив, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджується виконання позивачем умов договору щодо передачі земельної ділянки як частини внеску позивача для фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, то у відповідача не виникло встановлене п. 5.2.3. договору зобов`язання щодо оформлення акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснення оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкту.

Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України.

За висновками суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено виконання ним умов договору в частині передачі відповідачу земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, а тому у позивача у відповідності до положень ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" не виникло право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій.

Суд першої інстанції встановивши факт порушення позивачем умов договору в частині сплати інвестиційного внеску та не передання земельної ділянки відповідачу дійшов висновку, що такі порушення є істотними у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України, та, відповідно, доведеністю позивачем за зустрічним позовом підстав для розірвання договору.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку проте, що відповідачем за зустрічним позовом не було пропущено строк позовної давності, про який було заявлено позивачем за первісним позовом.

При цьому місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст. 11, 15, 16, 256, 257, 316, 319, 321, 328, 392, 530, 526, 527, 530-532, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. 188 Господарського кодексу України та ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Київський національний лінгвістичний університет (надалі-скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов в повному обсязі і відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи; порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 5, 19, 162, 236 Господарського процесуального кодексу України та норм матеріального права, а саме- ст.ст. 316, 328, 331, 415, 376, 392, 525, 651, 876, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст. 40 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності» та ст. 188 Господарського кодексу України.

За твердженнями заявника апеляційної скарги, законодавство передбачає не лише право власника майна, а і право власника (користувача) земельної ділянки подати позов про визнання права власності на нерухоме майно, збудоване на такій земельній ділянці.

Так, відповідач за зустрічним позовом зазначає, що користувач земельної ділянки (позивач за первісним позовом) ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» землю не передавав і цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, що на думку скаржника, можне свідчити про самочинність свідчить про самочинність будівництва, проте позивач ставить питання лише про визнання права власності на 2500 кв. м гуртожитків, як це визначено договором.

Скаржник зазначає, що оскільки позивач за первісним позовом, як інвестор, що передав земельну ділянку для забудови гуртожитку, має право володіти, користуватись та розпоряджатись результатом та об`єктом інвестиційної діяльності, яким є спірні гуртожитки. Позов про визнання права власності на майно може подати також особа, в користування якої знаходиться земельна ділянка на якій така нерухомість побудована, а тому Київський національний лінгвістичний університет мав право заявити позовні вимоги в тому вигляді в якому вони сформулювані.

Заявник апеляційної скарги вказує, що відповідно до приписів ст. 328 ЦК України, право власності може набуватися з правочинів, а тому факт побудови на земельній ділянці, що знаходиться у користування позивача за первісним позовом з метою будівництва гуртожитку, житлового будинку, в якому знаходиться спірне майно (гуртожитки), свідчить про те, що Київський національний лінгвістичний університет набув права на отримання у власність спірного майна, введеного в експлуатацію.

Проте, як вказує позивач за первісним позовом, ТОВ «Ліко-Холдинг» в порушення умов договору, ухиляється від дій спрямованих на оформлення за Університетом права власності на спірне майно, яке виникло у останнього з моменту введення будинку в експлуатацію. При цьому, слід взяти до уваги зміст договору інвестування, з якого вбачається, що в даному випадку має місце перетворення майнових прав у право власності.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не було враховано положення ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до якої інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій.

Скаржник посилаючись на дану норму законодавства вказує, що оскільки договір передбачає передачу земельної ділянки позивачу за первісним позовом для будівництва, а ТОВ «Ліко-Холдінг» (як замовник будівництва) збудував та ввів в експлуатацію будинок, частиною якого є спірне майно (результат інвестиційної діяльності), до Київського національного лінгвістичного університету перейшли права інвестора відповідного будівництва житлового будинку в частині, що відповідає площі гуртожитків (2500 кв. м.).

Київський національний лінгвістичний університет зазначає, що відповідно ст. 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Разом із тим договором встановлено, що власником 2500 кв. м. об`єкта будівництва гуртожитків), після здачі його в експлуатацію стане позивач за первісним позовом, а не ТОВ «Ліко-Холдинг».

Заявник апеляційної скарги також зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилися положенням пункту 79 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України 23.08.2016 № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна, зокрема, подається: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо).

За висновками заявника апеляційної скарги пункт 79 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України 23.08.2016 № 553) регулює питання наступним чином, особа, яка залучила кошти, може подати документи для реєстрації прав власності на збудоване майно але не за собою, а за особами, чиї кошти або майно були залучені для будівництва. В даному випадку ТОВ «Ліко-Холдинг» міг подати пакет документів для реєстрації права власності на майно за Університетом, а не за собою. Тобто, ТОВ «Ліко-Холдинг» в порушення пункту 79 зареєстрував спірне майно за собою, а не за позивачем за первісним позовом..

Вважає, що інвестиційний договір сам по собі є документом, що свідчить про виникнення у сторони інвестиційного договору (Київського національного лінгвістичного університету) права власності (володіння, користування і розпорядження) результатом інвестиційної діяльності, а саме гуртожитком. Проте, позивач за первісним позовом не має можливості провести реєстрацію з огляду на відсутність оформленого акту про результати інвестиційної діяльності, а права на майно вже незаконно зареєстровано за позивачем за первісним позовом. При цьому, відповідно до вимог інвестиційного договору № 18 його сторони мали підписати акт розподілу результатів інвестиційної діяльності, за яким Київський національний лінгвістичний університет мав отримати 2500 кв.м. гуртожитків, а інші площі мав отримати ТОВ «Ліко-Холдинг».

Скаржник зазначає, що відповідач за первісним позовом не підписуючи акт розподілу результатів інвестиційної діяльності, зареєстрував за собою всі площі гуртожитку, чим порушив права позивача за первісним позовом на мирне володіння своїм майном - результати інвестиційної діяльності.

Вважає, що запис в держаному реєстрі не є беззаперечним доказом законного володіння . собою нерухомим майном, якщо особа, яка вважає себе власником майна ставить витання про незаконність володіння.

Вказує про те, що інвестиційний договір не містить права на односторонню розірвання договору, однак вказане було залишено поза увагою суду першої інстанції, чим порушено ст. 188 Господарського кодексу України.

Заявник вказує про відсутність порушень інвестиційного договору, та, відповідно підстав для його для розірвання договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі № 910/2861/18 апеляційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 залишено без руху.

13.02.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського національного лінгвістичного університету надійшло клопотання № 268/01 від 12.02.2019 про залучення доказів з додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі № 910/2861/18 відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 призначено на 13.03.2019.

07.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Ліко-Холдінг» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 910/2861/18 задоволено усне клопотання Київського національного лінгвістичного університету про відкладення розгляду справи № 910/2861/18; відкладено розгляд апеляційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 на 27.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/2861/18 у задоволенні клопотання Київського національного лінгвістичного університету про зупинення провадження відмовлено.

26.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського національного лінгвістичного університету надійшов відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 у справі № 910/2861/18 відкладено розгляд апеляційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 на 10.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 910/2861/18 відкладено розгляд апеляційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 на 17.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського від 10.04.2019 у справі № 910/2861/18 відкладено розгляд апеляційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 на 27.05.2019.

В судовому засіданні представник Київського національного лінгвістичного університету вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити первісний позов в повному обсязі і відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Представники ТОВ « ТМО «Ліка-Холдинг» в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на неї та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін.

Представник третьої особи Міністерства освіти та науки України підтримав подану Київським національним лінгвістичним університетом та просила її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити первісний позов в повному обсязі і відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Київська міська рада в судове засідання не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Будь-яких заяв чи клопотань через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) від Київської міської ради до суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце (рекомендовані поштові повернення), дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників Київської міської ради за наявними у справі матеріалами.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що Рішенням Київської міської ради № 380/1814 від 28.03.2002 позивачу передано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови ( т. 1, а.с. 75-76).

30.08.2004 року позивачу видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570.

Відповідно до вказаного акту позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва . Цільове призначення земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.( т. 1, а.с. 77).

20.02.2007 року між Київським національним лінгвістичним університетом (надалі- забудовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-Холдінг» (надалі-інвестор) було укладено інвестиційний договір № 18 на реалізацію проекту будівництва (далі - договір).

Предметом якого ( п. 2.1. договору) є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкту: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 000 000, 00 грн. Забудовник доручає інвестору функції Замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію. ( т. 1, а.с. 78-89).

Характеристика інвестиційного об`єкту:

- земельна ділянка розташована на вул . Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва площею 0,5809 га Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 та згідно Державному акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.08.2004, надана Київському національному лінгвістичному університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів;

- характеристика містобудівної ситуації та земельної ділянки проектування наведена в Архітектурно-планувальному завданні № 06-1374 на проектування будівництва від 05.06.2006.

Додатковою угодою до цього договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкту, будуть наведені показники характеристики, у тому числі:

- обсяг інвестицій по частинах об`єкту з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкту кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно техніко-економічним розрахункам з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2007 та її індексації, а також з урахуванням коштів орендної плати за 49 років, та з урахуванням умов, зазначених у п. 3.1. Договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями);

- посадові особи Інвестора та Забудовники, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності;

- вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації.

За умовами п.п. 2.2. договору у рамках реалізації інвестиційного проекту Інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника, здійснити будівництво інвестиційного об`єкту згідно з вказаною у пункті 2.1. цього договору характеристикою. Дату введення об`єкту в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору.

У п. 3.1. договору сторони визначили, що після завершення будівництва загальна площа об`єкту розподіляється наступним чином: забудовник отримує 2500 кв.м. загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ побудованих а вказаній у цьому договорі земельній ділянці будівників і споруд.

Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним спів інвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкту до експлуатації, визначаються з урахуванням умов п. 3.1. цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2. договору).

Пунктом 3.3. договору визначено, що протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1., забудовник згідно до вимог чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

У п. 3.4. договору сторони дійшли згоди, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкту до експлуатації здійснюється кожною із сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору

За умовами п. 3.5. договору взаємовідносини між Забудовником та Інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкту та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та Положень і Рішень Київської міської ради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та ін.) відповідними додатковими угодами до цього договору.

Статтею 4 договору визначені етапи реалізації інвестиційного проекту:

1. Зміст робіт етапу: Розробка техніко-економічних розрахунків та концепції об`єкту;

2. Зміст робіт етапу:

а ) збір інвестором (замовником) вихідних даних для виконання проектно-вишукувальних робіт;

б) укладання інвестором (замовником) з генпідрядними організаціями договорів на розробку проектно-вишукувальної документації та виконання будівельних робіт на конкурсній основі;

в) розробка, узгодження і затвердження у встановленому порядку перед проектної, вишукувальної, і проектно-кошторисної документації та захист її інвестором (замовником) з участю проектної організації в установленому законодавством порядку;

г) одержання інвестором (замовником) дозволу на виконання будівельних робіт.

3. Зміст робіт етапу: виконання будівельно-монтажних та інших робіт, необхідних для введення об`єкта в експлуатацію.

4. Зміст робіт етапу: завершення розрахунків і врегулювання претензій; підписання сторонами Акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту; оформлення сторонами прав користування частиною земельної ділянки, на якій розміщений інвестиційний об`єкт. Початок етапу - дата затвердження Акту державної приймальної комісії про прийняття об`єкту в експлуатацію. Закінчення етапу і Договору в цілому - оформлення майнових прав сторін на загальній площі інвестиційного об`єкту та прав користування частиною земельної ділянки, на якій розміщений інвестиційний об`єкт

5. Зміст етапу робіт: укладання Забудовником та Інвестором договорів з експлуатуючими, енерго- та водопостачальними організаціями.

Пунктом 5.1.1. договору на Забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску Забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його части у загальній площі, без якого Інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором

Після прийняття об`єкту в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку Акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкту (пункт 5.1.5. договору).

Згідно з п. 5.2.3 договору після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкту.

Листом № 325 від 15.05.2013 року відповідач повідомив позивача про те, що на земельній ділянці планується побудувати три секції (№ 4,5,6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі м. Києва (буд. № 1), в яких спроектовані приміщення студентського гуртожитку.

У позовній заяві позивач вказує, що відповідач отримав повноваження замовника будівництва; здійснив будівництво земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача; будинок, який розташований на земельній ділянці позивача і частиною якого є гуртожиток введений в експлуатацію; сторони інвестиційного договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку з чим позивач забезпечив оформлення акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання відповідачу.

Натомість, згідно із Сертифікатом серії ІУ № 165150710091 Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта "будівництва житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (ІV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)", місцезнаходження: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі м. Києва , площа житлового будинку - 36409, 79 кв.м.: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м., житлова площа квартир - 9374,3 кв.м., кількість квартир - 262 квартири, кількість поверхів - 16; 18 поверхів: площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 2226,3 кв.м., у т.ч. офіс № 1 - 86,6 кв.м.; офіс № 2 - 186,6 кв.м.; офіс № 3 - 173,0 кв.м.; офіс № 4 - 143,4 кв.м.; офіс № 5 - 83, 2 кв.м.; офіс № 6 - 214, 2 кв.м.; офіс № 7 - 240,1 кв.м.; офіс № 8 - 123,8 кв.м.; промисловий магазин № 1 - 78,5 кв.м.; промисловий магазин № 2 - 108,2 кв.м.; продуктовий магазин - 198,4 кв.м.; салон краси - 59,6 кв.м.; кафетерій № 1 - 298,6 кв.м.; кафетерій № 2 - 232,1 кв.м.; загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м., площа паркінгу - 3145,0 кв.м., кількість машиномісць у паркінгу - 1,3 м/м, проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Замовником об`єкта є Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг".

05.12.2017 Листом № 1504/01 позивач звернувся до відповідача з вимогою направити підписаний з боку відповідача акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту будівництва, а також передати позивачу всю необхідну і достатню документацію для належного оформлення права власності на приміщення гуртожитку.

Листом № 530/01 від 14.03.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою підписати Акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 116559578, власником спірного нерухомого майна є відповідач.

Враховуючи те, що відповідач в порушення умов договору, ухиляється від спрямованих на оформлення за позивачем права власності на спірне майно, що виникло у позивача з моменту введення будинку в експлуатацію Київський національний лінгвістичний університет звернувся до суду із вказаними позовом.

Водночас відповідач за первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив розірвати інвестиційний договір № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20.02.2007.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що відповідачем не виконані взяті на себе за договором зобов`язання, в тому числі щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування інвестору, що є істотним порушенням умов договору та є підставою для його розірвання в порядку статті 651 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні первісного позову повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.

Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції визнав вимоги позивача за зустрічним позовом нормативно обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( ст. 628 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Об`єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об`єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об`єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості ( ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Статтею 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб`єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

За змістом ст.ст. 526, 527, 530-532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначалось вище, п. 5.2.3. договору на відповідача покладено обов`язок після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкту.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, що відповідно до п. 5.1.1. договору позивач зобов`язався надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його части у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.

У відповідності до п. 3.3. договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1., забудовник згідно до вимог чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

Частина 3 ст. 13 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Місцевим господарським судом і судом апеляційної інстанції, що матеріали справи не містять ані укладеної між сторонами додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1. договору, ані акту приймання-передачі земельної ділянки відповідачу, який в силу умов п. 3.3. договору є єдиним належним доказом на підтвердження виконання позивачем взятих на себе зобов`язань.

Так, листом № 107 від 28.02.2017 відповідач просив позивача виконати вимоги договору в частині реалізації своїх зобов`язань по внесенню частини внеску у фінансування будівництва об`єкта нерухомості, проте позивачем вказані вимоги задоволені не були.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, що оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується виконання позивачем умов договору щодо передачі земельної ділянки як частини внеску позивача для фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло встановлене пунктом 5.2.3. договору зобов`язання щодо оформлення акту про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснення оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ст. 316 ЦК України).

За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.ст. 15, 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Так само, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував норми міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, та практику розгляду справ Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що передумовою для застосування положень наведеної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Зазначені положення стосуються випадків, коли наявне, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Отже, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Отже, до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Місцевий господарський суд, з яким і погоджується суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність правових підстав, з якими положення ст. 392 ЦК України пов`язують визнання права власності на спірний об`єкт інвестування за позивачем, оскільки останнім не доведено, що він виконав умов інвестиційного договору в частині передачі відповідачу земельної ділянки, і як наслідок став власником спірного нерухомого майна.

За таких обставин доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального права, а саме - ст. 392 ЦК України є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеними.

Департаментом земельних ресурсів було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 18-0066/01 від 18.10.2018, відповідно до якого належна позивачу земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, оскільки цільове призначення вказаної земельної ділянки визначено для будівництва експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів, а в межах зазначеної земельної ділянки розташовано багатоквартирний житловий будинок.

Оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами не доведено виконання ним умов договору в частині передачі відповідачу земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивача за первісним позовом відповідно до ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" не виникло право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій.

Зважаючи на вищенаведені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та правомірним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимоги Київського національного лінгвістичного університету до товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності.

Відносно вимог зустрічного позову про розірвання інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 року , судом апеляційної інстанції зазначає наступне.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення договору як істотного має здійснюватися відповідно до критерію, встановленого ч. 2 ст. 651 ЦК України. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване під час укладення договору. При цьому, мається на увазі не лише грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а і випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Відтак, заявляючи вимоги про розірвання договору позивач згідно вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зобов`язаний надати докази, що підтверджують факт істотного порушення відповідачем договору, докази, що підтверджують завдання шкоди позивачу (позбавлення "значною міри" сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору), надати докази, що підтверджують розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як вірно було зазначено місцевим господарським судом, що у п. 2.1. договору сторони визначили, що додатковою угодою до цього договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкту, будуть наведені показники характеристики, у тому числі:

- обсяг інвестицій по частинах об`єкту з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкту кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно техніко-економічним розрахункам з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2007 та її індексації, а також з урахуванням коштів орендної плати за 49 років, та з урахуванням умов, зазначених у п. 3.1. договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями);

- посадові особи Інвестора та Забудовники, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності;

- вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації.

Згідно з пунктом 5.1.1. договору забудовник зобов`язався надати Інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску Забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкту, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його части у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.

Відповідно до пункту 3.3. договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1., Забудовник згідно до вимог чинного законодавства передає Інвесторові за Актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

Однак, в процесі розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що така додаткова угода між сторонами укладена не була.

Також, листом № 243 від 12.05.2017 відповідач повідомив позивача про необхідність укласти додаткову угоду до договору та визначити обсяг інвестиційних внесків для остаточного виконання договору.

У відповідь на вищевказаний лист позивач повідомив відповідача про те, що внесок (земельна ділянка площею 0,5809 га) позивача є достатнім для фінансування будівництва 2500 кв.м. гуртожитку студентів (лист № 650/01 від 12.06.2017).

29.12.2017 відповідач листом № 792 звернувся до позивача з вимогою погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкту, а саме 2 084 211, 11 грн. - обсяг інвестицій позивача, та 19 116 361, 00 грн. - обсяг інвестицій відповідача відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві; надати підписаний Акт прийому-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (п. 3.3. договору); вирішити питання щодо відшкодування витрат відповідача, пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (п. 5.1.4., 10.1. договору); надати документи, передбачені пунктами 6.1.1.,6.1.2., 6.1.3. договору.

Однак, вищевказані вимоги відповідача позивачем були залишені без задоволення.

Крім того місцевим господарським судом вставлено, що згідно з довідкою № 050/18-2519 від 03.04.2015 Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відповідачем у зв`язку з будівництвом спірного нерухомого майна було сплачено пайовий внесок в сумі 2 980, 09 тис. грн. на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.

Оскільки як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції було встановлено порушення позивачем умов договору в частині сплати інвестиційного внеску та не передання земельної ділянки відповідачу, які (порушення) є істотними у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України, як наслідок, є достатньою підставою для розірвання цього договору за рішенням суду.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 року.

Твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом положень ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов`язкового досудового врегулювання спору є непереконливими, з огляду на наступне.

За діючою редакцією частини другої ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частина третя статті 124 Конституції України встановлює, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно достатті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість ст. 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Правила, передбачені частинами другою-четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Крім того, позивачем за первісним було подане клопотання про застосування строків позовної давності.

Щодо вказаного клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи, що істотним порушенням договору, яке стало підставою для звернення до суду із зустрічним позовом про розірвання договору, відповідач вказує невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування, то відповідно слід вважати право позивача порушеним, починаючи з наступного дня після закінчення строку, визначеного договором, для виконання позивачем таких зобов`язань.

Як зазначалось судом вище, відповідно до пункту 3.3. договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у п. 2.1., забудовник згідно до вимог чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

Проте, додаткова угода згідно з п. 2.1. договору між сторонами укладена не була, отже строк виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо передачі відповідачу земельної ділянки не визначений.

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом № 107 від 28.02.2017 відповідач просив позивача виконати вимоги Договору в частині реалізації своїх зобов`язань по внесенню частини внеску у фінансування будівництва об`єкта нерухомості, проте позивачем вказані вимоги задоволені не були.

Місцевий господарський суд вірно зауважив, що строк позовної давності розпочався 09.03.2017 (через сім днів з моменту отримання означеного листа позивачем) та відповідачем не пропущений.

Відтак, доводи заявника апеляційної скарги про пропуск ТОВ «Ліко-Холдінг» строків позовної давності є необґрунтованими та спростовуються вище викладеним.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Слід зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Разом з тим, проаналізувавши текст рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції встановив, що у даному випадку Київським національним лінгвістичним університетом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційні вимоги Київського національного лінгвістичного університету є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/2861/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 03.06.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

І.А. Іоннікова

Джерело:ЄДРСР 82158254

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 27.05.2019 по справі № 910/2861/18 Північний апеляційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

121 091 402

25 173

2 926

531 159

24 062 457

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 27.05.2019 по справі № 910/2861/18 Північний апеляційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!