Справа № 420/350/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Пашаєва Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправним та скасування наказу в частині та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Прокуратури Одеської області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати пункт 7 наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка О.І. від 21.12.2018 №2510к про встановлення у грудні 2018 року премії заступнику керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 у розмірі 75%;

стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 9650,26 грн., що складає 75% від заробітної плати заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 за грудень 2018 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що наказом виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка О.І. №2510к від 21.12.2018 з урахуванням сумлінного відношення до виконання службових обов`язків у грудні 2018 року: премійовано в середньовизначеному розмірі 150% фонду оплати праці прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців та службовців апарату прокуратури області та місцевих прокуратур (п.1); за несвоєчасне та неналежне виконання службових обов`язків ОСОБА_1 встановлено премію у розмірі 75% (п.7).

Позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним в частині зменшення ОСОБА_1 премії, оскільки Положенням про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 09.08.2017 №234 не передбачено такої підстави для зменшення премії як несвоєчасне та неналежне виконання службових обов`язків. Позивач зазначає, що несвоєчасне та неналежне виконання службових обов`язків є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, при цьому встановлення факту неналежного виконання службових обов`язків є повноваженням виключно Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Крім того позивач, в обґрунтування протиправності спірного наказу в частині зменшення їй розміру премії зазначає, що: рапорт про ініціювання зменшення премії складено та погоджено не уповноваженими особами; порушено порядок отримання відомостей про неналежне виконання службових обов`язків шляхом проведення службового розслідування за відсутності правових підстав, передбачених Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури; строки в даному конкретному випадку не порушувались.

В якості додаткового обґрунтування відсутності в її діях неналежного та несвоєчасного виконання службових обов`язків позивач зазначає, що нею виконувалась адміністративні повноваження в 2 районах Одеської області, а у період відпустки заступника керівника місцевої прокуратури в 4 районах Одеської області, а також нею особисто виконувалась вся поточна робота по всім функціональним напрямкам діяльності прокуратури, виконання якої в принципі непритаманне керівникові, не належить до його посадових обов`язків, оскільки вказану роботу мали б здійснювати підпорядковані працівники, однак їх не було. Позивач зазначає, що в Тарутинському осередку Білгород-Дністровської місцевої прокуратури у період з лютого та фактично по серпень 2018 року був неукомплектований штат на 75 %, з 4 прокурорів фактично працював 1. Позивач у період з лютого по червень 2018 року систематично повідомляв як керівництво місцевої прокуратури, так і прокуратури області про неможливість належного виконання службових обов`язків через неукомплектованість штату працівників в Тарутинському районі. Позивач зазначає, що у смт. Тарутине через відсутність підлеглих працівників позивач як керівник органу прокуратури змушений був за відсутніх працівників особисто виконувати роботу, яка мала бути розподілена на весь штат працівників у ввірених їй осередках.

Позивач зазначає, що нею службові обов`язки виконувались належним чином, завдання виконувались якісно та своєчасно, факти погіршення ефективності роботи та випадки порушення трудової дисципліни відсутні.

Ухвалою суду від 19.02.2019 року прийнято до провадження даний позов та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

07.03.2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому Відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову відповідач зазначає, що на підставі рапорту заступника начальника управління - начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення прокуратури Одеської області Лященка Д.А. узгодженого з заступником прокурора Одеської області Кічуком Ю.В. та погодженого 11.12.2018 прокурором Одеської області Жученком О.Д., заступника керівника Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Іванову І ОСОБА_3 С. позбавлено преміальної винагороди за грудень 2018 року у розмірі 50%. Вказаний рапорт містив відомості щодо наявності в діях заступника керівника Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Іванової ОСОБА_4 . порушень вимог статей 2, 7, 8, 28 КПК України, а також пунктів 3.1, 4, 6 наказу Генерального прокурора України від 19.12.2012 № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, у тому числі у формі процесуального керівництва, призначення процесуальних керівників досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12013170430000360, контролю за якістю здійснення процесуального керівництва при досудовому розслідуванні та додержанням розумних строків.

Відповідач зазначає, що рапорт від 11.12.2018 складено з дотриманням вимог пункту 3 розділу 2 «Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів».

Крім того, відповідач зазначив, що керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури своєчасно повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у місцевій прокуратурі.

На підставі викладеного відповідач вважає, що відсутні підстави для скасування наказу від 21.12.2018 № 2510к в частині встановлення преміальної винагороди ОСОБА_1 , що одночасно свідчить про передчасність вимог про стягнення коштів у розмірі 9650,26 грн.

Також відповідач зазначає, що грошова премія є одним із заходів заохочення за сумлінне і зразкове виконання службових обов`язків, ініціативу та оперативність у роботі, в свою чергу заохочення оголошується наказом. Отже, зобов`язання прокуратуру Одеської області виплатити позивачу премію буде втручанням у діяльність відповідача та підміною повноважень, що є недопустимим.

22.03.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач додатково зазначив, що відповідач не навів у відзиві жодного істотного аргументу в спростування обставин, що містяться у позовній заяві. Твердження відповідача про складення рапорту про позбавлення ОСОБА_1 премії у відповідності до законодавства є безпідставними, процедурні порушення були детально викладені у позовній заяві.

Доводи відповідача про те, що заповнення вакантних посади в місцевій прокуратурі здійснюється виключно на підставі подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів в контексті обставин, викладених в позовній заяві, є хибними, та в будь-якому випадку не є підставою для покладення відповідальності за відсутність працівників у відповідному територіальному осередку прокуратури на позивача, як на заступника керівника місцевої прокуратури.

Крім цього позивач зазначає, що, відомчими підзаконними актами передбачено порядок обов`язкового погодження реабілітуючого рішення з керівником прокуратури та складення останнім відповідного висновку, у зв`язку з чим вивчення матеріалів кримінального провадження №1203170430000360 та прийняття відповідного рішення залежало не лише від позивача, а й від вивчення цих матеріалів керівником місцевої прокуратури.

Також позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що премія є заохоченням та її призначення здійснюється на підставі Дисциплінарного статуту прокуратури України ґрунтується на невірному тлумаченні положень законодавства, оскільки чинне законодавство розрізняє поняття грошова премія як заохочення і премія як складова заробітної плати.

26.03.2019 року до суду надійшли заперечення в яких відповідач додатково зазначив, що намагання позивача використати для доведення відсутності факту неналежного виконання нею службових обов`язків доводи і міркування про завантаженість у роботі не містять доказового значення і не можуть бути використані як докази у справі, оскільки підставою для часткового позбавлення позивача преміальної винагороди слугувало порушення вимог КПК України, наказу Генерального прокурора України від 19.12.2012 № 4 гн - відсутність контролю за станом і якістю здійснення процесуального керівництва на стадії досудового розслідування лише одного кримінального провадження, матеріали якого перебували у місцевій прокуратурі без руху і прийняття кінцевого рішення понад 10 місяців.

11.04.2019 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 13.05.2019 року позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі та просили задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.

В судовому засіданні 13.05.2019 року представник відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених в тексті відзиву та заперечень.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

Наказом виконувача обов`язків прокурора Одеської області радника юстиції Жученка О.Д. №3561к від 16.12.2015 року ОСОБА_1 з 17.12.2015 призначена на посаду заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури.

На підставі листа керівника Генеральної інспекції від 21.08.2018 №25/2-233вих-18 щодо повернутих упродовж 2017 року та 7 місяців поточного року судами Одеської області прокурорам обвинувальних актів на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України було проведено службове розслідування, за результатами якого складено висновок, затверджений 26.11.2018 року виконуючим обов`язки прокурора Одеської області, старшим радником юстиції О. Саулко.

Зі змісту даного висновку вбачається наступне.

В ході службового розслідування було встановлено, що у проваджені слідчого відділу Тарутинського РВ ГУМВС України в Одеській області перебувало кримінальне провадження №12013170430000360 стосовно ОСОБА_5 за фактом скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

За результатами досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 13.12.2013 затверджено обвинувальний акт та направлено до Саратського районного суду Одеської області для розгляду по суті.

Ухвалами Саратського районного суду Одеської області та Арцизького районного суду Одеської області від 04.08.2017 у зв`язку із відсутністю формулювання обвинувачення обвинувальний акт було повернуто прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09.11.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.

Матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом до місцевої прокуратури фактично надійшли 04.12.2017.

Постановою заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Іванової І.С. від 04.09.2018 у кримінальному провадженні створено групу прокурорів, до якої вона включила себе та визначила старшим групи, а також прокурорів Бахчиванжи Є.І., Бондаря Д.В. та Войновського М.М.

Досудове розслідування у вказаному провадженні слідчим не поновлювалось. У зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримання, заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Івановою І.С. 04.09.2018 винесено постанову про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 КПК України.

Постановою керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Голощака В.Г. постанову про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 02.10.2018 року скасовано у зв`язку з необґрунтованістю.

За результатами досудового розслідування заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Іванової І.С. 31.10.2018 року повторно винесено постанову про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

На теперішній час законність прийнятого рішення перевіряється прокуратурою області.

У зв`язку з неналежної організацією роботи заступника керівника Білгород- Дністровської місцевої прокуратури Іванової І.С., матеріали кримінального провадження після повернення судом обвинувального акту перебували в місцевій прокуратурі понад 10 місяців без руху та прийняття кінцевого рішення.

Таким чином, у діях заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 . вбачаються порушення ст.ст. 2, 7, 8, 28 КПК України, пунктів 3.1, 4, 6 наказу Генерального прокурора України від 19.12.2012 №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, у томі числі у формі процесуального керівництва, призначення процесуальних керівників у кримінальному провадженні №12013170430000360, контролю за якістю здійснення процесуального керівництва на стадії досудового розслідування та додержанням розумних строків.

Відповідно до висновків службового розслідування в діях заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, що, відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Під час проведення вказаного службового розслідування ОСОБА_1 надавались письмові пояснення щодо причин тривалого прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні №12013170430000360. У вказаних пояснення були наведені причини прийняття процесуального рішення лише 04.09.2018 - відсутність належної кількості працівників та надмірна завантаженість.

Рапортом заступника начальника відділу - начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції припровадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення прокуратури Одеської області радника юстиції Лященка Д.А., погодженим заступником прокурора Одеської області старшим радником юстиції Кічуком Ю., перед прокурором Одеської області державним радником юстиції 3 класу Жученком О.Д., з підстав, викладених у висновку службового розслідування від 26.11.2018 року, ініційовано питання про позбавлення заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 преміальної винагороди за грудень 2018 року у розмірі 50%.

Наказом виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка ОСОБА_6 .І. №2510к від 21.12.2018 з урахуванням сумлінного відношення до виконання службових обов`язків у грудні 2018 року премійовано в середньовизначеному розмірі 150% фонду оплати праці прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців та службовців апарату прокуратури області та місцевих прокуратур (п.1), а за несвоєчасне та неналежне виконання службових обов`язків ОСОБА_1 встановлено премію у розмірі 75% (п.7).

Згідно довідки про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у грудні 2018 року премія у розмірі 75% становила 9650,26 грн.

Позивач вважає протиправним зазначений наказ в частині позбавлення її премії а тому звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України про прокуратуру, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Підстави і порядок преміювання прокурорів визначаються Положенням про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 234 від 09.08.2017 (далі - Положення).

Згідно п.2 розділу І Положення преміювання працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України та членів Комісії здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці.

Пунктом 4 розділу І Положення передбачено, що розмір премій визначається відповідно до об`єктивної оцінки роботи працівника, члена Комісії та їх особистого внеску в загальні результати роботи у відсотках до посадового окладу або місячної заробітної плати працівника (крім доплат за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та за виконання обов`язків тимчасово відсутнього керівника) і члена Комісії.

Відповідно до п. 6 розділу І Положення у разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань, погіршення ефективності роботи і порушення трудової дисципліни премія виплачується в меншому розмірі або не виплачується взагалі.

Відповідно до пунктів 8-9 розділу І Положення, з метою заохочення працівників за ініціативність у роботі, сумлінне виконання службових обов`язків та з нагоди державних, професійних свят і ювілейних дат може виплачуватися одноразова премія, розмір якої визначається Генеральним прокурором, керівниками регіональних прокуратур, ректором Національної академії прокуратури України в кожному конкретному випадку, у межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисах, та економії фонду оплати праці. Виплата премій, передбачених пунктом 8 цього розділу, не проводиться працівникам, притягнутим до дисциплінарної відповідальності, протягом строку дії дисциплінарного стягнення.

Пунктом 10 розділу І Положення передбачено, що загальними критеріями оцінки роботи працівників є: сумлінне виконання службових обов`язків; своєчасне та якісне виконання завдань і доручень керівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України, голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; дотримання трудової дисципліни.

Згідно з п. 1 розділу II Положення бухгалтерські служби обраховують середньовизначений розмір премії у відсотках і не пізніше 17 числа кожного місяця доводять його до відома кадрових підрозділів відповідних органів прокуратури, Національної академії прокуратури України, голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Пунктом 2 цього розділу передбачено, що щомісяця, до 17 числа, перший заступник або заступник Генерального прокурора, перші заступники або заступники керівників регіональних прокуратур, перший проректор чи проректор Національної академії прокуратури України, які згідно з розподілом обов`язків відповідають за організацію бухгалтерських служб, погоджують відповідно з Генеральним прокурором, керівниками регіональних прокуратур, ректором Національної академії прокуратури України середньовизначений розмір виплати, який спрямовується на преміювання працівників.

Відповідно до п. 3 цього розділу в разі неналежного виконання працівниками, членами Комісії службових обов`язків, що зумовлює невиплату премії або її виплату в меншому розмірі, перший заступник та заступники Генерального прокурора, керівники самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, Національної академії прокуратури України, а також голова Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, керівники місцевих прокуратур складають рапорти з обґрунтуванням підстав та відсотка, на який пропонується зменшити розмір премії. Рапорт про невиплату премії або її виплату в меншому розмірі погоджується з відповідними заступниками Генерального прокурора, керівниками регіональних прокуратур, ректором Національної академії прокуратури України і до 18 числа кожного місяця передається до кадрового підрозділу. Мотивовані пропозиції про невиплату премії або її виплату в меншому розмірі доводяться до відома працівників відповідної прокуратури, Національної академії прокуратури України, членів Комісії.

Згідно з п. 4 розділу II Положення на підставі цих пропозицій кадровими підрозділами, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів готуються проекти відповідних наказів про виплату середньовизначеного розміру премії із зазначенням працівників, членів Комісії, яким премія виплачується в меншому розмірі чи не виплачується взагалі.

Пунктом 5 цього розділу передбачено, що відповідні накази доводяться до відома працівників, членів Комісії, яким премія виплачується в меншому розмірі чи не виплачується взагалі.

Таким чином, премія прокурору місцевої прокуратури виплачується в меншому розмірі за вмотивованою пропозицією керівника місцевої прокуратури, оформленою рапортом, погодженим з керівником регіональної прокуратури, якщо за результатами об`єктивної оцінки роботи працівника та його особистого внеску в загальні результати роботи буде встановлено неналежне виконання прокурором службових обов`язків, несвоєчасне або неякісне виконання ним завдань, погіршення ефективності роботи і порушення трудової дисципліни. Крім того премія може не виплачуватись за наслідком притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.

В п. 7 оскаржуваного наказу вказано, що ОСОБА_1 за несвоєчасне та неналежне виконання службових обов`язків встановлено премію вдвічі менше ніж премійовано в середньовизначеному розмірі прокурорсько-слідчих працівників, державних службовців та службовців апарату прокуратури області та місцевих прокуратур.

Згідно положень чинного законодавства неналежне виконання прокурором своїх службових обов`язків є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків.

Разом з тим, відповідно до статті 44 Закону України «Про прокуратуру», дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

Згідно з ч. 1 ст.45 Закону України «Про прокуратуру», дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Відповідно до ч. 1 ст.47 Закону України «Про прокуратуру», розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.

Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру», кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст.49 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Особливий порядок притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є гарантією його незалежності, що передбачено п. 1 ч. 1 ст.16 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином суд дійшов висновку, що вирішувати питання про неналежне виконання службових обов`язків прокурором може виключно Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, а не комісія з проведення службового розслідування.

Доказів того, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності відповідачем не надано.

У випадку якщо прокурора не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності законодавством визначено вичерпний перелік підстав для зменшення премії, серед яких відсутня така підстави як неналежне виконання службових обов`язків.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 6 розділу І Положення у разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань, погіршення ефективності роботи і порушення трудової дисципліни премія виплачується в меншому розмірі або не виплачується взагалі.

При цьому суть поняття «завдання», за несвоєчасне та неякісне виконання якого передбачено позбавлення чи зменшення розміру премії, розкривається у пункті 10 цього розділу, згідно якого: «Загальними критеріями оцінки роботи працівників є: сумлінне виконання службових обов`язків; своєчасне та якісне виконання завдань і доручень керівників органів прокуратури. Національної академії прокуратури України, голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; дотримання трудової дисципліни.

Доказів того, що позивач несвоєчасно та неякісно виконує завдання і доручення керівників органів прокуратури та не дотримується трудової дисципліни відповідачем не надано.

Все, що стосується процесуального керівництва у кримінальному провадженні №1203170430000360 та прийняття відповідного рішення, не є завданням чи дорученням керівників органів прокуратури. Крім того, судом встановлено, що в межах даного кримінального провадження ОСОБА_1 від керівників органів прокуратури не надходило завдань чи доручень.

Як встановлено судом, підставою позбавлення ОСОБА_1 частини премії було порушення позивачем, як процесуальним керівником, розумних строків, а саме: повернуто обвинувальний акт 04.12.2017 року, кінцеве процесуальне рішення прийнято 04.09.2018 року.

При цьому суд зазначає, що у зв`язку поверненням обвинувального акту за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження, саме прокурором особу було реабілітовано - кримінальне провадження закрито відносно нього на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 КПК України.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, для оцінки розумності строку провадження повинні братись до уваги інтереси заявника. При цьому, принцип ретельності розгляду є пріоритетнішим перед принципом розумності строків.

У п.42 рішення Європейського суду з прав людини від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Заява № 16347/02) суд зазначив: «Суд повторює, що, як правило, особа не може претендувати на статус жертви порушення її права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції, яке, на її думку, мало місце протягом провадження, якщо за результатами такого провадження її було виправдано або справа була закрита (див., наприклад, ухвалу від 4 вересня 2003 року у справі «Османов і Хуссейнов проти Болгарії» (Osmanov and Ilusseinov v. Bulgaria), заяви №54178/00 та № 59901/00)».

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 5 ст. 9 цього Кодексу кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, у кримінальних справах «розумний строк» починається з того часу коли, особі було пред`явлено обвинувачення; це може статись як до моменту розгляду справи в суді, так і з дня арешту, дня коли особа була офіційно повідомлена, що проти неї висунуто обвинувачення у справі, або з дня, коли було розпочато досудове слідство. Період часу, який має бути взятий до уваги для визначення тривалості кримінального провадження, починається з дня, коли особу «обвинуваченого» в автономному або матеріальному розумінні цього терміну. Він закінчується в день, коли обвинувачення остаточно визначено або провадження припинено (п.70 рішення ЄСПЛ «Меріт порти України», ц.22 рішення ЄСПЛ «Федько проти України»).

Відповідно до п. 7.3 наказу Генерального прокурора України від 19.12.2012 №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» у разі прийняття рішення про закриття кримінального провадження, у якому було повідомлено особі про підозру, керівники органів прокуратури усіх рівнів мають вживати заходів реагування щодо службових осіб, винних у порушенні вимог Кримінального процесуального кодексу України чи Кримінального кодексу України, наслідком якого стало незаконне притягнення громадян до кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 7.4 зазначеного наказу у місячний строк такі провадження із затвердженим прокурором обласного рівня висновком і документами реагування (за їх наявності) необхідно надсилати до Генеральної прокуратури України.

Суд зазначає, що в даному випадку притягується до відповідальності не прокурор, який погодив особі повідомлення про підозру, внаслідок чого особа була притягнута до кримінальної відповідальності, а прокурор, який прийняв реабілітуйте рішення, тобто позивач.

В свою чергу відповідачем не наводяться правові підстави невідкладності та першочерговості прийняття процесуального рішення саме у кримінальному провадженні №1203170430000360, як і не надається об`єктивна оцінка службової діяльності позивача протягом періоду з грудня 2017 року по 04.09.2018 року.

Суд зазначає, що суть будь-якого заходу впливу, а в даному випадку зменшення розміру премії, зводиться до того, щоб забезпечити належний рівень виконання працівником своїх обов`язків. Про неналежне виконання обов`язків чи недотримання розумних строків прокурором можна казати тоді, коли працівнику створені належні умови праці, зокрема, є штат працівників - прокурорів, державних службовців - спеціалістів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з лютого по червень 2018 року систематично повідомлялось як керівництво місцевої прокуратури, так і прокуратури області про неможливість забезпечення належного виконання функцій прокурора в Тарутинському районі через відсутність належної кількості працівників в місцевій прокуратурі за місцем знаходження в смт. Тарутине, що підтверджується рапортами від 15.02.2018, 16.02.2018, 19.02.2018, 05.06.2018.

Судом встановлено, що протягом 2018 року позивач виконував не лише свої безпосередні обов`язки, як керівника органу прокуратури, але й через неукомплектованість штату виконувала роботу, яка мала бути розподілена на весь штат працівників у ввірених їй осередках.

При цьому позивачем виконувалась адміністративні повноваження в 2 районах Одеської області, а у період відпустки заступника керівника місцевої прокуратури Вітюка А.І. з 10 по 27 квітня 2018 року - в 4 районах Одеської області.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 протиправно позбавили частини премії.

При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що премія є заохоченням та її призначення здійснюється на підставі Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Чинне законодавство розрізняє поняття «грошова премія» як заохочення (п. 2 ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту прокуратури України) і «премія» як складова заробітної плати (ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).

Премія виплачується прокурорам щомісячно як частина заробітної плати за виключенням випадків, визначених у п.6 та п.7 Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 234 від 09.08.2017.

В даному випадку позивача позбавили саме частини її заробітної плати, що також підтверджується й тим, що оскаржуваний наказ в частині призначення премії всім прокурорсько-слідчим працівникам прокуратури та державним службовцям не приймався на підставі Дисциплінарного статуту прокуратури України як захід заохочення, а приймався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати раці працівників органів прокуратури», наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 02.10.1996 №77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів , органів прокуратури, судів та соціальної політики» із змінами внесеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України ВІД 14.02.2002 №98, Положення про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 09.08.2017 №234 та Положення про преміювання державних службовців прокуратури Одеської області, затвердженого наказом прокурора області від 24.04.2017 №120.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені судом обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що пункт 7 наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка О.І. від 21.12.2018 №2510к про встановлення у грудні 2018 року премії заступнику керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 у розмірі 75% належить до скасування.

Стосовно вимоги про стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 9650,26 грн., що складає 75% від заробітної плати заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Іванової ОСОБА_7 за грудень 2018 року суд зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що зобов`язання прокуратуру Одеської області виплатити позивачу премію буде втручанням у діяльність відповідача та підміною повноважень, що є недопустимим.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте непризначення премії ОСОБА_1 на рівні з іншими прокурорсько-слідчими працівниками у розмірі 150% з підстав не передбачених Положенням про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 234 від 09.08.2017 року, не може трактуватися як «в межах визначених законодавством».

Як зазначено у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді №R(80)2, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суб`єкт може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

Таке тлумачення суті дискреційних повноважень адміністративного органу наведено у Постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року по справі №826/22282/15.

Передбачені п. 3 розділу ІІ Положення повноваження Відповідача не належать до дискреційних, оскільки тільки одне з цих двох видів рішень може мати правову підставу. Обидва варіанти цих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, оскільки наявність підстав для невиплати премії або її виплати в меншому розмірі автоматично виключає можливість прийняття рішення про преміювання у повному обсязі та навпаки, а тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки одне з цих двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам.

Суд зазначає, що при скасуванні пункт 7 наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка О.І. від 21.12.2018 №2510к про встановлення у грудні 2018 року премії заступнику керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 у розмірі 75%, у позивача виникає право на отримання премії у розмірі 150%.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої премії.

Згідно довідки про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у грудні 2018 року премія у розмірі 75% становила 9650,26 грн.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 9650,26 грн., що складає 75% від заробітної плати заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 за грудень 2018 року належить до задоволення.

В даному випадку, стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої премії є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захистить порушене право Позивача.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1536,80 грн.

Крім того позивач звернувся до суду з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням зазначеного, гонорар адвоката за представництво інтересів в суді та надання правничої допомоги повинен включати в себе витрати щодо підготовки справи до розгляду, збору доказів, тощо.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Позивачем було надано рахунок-фактура, квитанція, табелі обліку та звіти про використання адвокатом робочого часу для надання правової допомоги, квитанції про виготовлення додатків для суду та відповідача.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Дослідивши докази, надані на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3850,50 грн. (з яких 2500 грн. – витрати на професійну правничу допомогу, 1350,50 грн. – витрати пов`язані з підготовкою справи до розгляду), що є цілком пропорційним до предмета спору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправним та скасування наказу в частині та стягнення грошових коштів – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 7 наказу виконувача обов`язків прокурора Одеської області старшого радника юстиції Саулка О.І. від 21.12.2018 №2510к про встановлення у грудні 2018 року премії заступнику керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 у розмірі 75%.

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 9650,26 грн., що складає 75% від заробітної плати заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Іванової Ірини Сергіївни за грудень 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536 (тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. та 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 23.05.2019 року.

Суддя А.А. Радчук.

.