П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 травня 2019 р.
м.Одеса
Справа № 420/5793/18
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю позивача - ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів за час затримки виплати одноразової грошової допомоги, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області) про визнання протиправною бездіяльність щодо несвоєчасної виплати грошової допомоги при звільненні, стягнення грошових коштів у розмірі 39339,50грн. за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у зв`язку зі звільненням зі служби в Національній поліції за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу) з 27.07.2016р. має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, однак вказана грошова допомога була виплачена позивачу не в день звільнення - 27.07.2016 року, а лише 17.10.2016 року. Вважає, що затримка виплати одноразової грошової допомоги на 81 робочий день, відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_2 грошової допомоги при звільненні.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 39339,50 грн. за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
В апеляційній скарзі, ГУНП в Луганській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року - скасувати та винести нове - про відмову у задоволенні позову.
Зокрема, апелянт зазначав про безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки, на його думку, грошова допомога при звільненні, яка виплачується на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не є частиною грошового забезпечення поліцейських або заробітною платою, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки її виплати.
Також апелянт, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2018 року (справа № 820/1134/17), зазначає, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень ГУ НП в Луганській області. При цьому, наголошував на тому, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов`язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на доводи, що ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та які узгоджуються з висновками суду першої інстанції. У зв`язку з викладеним, просить апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області №489о/с від 25.07.2016р. полковника поліції Мельнікова Е.В., начальника відділу Управління превентивної діяльності ГУНП в Луганській області звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 27 липня 2016 року (а.с.17).
Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05.09.2016р. №597 о/с внесено зміни до пункту Наказу ГУНП в Луганській області від 25.07.2016р. №482о/с, а саме, зазначено «вважати звільненим полковника поліції ОСОБА_2 за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) (а.с.18).
Як свідчать матеріали справи, на звернення ОСОБА_2 листом ГУНП в Луганській області від 28.09.2018р. №577/14/22-2018 позивача було повідомлено, що йому нарахована одноразова грошова винагорода при звільненні у сумі 105270,12грн. та перерахована на картрахунок списком від 17.10.2016р. №231 у сумі 103691,07 за винятком утриманого військового збору у сумі 1579,05грн. (а.с.19-20).
Отже, виплату вказаної грошової допомоги було здійснено позивачу не в день звільнення - 27 липня 2016 року, а лише 17 жовтня 2016 року, тобто із затримкою на 81 робочий день
Вважаючи протиправною таку затримку виплати грошової допомоги при звільнення зі служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського не врегульовано, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За правилами статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з пунктом 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ України від 06 квітня 2016 року № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 106 розділу 9.9 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ від 30 червня 2005 року №501 «Про скасування окремих наказів МВС України з питань грошового забезпечення та заробітної плати» (далі Методичні рекомендації) встановлено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, у встановлених випадках виплачується грошова допомога у відповідному відсотку місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому в розрахунок включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премії тощо) у розмірах, що були їм встановлені наказами керівників органу на день звільнення зі служби.
За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вбачається із матеріалів справи, з 27.07.2016 року Наказом ГУНП в Луганській області № 489 о/с від 25.07.2016р., із змінами внесеними Наказом ГУНП в Луганській області № 597 о/с від 05.09.2016р., ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 "Про Національну поліцію" ( через хворобу).
При цьому, фактичний розрахунок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 103691,07 грн. було проведено лише 17 жовтня 2016 року.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової допомоги при звільненні та стягнення з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_2 коштів за час затримки виплати належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 39339,50 грн.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, та відсутні підстави для застосування норм КЗпП України, колегія суддів не приймає, виходячи з наступного.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Разом з цим, обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, прямо передбачений у статті 117 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звільнено зі служби наказом ГУ НП в Луганській області від 25.07.2016р. Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача був ГУ НП в Луганській області, а тому відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення має нести саме ГУ НП в Луганській області.
З огляду на викладене та неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, ст.117 яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.04.2018р. у справі №806/1183/16, від 18.04.2019р. у справі №806/889/17 та від 14.03.2019 року у справі №820/660/17.
При цьому, відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати вказаної допомоги при звільненні також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо протиправного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ч.2 ст. 233 КЗпП України через те, що предметом позову є не стягнення заробітної плати, а стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, яка на думку відповідача, не входить до складу грошового забезпечення.
Передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому, на думку колегії суддів, посилання апелянта на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №820/1134/17, колегія суддів не приймає з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2019 року у справі №820/660/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №755/10947/17 зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення.
Відповідно до ст. ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому згідно ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів за час затримки виплати одноразової грошової допомоги - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 16.05.2019 року.
Головуючий суддя
Стас Л.В.
Судді
Шеметенко Л.П. Турецька І.О.
