Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.04.2019

№607/5181/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Зубко О.Я., представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача Сохіної І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації про визнання недійсною угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка(надалі-ТНПУ ім.. В. Гнатюка), відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації про визнання недійсною угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням, укладеної 29.09.2009 року між Тернопільським національним педагогічним університетом ім. В. Гнатюка, відділом освіти Гусятинської районної державної адміністрації та ОСОБА_4

В обґрунтування позову із врахуванням поданих уточнень зазначила, що відповідно до цільового направлення №2441 від 17.06.2008 року Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації вона отримала направлення на денну форму навчання до ТНПУ ім. В. Гнатюка. 25.07.2008 року згідно наказу №369 ТНПУ ім. В.Гнатюка була зарахована студентом першого курсу на бюджетну форму навчання на факультет іноземних мов. Наказом ТНПУ ім. В. Гнатюка. №499 від 21.06.2013 року їй було видано диплом з відзнакою по кваліфікації філолог, вчитель німецької і англійської мов та зарубіжної літератури. Через рік після закінчення навчання до неї було подано позов про стягнення коштів, затрачених на її навчання. Підставою вказаного позову послужила укладена між нею та відповідачами 29.09.2009 року угода про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням, згідно якої вона зобов'язувалась після закінчення навчання в ТНПУ ім. В.Гнатюка працевлаштуватись на роботу згідно зі спеціальністю та кваліфікацією, визначеними в її цільовому направленні від 17.06.2008 року, зокрема прибути до роботодавця у строк до 15.08.2013 року, укласти трудовий договір та відпрацювати у роботодавця згідно з терміном, визначеним у трудовому договорі. Вважає, що оскільки зміст зазначеної угоди суперечить чинному законодавству, у неї не було волевиявлення на укладення цієї угоди, а у відповідачів достатнього обсягу цивільної дієздатності, зміст даної угоди суперечить вимогам Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, затвердженого постановою КМ України №992 від 22.08.1996 року та Умовам прийому до вищих навчальних закладів України, затвердженим наказом Міністерстіа освіти і науки України №802 від 02.09.2008 року вказана угода у відповідності до ст.ст.203,215 ЦК України підлягає визнанню недійсною. Зазначила, що відділ освіти Гусятинської райдержадміністрації є органом державної влади та може діяти лише на підставі та в межах наданих повноважень, проте жоден нормативний акт не уповноважує відповідача на укладення такого виду угод. Оскільки її навчання відбувалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1159 від 29.06.1999 року «Про підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості», тому відповідно до затвердженого вказаною постановою Порядку після закінчення навчання її мали направити у розпорядження органу, що видав цільове направлення на навчання, тобто Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, на яке і покладався обов»язок щодо її подальшого працевлаштування і відповідно саме цей орган був уповноважений на укладення із нею годи про працевлаштування. Крім цього, зі змісту оспорюваної угоди неможливо встановити особу, яка підписала угоду від імені відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації та з»ясувати обсяг її повноважень. Також в угоді зазначено, що вона підписана ректором ТНПУ ім.. В. Гнатюка ОСОБА_7, однак в ході розгляду аналогічного спору(справа №607/18219/15-ц) висновком судової почеркознавчої експертизи №582/583/16-22 від 14.12.2016 року було підтверджено, що угоди про працевлаштування у вказаний період підписував проректор університету ОСОБА_8, не маючи на це жодних повноважень. Таким чином від імені відповідачів оспорювану угоду підписано особами, що не мали достатнього обсягу цивільної дієздатності, що суперечить вимогам ч.2 ст.203 ЦК України. Зазначила, що на момент її вступу до вищого навчального закладу жоден законодавчий акт не зобов»язував підписувати будь-які угоди. Під час підписання оспорюваної угоди вона не встигла ознайомитись із її змістом, не розуміла її суті та наслідків, а укладення оспорюваної угоди не відповідало ні її внутрішній волі, ні бажанню. Підписання угоди відбулось у приміщенні ТНПУ ім.. В. Гнатюка і їй не було вручено примірник угоди, змісту якої вона не пам»ятала та змогла ознайомитись із нею лише у 2014 році під час розгляду справи про стягнення коштів за навчання, а тому нею не пропущено строк позовної давності. Вказала, що згідно з п.8 Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України від 02.09.2008 року №802 місця для цільового прийому виділяються у межах обсягу підготовки за державним замовленням. Вищі навчальні заклади не укладають угод на підготовку кадрів за державним замовленням, якщо це не передбачено законодавством України. Отже вказаними вище Умовами було прямо заборонено вищим навчальним закладам укладати угоди про підготовку фахівців за державним замовленням. Пізніше до вказаного пункту Умов на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 25.11.2008 № 1065, що набув чинності 28.12.2008 року було внесено зміни, відповідно до яких вищі навчальні заклади отримали право укладати угоди на цільову підготовку за державним замовленням відповідно до чинного законодавства України. Проте, на момент набуття чинності вказаних змін, вона вже навчалася на першому курсі Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, а згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому за таких обставин наступні зміни в законодавстві не могли спричиняти виникнення у студентів обов'язку підписати угоду з ВНЗ. Крім цього вказала, що обов»язковість укладення зазначеної угоди не передбачена жодним законодавчим актом. Єдиним правовим актом, яким встановлено вимоги щодо укладення угод з студентами є Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992, яким затверджено Типову угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, яка укладається між вищим навчальним закладом та студентом без залучення будь-яких роботодавців чи третіх осіб. Водночас оспорювана угода від 29.09.2009 року за своїм змістом та формою не відповідає встановленим законом вимогам. Наказ Міністерства освіти України №536 від 17.07.2006 року «Про запровадження укладення тристоронніх угод «вищий навчальний заклад-студент-роботодавець», яким затверджено Примірну угоду про працевлаштування випускників ВНЗ не пройшов державну реєстрацію та не був опублікований в офіційних джерелах, а тому він не є належною підставою для визнання відповідності оспорюваної угоди вимогам чинного законодавства. Із врахуванням вищенаведеного вважає, що є достатні підстави для визнання оспорюваної угоди недійсною та просить позовні вимоги задовольнити.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка надіслав письмові заперечення на позов та заяву про застосування строку позовної давності. Вказав, що позивач була зарахована на бюджетну форму навчання на факультет іноземних мов ТНПУ ім. В. Гнатюка за цільовим направленням Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації №2441 від 17.05.2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1159 від 29.06.1999 року «Про підготовку фахівців для роботи у сільській місцевості». Пункт 12 зазначеної постанови встановлює, що випускники вищих навчальних закладів, які зараховувались за цільовим направленням згідно з установленою квотою, поділяються і направляються у розпорядження обласних та районних держадміністрацій, які видали ці направлення, в тому числі у закладах соціальної сфери у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992. Оспорювана тристороння угода 29.09.2009 року між ТНПУ ім.. В. Гнатюка, відділом освіти Гусятинської районної адміністрації та ОСОБА_4 укладена відповідно до ч.3 ст.44 діючого на той час Закону України "Про вищу освіту» відповідно до якої поза конкурсом, а також за цільовим направленням до вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності особи зараховуються у випадках і у порядку, передбачених законодавчими актами. Нормативним актом, який встановлює порядок зарахування до вишів є наказ Міністерства освіти і науки України від 17.07.2006 року № 536 «Про запровадження укладання тристоронніх угод вищий навчальний заклад-студент-роботодавець», яким затверджено «Примірну угоду про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням". Оспорювана угода повністю відповідає вказаній Примірній угоді. У 2008-2009 роках до створення спеціального підрозділу, який займається працевлаштуванням випускників, в педуніверситеті був такий порядок підписання угод: студенту видавались три примірники тристоронньої угоди вже підписаних керівником університету. Студент підписував ці угоди, їхав в район, де підписував всі примірники угоди з керівником відділу освіти, один примірник угоди залишав у відділі освіти, один брав собі один повертав педуніверситету. Саме таким чином підписувалась тристороння угода ОСОБА_4 з педуніверситетом та відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації від 29.09.2009 року. На основі типової угоди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних кладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» з ОСОБА_4 педуніверситетом укладалась угода від 01.09.2012 p., яка не є предметом-даного спору.Оспорювана угода підписана першим проректором педуніверситету ОСОБА_8. Згідно з пунктом 4.4. Статуту педуніверситету ректор може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів. Наказом від 24.04.2008 року № 140 на підставі Статуту університету право підпису угод питань прийому вступників надано першому проректору і проректору з наукової роботи та міжнародного співробітництва. Підписавши тристоронню угоду з відповідачами ОСОБА_4 одержала примірник цієї угоди. Протягом п'яти років навчання в педуніверситеті ні позивач, ні її мати ОСОБА_2 вчитель за фахом не піднімали питання про недійсність спірної угоди. Зазначена угода досліджувалась в ході розгляду Гусятинським районним судом цивільної справи за позовом педуніверситету до ОСОБА_4 про стягнення коштів за навчання та під час апеляційного перегляду ухваленого у вказаній справі судового рішення, а тому в силу вимог ст.82 ЦПК України дані обставини не підлягають дослідженню в ході розгляду вказаної справи. Викладені у позовній заяві доводи не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Оскільки позивач дізналась про існування оспорюваної угоди під час її підписання на момент звернення до суду нею пропущено строк позовної давності.

Від Відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації надійшли письмові заперечення на позов у яких зазначено, що відповідно до чинного на момент укладення оспорюваної угоди п.п.7.3 п.7 наказу Міністерства освіти і науки України №79 від 23.03.1994 року «Про затвердження Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних закладів і професійних навчальних закладів України, який втратив чинність 01.01.2011 року, було передбачено укладання цільового договору, який укладається між студентом(учнем) і підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності. Гарантом виконання умов цього договору щодо якості підготовки спеціаліста з вищою освітою або кваліфікованого робітника виступає третя сторона- навчальний заклад. Укладення договору здійснюється в будь-який час. Так між ОСОБА_4 та ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Коцюбинці був укладений такий цільовий договір та видано цільове направлення управління освіти і науки Тернопільської ОДА №2441 від 17.06.2008 року. 29.09.2009 року між позивачем та ТНПУ ім. В. Гнатюка було укладено угоду про працевлаштування випускників навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням, третьою стороною за якою виступав відділ освіти Гусятинської райдержадміністрації. Від імені останнього зазначену угоду підписав ОСОБА_11, який у 2008-2013 роках обіймав посаду начальника відділу освіти. Відповідно до порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №992 від 22.08.1996 року ОСОБА_2 була працевлаштована в НВК «ЗОШ-І ступеня-ДНЗ» с. Оленівка на території Гусятинського району відповідно до направлення Гусятинського районного центру зайнятості на працевлаштування від 31.08.2012 року. Із займаної посади ОСОБА_4 звільнилася 16.09.2013 року за власним бажанням, а тому у відповідності до п.14 Порядку №992 від 22.08.1996 року зобов»язана відшкодувати вартість навчання.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просять їх задовольнити в повному обсязі. Вказали, що оспорювана Угода про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням від 29.09.2009 року між ТНПУ ім. В.Гнатюка, Відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації та ОСОБА_4 суперечить вимогам чинного законодавства, порушує норми статей 43,53 Конституції України та статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці», ратифікованої Законом України від 05.10.2000 року №2021-ІІІ оскільки встановлює обов»язкову працю для молодого фахівця після закінчення навчального закладу та зобов»язує відшкодувати вартість навчання у випадку неприбуття до визначеного місця роботи та підлягає визнанню недійсною на підставі статей 203, 215 ЦК України. Зазначили, що при розгляді даного спору підлягають застосуванню норми ст.ст.43,53 Конституції України як норми прямої дії, а не нормативні акти, які суперечать конституційним гарантіям безоплатності вищої освіти та заборони примусової праці, зокрема постанова КМУ №1159 від 29.06.1999 року «Про підготовку фахівців у сільській місцевості» та наказ Міністерства освіти України №536 від 17.07.2006 року, на які посилається ТНПУ ім. В. Гнатюка. Надані представником відповідача Статут та наказ ТНПУ ім.. В. Гнатюка №140 від 24.04.2008 року не можуть свідчити про наявність у проректора права на підписання оспорюваної угоди, оскільки відсутні відповідні наказ, довіреність чи інші докази, що підтверджують делегування відповідного права іншим особам. Крім цього, згідно наказу №140 від 24.04.2008 року першому проректору надано право підпису угод з питань прийому вступників, однак на момент підписання угоди від 29.09.2009 року ОСОБА_4 вже була студентом ТНПУ ім. В. Гнатюка, при цьому угода стосувалась питань подальшого працевлаштування, а не прийому на навчання, а доказів того, що проректору ТНПУ ім. В. Гнатюка було надане право підписувати угоди зі студентами з питань їх працевлаштування не надано.

Представник відповідача Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка у судовому засідання відносно позову заперечила, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та просить у задоволенні позову відмовити за пропуском строку позовної давності, а також за безпідставністю та протиправністю позовних вимог.

Представник відповідача відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації у судове засідання не з»явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що на протязі 2008-2013 років він обіймав посаду начальника Відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації. Вказав, що за давністю строку він не пригадує чи підписував тристоронню угоду про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням від 29.09.2009 року, укладену між ТНПУ ім.. В. Гнатюка, Відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації та позивачем ОСОБА_4 Однак зазначив, що якщо у вказаній угоді на підписі керівника Відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації стоїть печатка даної установи, то цей підпис дійсно належить йому.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, з'ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що 12.05.2008 року між директором ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Коцюбинці Гусятинського району та випускником ОСОБА_4 укладено цільовий договір про цільове направлення на навчання у 2008 році та підготовку студента у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка.

У відповідності до умов зазначеного договору дирекція шкоди зобов»язувалась організувати якісне проведення практики студента надати випускнику вузу роботу у відповідності із спеціальністю та рівнем кваліфікації.

Встановлено, що 17.06.2008 року Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації видало позивачу ОСОБА_4 цільове направлення №2441 на денну форму навчання в Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка за напрямом підготовки філологія(німецька мова та література).

Як зазначено у направленні, Відділ освіти Гусятинської райдержадміністрації гарантує працевлаштування ОСОБА_4 в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Коцюбинці Гусятинського району після закінчення навчання.

Наказом ТНПУ ім. В. Гнатюка №369 від 25.07.2008 року ОСОБА_4 була зарахована на бюджетну форму навчання на факультет іноземних мов за напрямком підготовки «філологія, німецька мова і література».

29.09.2009 року між ТНПУ ім. В. Гнатюка, Відділом освіти Гусятинської районної державної адміністрації та ОСОБА_4 було укладено тристоронню Угоду про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням.

Пунктом 1.1 зазначеної угоди передбачено, що ОСОБА_4 отримує у вищому навчальному закладі базову або повну вищу освіту за спеціальністю філологія( німецька мова та література) освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст(магістр) та працевлаштовується на роботу згідно зі спеціальністю за кваліфікацією, визначеною в її цільовому направленні на навчання до вищого навчального закладу від 17.06.2008 року № 2441, виданому Управлінням освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації.

Відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2 п.2.3 угоди ОСОБА_4 зобов»язувалась прибути до роботодавця у термін до 15.08.2013 року, укласти трудовий договір на умовах, встановлених у п.п.2.2.4 п.2.2. угоди та відпрацювати у роботодавця на обраній посаді згідно з терміном, визначеним у трудовому договорі.

Пунктом 3.3 угоди передбачено, що сторони винні у порушенні умов цієї угоди несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.п.3.5,3.6 угода складена у трьох примірниках, які зберігаються у кожної із сторін, набирає чинності з моменту її підписання і діє до 01.09.2014 року.

Наказом ТНПУ ім. В. Гнатюка № 499 від 21.06.2013 року ОСОБА_4 видано диплом з відзнакою за кваліфікацією філолог, вчитель німецької і англійської мов та зарубіжної літератури.

31.08.2012 року Гусятинським районним центром зайнятості ОСОБА_4 видано направлення на працевлаштування №19061208310016001 у Відділ освіти Гусятинської райдержадміністрації на посаду вчитель середнього навчально-виховного закладу.

Наказом Відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації №79-К від 31.08.2012 року ОСОБА_4 призначено на посаду вчителя англійської мови навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І ступеня-дошкільний навчальний заклад» с. Оленівка.

Наказом Відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації №189-К від 01.11.2012 року ОСОБА_4 призначено на посаду вчителя англійської мови загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів с. Глібів за сумісництвом з 01.11.2012 року по 25.05.2013 року.

У відповідності до наказу Відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації №203-К від 16.09.2013 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з посади вчителя англійської мови навчально-виховного закладу «Загальноосвітня школа І ступеня-дошкільний заклад» с. Оленівка.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11.09.2014 року, встановлено, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за угодою від 29.09.2009 року не виконала та в строк до 13.08.2013 року не прибула до роботодавця для укладення трудового договору та стягнуто з ОСОБА_4 в користь Державного вищого навчального закладу» Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка» кошти витрачені на навчання у розмірі 80869,89 грн.

У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч.2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року № 1060-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин учасників справи, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов»язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 23.01.1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних

коштів , укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники

відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Порядок працевлаштування випускників, які закінчили вищі навчальні заклади за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб, визначається угодами між ними.

Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 року, що була чинною на час укладення оспорюваної Угоди від 29.09.2009 року затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням.

Згідно положень п.п.8,14 вказаного Порядку, що діяли на час вступу та закінчення навчання ОСОБА_4, випускник зобов»язаний відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. В разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов»язаний відшкодувати у встановленому порядку до Державного бюджету вартість навчання.

Відповідно до п.4 Порядку керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за

формою згідно з додатком № 1, відповідно до якого затверджено форму типової угоди про підготовку фахівців з вищою освітою.

Пунктом 9 Порядку передбачено що розірвання випускником угоди, передбаченої пунктом 4 Порядку, допускається з таких поважних причин: 1) встановлення інвалідності 1 або 2 групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням; 2) встановлення інвалідності 1 або 2 групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків (або осіб, які їх замінюють) випускника; 3) якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; 4) проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; 5) вступу до вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації для випускників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації.

У відповідності до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України №1159 від 29.06.1999 року «Про підготовку фахівців для роботи у сільській місцевості», що була чинною на момент укладення угоди від 29.09.2009 року, випускники вищих навчальних закладів, які зараховувались за цільовим направленням згідно з установленою квотою, розподіляються і направляються у розпорядження обласних та районних держадміністрацій, які видали ці направлення, в тому числі у закладах соціальної сфери у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992.

Відповідно до ч.2 ст.197 КЗпП України молодим спеціалістам-випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.07.2006 року №536 «Про запровадження укладання тристоронніх угод вищий навчальний заклад-студент-роботодавець» відповідно до ст.56 Закону України «Про вищу освіту» та на виконання Указу Президента України від 04.07.2005 року № 1013/2005 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» запроваджено з 2007/2008 навчального року, укладання тристоронніх угод «вищий навчальний заклад - студент - роботодавець» з особами, які навчаються за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням за цільовими направленнями на другому курсі та затверджено Примірну угоду про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням.

Отже, діюче на час навчання ОСОБА_4 у вищому навчальному закладі законодавство передбачало обов»язковість працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням згідно цільового направлення та необхідність укладення із студентами, які навчаються на другому курсі за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням за цільовими направленнями тристоронніх угод, сторонами яких виступали навчальний заклад, студент та майбутній роботодавець.

Як встановлено судом, на момент укладення з відповідачами угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням від 29.09.2009 року ОСОБА_4 була студентом другого курсу Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, а зміст укладеної між сторонами угоди повністю відповідає вимогам Примірної угоди, затвердженої Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.07.2006 року № 536.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладення оспорюваної угоди не відповідало ні її внутрішній волі, ні бажанню, а відповідачі діяли поза межами їх цивільної дієздатності, а відтак зазначена угода укладена всупереч вимог ст.ст.203,215 ЦК України.

У відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Частиною першою ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу-ч.1 ст.215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин можу бути визнаний судом недійсним(оспорюваний правочин)-ч.3 ст.215 ЦК України.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що вона не мала наміру укладати оспорювану угоду від 29.09.2009 року, у неї був відсутній примірник зазначеної угоди, змісту якої вона не розуміла і не пам»ятала, та вважає їх наданими з метою уникнути відповідальності за невиконання взятих на себе зобов»язань, оскільки із матеріалів справи слідує, що ні позивач ОСОБА_4, ні її батьки, зокрема мати-викладач за фахом за весь період навчання доньки будь-яких заперечень з приводу вказаної угоди не висловлювали та із вимогами про її розірвання до відповідачів не звертались.

Вказана угода була предметом дослідження під час розгляду Гусятинським районним судом Тернопільської області справи про стягнення з ОСОБА_4 коштів за навчання, де приймала участь позивач та її мати, як представник, однак сторони, знаючи на той час про існування угоди від 29.09.2009 року, ні під час судового розгляду, ні в ході перегляду справи судом апеляційної інстанції, не ставили під сумнів чинність зазначеної угоди та не заявляли відповідних вимог про її розірвання, а позовна заява про визнання недійсною угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням, укладеної 29.09.2009 року між ОСОБА_4 та Тернопільським національним педагогічним університетом ім. В. Гнатюка, відділом освіти Гусятинської районної державної адміністрації надійшла до суду лише 20.04.2017 року.

При цьому, зі змісту рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11.09.2014 року вбачається, що обґрунтовуючи свої заперечення щодо стягнення коштів за навчання, представник ОСОБА_4 вказала на невиконання роботодавцем-Відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації умов угоди від 29.09.2009 року. Таким чином, позивач та її представник ОСОБА_2 фактично підтвердили, що були обізнані зі змістом оспорюваної угоди та зобов»язаннями, які вона покладала на її сторін, а 01.09.2012 року ОСОБА_4 уклала угоду №дб-0000000011109 із ТНПУ ім.В.Гнатюка про підготовку фахівця з вищою освітою за державним замовленням, згідно із п.2.4. якої зобов'язалась у разі надання першого робочого місця після закінчення вищого навчального закладу працевлаштуватись.

Суд також враховує те, що батькам ОСОБА_4 було достеменно відомо про одержання їх донькою цільового направлення відділу освіти Тернопільської обласної держадміністрації на навчання в Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка з метою підготовки фахівця для роботи в сільській місцевості, відповідно до якого Відділ освіти Гусятинської районної державної адміністрації гарантував працевлаштування ОСОБА_4 в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Коцюбинці Гусятинського району після закінчення навчання. Зазначене направлення було підставою для зарахування ОСОБА_4 на бюджетну форму навчання за умови її подальшого обов»язкового працевлаштування у сільській місцевості.

Крім цього, в ході судового розгляду встановлено, що згідно існуючих у навчальному закладі правил з метою підписання угоди від 29.09.2009 року ОСОБА_4 отримала три примірники зазначеної угоди, після чого особисто зверталась у Відділ освіти Гусятинської районної державної адміністрації, де підписала зазначену угоду, один примірник якої залишила у Відділі освіти, інший передала ТНПУ ім. В. Гнатюка, а ще один екземпляр угоди повинна була залишити собі.

Також, суд вважає необґрунтованими твердження позивачів на те, що оспорювана угода укладена відповідачами поза межами їх цивільної дієздатності, що суперечить вимогам ч.2 ст.203 ЦК України з тих підстав, що підписи у ній від імені представника навчального закладу та Відділу освіти Гусятинської райдержадміністрації виконано не уповноваженими особами.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

У п.4 зазначеної постанови вказано, що судам відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Зважаючи на вищевикладене, твердження позивача про відсутність при укладенні оспорюваного правочину у ТНПУ ім.В.Гнатюка та відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації необхідного обсягу дієздатності, з посиланням на ч.2 ст.203, ст.215 ЦК України як правову підставу визнання оспорюваного правочину недійсним, не заслуговують на увагу суду.

Разом з тим, за вимогами ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що у відповідності до п.4.4 Статуту ТНПУ ім. В. Гнатюка ректор педагогічного університету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

Наказом ТНПУ ім. В. Гнатюка №140 від 24.04.2008 року на підставі Статуту університету право підпису угод з питань прийому вступників надано першому проректору і проректору з наукової роботи та міжнародного співробітництва-Терещуку Г.Б., який і підписав оспорювану угоду за сторони навчального закладу, що підтвердила у судовому засіданні представник відповідача.

З пояснень свідка ОСОБА_11 у судовому засіданні встановлено, що на момент укладення оспорюваної угоди він обіймав посаду начальника Відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації і в силу своїх посадових обов»язків підписував укладені угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено і судом не встановлено, що особи, які підписували оспорювану угоду від ТНПУ ім.В.Гнатюка та відділу освіти не мали на це відповідних повноважень від зазначених юридичних осіб. Крім того, за вимогами ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Посилання позивача на те, що цільове направлення на навчання було видано їй Управлінням освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, а тому саме зазначена установа повинна була виступати третьою стороною угоди від 29.09.2009 року суд до уваги не бере, оскільки у відповідності до Наказу Міністерства освіти і науки України №536 від 17.07.2006 року передбачено укладення тристоронніх угод «вищий навчальний заклад - студент - роботодавець», відтак суд вважає, що саме Відділ освіти Гусятинської райдержадміністрації, який відповідно до цільового направлення №2441 від 17.06.2008 року гарантував працевлаштування позивача є належною стороною оспорюваної угоди як безпосередній майбутній роботодавець. При цьому, суд враховує те, що цільовий договір позивач уклала 12.05.2008 року із директором ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Коцюбинці Гусятинського району.

Суд не приймає до уваги посилання позивачів на Умови прийому до вищих навчальних закладів України в частині порядку прийому абітурієнтів за цільовим замовленням, оскільки зазначені Умови були затверджені наказом Міністерства освіти і науки України №802 від 02.09.2008 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.09.2008 року за №892/15583, оскільки позивач ОСОБА_4 на момент затвердження зазначених Умов вже була зарахована на бюджетну форму навчання на факультет іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка наказом № 369 від 25.07.2008 року.

Оскільки обов»язковість працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням визначено ч.2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року № 1060-XII, п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.1996 року №77/96, п. 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22.08.1996 року № 992 твердження позивача про те, що єдиним правочином, який міг бути укладений між нею та ТНПУ ім.. В. Гнатюка є угода про підготовку фахівців з вищою освітою не відповідають дійсності.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 01 листопада 1996 року, № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Статтею 150 Конституції України закріплено, що виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, суд не може, застосувавши статтю 43 Конституції України, як норму прямої дії, водночас визнати неконституційними норми ч.2 ст. 52 Закону України «Про освіту», п.2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, п.8 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22.08.1996 року № 992, що були чинними на момент укладення оспорюваної угоди від 29.09.2009 року, оскільки вирішення питання про їхню конституційність є юрисдикцією Конституційного Суду України.

Вказані висновки суду ізгоджуються із правовою позицією Верховного суду, що викладена у постанові від 19.09.2018 року у справі № 607/3690/17.

У відповідності до ч.4 ст. 12, ч.1 ст.82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Інших доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем ОСОБА_4 не надано та судом не встановлено.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що оспорювана угода про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням від 29.09.2009 року, укладена між Тернопільським національним педагогічним університетом імені Володимира Гнатюка, Відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації та ОСОБА_4 у відповідності до вимог чинного на момент її підписання законодавства та підписана зі сторони відповідачів уповноваженими на те посадовими особами, підстави для визнання її недійсною відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити за безпідставністю. Із врахуванням наведеного відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою ТНПУ ім. В. Гнатюка.

В силу вимог ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 43,150 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.203, ч.2 ст.207, ч.1,2 ст.215 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, відділу освіти Гусятинської районної державної адміністрації про визнання недійсною угоди про працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю за державним замовленням від 29.09.2009 року, укладеної між Тернопільським національним педагогічним університетом імені Володимира Гнатюка, Відділом освіти Гусятинської райдержадміністрації та ОСОБА_4 - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя

. Л. Дзюбич