ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" квітня 2019 р. Справа№ 911/1936/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,
за участю представників:
від позивача - Поліщук В.А. - адвокат, ордер №250033 від 25.03.19;
від першого відповідача - представник не прибув;
від другого відповідача - ОСОБА_3, довіреність № б/н від 20.11.18;
від третього відповідача - представник не прибув;
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Київської області від 27.12.2018 у справі №911/1936/18 (суддя Ейвазова А.Р., повний текст складено - 08.01.2019) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі в частині, акту приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування державної реєстрації змін.
ВСТАНОВИВ наступне.
ОСОБА _6 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" та просив суд:
визнати недійсним договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" (далі - ТОВ "Таращамолоко") в частині, що стосується безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7 200 грн., що становить 24 % статутного капіталу товариства;
визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" від 07.08.2018 в частині, що стосується безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7 200 грн., що становить 24 % статутного капіталу товариства;
скасувати реєстрацію реєстраційної дії №13481070011000372 від 08.08.2018 щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, зміну складу або інформації про засновників, проведену реєстратором КП "Реєстарція нерухомості" ОСОБА_7.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_5 за оскаржуваним договором дарування відчужив на користь ОСОБА_4 частку у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200 грн., що становить 24% статутного капіталу товариства, яка йому на момент укладення вказаного договору вже не належала, оскільки була продана позивачу за договором купівлі-продажу від 11.06.2018.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.12.2018 у справі №911/1936/18 позов задоволено, визнано недійсним договір дарування у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу; визнано недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" від 07.08.2018 в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" у розмірі 7200,00грн, що становить 24% статутного капіталу; скасовано реєстрацію внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, зміні складу або інформації про засновників, за №13481070011000372 від 08.08.2018, проведену реєстратором Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" ОСОБА_7.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що перший відповідач неправомірно відчужив на користь другого відповідача 24 % частки, оскільки на момент укладення оскаржуваного договору дарування він вже не був її власником внаслідок продажу цієї частки позивачу за договором від 11.06.2018.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.12.2018 у справі №911/1936/18 та прийняти нове - про відмову у його задоволенні.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг апелянти посилаються на не набуття позивачем прав на частку у розмірі 24% статутного капіталу товариства на підставі договору купівлі - продажу від 11.06.2018.
Представник апелянта - другого відповідача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційні скарги.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Перший, третій відповідачі та третя особа правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Так, представник першого відповідача - апелянта був присутній у минулому судовому засіданні 25.03.2019 та ознайомився із датою наступного слухання справи, про що свідчить підпис представника у розписці про оголошення перерви.
Щодо повідомлення інших учасників судового процесу слід зазначити наступне.
Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми у даному судовому засіданні від вказаних осіб до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення вказаних учасників судового процесу, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченої безвідкличної довіреності від 12.04.2018 №447 (далі - продавець) та ОСОБА_6 (далі - покупець) 11.06.2018 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) (далі - договір від 11.06.2018, договір купівлі-продажу) (т.1, а.с.26-28).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору від 11.06.2018, продавець передає у власність покупця за плату, а покупець оплачує та приймає у власність належну продавцю частку у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу.
Загальний розмір статутного капіталу на дату укладення цього договору складає 30 000,00 грн. та розподілений наступним чином:
ОСОБА_9 - 1200 грн., що становить 4% статутного капіталу Товариства;
ОСОБА_10 - 8400 грн., що становить 28% статутного капіталу Товариства;
ОСОБА_5 - 9000 грн., що становить 30% статутного капіталу Товариства;
ОСОБА_11 - 1500 грн., що становить 5% статутного капіталу Товариства;
ОСОБА_8 - 9900 грн., що становить 33% статутного капіталу Товариства.
Вказаний розмір розподілу часток у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" підтверджується п. 7.3 статуту ТОВ "Таращамолоко" у редакції, яка затверджена загальними зборами учасників ТОВ "Таращамолоко" від 12.04.2018 (т.1, а.с.33-37).
Отже, на момент укладення договору ОСОБА_5 належала частка у розмірі 30% статутного капіталу товариства.
Згідно п. 2.1 договору купівлі-продажу, продаж корпоративних прав вчиняється за 7200,00 грн.
Відповідно до п. 2.2 такого договору грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. сплачені покупцем представнику продавця до моменту укладення вказаного договору і підписанням вказаного договору продавець підтверджує факт розрахунку.
У відповідності до п. 3.1 договору, з моменту укладення договору покупець набуває усіх прав учасника товариства, відповідно до чинного законодавства України та установчих документів.
Зазначений договір від імені ОСОБА_5 укладено ОСОБА_8 на підставі довіреності, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_8 на представництво інтересів з будь-яких питань, що стосуються ОСОБА_5 як учасника ТОВ "Таращамолоко" з правом розпоряджатися частиною належної такій особі частки у статутному капіталі товариства розмірі 7200 грн., що становить 24% статутного капіталу товариства, зокрема: укладати та підписувати договори купівлі-продажу належної такій особі частки (корпоративних прав) у статутному капіталі (фонді) товариства на умовах на розсуд представника, виходу в установленому порядку із складу учасників товариства, подання заяви про вихід із складу учасників товариства тощо.
Вказаною довіреністю ОСОБА_8І надано, зокрема, право одержувати належні грошові кошти від продажу частки статутного капіталу, розписуватися на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі (фонді) товариства. Відповідна довіреність, як у ній зазначено, є безвідкличною і надана без права передоручення строком на дев'ять років.
Довіреність посвідчена нотаріально, зареєстрована у реєстрі за №447 та внесена до Єдиного реєстру довіреностей 12.04.2018, про що свідчить витяг (т.1 а.с.31).
Оригінали вказаної довіреності та розписки, надані позивачем за клопотанням відповідача - ОСОБА_4, оглянуті в судовому засіданні судом першої інстанції.
На підтвердження отримання грошових коштів у розмірі 7200 грн. від покупця - ОСОБА_6 продавцем - ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_8, надано розписку від 11.06.2018 (т.1 а.с.29).
Отже, за вказаним договором ОСОБА_5 відчужив на користь ОСОБА_6 належну продавцю частку у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу.
Разом з тим, між ОСОБА_9 (дарувальник), ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана) 07.08.2018 укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" (далі - договір дарування).
Відповідно до умов договору дарування, дарувальник - ОСОБА_9 передав безоплатно у власність ОСОБА_4 частку в статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 1200,00 грн., що становить 4% статутного капіталу, а дарувальник - ОСОБА_5 - у розмірі 9000,00 грн., що становить 30% статутного капіталу. При цьому, за таким договором, обдаровувана - ОСОБА_4 прийняла у дар частку в статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у загальному розмірі 10 200,00грн, що становить 34% статутного капіталу.
Згідно п. 3.1 вказаного договору право власності на предмет договору виникає у обдаровуваної з моменту прийняття його в дар, що підтверджується актом прийому-передачі частки у статутному капіталі, підписи сторін на якому нотаріально засвідчуються та який оформлюється в день підписання вказаного договору.
Відповідний акт підписано між ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 07.08.2018 (т.1, а.с.136).
Договір дарування та акт посвідчені нотаріально та зареєстровані у реєстрі нотаріальних дій.
На підставі відповідного договору та акту внесені зміни 08.08.2018 за №13481070011000372 КП "Реєстрація нерухомості", що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004384532.
Предметом даного спору є вимоги про визнання недійсними вказаного договору дарування та акту в частині, що стосується безоплатної передачі частки у розмірі 7200 грн., що становить 24% статутного капіталу товариства, ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4, а також скасування вказаної реєстраційної дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_5 за оскаржуваним договором дарування відчужив на користь ОСОБА_4 частку у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200 грн., що становить 24% статутного капіталу товариства, яка йому на момент укладення вказаного договору вже не належала, оскільки була продана позивачу за договором купівлі-продажу від 11.06.2018.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Як вже було зазначено, позивач обґрунтовує свої вимоги обставинами неналежності ОСОБА_5 станом на момент укладення оскаржуваного договору дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200 грн., що становить 24% статутного капіталу товариства, у зв'язку з відчуженням її на користь позивача за договором купівлі-продажу від 11.06.2018.
В свою чергу, апелянти вважають, що вказаний договір купівлі - продажу від 11.06.2018 не може бути підставою для набуття ОСОБА_6 прав на вказану частку у розмірі 24% статутного капіталу товариства.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у ст. 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків.
В свою чергу, така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України).
По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
Доказів того, що чинне законодавство прямо встановлює, що укладений договір купівлі-продажу є недійсним, або такий договір визнано недійсним в судовому порядку, суду не надано.
Стосовно доводів апелянтів відсутність у ОСОБА_5 волевиявлення на відчуження частки ОСОБА_6 при укладенні договору від 11.06.2018, слід зазначити наступне.
Як вже було вказано, договір купівлі - продажу від імені ОСОБА_5 укладено ОСОБА_8 на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, зареєстрованої у реєстрі за №447 та внесеної до Єдиного реєстру довіреностей 12.04.2018, про що свідчить витяг (т.1 а.с.31).
В силу ч.ч.1, 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ч.ч.1,3 ст.244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю; довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами; довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Як визначено ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, діючи у межах повноважень, визначених довіреністю, ОСОБА_8 набув, змінив та припинив права ОСОБА_5
Слід зазначити, що вказана довіреність скасована ОСОБА_5 лише 13.06.2018 за його заявою (т.1 а.с.93), що підтверджується витягом №36727999 про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей (т.1 а.с.94).
Отже, станом на момент укладення договору купівлі - продажу (11.06.2018) зазначена довіреність діяла та не була скасована.
Згідно ст. 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Суду не надано доказів того, що ОСОБА_8 вчинив правочин купівлі - продажу у своїх інтересах, а також доказів того, що він уклав зазначений договір будучи одночасно представником ОСОБА_6
Посилання відповідачів на те, що відповідний договір від імені ОСОБА_5, укладено ОСОБА_8, який є батьком покупця - ОСОБА_6, не може вплинути на результат розгляду даної справи.
Стосовно доводів апелянта - ОСОБА_5 про повідомлення всіх учасників про скасування довіреності на зборах товариства від 18.06.2018 (т.1, а.с.99), слід зазначити, що вказане жодним чином не спростовує обставин наявності у ОСОБА_8 повноважень на укладення від імені ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 11.06.2018, оскільки, як вже було вказано, на момент вчинення зазначеного правочину довіреність скасована не була.
З огляду на викладене, скаржниками не доведено обставин відсутності у ОСОБА_5 волевиявлення на відчуження частки ОСОБА_6 при укладенні договору від 11.06.2018.
Щодо посилань відповідачів на те, що вказаний договір було укладено не 11.06.2018, а пізніше, слід зазначити, що наведені обставини належними доказами суду не були доведені, а тому відповідні доводи підлягають відхиленню.
Стосовно доводів відповідачів щодо переважного права у учасників товариства на купівлю частки, слід зазначити наступне.
Станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2018 відносини між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю регулювались нормами Закону "Про господарські товариства", який визначав поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.
Згідно ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.
Відповідно до ст. 10 вищевказаного Закону (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу), учасники товариства мають право, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Як визначено ч.1 ст.51 Закону, установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.
Відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства; відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Отже, відчуження частки допускається третім особам за умови, що інше не встановлено статутом товариства.
В свою чергу, п. 6.3 статуту ТОВ "Таращамолоко" (у редакції, чинній на момент укладення відповідного договору) визначено, що учасник товариства має право відступити свою частку або долю частки третім особам; якщо частка або її частина переходить третій особі, то до цієї особи переходить всі права і обов'язки, що належали учаснику, який її уступив.
Таким чином, статут ТОВ "Таращамолоко" дозволяв відчужувати частку учасником товариства третім особам.
Частиною 3 ст.53 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права; купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам; якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.
Доказів того, що частка товариства перед відчуженням за договором купівлі-продажу від 11.06.2018 була запропонована для продажу учасникам ТОВ "Таращамолоко" не надано, проте, наведена обставина не тягне за собою недійсність договору купівлі-продажу.
Так, інші учасники товариства, у разі, якщо вважають, що їх право на переважну купівлю частки порушуються, мають право заявити відповідні вимоги про переведення на них прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 11.06.2018 за аналогією з нормою ч.3 ст. 362 ЦК України (п. 31 постанови пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").
В свою чергу, суду доказів звернення з відповідним позовом щодо переведення прав і обов'язків покупця не надано.
Доводи апелянтів про не набуття позивачем права власності на частку у розмірі 24% статутного капіталу товариства через відсутність здійснення відповідних реєстраційних змін складу учасників товариства, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі. І навпаки, за відсутності в особи прав на таку частку не може йтися про корпоративні права та корпоративні правовідносини.
За змістом статті 167 Господарського кодексу України ознаками корпоративних прав є те, що суб'єктом цих прав є особа, яка має частку в статутному фонді (майні) товариства та набула правомочностей, передбачених законом та статутом товариства (організаційних та майнових).
Право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 Цивільного кодексу України).
У даному випадку, договором купівлі-продажу від 11.06.2018 іншого не встановлено.
Отже, позивач набув право власності на частку у розмірі 24% статутного капіталу товариства з моменту укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2018.
Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ.
Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається.
Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства.
Закон не пов'язує момент виникнення права участі у ТОВ або ТДВ з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ або ТДВ. Водночас, згідно з положеннями статті 89 Цивільного кодексу України відомості про зміни у складі учасників ТОВ або ТДВ підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.
Правові наслідки наявності або відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі визначено статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Якщо товариство після прийняття рішення про внесення змін до установчих документів (зміна складу учасників) не повідомило орган, що здійснив реєстрацію, для внесення необхідних змін до Єдиного державного реєстру, новий учасник має право звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства вчинити дії щодо державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону України "Про господарські товариства" (пункт 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин").
Об'єктом правовідносин купівлі-продажу є частка в статутному капіталі, право на яке є майновим, тобто майнове право є оборотоздатним об'єктом (стаття 190 Цивільного кодексу України). При цьому корпоративні права не можуть переходити у власність набувача, тобто корпоративні права не є об'єктом права власності.
Реєстрація змін не є моментом переходу права власності або немайнового права - участі у відповідному товаристві, такі права виникають до їх реєстрації.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 у справі №910/605/18 та від 24.10.2018 у справі №911/3773/17.
Таким чином, виникнення у особи права власності на частку у статутному капіталі товариства не пов'язано зі здійсненням реєстраційних дій щодо зміни складу учасників такого товариства, а тому відповідно відсутність держаної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ "Таращамолоко" жодним чином не свідчить про не набуття позивачем права власності на частку у розмірі 24 % у статутному капіталі вказаного товариства.
Так, реєстрація змін складу учасників не є моментом переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства.
Отже, держана реєстрація відповідних змін у складі учасників (її наявність чи відсутність) не впливає на обставини набуття особою права власності на частку у товаристві.
З огляду на викладене, доводи апелянтів про не набуття позивачем права власності на частку у розмірі 24% статутного капіталу товариства через відсутність здійснення відповідних реєстраційних змін складу часників товариства, колегією суддів відхиляються за необґрунтованістю.
Таким чином, позивач внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2018 набув право власності на частку у розмірі 24% статутного капіталу ТОВ "Таращамолоко".
Таким чином, станом на 07.08.2018 (дата укладення оскаржуваного договору дарування та складання акту від 07.08.2018 приймання-передачі частки) перший відповідач вже не був власником частки у розмірі 30%, оскільки 24% від її розміру ним 11.06.2018 вже були відчужені позивачу.
В силу положень ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" право відчужити частку належить учаснику товариства.
Разом з тим, як було встановлено судом, ОСОБА_5 не був власником частки у розмірі 24%, яку, зокрема, відчужив відповідно до спірного договору ОСОБА_4.
Отже, спірний договір в частині відчуження частки у статутному капіталі у розмірі 24 % згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсним, адже вчинений з недодержанням вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки в порушення ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" частка в статутному капіталі товариства була відчужена особою, яка не була її власником.
За таких обставин, вимоги про визнання недійсним спірного договору від 07.08.2018 в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки в статутному капіталі у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.
Стосовно задоволення вимоги позивача про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 07.08.2018 в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу, слід зазначити наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Тобто, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом (статтею 392 Цивільного кодексу України), а й "ефективним" в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи визнання недійсним договору дарування від 07.08.2018 в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 ОСОБА_4 частки у статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу, а також передбаченої чинним законодавством можливості реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі на підставі лише нотаріально посвідченого акту прийому-передачі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про захист порушеного права позивача шляхом визнання недійсним вказаного акту у частині безоплатної передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_4 частки в статутному капіталі ТОВ "Таращамолоко" у розмірі 7200,00 грн., що становить 24% статутного капіталу.
Крім цього, оскільки реєстрація змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №13481070011000372 від 08.08.2018, проведена реєстратором Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості", є наслідком укладення договору та передачі частки за актом, тому вона обґрунтовано скасована місцевим господарським судом.
Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.
Непогодження апелянта - ОСОБА_5 із покладенням на нього судових витрат колегією суддів не приймаються, оскільки саме внаслідок його неправильних дій (відчуження за оскаржуваним договором частки, яка йому вже не належала) виник спір у даній справі та відповідно були порушені права позивача, як власника цієї частки.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У нинішній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на другого та третього відповідачів (апелянтів).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.12.2018 у справі №911/1936/18 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявників.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 27.12.2018 у справі №911/1936/18.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 22.04.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко
