ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2019 р.

Справа № 916/371/18

Господарський суд Одеської області, м. Одеса

у складі судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання Матвієнко А.С.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача - ТОВ "Муніципальна служба охорони": не з'явився

відповідача - ТОВ "Малахіт": не з'явився,

розглянувши справу №916/371/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.24 А), Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" (65026, м. Одеса, пров. Маяковського, буд.8, кв.21) про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером Х7LHSRH8549944932 перейшло від ТОВ «Муніципальна служба охорони» до ТОВ «Малахіт»,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні документи суду щодо їх вирішення та ходу судового розгляду:

Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 29.01.2018р. державна виконавча служба винесла постанову про повернення виконавчого документу, судового наказу Господарського суду Одеської області від 10.03.2017р. у справі №916/1497/16 щодо стягнення на його користь з ТОВ "Муніципальна служба охорони" 500408 грн., у зв'язку з відсутністю майна у боржника. Станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом боржник рішення суду у справі №916/1497/16 в добровільному порядку не виконує, а державна виконавча служба закрила виконавче провадження у зв'язку з відсутністю майна у боржника. Позивач вважає, що з метою доведення ТОВ "Муніципальна служба охорони" до стійкої фінансової неспроможності посадові особи згаданого підприємства уклали низку угод з порушенням законодавства, направлених на штучне розорення підприємства з метою уникнення відповідальності за невиконання цивільно-правових договорів. Зокрема, як вказує позивач, 22.02.2017р., згідно витягів з єдиного державного реєстру МВС України №31/51/5141-165, №31/51/5141-164 за ТОВ "Малахіт" було зареєстровано транспортний засіб RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3, з об'ємом двигуна 1598 кубічних сантиметрів, 2013р.в. За твердженням позивача, раніше, згідно акту перевірки майна від 28.04.2015р., автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3 належав ТОВ "Муніципальна служба охорони" та був предметом застави по кредитному договору з банком. Позивач вважає, що спірна угода, як така, що укладена з порушенням закону, є недійсною з моменту її укладення та вчинена без наміру створення правових наслідків, які б обумовлювалися цим правочином, її укладення зробило підприємство-боржника фінансово неспроможним і унеможливило виконання рішення суду у справі 916/1497/16 по стягненню боргу на користь позивача. Позивач зауважує, що на час укладення спірної угоди директором, як ТОВ "Муніципальна служба охорони", так і ТОВ "Малахіт", був ОСОБА_2, із чого позивач вбачає, що ОСОБА_2, як директор, не мав права укладати оспорювану угоду від імені юридичної особи тому, що він також був директором та законим представником підприємства, яке виступало другою стороною в цій спірній угоді, що є порушенням принципу представництва. Також підставою позову позивач визначив те, що спірна угода не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Так, позивач вказує, що автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3 був єдиним майном підприємства ТОВ "Муніципальна служба охорони", внаслідок реалізації якого можливо було погасити борг перед позивачем. Іншого майна чи грошових коштів в сумі більш ніж 3000грн, в рамках виконавчого провадження, яке було відкрито у вересні 2016р., державний виконавець не виявив.

За повідомленням позивача, на час укладення спірної угоди RENAULT DUSTER знаходився в заставі у банку та згідно графіку повернення траншу ТОВ "Муніципальна служба охорони" повинно було здійснити останній платіж 05.09.2017р. У зв'язку з прийняттям 13.12.2016р. постанови Вищого господарського суду України, рішення Господарського суду Одеської області по справі 916/1497/16 від 04.07.2016р. було скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 23.12.2017р. згадане виконавче провадження було закінчено. Позивач зазначає, що 22.02.2017р. ТОВ "Муніципальна служба охорони", погасивши борг перед банком, позбавилося автомобіля, який використовувало як один єдиний транспорт при здійснені господарської діяльності, оскільки основним доходом охоронної фірми ТОВ "Муніципальна служба охорони" є надходження грошових коштів на рахунок підприємства від споживачів охоронних послуг.

На думку позивача, ще одним доказом щодо пов'язаності підприємств є той факт що колишній директор ОСОБА_3 ТОВ "Муніципальна служба охорони" був прийнятий на роботу до ТОВ "Малахіт", а представник ТОВ "Муніципальна служба охорони" ОСОБА_4 за дорученням на момент виконання обов'язків повіреного з дуже широким переліком прав був працевлаштований в ТОВ "Малахіт". Також позивач вказує, що обидва підприємства підконтрольні двом особам, ОСОБА_2, який є директором одночасно і ТОВ "Муніципальна служба охорони" і ТОВ "Малахіт", та засновнику ТОВ "Малахіт" - ОСОБА_5, що підтверджується тим, що засновник ТОВ "Малахіт" - ОСОБА_5 та засновник ТОВ "Муніципальна служба охорони" - ОСОБА_6 є особами, які тривалий час знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, які встановлені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.09.2016р., про затвердження мирової угоди та закриття провадження у цивільній справі № 522/558/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5. про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю та поділ майна, що є у спільній сумісній власності, до останнього мало перейти 50% у статутному капіталі ТОВ "Муніципальна служба охорони".

До матеріалів справи відповідачем - ТОВ «Малахіт» подано відзив на позов від 17.05.2018р. за вх.№9836/18, відповідно до якого зазначає, що, підписуючи оспорюваний договір від імені юридичної особи, директор ТОВ «Малахіт» виступав не як його представник, а як орган управління товариством, тому відповідно до ст.92, ч.2 ст.207 ЦК України директор діяв як орган управління ТОВ «Малахіт», що є винятком, який зазначено у ч.3 ст.238 ЦК України, тобто, він є іншою особою, встановленою законом. Не вбачає відповідач і підстав для застосування правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 23.09.2014р. по справі №911/3556/13, оскільки стороною спірного договору по справі №916/371/18 не є фізична особа - підприємець. Крім того, ТОВ «Малахіт» зазначає, що відповідачі не заперечували проти умов спірного правочину, з огляду на що волевиявлення сторін відповідало їх внутрішній волі та сторони усвідомлювали наслідки вчинення своїх дій. Відповідач вважає, що посилання позивача на те, що автомобіль був єдиним майном ТОВ "Муніципальна служба охорони", за рахунок якого можна було погасити борг перед позивачем, не підтверджують доводів позивача, що сторони правочину не бажали настання реальних правових наслідків, що ним обумовлені.

У відповіді від 11.06.2018р. за вх.№11661/18 на відзив ТОВ «Малахіт» позивач зазначив, що тлумачачи деякі обставини у оспорюваному договорі, відповідач не подав оспорюваний договір ні до відзиву, ні на вимогу суду, із чого позивач вважає відзив таким, що не відповідає вимогам пп.6 п.3 та пп.1 п.6 ст.165 ГПК України та порушує принцип рівності сторін, оскільки для позивача текст та умови договору є таємницею. Також, позивач у відповіді на відзив наголошує на тому, що при укладенні спірного договору обидві юридичні особи представляв ОСОБА_2, у зв'язку з чим відповідачі не могли заперечувати проти умов оспорюваного договору.

Відповідачі у судові засідання не з'являлись, правом на подання відзивів не скористались. За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2018р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.12.2018р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р. та рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018р. скасовано, справу №916/371/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

За результатами автоматизованого розподілу справу №916/371/18 розподілено на суддю Малярчук І.А., у зв'язку з чим вказана справа ухвалою суду від 11.01.2019р. прийнята до провадження суддею Малярчук І.А. на стадії відкриття провадження по справі, призначено до розгляду у підготовчому засіданні суду на 08.02.2019р. о 10год.30хв.

Ухвалою суду від 08.02.2019р. відкладено підготовче засідання на 25.02.2019р. о 10год.40хв.

08.02.2019р. судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання ФОП Марченка В.В. від 08.02.2019р. за вх.№2-597/19 про витребування доказів, зобов'язано ТОВ "Муніципальна служба охорони" надати до суду оригінал угоди щодо відчуження транспортного засобу RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3, зобов'язано TОВ "Малахіт" надати до суду оригінал угоди, за якою ТОВ "Малахіт" набуло право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3, зобов'язано Регіональний сервісний центр МВС України в Одеській області надати суду оригінал договору, що був поданий на підтвердження правомірності придбання транспортного засобу RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3 для здійснення державної реєстрації 22.02.2017р.

Ухвалою суду від 25.02.2019р. закрито підготовче провадження по справі №916/371/18, призначено справу №916/371/18 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 11.03.2019р. о 14год.15хв.

У судовому засіданні 11.03.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 08.04.2019р. до 10год.30хв.

Заяви позивача від 29.01.2019р. за вх.№1888/19 про видачу копії технічного запису судового засідання, від 29.02.2019р. про огляд доказів, від 04.02.2019р. за вх.№2299/19 про ознайомлення з матеріалами справи, від 13.02.2019р. за вх.№2950/19, від 20.02.2019р. за вх.№3514/19 про долучення доказів до справи були судом задоволені.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

Рішенням Господарського суду від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16 за позовом ФОП Марченко В.В. до ТОВ «Муніципальна служба охорони» стягнуто з ТОВ «Муніципальна служба охорони» на користь ФОП Марченко В.В. було стягнуто 500408грн., з яких сума заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання №030113 від 01 січня 2013р. у розмірі 352000грн., сума 3% річних у розмірі 19800грн. та сума інфляційних нарахувань у розмірі 128608грн., а також стягнуто 7506,12грн. судового збору.

На виконання рішення суду від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16 видано 27.03.2017р. наказ.

Згідно постанови Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 29.01.2018р. ВП №54372840 наказ Господарського суду Одеської області від 27.03.2017р. по справі №916/1497/16 повернуто Марченко В.В., з підстав того, що в ході проведення виконавчих дій боржника - ТОВ «Муніципальна служба охорони» та майна, належного йому на праві власності не виявлено, рухоме та нерухоме майно за боржником не зареєстровано.

Також, позивач подав до справи лист АТ «Марфін Банк» №1971/01-БТ від 08.11.2016р., відповідно до якого станом на 08.11.2016р. залишок грошових коштів на рахунку ТОВ «Муніципальна служба охорони» складав 2496,45грн.

Відповідно до листа ПАТ «Креді Агріколь Банк» №12200/4-1827 від 04.11.2016р. станом на 03.11.2016р. на рахунку ТОВ «Муніципальна служба охорони» залишку коштів було недостатньо для виконання постанови державного виконавця від 31.10.2015р. про арешт коштів боржника.

Крім того, позивачем подано до справи ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 20.09.2016р. по справі №522/558/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, що набрала законної сили 27.09.2016р., якою встановлено факт спільного проживання та визначено поділ майна.

На підтвердження господарських відносин між ТОВ «Малахіт» та ТОВ «Муніципальна служба охорони» позивач подав до суду копію договору про співробітництво від 15.11.2012р., укладеного між ТОВ «Малахіт» та ТОВ «Муніципальна служба охорони».

Спірне майно було передано ТОВ «Муніципальна служба охорони» в заставу ПАТ «Креді Агріколь Банк» за укладеним між ними договором застави №Z1/01/2287759 від 06.10.2014р. з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Муніципальна служба охорони» по кредитному договору №01/2287759 від 06.10.2014р.

Також, позивач подав до справи довіреність від 11.11.2016р., видану ТОВ «Муніципальна служба охорони» (директор - ОСОБА_2 на представництво інтересів товариства на ім'я ОСОБА_4

Як вбачається з Витягів з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, виданого ТСЦ №5141 РСЦ МВС в Одеській області №№31/51/5141-1265, 31/51/5141-1264 від 08.04.2017р., станом на 05.04.2017р. за ТОВ «Малахіт» зареєстровано автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером НОМЕР_3.

Згідно поданого позивачем безкоштовного витягу від 28.02.2018р. щодо інформації про юридичну особу - ТОВ «Муніципальна служба охорони», засновником товариства є ОСОБА_6, керівником з 08.11.2016р. - ОСОБА_2

Відповідно до поданого позивачем безкоштовного витягу від 28.02.2018р. щодо інформації про юридичну особу - ТОВ «Малахіт», засновником товариства є ОСОБА_5, керівником - ОСОБА_2 з 12.05.2010р., а в копії трудової книжки ОСОБА_2 зазначено, що останній загалом працював у ТОВ «Малахіт» з 01.02.2009р. по 24.07.2017р.

На вимогу суду за супровідним листом №31/15-949 від 18.02.2019р. Регіональний сервісний центр в Одеській області подав до суду оригінал договору купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2016р., укладеного між ТОВ «Муніципальна служба охорони» (продавець) та ТОВ «Малахіт» (покупець), відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає у власність та оплачує автомобіль. Предметом договору є легковий Универсал-В автомобіль марки RENOULT, модель DUSTER, 2006р. випуску, колір синій, шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що перебуває на обліку в РЕВ-1 при УДАІ УМВС України в Одеській області з 02.10.2014р. Продавець гарантує, що автомобіль належить йому на праві приватної власності. Підставою виникнення права власності на автомобіль є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 02.10.2014р. За домовленістю сторін автомобіль оцінено у 41496,09грн. (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4. розділу 1 договору).

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. розділу 1 договору від 16.02.2016р. продавець зобов'язаний передати автомобіль та документи на нього не пізніше 20.02.2017р. та гарантує, що вказаний транспортний засіб нікому не проданий, не подарований, не закладений, не перебуває під арештом, судового спору щодо нього не ведеться. Продавець зобов'язаний передати автомобіль в комплекті з балкою проблискового маяку.

Оплата має бути перерахована продавцю протягом десяти днів з моменту підписання договору. При передачі оформлюється акт приймання-передачі автомобіля за підписами представників двох сторін (п.п.3.1., 3.2. розділу 1 договору від 16.02.2016р.).

Згідно п.3.1. розділу 2 договору від 16.02.2016р. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представника позивача, його мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Положення ст.202 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.319 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

За положеннями ст.655 ЦК України договір купівлі-продажу, це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч.3, 4 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов'язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім'я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов'язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов'язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Положення п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 звертають увагу судів на те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Так, однією з підстав позову позивач зазначив, що з метою доведення ТОВ "Муніципальна служба охорони" до стійкої фінансової неспроможності посадові особи згаданого підприємства уклали низку угод з порушенням законодавства, направлених на штучне розорення підприємства з метою уникнення відповідальності за невиконання цивільно-правових договорів. Однак, позивач не подав до суду доказів доведення ТОВ "Муніципальна служба охорони" до стійкої фінансової неспроможності внаслідок укладення низки угод, зокрема, не подано доказів фінансового стану товариства, відомостей стосовно відсутності у нього грошових коштів, та факту укладення «низки угод».

Стосовно спірної угоди, а саме договору купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2016р., який позивач вважає вчиненим без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, та таким, що унеможливив виконання рішення суду у справі 916/1497/16 по стягненню боргу з ТОВ «Муніципальна служба охорони» на користь позивача, суд зазначає про наступне.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Договір купівлі -продажу від 16.02.2016р. укладено між ТОВ «Муніципальна служба охорони» (продавець) та ТОВ «Малахіт» (покупець), відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність легковий Универсал-В автомобіль марки RENOULT, модель DUSTER, 2006р. випуску, колір синій, шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно Витягів з єдиного державного реєстру МВС України №31/51/5141-1265, №31/51/5141-1264 від 08.04.2017р., поданих позивачем, 22.02.2017р. право власності на вищевказаний автомобіль було перереєстровано за новим власником, яким є ТОВ «Малахіт».

При цьому, купівля-продаж спірного майна за договором від 16.02.2016р. відбулася до прийняття Господарським судом Одеської області 10.03.2017р. рішення по справі №916/1497/16, яким стягнуто з ТОВ «Муніципальна служба охорони» на користь ФОП Марченко В.В. 500408грн., та на виконання якого 27.03.2017р. видано наказ.

Зокрема, спірний договір укладено 16.02.2016р. до того, як державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП №52763062 накладено арешт постановою від 24.10.2016р., чинність якого припинено постановою від 23.12.2016р. До того ж, у зв'язку з прийняттям 13.12.2016р. постанови Вищого господарського суду України, рішення Господарського суду Одеської області по справі 916/1497/16 від 04.07.2016р., за яким було відкрито виконавче провадження ВП №52763062, було скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також не довів позивач суду перебування автомобіля RENOULT, модель DUSTER, 2006р.в. під іпотечним обтяженням за кредитними відносинами ТОВ «Муніципальна служба охорони» із ПАТ «Креді Агріколь Банк» по кредитному договору №12200/4-1827 від 04.11.2016р.

Крім того, на момент прийняття рішення у даній справі позивач не подав до суду доказів неможливості примусового виконання рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16, не подав доказів відсутності коштів у ТОВ «Муніципальна служба охорони», з огляду ще й на те, що востаннє державна виконавча служба постановою від 29.01.2018р. повернула виконавчий документ стягувачу через відсутність майна та коштів у боржника та з того часу минув рік. Із чого суд вбачає, що не обґрунтував суду позивач, що внаслідок відчуження майна за спірним правочином було ускладнене або стало неможливим ефективне звернення стягнення на майно ТОВ «Муніципальна служба охорони».

Так, дійсно договір купівлі-продажу від 16.02.2016р., укладений між ТОВ «Муніципальна служба охорони» та ТОВ «Малахіт» підписано з боку обох сторін договору ОСОБА_2, але в даному випадку відсутня пряма законодавча заборона для юридичних осіб вчиняти такий правочин через поєднання їх представницьких органів в одній особі. Звідси, не знайшла свого підтвердження позиція позивача стосовно порушення у такому випадку вимог чинного законодавства щодо представництва.

Не довів суду і позивач те, що придбання спірного автомобіля ТОВ «Малахіт» відбулось безоплатно, про витребування таких доказів у органів, що реєструють оподатковувані операції позивач клопотання не заявив, а згідно ч.4 ст.74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже, за умови наведених вище обставин, не знайшла свого підтвердження правова позиція позивача стосовно того, що договір купівлі-продажу від 16.02.2016р., укладений між ТОВ «Муніципальна служба охорони» та ТОВ «Малахіт», може бути кваліфікований як правочин, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків з метою приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення рухомого майна з власності ТОВ «Муніципальна служба охорони» щоб уникнути виконання рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2017р. по справі №916/1497/16.

За умови недоведеності та необґрунтованості вчинення ТОВ «Муніципальна служба охорони» відчуження автомобіля на шкоду іншим особам, зокрема, позивачу, не може бути піддано обмеженню право власника розпоряджатися своєю власністю через твердження, які грунтуються лише на припущеннях.

Таким чином, враховуючи те, що спірний договір не є фіктивним, позовна вимога про визнання його недійсним задоволенню судом не підлягає.

За попереднім розрахунком позивача розмір понесених ним судових витрат складає 1762грн. судового збору за подання до суду даного позову, що налічує одну позовну вимогу немайнового характеру.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 1762грн., які не підлягають відшкодуванню платнику за рахунок відповідачів, внаслідок відмови у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст.123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Марченка Валентина Валентиновича (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна служба охорони" (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.24 А), Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт" (65026, м. Одеса, пров. Маяковського, буд.8, кв.21) про визнання недійсним правочину, на підставі якого право власності на автомобіль RENAULT DUSTER з VIN номером Х7LHSRH8549944932 перейшло від ТОВ «Муніципальна служба охорони» до ТОВ «Малахіт».

2. Понесені Фізичною особою-підприємцем Марченком Валентином Валентиновичем (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1762 грн. покладаються на платника.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09 квітня 2019 р.

Суддя І.А. Малярчук