ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2018 року
м. Одеса
Справа № 916/371/18
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Величко Т.А.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
секретар судового засідання: Федорончук Д.О.
за участю учасників справи:
від позивача: Марченко В.В., паспорт НОМЕР_1 від 18.02.1997;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Марченко Валентина Валентиновича
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018
по справі №916/371/18
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Марченко Валентина Валентиновича
до відповідачів:
1) товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони»
2) товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт»
про визнання недійсним правочину
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець Марченко Валентин Валентинович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» та товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» про визнання недійсним правочин, на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» до товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт».
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.06.2018 у справі №916/371/18 (суддя Цісельський О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на відсутність підстав для правового захисту інтересів позивача в межах даного спору.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець Марченко Валентин Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі: а саме:
визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 16.02.2018 укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малахіт», на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» до товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт». Вирішити питання по сплаті судового збору.
Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт, згідно поданої апеляційної скарги, визначає порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи.
Водночас, суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець Марченко Валентин Валентинович подав заперечення на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.03.2018 по справі № 916/371/18, в якому просить визнати підстави про відвід судді Цісельського О.В. обґрунтованими. Застосувати правові наслідки, що передбачені п.2 ч.3 ст. 277 ГПК України, скасувати судове рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 за справою № 916/371/18 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Одеського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 № 1084 у зв'язку з відпусткою суддів Бєляновського В.В. та Будішевської Л.О., відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/371/18.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/371/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Величко Т.А., суддів - Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2018.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.2018 прийнято справу №916/371/18 за апеляційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Марченко Валентина Валентиновича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 року до провадження у новому складі колегії суддів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Малахіт» письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали, та не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні, суб'єкт підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Марченко Валентин Валентинович підтримав доводи апеляційної скарги та усно просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 у справі № 916/371/18 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомив та не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт» в судове засідання не з'явився, копія ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2018 про призначення справи до розгляду направлена на юридичну адресу відповідача: 65026, м.Одеса, провулок Маяковського, 8 кв. 21, рекомендованим поштовим відправленням № 6511910112739.
Копія ухвали повернута до канцелярії суду 27.08.2018 з відміткою поштового відділення «по закінченню терміну зберігання» .
У п.п. 99, 116 Правил надання послуг поштового зв'язку зазначено, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з зазначенням причини за закінченням терміну зберігання можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Малахіт» копії ухвали про призначення справи до розгляду та повернення її до суду з поміткою за закінченням терміну зберігання є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача 2.
Приймаючи до уваги, що ухвалу Одеського апеляційного господарського суду було направлено рекомендованим листом № 6511910112739 на юридичну адресу відповідача 2 та доставлено своєчасно працівником поштового відділення за вказаною адресою, але відповідач не забезпечив отримання рекомендованої кореспонденції, колегія суддів вважає, що відповідно ч.7 ст. 120 ГПК України ухвала є врученою і учасник процесу є належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 зазначеного Кодексу, неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов'язковою, тому колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/371/18.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Частина 1 ст.181 Господарський кодекс України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Як вбачається з матеріалів справи, ані позивачем, ані відповідачами, ані регіональним сервісним центром МВС в Одеській області не було надано примірник оспорюваного договору купівлі-продажу, предметом якого є автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2.
З письмового відзиву ТОВ «Малахіт» вбачається, що дійсно між Товариством з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Малахіт» було укладено правочин, на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малахіт».
Отже, за відсутності взагалі в матеріалах справи тексту правочину, на підставі якого право власності на автомобіль Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2 перейшло від ТОВ «Муніципальна служба охорони» до ТОВ «Малахіт», на який посилається позивач в своїй позовній заяві, у судової колегії відсутня можливість дослідити та надати будь-яку правову оцінку правовідносин сторін.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що оспорюваний правочин було вчинено відповідачами з порушенням чинного законодавства України.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з врахуванням скасування Вищим господарським судом України 13.12.2016 рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2016 у справі №916/1497/16 та у зв'язку з чим, закриття виконавчого провадження з примусового стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальна служба охорони», укладення відповідачами правочину щодо відчуження транспортного засобу Renault Duster з VIN номером НОМЕР_2 жодним чином не впливає на права або обов'язки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця Марченко В.В.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що належними та допустимими доказами позивачем не доведено порушення його прав оспорюваним правочином.
Оскільки наявність належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не доведено, судова колегія вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним правочину.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Посилання апелянта на неупередженість та необ'єктивність суду при винесені оскаржуваного судового рішення, судовою колегією не приймається до уваги в силу відсутність доводів на підтвердження вищезазначеного.
За таких обставин, проаналізувавши усі докази у сукупності, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються матеріалами справи і не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним правочин суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, Господарський суд Одеської області дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 у справі № 916/371/18, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Одеської області неправильного судового рішення у справі.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця Марченко Валентина Валентиновича не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 у справі № 916/371/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця Марченко Валентина Валентиновича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 12.06.2018 у справі № 916/371/18 - залишити без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.08.2018р.
Головуючий суддя Т.А. Величко
судді Л.В. Поліщук
С.В. Таран
