ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/12721/17 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Коротких А.Ю.,
суддів: Сорочка Є.О.,
Файдюка В.В.,
при секретарі Григорук В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Конституційного Суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178 287,48 грн. у справі за позовом ОСОБА_3 до Конституційного Суду України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конституційного Суду України, в якому просив: стягнути з Конституційного Суду України заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 178 287,48 грн.; стягнути з Конституційного Суду України суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 5 500,27 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2015 року по 21 лютого 2017 року у розмірі 173 335,05 грн. (сто сімдесят три тисячі триста тридцять п'ять гривень, 05 копійок). Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2017 року у справі №826/27651/15 про поновлення на посаді у розмірі 5 502,70 грн. (п'ять тисяч п'ятсот дві гривні, 70 копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за один місяць у сумі 11 555,67 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень, 67 копійок).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Конституційний Суд України подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Конституційного Суду України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення - залишено без розгляду. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року - залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу. В касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178 287,48 грн. - скасовано, а справу в цій частині направлено до цього ж суду для продовження розгляду. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року - залишено без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2017 року у справі №826/27651/15 визнано протиправним та скасовано Розпорядження Керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 20.11.2015 року № 329-к «Про звільнення ОСОБА_3»; поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України.
Розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 09.03.2017 року №53/4/2017/к/тр ОСОБА_3 поновлено на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України.
Однак, як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечувалось сторонами у справі, Конституційним Судом України при поновленні позивача на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України не виплачено йому заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.
Колегія суддів, розглядаючи справу в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 178 287,48 грн. та в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частина 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частина 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України): у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суд України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці право звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівників, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Отже, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Отже, в частині розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, згідно довідки Секретаріату Конституційного Суду України від 17.10.2017 року №6/1-23-16/ за останні 2 календарних місяці роботи (вересень - жовтень 2015 року), заробітна плата позивача становить 19 809,72 грн. У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 550,27 грн.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у листопаді 2015 року - 6; у грудні 2015 року - 23.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України №10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 року «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році - 251.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" кількість робочих днів у січні 2017 року - 20; у лютому 2017 року - 15 робочих днів.
Таким чином, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 315 днів.
Відповідно середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2015 року по 21 лютого 2017 року складає 173 335,05 грн. (550,27 грн. х 315).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню у зв'язку з тим, що позивачем не вірно було здійснено розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу.
На підставі викладеного, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Конституційного Суду України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Файдюк В.В.
Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2019 року.
