КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/12721/17 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Ганечко О.М. та Літвіної Н.М.,
за участю секретаря Часник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Конституційного Суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Конституційного Суду України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА _2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Конституційного Суду України (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з Конституційного Суду України заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 178287,48 грн.;
- стягнути з Конституційного Суду України суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 5500,27 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2015 року по 21 лютого 2017 року у розмірі 173 335,05грн. (сто сімдесят три тисячі триста тридцять п'ять гривень, 05 копійок). Стягнуто з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2017р. у справі №826/27651/15 про поновлення на посаді у розмірі 5502,70грн. (п'ять тисяч п'ятсот дві гривні, 70 копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за один місяць у сумі 11 555,67грн. (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень, 67 копійок).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов залишити без розгляду, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати та в цій частині адміністративний позов залишити без розгляду; в іншій частині постанову - залишити без змін з наступних підстав.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі №826/27651/15 позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано Розпорядження Керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 20.11.205 року № 329-к «Про звільнення ОСОБА_2.». Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України.
Розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 09.03.2017р. №53/4/2017/к/тр «Про поновлення на роботі ОСОБА_2.», зокрема поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого консультанта відділу порівняльних досліджень Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України з 09 березня 2017 року.
Згідно з частинами першою та другою ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Виходячи із буквального тлумачення вказаних положень, колегія суддів зазначає, що обов'язок прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи покладений на орган, який розглядає трудовий спір.
З матеріалів справи слідує, що відповідним органом в даному випадку був суд, що ухвалив рішення щодо поновлення позивача на займаній ним до звільнення посаді у справі №826/27651/15. Питання виплат позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи одночасно вирішено не було.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідачем при поновленні позивача на посаді не виплачено йому суми заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду, судом першої інстанції не взято до уваги доводи відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці право звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівників, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що положення Закону України «Про оплату праці», на які посилався суд першої інстанції в своєму рішенні, не поширюються на спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, оскільки згаданим Законом визначаються економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. Тобто, судом першої інстанції помилково зроблено висновок про тотожність понять «заробітна плата» та «заробітна плата за час вимушеного прогулу». З огляду на зазначене, до спірних правовідносин мають застосовуватись положення частини першої, а не другої ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою встановлено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Зазначений в частині першій цієї статті тримісячний строк позивачем пропущено, у зв'язку з чим, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду, а рішення суду - скасуванню.
Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції не дотримано вимог процесуального права, від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи з огляду на таке.
Згідно з абз. 1 частини другої ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої зазначеної статті, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною першою ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Так, спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Спір про оплату часу вимушеного прогулу - це не спір про звільнення, тому при зверненні до суду з такими заявами діє тримісячний строк.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі №826/27651/15, про порушення своїх прав щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач дізнався ще у 2015 році. В свою чергу, за захистом порушених прав позивач звернувся лише у жовтні 2017 року та в позовній заяві і доданих до неї матеріалів не зазначав про поважність причин пропуску строку звернення до суду та не просив поновити вказаний строк.
З огляду на зазначене вище, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доводи суду першої інстанцій про те, що відповідно до частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, є помилковим, оскільки в даному випадку спір не стосувався порушення законодавства про оплату праці, а стосувався спору про поновлення на публічній службі де повинно було ставитись питання щодо стягнення у зв'язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу є компенсацією втраченого заробітку, а не заробітною платою у розумінні положень Закону України «Про оплату праці».
Аналогічну правову позицію викладено в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2015 року К/800/49797/14 у справі №307/1756/13-а за позовом до Дубівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Згідно з частиною першою ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 частини першої ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини третьої ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, у зв'язку з чим, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню та в цій частині адміністративний позов - залишенню без розгляду.
Щодо адміністративного позову в частині позовних вимог про стягнення з Конституційного Суду України суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 5500,27 грн. колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до п.3 частини першої ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі №826/27651/15) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно зі ст. 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до Довідки Секретаріату Конституційного Суду України від 17 жовтня 2017 року № 6/1-23-161 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед місяцем звільнення становить 11830,81 грн., середньоденна - 550,27 грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, час затримки у поновленні на роботі за період з 22 лютого 2017 року по 08 березня 2017 року становить 10 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час затримки у поновленні на роботі за період з 22.02.2017 року по 08.03.2017 року становить 5502,70 грн. (10 х 550,27 грн.), у зв'язку з чим, адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.
На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що Постанову суду першої інстанції частково прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, тому, Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовується та в цій частині адміністративний позов залишається без розгляду, а в іншій частині - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Конституційного Суду України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року в частині задоволення адміністративного позову щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Конституційного Суду України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення - залишити без розгляду.
В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді :
Повний текст постанови виготовлено 19.01.2018 року.
